Країни басейну Середземного моря

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: чому в Італії існували республіки, у той час як у Середньовічній Європі їх не було; якою була роль Папської області в історії Європи та Італії; чим відзначилося в історії Європи Сицилійське королівство; що таке Реконкіста та якими були її результати.

Італійські міські республіки. Італія за часів Римської імперії була її центром та одним із найрозвиненіших районів. У Середні віки саме з Італії почалося відродження міського життя у Європі. Однак постійне перебування під владою іноземних завойовників (ланго-барди, візантійці, франки, араби, нормани, німецькі імператори) зумовило те, що італійські міста вважали за краще жити самостійним життям. У XI—

XII ст. італійські міста перетворилися на комуни. За формою правління міста-комуни здебільшого були республіками. Тут вирувало бурхливе політичне життя: різні угруповання боролися за владу. У XII—XIII ст. найвпливовішими були два угруповання — гвельфи і гібеліни. Гвельфами називали прихильників імператора, гібеліна-ми — прихильників римських пап. Проте кожне місто мало власні інтереси та відстоювало їх будь-якими засобами. Наймогутнішими тогочасними містами-державами були Флоренція, Венеція і Генуя.

Флоренція за доби Середньовіччя була одним із найбільш економічно розвинених міст Європи. Основу її багатства становило сукно, що виготовлялося у великих суконних майстернях. У середині XIV ст. таких майстерень налічувалося понад 200. Крім суконного виробництва, у Флоренції розвивалося виробництво шовкових тканин, обробка хутра та ювелірна справа. Флоренція також була найбільшим центром торговельно-лихварських і банківських операцій. Розташовані поряд із Римом флорентійські банки стали обслуговувати фінансові операції римських пап по всій Європі. Свідченням фінансової могутності Флоренції став золотий флорентійський флорин, який широко використовувався в міжнародній торгівлі.

За формою правління Флоренція була республікою. Згідно з конституцією 1293 р., верховним органом влади була сеньйорія. Очолював сеньйорію гонфалоньєр, який під час війни ще й командував міським ополченням. Боротьбу за вищі посади в республіці вели декілька найбагатших родин міста. Від кінця XIV ст. найбільший вплив у місті

мала родина Медичі. У 1434 р. правителем Флоренції майже на 30 років став Козимо Медичі.

Офіційно він не мав ніяких титулів, а був простим громадянином Флоренції. Однак жодне рішення не приймалося без його схвалення. Часто сеньйорія засідала в будинку Медичі. Для посилення свого авторитету в місті він зменшив податки з бідних прошарків суспільства, щедро роздавав привілеї. Для боротьби проти політичних ворогів і суперників Козимо Медичі широко користувався своїм правом призначати індивідуальні податки, якими просто розорював їх. Він уникав кровопролиття, а найбільшим покаранням було вигнання з міста.

Наступники Козимо, особливо його онук Лоренцо Пишний (1469—1492), вже не приховували своєї першості в місті. Пишні палаци, королівський спосіб життя поєднувалися із широким меценатством (благодійністю). Поступово авторитет родини зростав у всіх країнах Європи. У 1537 р. вони отримали титул великих герцогів Тоскани. Із цієї родини вийшли знамениті папи римські, зокрема Лев Х, французькі королеви Катерина й Марія Медичі.

Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності в XIII—XV ст. Основним джерелом їхнього розквіту була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала величезні прибутки. Генуя контролювала Західне Середземномор’я і Чорне море, Венеція — Східне Середземномор’я. Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призводило до збройних протистоянь.

Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною. Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті. Венеціанську республіку очолював дож, який обирався довічно. Однак його влада була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася у руках вузького кола найбагатших родин. Для контролю за дожами і представниками знаті було створено спеціальні судові органи, що карали за спроби змінити державний устрій.

Для панування на торговельних шляхах Венеції доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових,

Після придушення комунального руху і наведення порядку в 1357 р. за ініціативою кардинала Альборноза на зборах вищого духовенства і знаті було прийнято конституцію, згідно з якою в Папській

області встановлювалася централізована система управління, а знать, вище духовенство, представники комун у провінціях здобули право видавати закони і розподіляти податки. Проте схизма 1378 р. завдала нового удару по стабільності. Ситуація покращилася за часів папи Мартіна V (1417—1431), який відновив у Римі комуну.

Папська область залишалася економічно слаборозвиненою і мала найтяжчу систему експлуатації селян і міських жителів. Важким тягарем для населення стало свавілля папських чиновників, податки на утримання папської курії, широке будівництво, що розгорнулося в Римі в XV ст. Руйнівною для розвитку Папської області була політика непотизму, коли правлячий папа висував на важливі посади своїх родичів, витісняючи представників свого попередника.

Південна Італія і Сицилія. Інакше склалася доля Півдня Італії та Сицилії, хоча за своїм розвитком вони не поступалися Півночі. Південноіталійські міста були одними з центрів середземноморської торгівлі. Тут найдовше протрималася влада Візантії. Певний час на цій території панували араби, а в XI ст. області були загарбані норманами. Один із норманських правителів Рожер ІІ у 1130 р. об’єднав Південь Італії і Сицилію в єдине могутнє Сици-лійське королівство, столицею якого стало місто Палермо. Формально вважалося, що сицилійські королі є прямими васалами римських пап, проте вони проводили самостійну політику. У Сицилійському королівстві мирно жили різні народи — італійці, греки, араби, нормани. Панувала й віротерпимість. У 1189—1268 рр. сицилійською короною володіли німецькі імператори з династії Штауфенів. За часів правління Фрідріха ІІ королівство досягло найбільшої централізації і розквіту.

Фрідріх II був дивовижною людиною для свого часу і незвичним правителем для своїх підданих. Він не любив Німеччину через її бунтівних герцогів і майже все життя провів у Сицилійському королівстві. Уся Італія дивувалася з того, як жили імператор та його двір. При дворі імператора в Палермо було зібрано арабських, візантійських і єврейських вчених. Сам Фрідріх II писав наукові трактати латиною, вірші — італійською, а розмовляв грецькою та арабською мовами.

Фрідріх II був талановитим правителем, про що свідчать перетворення в Сицилії. За допомогою найманих загонів мусульман він придушив повстання знаті й оприлюднив у 1231 р. конституцію (основний закон) Сицилійського королівства. Цей документ значно обмежував права феодалів та їхній вплив на державні справи. Уся влада була зосереджена в руках імператора і його намісників. Королівство було поділено на дев’ять провінцій, де діяли збори представників трьох станів — міщан, баронів і вищого духовенства. Станові збори мали право вирішувати питання обкладення податками різних верств населення. Існував і один, спільний для всіх провінцій, королівський суд на чолі з головним королівським суддею. Усе населення мало сплачувати до королівської скарбниці податок за користування землею. За порядком стежила добре організована поліція. Існували також постійна наймана армія і морський флот, що підпорядковувалися безпосередньо королю.

Фрідріх II приділяв увагу і розвитку освіти. За його наказом у 1224 р. в Неаполі був відкритий університет — перший університет, заснований світською владою. особи, які бажали отримати державну посаду або вести діяльність, що вимагала спеціальних знань (наприклад медицина), мали скласти державний іспит.

Здійснені Фрідріхом II перетворення зробили Сицилійське королівство першою у Європі централізованою державою — країною, яка підпорядкована єдиній центральній владі (у цьому випадку — королівській). Проте постійні війни Фрідріха ІІ розорили державу, і в другій половині XIII ст. колись могутнє централізоване Сицилійське королівство почало занепадати. Держава розпалася на окремі феодальні володіння.

Арабська Іспанія. У VII—VIII ст. весь Піренейський півострів, окрім його північної гірської частини, був завойований арабами. Європейці називали їх маврами за назвою місцевості Мавританія в Північній Африці, звідки ті прийшли до Іспанії. На початку X ст. володарі Іспанії відділилися від Арабського халіфату і заснували окрему державу — Кордовський халіфат (756—929 рр.). Мусульманська Іспанія перетворилася на найрозвиненішу частину тогочасної Європи. Звідси в Європу поширювалися досягнення арабської культури й науки.

За арабського панування Іспанія досягла небаченого розквіту. У країні, що завжди потерпала від посухи, араби запровадили систему штучного зрошування і вирощували рис, цукрову тростину, апельсини, лимони та інші нові культури. Відновилося видобування срібла, розвивалися ремесла. Купці везли з мусульманської Іспанії до інших країн шовкові та вовняні тканини, вироби з металу, шкіри, скла. Іспанські араби налагодили торгівлю з країнами Сходу, Візантією, Францією та Італією. Завдяки розвитку господарства значно зросла кількість населення. Кордова — столиця халіфату — в XI ст. була найбільшим містом Європи.

Халіфи влаштували тут найбільшу бібліотеку, що містила декілька сотень тисяч книг, і вищу школу, де навчалися тисячі студентів. До Кордови навіть приїжджали навчатися християни з інших країн Європи.

До нашого часу збереглися пам’ятки архітектури, побудовані арабами в Іспанії: Кордовська мечеть, палац Альгамбра в Гранаді, палац Алькасар у Севільї та інші. Однак поряд із великими досягненнями у халіфаті поєднувалися національне гноблення та ісламізація (навертання до мусульманської віри) християнського населення.

Реконкіста. Створення Іспанського королівства. Боротьба за звільнення Іспанії від маврів розпочалася майже одразу після її підкорення. Центром цієї боротьби стало невелике королівство Астурія,

що утворилося в горах на півночі Піренейського півострова. Згодом королівство отримало назву Леон, а ще пізніше — Кастилія («країна замків»). Звільнення зайнятих арабами земель дістало назву Реконкіста (від ісп. reconquista — відвоювання) і тривало аж до кінця XV ст.

Успіхи Реконкісти припали на XI—XIII ст., коли хрестоносці «звільняли» Палестину, а німецькі рицарі наступали на сході Європи. У визволенні Піренейського півострова від арабів брали участь не лише іспанці й португальці, а й рицарі з інших європейських країн. За рицарями, як і на сході Європи, йшли селяни, осідаючи на завойованих землях. Вони отримували особисту незалежність, а жителі визволених міст — самоврядування. Рицарі привласнювали величезні маєтки й палаци, які раніше належали мусульманам.

На визволеній від арабів території на початку XII ст. утворилися чотири християнські держави — королівства Кастилія, Арагон, Наварра і Португалія. Часом найбільш напруженої боротьби стало XII ст. Саме тоді Реконкіста перетворилася на священну війну християн проти мусульман. Для боротьби проти арабів, як і на Сході, були

засновані духовно-рицарські ордени — Сантьяго, Алькантара, Калатрава. Рицарські війська успішно наступали, примушуючи арабів відступати на південь півострова. Вирішальна битва відбулася в 1212 р. біля Лас-Навас-де-Толоса. У 40-х рр. XIII ст. під владою арабів залишилася лише невелика територія Гранадського емірату.

На початку XIV ст. Реконкіста більше ніж на 100 років припинилася. Держави, що утворилися завдяки Реконкісті, переймалися залагодженням внутрішніх проблем. У цих країнах існувала станова монархія. Спочатку в Кастилії королі скликали на раду лише світську та церковну знать. Згодом на її засідання почали запрошувати представників міст і навіть селянських общин. Так виникли збори представників станів — кортеси (від слова «корт» — королівський двір). Кортеси в Кастилії, як і Генеральні штати у Франції, ділилися на три палати. На зборах кор-тесів затверджували нові податки та закони. Кор-теси, що діяли в Кастилії, були першим у Європі парламентом, у роботі якого брали участь селяни.

У 1474 р. наступник арагонського престолу Фернандо (Фердинанд) узяв шлюб із королевою Кастилії Ізабелль (Ізабеллою). 1479 рік, коли на престол Арагону вступив Фернандо, вважається датою об’єднання двох королівств у єдину Іспанію. Проте процес реального об’єднання Кастилії та Арагону розтягнувся надовго. Обидві частини держави суттєво різнилися. Фернандо та Ізабелль активно взялися за формування єдиної держави із сильною центральною владою. Різні за характером — розумна, м’яка, доброзичлива Ізабелль і брехливий, хитрий, підступний Фернандо — були єдині у своєму релігійному фанатизмі та прагненні абсолютної влади. Усе, що цьому заважало, підлягало знищенню: іновірці, місцеві вольності, комунальні права, привілеї дворян тощо. Після зміцнення влади і наповнення скарбниці Фернандо та Ізабелль взялися за

вирішення останнього завдання Реконкісти — завоювання Гранади, володіння мусульман на далекому півдні Піренейського півострова.

Після нетривалої війни 2 січня 1492 р. над сторожовою вежею двору гранадських емірів було піднято іспанський прапор. Умови капітуляції емірату були для арабського населення вигідними, адже вони зберігали свою землю та віру. Проте від моменту завоювання всі обіцянки стали порушуватися. Почалося насильницьке хрещення. На землях Гранади поширилися релігійні переслідування маврів і євреїв, задля чого було створено інквізицію (від латин. inquisitio — розслідування). У 1502 р. було видано указ, згідно з яким кожен мавр чи єврей мав або хреститися, або залишити Іспанію. Цей указ започаткував масовий виїзд з Іспанії маврів та євреїв, що призвело до занепаду торгівлі, ремесел, сільського господарства, до знелюднення великих територій.

Ціною об’єднання Іспанії стали жертви інквізиції, сотні тисяч вигнанців та економічний занепад багатьох районів. Проте ці наслідки проявилися дещо пізніше, оскільки саме в цей час Колумб відкрив Америку, із якої до Іспанії ринуло стільки золота і срібла, що занепад економіки нікого не схвилював.

Запитання і завдання

1. Назвіть найбільші італійські міста-республіки. 2. Хто такі гвельфи та гібелі-ни? 3. За якого правителя Сицилійське королівство досягло найбільшої могутності? 4. Що таке Реконкіста? 5. Які держави виникли на Піренейському півострові в результаті Реконкісти? 6. Як і коли було створено Іспанське королівство?

7. Що було опорою могутності Флорентійської, Генуезької та Венеціанської республік? 8. Чим було зумовлено суперництво Генуї та Венеції? Визначте основні етапи боротьби. 9. Яку роль відігравала Папська область у житті Італії та Європи? 10. Як склалася доля Півдня Італії? Які чинники на неї впливали? 11. Охарактеризуйте реформи Фрідріха ІІ в Сицилійському королівстві. 12. Підготуйте розповідь про Флорентійську республіку та її правителів від імені одного з її жителів. 13. Визначте основні риси розвитку арабської Іспанії. 14. З'ясуйте позитивні і негативні сторони Реконкісти.

15. Чому на території Італії існували республіки, коли в усій Європі влада монарха була незаперечною?

узагальнення за розділом III «Європейське суспільство і держави в X—XV ст.»

1. Складіть розповідь про одну з визначних битв: під Слейсом, під Азенкуром, під Пуатьє, біля Кресі та інші.

2. Складіть історичний портрет одного з видатних історичних діячів: Філіпп II Август, Філіпп IV Красивий, Жанна д’Арк, Лю-довік XI, Річард I Левове Серце, Генріх II Плантагенет, Альфред Великий, Вільгельм Завойовник, Оттон I, Фрідріх I Барбаросса, Фрідріх II Штауфен.

3. Дайте визначення понять і термінів: «вікінги», «епоха норманів», «феодальна роздробленість», «парламент», «Генеральні штати», «республіка», «громадянська війна», «станово-представницька монархія», «централізована держава», «регент», «дофін», «хрестові походи», «духовно-рицарські ордени», «парламент», «кортеси», «сейм», «Реконкіста», «Столітня війна», «Золота булла».

4. Виконайте завдання за історичною картою: 1) укажіть напрямки походів вікінгів та позначте засновані ними держави; 2) покажіть держави, що виникли в Північній Європі в Середні віки; 3) обведіть кордони Священної Римської імперії і визначте: а) основний напрям походів імператорів; б) території, що зазнали німецького «наступу на Схід»; 4) позначте місця основних подій Столітньої війни; 5) визначте території, якими володіли французькі королі до та після війни.

5. Поясніть, чому французький король виявився слабшим за деяких герцогів і навіть графів.

6. Складіть перелік усіх вторгнень, яких зазнали Британські острови, починаючи з римлян. У загальних рисах визначте, що дало або забрало кожне нове вторгнення.

7. Висловіть своє судження щодо характеру й значення Столітньої війни для її учасників і загалом європейської історії.

8. У чому ви вбачаєте подвиг Жанни д’Арк? У чому полягає її роль в історії Франції?

9. Що спільного у хрестових походах у Палестину, Реконкісті та «наступі на Схід»?

10. Як складалися відносини між римськими папами і королями європейських держав у XI—XV ст.?

Тестові завдання для тематичного контролю за розділом III «Європейське суспільство і держави в X—XV ст.»

1. За правління якого короля Франції виник орган станового представництва — Генеральні штати?

А Філіпп II Август Б Філіпп IV Красивий

В Людовік IX Святий Г Людовік VI Товстий

2. Укажіть ім’я першого норманського короля Англії.

А Альфред Великий Б Едуард Сповідник

В Гаральд Г Вільгельм Завойовник

3. Коли барони примусили англійського короля підписати «Велику хартію вольностей»?

А 1215 р. Б 1265 р.

В 1302 р. Г 1337 р.

4. Вислів «Ходіння в Каноссу» з’явився після конфлікту Папи Римського Григорія VII з імператором

А Генріхом IV Б Фрідріхом I

В Оттоном I Г Фрідріхом II

5. Що сприяло закріпленню територіальної роздробленості Священної Римської імперії?

А невдачі імператорів у хрестових походах у Палестину Б провал політики «наступу на Схід»

В поразка італійської політики імператорів Г втрата володінь у війнах із Францією

6. Орган станового представництва у Священній Римській імперії мав назву

А парламент Б Генеральні штати

В рейхстаг Г конклав

7. На Піренейському півострові арабів називали

А мамлюками Б сарацинами

В сельджуками Г маврами

8. Про складову якого процесу йдеться в уривку із джерела: «Цього [1085] року зібрав король Альфонсо велике військо...

й розпочав облогу міста. Маври добре укріпили Толедо. Але зібралося в Толедо надто багато людей, і вичерпалися його припаси, й довелося маврам здати місто.»?

А Реконкіста Б боротьба з єретиками

В «наступ на Схід» Г комунальний рух

9. Головним джерелом доходів італійських міських республік Генуя і Венеція були А ремесла

Б міжнародна торгівля В військові перемоги Г золоті копальні

А Столітньої війни Б нормандського завоювання Англії В походів Карла Великого Г німецького «наступу на Схід»

11. Хто звернувся з таким посланням до англійського короля: «Ви, король Англії, і ви, герцог Бедфорд, що називає себе регентом королівства Французького... виконайте свій обов’язок перед Небесним Королем. віддайте Діві. ключі від усіх добрих міст, якими ви насильно заволоділи у Франції. і ви всі. хто перебуває під Орлеаном, повертайтеся. в свої країни, а якщо ви так не зробите, чекайте звісток від Діви, яка незабаром прийде до вас, вам на велике горе. Якщо ви, король Англії, не вчините так, то я беру на себе керівництво війною, і, де б не натрапила на ваших людей у Франції, я змушу їх піти, хочуть вони цього чи ні. Мене направив сюди Бог, Небесний Король, як свою заступницю, щоб прогнати вас з усієї Франції»?

А Уот Тайлер Б Жанна д’Арк

В Робін Гуд Г Томас Бекет

12. Битва під Гастінгсом вирішила подальшу долю

А Німеччини Б Англії

В Франції Г Італії

10. Середньовічні мініатюри ілюструють події

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк