Народна Освіта » Всесвітня Історія » Німеччина в X - XV столітті

НАРОДНА ОСВІТА

Німеччина в X - XV столітті

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як виникла Священна Римська імперія німецької нації; якими були наймогутніші імператори; чому розпочалася і які наслідки мала боротьба пап та імператорів; як виникла Швейцарія.

 

Виникнення Німецького королівства. За Верденською угодою 843 р. «землі східних франків» отримав Людовік Німецький. Саме на цих землях згодом постало Німецьке королівство. Спершу воно мало нагадувало єдину державу. Тут існувало п’ять герцогств, володарі яких майже не підкорялися королям із династії Каролінгів. Знатні роди постійно боролися за владу. Це протистояння феодалів, герцогів і королів часто мало збройний характер і тому дістало назву міжусобних війн.

Разом із міжусобними війнами землі Схід-нофранкського королівства потерпали від нападів вікінгів, а з кінця Х ст. — угрів (мадярів), що осіли в Паннонії. Це спонукало герцогів до об’єднання в єдине королівство.

У 919 р. місцева знать проголосила королем Східнофранкського королівства саксонського герцога, який увійшов в історію під ім’ям Генріх І Птахолов. Від цієї події бере початок нова європейська держава — Німецьке королівство.

 

Генріх I посилив владу і поклав край постійним чварам і суперечкам німецької знаті. Для боротьби проти угорців і захисту населення він наказав будувати невеликі фортеці — бурги. Як і в інших країнах тогочасної Європи, у Німеччині було створено численну важку кінноту — рицарів. Саме з її допомогою в 955 р. син Генріха I Оттон I (936—973) завдав нищівної поразки угорцям у вирішальній битві на річці Лех у Баварії, і вони назавжди припинили напади.

И| Поява нової імперії. Італійська політика німецьких імператорів. На відміну від свого батька Генріха I, який після обрання королем відмовився від коронації та помазання на цар-

ство, його син Оттон I, урочисто коронований в Аахені, усіляко підкреслював перевагу короля над усією знаттю. Він вважав себе тією людиною, яка відновить Римську імперію Карла Великого. Оттон І бажав, подібно до Карла Великого, коронуватися в Римі та одержати імператорський титул від папи римського.

У 961 р. Оттон I здійснив похід до Італії, підтримав папу Іоан-на XII в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений престол. 2 лютого 962 р. в соборі Святого Петра в Римі вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора. Відтоді німецька королівська і римська імператорська корони стали неподільними. Так було вдруге відновлено Римську імперію на Заході. Однак ця імперія існувала в інших кордонах та історичних умовах.

Після коронації Оттон I подарував Іоанну XII документ про підтвердження права папи римського володіти Папською областю, підкресливши цим залежність папи і церкви від імператора. Проте Іоанн XII вважав, що його влада вища за імператорську, оскільки вона від Бога, а імператор, у свою чергу, отримує владу від папи. Невдовзі ці суперечки призвели до жорстокої боротьби між імперією та папством.

Протистояння церковної та імператорської верхівок загострилося в другій половині XI ст., коли папою римським став Григорій VII (1073—1085), який провів низку реформ у католицькій церкві. Серед них було і скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.

Саме ця реформа викликала обурення у німецького імператора Генріха IV (1056—1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася тривала і виснажлива боротьба. Спершу імператор за підтримки німецьких єпископів позбавив Григорія VII сану. Тоді папа відлучив від церкви Генріха IV й звільнив його підданих від присяги імператору. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали й розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріху IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор із невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV був змушений стояти босоніж, в одязі грішника, що кається, перед воротами замку, доки Григорій VII не пробачив свого супротивника. Відтоді слово «Каносса» стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів «ходіння в Каноссу» означає глибоке приниження переможцем переможеного.

Однак Генріх IV не забув приниження і не підкорився папі. У 1084 р. він із великою армією рушив на Рим і захопив його. Григорій VII втік на південь Італії, де наступного року помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів.

Боротьба проти влади пап призвела до ослаблення Німецької імперії. Німецька знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилася, адже під час боротьби між імператорами й папством обидві сторони надавали землі й різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила за собою право обирати імператора. Він міг ще за життя примусити обрати своїм наступником сина, але все одно принцип виборності, а не спадковості, був важливим.

Відновити втрачену могутність Німеччини поталанило трьом імператорам із династії Штауфенів: Фрідріху I, його сину Генріху VI та онуку Фрідріху II.

Імператор Фрідріх I (1155—1190) відомий в історії під ім’ям Барбаросса (Рудобородий), яке дали йому італійці. За його правління імперію стали називати Священною. Це, на думку імператора, мало підкреслити його незалежність від папи. Мовляв, його імперія освячена Богом, а не папою. Через боротьбу за папський престол Рим не звертав уваги на дії імператора. Однак коли ця боротьба завершилася, папська влада знову висунула претензії на вищу владу в християнському світі. У 1157 р. представники папи за його ж дорученням оголосили, що Фрідріх отримав корону лише як «бенефіцій» від папи і має йому підкорятися.

Зі звернення Фрідріха І Барбаросси до римлян

Рим більше не в Римі. Хочете знову побачити колишню римську славу, умілий устрій таборів, доблесть і дисципліну? Усе це перейшло до нас разом з імператорською владою. Я ваш законний господар.

Як аргументував імператор свою владу над Римом?

У відповідь Фрідріх I пішов війною на Італію. Він хотів не лише покарати папу, а під цим приводом підкорити заможні італійські міста. Фактично похід 1158 р. був завойовницьким. За допомогою величезної для тих часів 100-тисячної армії Італія була приєднана до володінь імператора. Однак волелюбні жителі міст не бажали коритися Фрідріху I. Для боротьби проти імператора вони об’єдналися в союз 15 міст — Ломбардську лігу.

29 травня 1176 р. в битві під Леньяно війська Ломбардської ліги розбили армію Фрідріха I. Після поразки імператор уклав мир з італійськими містами, проте італійці змушені були визнати Фрідріха I своїм правителем.

Боротьбу за подальше підкорення Італії продовжив син Фрідріха I Генріх VI (1191—1197). Він підкорив Сицилійське королівство і став володарем одразу чотирьох корон: німецької, італійської, сицилій-ської та імперської. Генріх VI був імператором найвпливовішої на той час європейської країни. Залежність від нього визнавали король Арагону, що на Піренейському півострові, і навіть англійський король Річард I Левове Серце.

Син Генріха VI Фрідріх ІІ (1212—1250) був завзятим противником папства. Він називав себе світським главою всього християнського світу, тому вважав, що правителі мають визнавати його зверхність. Більше того, він дотримувався думки, що імперія освячена Богом і що сам імператор не тільки наступник давньоримських імператорів, а й намісник Бога на Землі.

Досить байдуже ставлення Фрідріха II до християнської віри стало ще одним приводом до протистояння. Папа Римський Григорій IX двічі відлучав імператора від церкви. Однак від «ходіння в Каноссу» минуло багато часу. Відлучення вже нікого не лякало.

До кінця життя Фрідріх II був відлученим від церкви і вів боротьбу проти папи, який називав його антихристом і сином диявола. При цьому Фрідріх II у своїх володіннях жорстоко переслідував усіх єретиків. Раптова смерть імператора в 1250 р. дала можливість церкві зітхнути з полегшенням, адже кожен день життя цього «безбожника» зменшував її авторитет.

Після смерті Фрідріха ІІ Німеччина почала занепадати, імперська влада вже ніколи до кінця Середньовіччя не була такою, як за часів Штауфенів.

В3 Німецький «наступ на схід». Поглинені боротьбою з папами й князями імператори мало уваги приділяли східним кордонам імперії, прагнучи лише того, щоб Польща, Чехія та Угорщина визнавали свою васальну залежність. На той час у межиріччі Ельби та Одера й на узбережжі Балтійського моря свою незалежність ще зберігали західнослов’янські племена.

У X ст. землі полабських і поморських слов’ян намагалися завоювати Генріх I і Оттон I. Однак повстання слов’ян перекреслило їхні зусилля. Перший «наступ на Схід» зазнав поразки.

Від середини XII ст. церква і німецькі князі знову починають спрямовувати свої погляди на Схід. Під час Другого хрестового походу папа римський дозволив німецьким хрестоносцям під проводом герцога Саксонії і Баварії Генріха Лева здійснити свій похід не в Палестину, а на землі слов’ян (1147 р.). Хрестоносцям легко вдалося

захопити землі полабських слов’ян, оскільки сили були нерівними. На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого в XIII ст. стало місто Берлін.

У XIII ст. починається німецька колонізація прибалтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Німецькі купці першими проклали шлях у ці землі, за ними рушили місіонери, а згодом і рицарі. У 1201 р. на землях племен лівів була заснована Рига, яка згодом стала центром нової німецької землі — Лівонії. Непросто склалися відносини і з сусідніми руськими князівствами — Новгородом, Псковом та Полоцьком. Пік протистояння припадає на 30-ті — початок 40-х рр. XIII ст. Після поразки в битві на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 р.) на тривалий час було укладено мир.

У 1231 р. почалося підкорення слов’янського племені пруссів. Головну роль у їхньому завоюванні відіграв Тевтонський орден, що був запрошений у Прибалтику польським герцогом Конрадом Мазо-вецьким, володіння якого найбільше страждали від набігів пруссів. На місці підкорених земель пруссів тевтонці створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. в битві під Дорогочином князь Данило Галицький завдав їм першої серйозної поразки. Після цього тевтонці зосередили свою увагу на боротьбі проти литовців. Проте «литовські походи» Тевтонського ордену так і не дали бажаного результату. Литовські племена об’єдналися в єдине князівство і дали відсіч німецькій агресії. Крім того, орден зіпсував відносини і з Польщею, захопивши в неї приморські землі. Згодом у 1410 р. об’єднане військо Польщі та Литви завдало поразки ордену в битві під Грюнвальдом, а землі ордену стали васальними володіннями польського короля.

Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Багато правителів країн Східної Європи запрошували німецьких поселенців у свої володіння, сподіваючись використати їхній досвід для освоєння значних територій, заснування міст і розвитку ремесла. Згодом це зумовило існування в містах на сході Європи значного прошарку німецького населення.

□4 Занепад імператорської влади. «Золота булла». У XIII ст. Священну Римську імперію охопила криза, а згодом держава занепала. У 1254 р. помер останній король із династії Штауфенів. В імперії розпочався період міжцарів’я (1254—1273 рр.). Німеччина розпалася на багато світських і церковних володінь, міст і окремих рицарських територій. Із цього найбільше скористалися князі, які збільшували свої володіння і зміцнювали владу. Після фор-

www.e-ranok.com.ua

 

РОЗДІЛ ІІІ. ЄВРОПЕЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ДЕРЖАВИ в X—XV ст.

 

мального відновлення влада імператора була настільки ослабленою, що в дійсності він управляв лише своїми родовими володіннями. Князі ревно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати імператором слабшого. У період міжцарів’я встановився порядок, коли імператора обирали сім наймогутніших князів імперії, яких називали курфюрстами. На імператорську корону претендували представники з родин Габсбур-гів і Люксембургів.

• Карл IV видає «Золоту буллу». Середньовічна мініатюра

 

Булла — особливо важливий документ, скріплений металевою печаткою — буллою. Курфюрсти — князі Священної Римської імперії, за якими було закріплено право обирати імператора.

 

У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився в Чехію. Імператор Карл IV (1347—1378) із династії Люксембургів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці основну увагу він приділяв власним родовим володінням. Карл IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити існуюче становище, за яким імперія лише об’єднувала окремі самостійні князівства, міста тощо. Так, у 1356 р. він оголосив «Золоту буллу», що закріплювала роздробленість Німеччини.

Цей документ підтверджував порядок вибору німецького короля курфюрстами більшістю голосів. Король після коронації папою римським ставав одночасно імператором. Булла закріплювала привілеї князів на вищий суд, розробку копалень, на карбування власної монети, збирання золота. Дозволялося вести «законно оголошені» війни. Проте війни васалів проти сюзерена було заборонено. «Золота булла» стала основною для видання законів імперії аж до її ліквідації 1806 р. Від кінця XV ст. імперія стала називатися Священною Римською імперією німецької нації.

В5 утворення Швейцарського союзу. Ослаблення імперії поклало початок новому політичному утворенню — Швейцарському союзу. У 1291 р. общини трьох альпійських земель (кантонів) — Швіца, Урі та Унтервальдена — об’єдналися проти спроб підкорити їх імператором Рудольфом І Габсбургом (1273—1291). Імператор та його наступники намагалися об’єднати всі свої володіння в єдине ціле, а вільні селяни стали йому на заваді. Крім того, через ці землі проходив важливий перевал, який з’єднував Німеччину з Італією. За народними переказами, на боротьбу проти Габсбургів співвітчизників підняв Вільгельм Телль. У 1315 р. селянська піхота вщент розгромила війська Габсбургів біля гори Моргартен. Після цього до Союзу приєдналися ще п’ять міських кантонів. Проте знадобилося ще кілька перемог, щоб Союз домігся автономії від імперії у 1499 р.

 

остаточно міжнародне визнання незалежності Швейцарія здобула лише в 1648 р. Наприкінці ХV — на початку ХVI ст. до Союзу приєдналися ще п'ять кантонів. Населення кантонів розмовляло різними мовами — німецькою, французькою, італійською, але їх об'єднувало спільне прагнення жити у вільній державі.

Тривалий час Союз не мав постійних органів влади. Справи кожного кантона вирішувалися на зборах чоловіків, а Союзу в цілому — на зборах кантонів. Кожен кантон міг проводити власну внутрішню і зовнішню політику, але давав обіцянку, що не буде шкодити спільним інтересам.

Ганза. Особливою складовою імперії були імперські міста, що

підкорялися лише імператору. Відсутність сильної центральної влади в імперії зумовлювала розвиток міського самоуправління, але не захищала міста від зазіхань сусідніх князівств. Таке становище імперських міст спонукало їх до об’єднання з метою захисту своєї незалежності. Найбільшим союзом стала Ганза — об’єднання купецьких міст, що вели посередницьку торгівлю. Союз було започатковано 1241 р., коли міста Гамбург і Любек уклали між собою договір. Остаточно союз сформувався в 1356 р. До нього входило майже 80 міст Північної Німеччини, Прибалтики і нижньорейнських земель. Метою союзу було утримання монопольного (виняткового) права на торгівлю з Англією, Нідерландами, Скандинавськими державами й Руссю. Ганзейські факторії (торговельні поселення) розміщувалися від Лондона до Новгорода.

Хоча Ганза не була політичним об’єднанням, вона відігравала величезну роль у політичному житті сусідніх держав, вела війни, укладала союзи. Так, у 1367 р. Ганза в союзі зі Швецією і герцогством Мекленбурзьким вела війну проти Данії. Перемога у війні дала їй повний контроль над протоками з Північного в Балтійське море і право брати участь у виборі данського короля.

Від кінця XV ст. Ганза почала занепадати. Це було зумовлено переміщенням головних торговельних шляхів до Атлантичного океану і зростанням морської могутності Нідерландів та Англії.

Запитання і завдання

I. У результаті яких подій виникло Німецьке королівство? 2. Назвіть імена трьох найвідоміших імператорів із династії Штауфенів. 3. Що таке «Золота булла»? Якими є її основні положення і наслідки прийняття? 4. На які території здійснювався німецький «наступ на Схід»? 5. У якому році Швейцарія здобула автономію у складі Священної Римської імперії?

6. У чому полягали причини боротьби між римськими папами та німецькими імператорами? 7. Які факти свідчать про відновлення могутності Німецької імперії за часів правління династії Штауфенів? 8. Якими були результати і наслідки «наступу на Схід»? 9. Чим Швейцарія відрізнялася від усіх існуючих на той час держав Європи? 10. Що таке Ганза? Із якою метою утворився Ганзейський союз?

II. Заповніть таблицю «Німецька імперія за часів правління Штауфенів» (у зошиті).

12. Чому Ганза виникла саме в межах Священної Римської імперії? 13. Із чим пов'язані зміни в назві імперії: Римська імперія — Священна Римська імперія — Священна Римська імперія німецької нації? 14. Якою є роль «Золотої булли» в розвитку німецьких земель?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:36, посмотрело: 2269