Християнська церква й Середньовічне суспільство

Історія християнської церкви в Середні віки була тісно пов’язана з історією європейських держав. Разом із народами Європи церква пережила навали ворогів, кровопролитні війни й жорстокі епідемії, голод і поневіряння. Як християнам вдалося зберегти й зміцнити свою віру й церкву?

Варто повторити: § 5.

1 Зародження папства.

У перші століття нашої ери в християнських общинах зріс авторитет єпископів, яких вважали наступниками апостолів. Єпископи були вчителями й наставниками, захисниками знедолених. Вони створювали лікарні, притулки для бідних, сиріт та хворих і калік.

Тривалий час імператорський Рим був столицею пороків і язичництва, осередком гонінь і жорстоких розправ над християнами. Згідно з християнським віровченням, справа поширення тут істинної віри була доручена одному з учнів Христа апостолу Петру, що став першим римським єпископом. Усі наступні римські єпископи вважалися його спадкоємцями та посідали особливе місце в християнській церкві. Поступово за ними затвердився титул папа (від грецького слова papas — батько, отець). Місту Риму в Середні віки завжди надавалося велике значення, оскільки тут жив і боронив віру папа.

Римські папи докладали чимало зусиль для зміцнення авторитету церкви. Згідно з повір’ям, папа Лев І (440—461) мужньо захищав місто під час навал гунів і вандалів. Папа Римський Григорій І (590—604) організував боротьбу з епідемією чуми та голодом, що охопив Італію. Їхні імена мали почесний додаток «Великий».

Завдяки зусиллям римських єпископів християнська церква зміцніла як організація віруючих.

Утворення держави римських пап.

Багаті землі й міста Італії завжди вабили завойовників. Тому папи римські вважали за необхідне створити свою державу й відгородити папство від вторгнень іновірців і варварів. Вони звернулися по допомогу до правителів франків, які здавна підтримували церкву й поширювали християнство серед підвладних їм варварських народів (фризів, алеманів, саксів). На прохання папи Стефана II франки здійснили два походи в Італію проти Лангобардсько-го королівства, що загрожувало захопленням «вічного міста». Новий король франків Піпін Короткий розгромив лангобардів і пере-

дав папі частину земельних володінь в Італії. Так, у 756 р. папа римський став не тільки духовним наставником віруючих християн, але й світським правителем. Виникла папська держава Патримоній Святого Петра, відома нині як Ватикан.

«Дарунок» імператора Константина

У Середні віки в папській канцелярії з'явився документ, який називають «дарунком Константина». У ньому стверджувалося, що римський імператор Константин Великий (306—337) після свого хрещення подарував християнській церкві «місто Рим, країни й міста Італії і всього Заходу». Спираючись на цей документ, багато пап у Середні віки претендували на світську владу над усією італією й рівне положення з європейськими государями. Проте ще в XV ст. «дарунок Константина» визнали фальшивкою.

Як це часто бувало в історії, необмежена влада над підданими, а також великі багатства не сприяли зміцненню авторитету римських єпископів. Час від X до середини XI ст. характеризується різким падінням авторитету пап, які виявилися іграшкою в руках римських феодалів. Вони скидали первосвящеників, призначали на папський престол своїх ставлеників. Траплялося, що папами називали себе одночасно двоє-троє священиків. Наприклад, за 40 років X ст. змінилося 15 пап.

Падіння духовного авторитету папи римського в X—XI ст.

послабило вплив християнської церкви в країнах Західної Європи.

Боротьба римських пап із німецькими імператорами.

В XI ст. у Західній Європі набув поширення рух за зміцнення авторитету папи й християнської церкви. Очолили рух ченці великого монастиря Клюні, розташованого на південному заході Франції. Перетворення в церкві підтримували багато феодалів і простих людей. Лідером клюнійців був чернець Гільдебранд — «святий сатана», як його називали недоброзичливці.

На вимогу клюнійців були проведені ґрунтовні реформи церковного життя. У монастирях запровадили дуже суворі правила. Священикам заборонялося одружуватися, щоб не витрачати сил і коштів на утримання дружини й дітей. За рішенням папи Миколая II в 1059 р. обирати римського єпископа тепер могли тільки кардинали — найбільш впливові й почесні серед єпископів. Раніше у виборах папи активну участь брали світські феодали. Клюнійці стверджували, що духовна влада вища за світську, оскільки вона походить від Бога, тому королі, герцоги й інші феодали повинні підкорятися церкві й папі.

Значна кількість віруючих у країнах Західної Європи була зацікавлена у зміцненні християнської церкви.

У 1073 р. Гільдебранда обрали папою під ім’ям Григорія VII (1073—1085). Свої погляди на папську владу він виклав у документі, який назвали «Диктат папи». Григорій VII свято вірив, що має право диктувати свою волю всім віруючим християнам, у тому числі королям, князям й імператорам.

Із «Диктату папи» Григорія VII (1075 р.)

Папа написав:

Римська церква створена єдиним Богом.

Тільки римський єпископ по праву зветься Всесвітнім.

Тільки він один може скидати єпископів і поновлювати їх.

Тільки папі князі цілують ноги.

Він один у світі йменується папою.

Він може скидати імператорів.

Ніхто йому не суддя.

Римська церква ніколи не помилялася й надалі, за свідченням Письма, не буде помилятися.

Не вважається католиком той, хто не згодний із римською церквою.

Він може звільняти підданих від присяги поганим владикам.

1. Які положення документа спрямовані проти домагань німецьких імператорів? 2. Як «Диктат папи» виступає проти православної церкви? 3. Чи вважає папа свою владу вищою за владу світських правителів і чому? 4. Чому, на думку Григорія VII, не можна критикувати дії та поведінку папи римського?

Головним супротивником папи був німецький імператор Генріх IV (1056—1106), який вважав, що у своїх володіннях він має право інвеститури — призначення єпископів на посаду. Папа Григорій VII забажав від імператора повного підпорядкування в питаннях церковного життя. У відповідь німецький імператор заявив: «Ми, Генріх, король милістю Божою, з усіма нашими єпископами говоримо тобі — забирайся геть!» У свою чергу, папа Григорій VII відлучив імператора від церкви, а всіх його васалів звільнив від обов’язку складати присягу на вірність сеньйору. У Німеччині почалося повстання проти імператора.

«Ходіння в Каноссу»

У 1077 р. папа Григорій VII заховався від ворогів у неприступному замку Каносса. Сюди прибув німецький імператор Генріх IV. В одязі грішника, босоніж він три дні домагався зустрічі з папою, сподіваючись отримати в нього прощення. Нарешті зустріч відбулася, і німецький імператор отримав прощення папи римського. Генріх повернувся в лоно церкви й до управління імперією. Сьогодні крилатий вислів «ходіння в Каноссу» означає нещирий прояв каяття й покірності з метою подальшої помсти.

Імператор придушив повстання васалів-заколотників. Потім Генріх IV рушив армію на Рим, щоб розправитися з папою. Незважаючи на допомогу найманців-норманів, Григорію VII довелося залишити Рим. Він помер у вигнанні.

Боротьба римських пап із німецькими імператорами тривала ще 100 років і закінчилася підписанням договору про згоду. Німецьким імператорам не вдалося підкорити папську державу своїй владі.

Великий розкол.

Реформи клюнійців і зростання авторитету римських пап викликали занепокоєння у візантійської влади. Патріарх Михаїл заборонив богослужіння в усіх латинських церквах Константинополя. У відповідь на це папа Лев IX відправив до Константинополя послів, які вимагали визнати верховенство папи в питаннях віри та в управлінні всією християнською церквою, оскільки він є духовним спадкоємцем апостола Петра. Свої вимоги папа підкріплював положеннями «дарунка Константина».

У липні 1054 р. у соборі Святої Софії посланники папи римського оголосили про відлучення від церкви константинопольського патріарха. У свою чергу, патріарх наклав анафему (прокльон) на папу римського.

У 1054 р. відбувся перший великий розкол (схизма), християнства, яке розділилося на західну католицьку й східну православну церкви.

У католицьких країнах послідовників православ’я стали називати схизматиками. Після загибелі Візантійської імперії в XV ст. православна церква розділилася на кілька автокефальних (самостійних) церков, також очолюваних патріархами.

5 Єресі та єретики.

Серед християн завжди були люди, які не погоджувалися з організацією й віровченням християнської церкви. Вони засуджували багатства церкви, заперечували чернецтво, стверджували, що церква проповідує неправдиву віру. Таких людей називали єретиками, а їхнє віровчення — єрессю. Єретики вважали, що папа римський не є головним священиком, оскільки всі християни рівні перед Богом.

Єресь — релігійне вчення, вороже панівній церкві.

Деякі єретики приховували свої погляди. Однак більшість із них були справжніми фанатиками. Вони вірили, що несуть людям щире слово Боже. Рухи єретиків охоплювали окремі християнські общини, міста, а іноді й великі області різних європейських країн. Зазвичай єресь набувала поширення серед людей небагатих, задушених злиднями і феодальним гнітом. Проте серед єретиків були й заможні ремісники та купці, які не бажали ділитися своїми доходами із церквою й «годувати» священиків.

Для боротьби з поширенням єресей у католицькій церкві була створена інквізиція (у перекладі з латини — розслідування). Інквізитори розшукували, судили й карали єретиків. Як правило, єретика, який рішуче відстоював свої погляди, спалювали на вогнищі. Вважалося, що вогонь очищує грішну душу. Коли рух єретиків охоплював велику кількість людей, католицька церква й королівська влада організовували проти них хрестові походи.

Єресі поширилися в багатьох країнах Європи. Вони підривали авторитет і могутність католицької церкви.

Жебрущі ордени.

Багато священиків і ченців розуміли, що боротися з єресями потрібно не силою зброї й судом інквізиції, а простою і зрозумілою проповіддю. Так виникли жебрущі ордени мандрівних ченців, які несли людям слово Боже, отримуючи за це милостиню від віруючих. У Середні віки найвідомішими й шанованими в народі були Ордени домініканців і францисканців.

Святі Франциск і Домінік

Святий Франциск Ассизький (1182—1226) народився в сім'ї багатого італійського купця. Він мріяв про подвиги й славу, брав участь у жорстокій міжусобній війні. опинившись у полоні, Франциск змінив погляди на життя. Він зрікся багатства, одягся в жебрацьке дрантя й став доглядати важкохворих людей. Франциск закликав повернутися до простого життя апостольських часів. Проповідування миру й простоти, близькість до людей, тварин і птахів були ідеалами Франциска Ассизького, якого католицька церква визнала святим незабаром після смерті. Послідовники Франциска створили орден жебрущих ченців, що служили «святій бідності».

Іспанський чернець святий Домінік Гусман (1170—1221) був вихідцем із феодального середовища й прославився співчуттям до нещасних і стражденних людей. Він переконався, що щира проповідь Євангелія сильніша за будь-яку зброю. З ініціативи Домініка в 1216 р. виник орден жебрущих проповідників. Домініканці вірою й правдою служили папі. На гербі ордену зображений собака, що тримає в пащі палаючий смолоскип, тому домініканців часто називали «псами Господніми». На орден були покладені обов'язки суду інквізиції.

Мандрівні ченці проповідували в містах і селах, рицарських замках і королівських дворах, монастирях й університетах. Головною зброєю проповідників була коротка повчальна промова. Ченці розповідали «приклади з життя» про чудесні зцілення, страждання грішників, прославляли праведників, доводили істинність християнської церкви. Проповіді були зрозумілі людям, адже до них зверталися рідною мовою. Люди вірили бідному ченцеві, а отже, вірили й християнській церкві, якій він служив.

Жебрущі ордени мандрівних ченців допомогли зупинити поширення єресей і зміцнити вплив католицької церкви.

Запитання й завдання

1. Із якою метою римські папи створили свою державу? Як римському єпископу вдалося стати світським правителем? 2. Хто такі клюнійці і що вони мали на меті? 3. Використовуючи текст параграфа, дайте визначення термінів і понять: місіонери, Патримоній Святого Петра, «дарунок Константина», інвеститура, «ходіння в Каноссу», анафема. 4. Чому тривала багаторічна боротьба між німецькими імператорами й римськими папами? 5. У результаті яких подій відбувся розкол християнської церкви на католицьку й православну? 6. Які засоби й методи застосовувала католицька церква в боротьбі з єретиками? 7*. Чи вважаєте ви відмінності між католиками й православними непереборними? Що їх об'єднує? 8*. Чому злиденним ченцям вдавалося перемогти єресі, а збройні загони зазнавали поразки?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Д'ячков