Давньоримська культура та література - Публій Вергілій Марон, Енеїда читати онлайн

ДАВНЬОРИМСЬКА КУЛЬТУРА ТА ЛІТЕРАТУРА

На відміну від греків, римляни в ранній період існування своєї держави, коли Рим був ще невеликим полісом, не створили оригінальних культурних пам’яток. Головною причиною цього були постійні війни, які вів Рим, розширюючи свій вплив на Апсннінському півострові.

Перша хвиля грецького впливу на римську культуру припала на 17 IV століття до н. в., що привело до поєднання грецьких та римських релігійних вірувань — римські боги стали людиноподібними і знайшли своїх відповідників у грецькому пантеоні. Визначальну роль у цьому процесі відіграли грецькі поселення на півдні Італії, які вихідці з Греції почати засновувавти на Апсннінському півострові ще у VIII столітті до н. с. Грецька міфологія увійшла в релігійну самосвідомість та побут римлян, створивши передумови для наступної еллінізації всього римського культурного життя.

Епоха швидких та радикатьних історичних змін настата для Рішу в III - II століття до н. е., коли він із невеликого полісу перетворився на могутню державу. Завоювавши грецькі поселення на півдні Італії (272 р. до н. є.), а згодом і саму Грецію (146 р. до н. с.), римляни остаточно потрапили під вплив значно розвиненішої грецької культури. Із завойованих греці, к их земель у Рим потяглися ремісники, скульптори, архітектори, вчителі, письменники та філософи. Саме їм судилося здійснити культурну революцію у Римі. Після їх прибуття місто стаю забудовуватися в грецькому стилі, в ньому повсюдно відкриватися театри і школи за грецьким взірцем, а знати грецьку мову стало престижно навіть для аристократів.

На цей період припадає і виникнення римської літератури пертим художнім твором на латинській мові став переклад Гомерової «Одіссеї», здійснений у 240 р. до н. с. Подальший розвиток римсько! літератури був відзначений наслідуваннями і прямими запозиченнями з давньогрецької літератури. Найважливішим досягненням цього періоду вважають засвоєння розвиненої системи жанрів, які грецька література виробляла понад п’ятисот років.

Золота доба Августа

 

І століття до н.с. стало для римської держави, яка, здавалося, сягнула піку своєї могутності, часом кривавих громадянських воєн. Після десятиліть боротьби за владу, масових вбивств, конфіскацій майна та занепаду економіки країна була на межі повної

руйнації.

У цей складний час на чолі римської держави став молодий і талановитий політик Гай Юлій Цезар Октавійн. Йому вдалося замирити країну та поступово вивести її з кризи. У 27 році до н. с. за встановлення «римського миру» Октавіан притіняв почесний титул Август (латинською мовою слово augustus означає звеличений богами), і з ттгх пір його правління римські історики стали називати «золотою добою Августа

«Золота доба Августа» була надзвичайно плідним періодом як для римської держави, так і для римської культури. Мир, спокій та зростання добробуту населення були очевидними. Завдяки зваженим рішенням та енергійніш зусиллям молодого правителя швидко відновилися зруйновані війнами сільське господарство і торгівля. Цс поклало початок економічного розквіту’, якого Рим не досягав ні до, ні після правління Августа.

Тривалий мир, економічна стабільність створили можливості і для культурного відродження. Ллє нове мистецтво «золотої доби Августа» суттєво відрізнялося від римського мистецтва всіх попередніх епох — йому були притаманні невідомі раніше монументальність та піднесеність як в архітектурі, скульптурі, так і в літературі.

Грецька класика стала для римських митців естетичним ідеалом — гармонія і простота панувати в усіх видах мистецтва. Найочевидніше свідчила на користь нового мистецького ідеалу повністю перебудована в класичному стилі столиця Римської держави. Сам Август пізніше казав, що отримав Рим глиняним, а залишає мармуровим.

Найважливішим видом мистецтва для нового правителя, без сумніву, була література. Досягнувши значних успіхів у всіх починаннях, Август бачив головною мстою свого правління відновлення давньоримських чеснот — благочестя, високої моральності та доблесті, втрачених, на його думку, в попередню епоху. Ця частина його програші була не надто популярною і вимагала пропагандистської підтримки. Август щиро вважав, що найважливішим слс-

ментом пропаганди мають стати літературні твори — адже вони звертаються не лите до розуму, а й до серця людини. Саме тому сприяння талановитим постам стазо складовою його політики. Так уперте за всю історію Риму література набула суспільного значення.

Роль організатора літературної підтримки широких задумів Августа взяв на себе його давній друг Гай Цільній Меценат високоосвічений та багатий аристократ, який і сам писав вірші. Він створив літературний гурток, члени якого підтримували нове правління й готові були оспівати його досягнення. Зі свого боку керівник гуртка надавав їм значну матеріальну допомогу (від його імені пізніше утворилося слово меценат — покровителі» мистецтва), і вони без страху за хліб насущний могли повністю присвятити себе літературі.

Прихильне ставлення влади до літературної творчості та підтримка нею талановитих письменників дозволили римській літературі в найкоротші терміни сягнути свого найвищого злету, який не буй перевершений У' жоден наступний період її існування. Найвидатніпіі пости цієї епохи Вергілій, Горба, ій та Овідій стані класиками античної літератури, а їхні твори перетворилися на джерело натхнення та взірець для наслідування, замінивши в цій ролі твори давньогрецької літератури.

Головним родом римської літератури стає епос велика і монументальна форма. Навіть ліричні пости (такі як Горацій та Овідій) не писали окремих вірпіів, а укладали їх у великі збірки, об’єднані однією темою.

 

Найбільшою заслугою Вергілія та Горація стало впорядкування літературної латинської мови. Вони реформувати поетичні розміри, зробивши вірші чіткішії й енергійними, і замінили складні синтаксичні конструкції, притаманні попередньому стилю, на короткі, ніби карбовані, фрази, якими згодом почала славитися вся римська поезія, — кожен рядок часто сприймається як афоризм.

(’творена двома геніями римської літератури досконала система художніх засобів надовго пережила своїх творців, залишаючись незмінною до кінця античності, а теоретичні положення Вергілія та Горація про літературну мову були актуальними ще у XVIII столітті.

Публій Всргілій Марон (70-19 рр. до н. е.)

 

Найуславлснітпий римський пост Щблій Вершій Марбн народився на півночі Апсннін-ського півострова в містечку Анди поблизу великого міста Мантуя. Його батько був простого роду і, найімовірніше, займався гончарним ремеслом та розписом ваз. ато вже в часи Вергілієвого дитинства розбагатів і купив невеликий маєток. Родинні статки підтверджуються і хорошою освітою поста. Він вчився не лише в найкращих навчальних закладах півночі Італії — наприкінці 50-х років до н. с. він прибув до столиці, щоб удосконалити свої знання в Римській школі красномовства. Випускники таких закладів зазвичай присвячували себе юридичній кар’єрі, але Всргілій, як з'ясувалося, не мав ораторського хисту, ніяковів перед публікою, тому, лише раз виступивши в суді, полишив свої заняття.

У Римі освічений та заможний провінціал потрапив у гурток молодих людей з найшанованіших римських родин, які захоплювалися поезією і самі охоче писали вірші. Поетична творчість припала Вергілію до душі, а його твори сподобалися новим друзям. Однак поезії майбутнього класика римської літератури відзначатися песимізмом ніщо з навколишньої дійсності не здавалося йому привабливим. Тихий і спокійний меланхолік, Всргілій дуже гостро переживав суспільні негаразди, які вішали на долю ііого покоління, — розбрат у римській республіці та постійні громадянські війни.

За кілька років Всргілій отримав визнання як талановитий пост-початкі-вець, arc радість була затьмарена особистішії неприємностями. У 42 році до н. с. Гай Юлій Цезар Октавшн провів конфіскації земель в Італії, щоб роздати ділянки солдатам зі своїх легіонів, які підтримали його в громадянській війні. Під час цих конфіскацій у Вергілія несподівано відібрали маєток у Північній Італії. На щастя, його підтримали друзі-пости — усі вони стали впливовими політиками й змогли повернути втрачене, звернувшись до самого Оісгавіана. Обурення беззаконням, але водночас і радість порятунку стали для Вергілія поштовхом до написання пертого великого твору «Бі/кблікп» (в перекладі з грецької «Пастуші вірші»).

«Буколіки» складаються з десяти невеличких поем (склбг), у яких пост оспівує безтурботне ідилічне життя пастухів на лоні природи та їхні любовні переживання. Проте повністю витримати ідилічний тон постові не вдалося відгуки на грізну сучасність з’являються в «Буколіках» раз за разом. Так, у

1-й та 9-й склогах, які розповідають про пастухів, позбавлених земель, можна легко впізнати історію поста, позбавленого маєтку.

Особливе місце в «Буколіках* посідає 4-та еклога, написана в 40 р. до н. с. У ній автор уро'шето віщує народження хлопчика майбутнього справедливого правителя оновленого світу, який з’явиться, щоб виконати давні пророцтва. Його прихід завертить «залізну добу», і найближчим часом для людства настане нова «золота доба».

Творчість Вергілія в «золоту добу Августа»

Після виходу «Буколік* на Вергілія звернув увагу Меценат. Ця поема свідчила, що Вергілій прихильно ставиться до нового правителя — коли в 1-й склозі пастух прославляє доброго царя, який повернув йому несправедливо відібрану землю, всі сучасники чудово розуміли, кого пост має на увазі. Август та його оточення потребували відомого поста, який би поставігв свій татант на державну службу, і Вергілій став таким постом.

 

Останні десять років свого життя (29 19 рр. до н. с.) Вергілій віддав монументальній епічній поемі «Енеїда». Безпосереднім поштовхом до її написання стало бажання Августа, який мріяв, щоб якийсь видатний пост створив про нього і його правління великий епічний твір. Передбачалася хвалебна поема з міфологічні™ прологом, у якій сучасні події будуть описані з погляду' славного міфологічного минулого. Вергілій як головний прославитсль нової епохи відгукнувся на цс замовлення, атс фактично його не виконав. Замість сучасної поеми з міфологічні™ прологом він написав повністю міфологічну поему' і прославив у ній нс Августа, а Рим, хоча підкреслив, що історична місія Авгу'ста та Риму' збігаються.

Над новою поемою, як і над інтими своїми творами, Вергілій працював тяжко її самовіддано. Чорновий варіант твору' був готовий у 19 році до н. с., залишалися невеликі пропуски та суперечності, які пост розраховував усунути в остаточній редакції тексту. Проте спочатку* він вирішив здійснити подорож місцями, описаними в «Енеїді*. Під час цієї по-

дорожі Всргілій тяжко захворів і помер, так і не завершивши поеми. Перед смертю він попросив знищити рукопис «Енеїди*. Але Август заборонив друзям поста не зробити, відтак твір був опублікований посмертно практично без змін.

Час показав, що Август мав рацію. «Енеїда* стала національним римським епосом і новіш видатним взірцем для наслідування, який, на думку деяких латішомовних авторів, перевершив навіть Гомерові поеми.

Літературний коментар

Вергілієва поема «Енеїда»

Сюжет «Енеїди* присвячений мандрам та подвигам Енёя — легендарного троянського царевича, який вважався родоначальником римського народу. Після загибелі Трої, долаючи численні перепони, він привів кораблі троянців, що врятувалися, у землі навколо гирла річки Тібр, де заснував нове царство.

У цій важкій місії йому сприяла мати — римська богиня кохання та вроди Венера, а перешкоджала дружина Юпітера³⁴ богиня Юнона², яка була прихильна до карфагенців у майбутньому головних суперників римлян.

Міф про троянське походження Рима був дуже старим, але офіційне визнання отримав лише в НІ столітті до н. е. У часи Вергілія вірогідність описаних у ньому подій ні в кого не викликала сумнівів. Чимало вельможних римських родин вважали, що походять від троянських героїв, імена яких були відомі з давньогрецьких епосів. Рід Юліїв, до якого належав і сам Август, вважав, що походить від сина Енея Іула (Юла), а цс означало його божественне походження, адже матір'ю Енея була богиня Венбра (Афродіта). Давній міф про Енея ніби освячував законність претензій роду Юліїв на владу — Август навіть карбував монети із зображенням Енея, який виносить свого батька Анхіза з палаючої Трої.

Уже античні дослідники говорили, що «Енеїда* цс «Іліада* й «Одіссея* в одному творі. Перша частина поеми (1 б книга), наслідуючи «Одіссею*, розповідає про блукання Енея, а друга частина (7 12 книга), в якій описано бої в Італії, нагадує «Іліаду*. Всргілій, узявшись за епічний твір, вступив, за античними уявленнями, в змагання із самим Гомером, адже Гомер дав взірець змісту і форми епічного твору. Однак в «Енеїді*, на відміну від Гомерових творів, нема розлогих відступів, кожен рядок поеми підпорядкований головній ідеї — уславленню величі Риму, яка була визначена долею, закладена Енеєм, але найбільшої повноти досягнула за правління Августа. Прямою дектарацією величі Рішу у творі стало пророцтво, яке Еней отримав про свою майбутню державу в підземному царстві мертвих. Там троянському

царевичу було провіщено, що його нащадки правитимуть світом. Але водночас пророцтво містило попередження: влада цс не право, а нелегкий обов'язок, який під силу лише бездоганним героям.

Саме розуміння бездоганного, ідеального героя у творі Вергілія кардинально відрізняється від гомерівського. В «Іліаді» ідеальний герой цс могутній воїн, який, не вагаючись, готовий кинути виклик долі та богам. В «Енеї-дЬ ж — цс розсудливий політик, який повністю підпорядковується долі, навіть якщо має внутрішні сумніви щодо правильності такого рішення. Відповідно, і характеристика персонажів, і їхній поділ на позитивних та негативних у поемі Вергілія залежать лише від бажання чи небажання кожного з них виконати присуд долі. Сам Еней готовий виконати своє призначення за будь-яку ціну (через що й отримав у поемі постійні епітети благочвений, благочестивий і побожний). Мовною його протилежністю, а водночас і суперником, виступає рутульський царевич Тури,

 

Еней — значно яскравіша особистість, ніж будь-який гомерівський герой — він не лише могутній воїн, а й чудовий полководець, дипломат, люблячий син, батько і чоловік. Намагаючись узагальнити в характері свого героя всі позитивні моральні якості, притаманні героям римської давнини, Вергілій фактично створив образ ідеального римлянина для якого готовність виконати присуд долі та волю богів не сліпа забаганка. Еней намагається досягти своєї мсти наймиролюбнішим способом, з найменшою кількістю жертв. Він майже ніколи не гнівається, не втрачає контролю над собою і завжди пікодує, коли доводиться вбивати ворогів. Еней ніколи не потурає своїм бажанням (навіть найблагороднішим!), а, навпаки, переборює їх. Так він поборов героїчну готовність загинути в бою за рідне місто Трою та свою любов до карфагенської цариці Дідони. Тому що все цс заважало виконувати його життєве призначення. На відміну від Енея, його суперник Турн, не бажаючи стримувати свої пристрасті, кидаючи виклик долі, терпить життєву поразку і, в кінцевому результаті, гине.

Зовсім інша в «Енсїді», ніж у гомерівському епосі, і роль богів. Олімпійці перетворюються з активних гравців, що можуть змінити хід подій, на прискорювачів (Венера) або сповільнювачів (Юнона) неминучого присуду долі. Навіть Юнона — головний недоброзичливець Енея — лише намагається відтягнути у часі заснування ненависними троянцями нового царства і робить усе, тцоб за цс царство вони пролили якнайбільше крові. Юпітер, на відміну від свавільного гомерівського Зевса, перетворився на послідовного захисника присуду долі, він у найкритичніші моменти забороняє богам втручатися в справи людей, дозволяючи подіям розвиватися природніш чином.

«Енеїда» композиційно надзвичайно чітко побудована, її мова емоційна, у міру піднесена, злегка забарвлена архаїзмами. У поемі Вергілій узагальнив багату епічну традицію, поєднавши у своєму творі гомерівські досягнення та римський літературний досвід.

«Енеїду» високо оцінили сучасники Вергілія. Після появи цього видатного твору вся наступна римська література розвішалася під його потужним впливом. Культ творів Вергілія як зразка та джерела мудрості успадкувала література Середньовіччя та доби Відродження.

З «Енеїдою» Вергілія пов'язане такс явище, як пародіювання класичних творів, що виникло у XVII ст. в західноєвропейській літературі. Автори пародій, здебільшого дотримуючись сюжетної лінії «Енеїди», знижувати піднесений стиль поеми до побутового, а героїв твору зображували приземлено. Така ж пародія під назвою «Вергилисва «Энеида», на малороссийский язык переложенная» була створена класиком української літератури Іваном Котляревським і вперше видана в 1798 р. В Україні кінця XVIII початку XIX ст. Вергілій був чи не найпопулярнітпим римським автором.

ЕНЕЇДА

Заспів

Ратні боріння й героя вславляю, що пертий із Трої,

Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.

Довго вссвнптня по суші і морю ним кидала сила,

Бо невблаганна у гніві Юнона³⁵ була безпощадна.

Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,

Переселивши у Лацій² богів, звідки рід був латинський,

Родоначальники Альби' й мури походили Рима.

Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив Волю божисту і що так царицю богів осмутило,

Що навіть мужа такого побожного змусила стільки Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

Місто стариннс було, Карфаген, поселенці тірійські Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.

Місто тс, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,

Більше, ніж СгСмос. Тут зброя її, тут її колісниця,

Тут, якиіо доля дозволить, і влада над світом найвища Має постати, — вона і тоді вже про цс турбувалась.

Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердіші тірійські, Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець, Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки³⁶.

В острахом, щоб не збулось цс. Сатурнія ще й пригадала Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців.

Ще не затсрлись-бо в пам'яті й гніву причини, жорстокий Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд ГІарісів В гадка, і жаль за зневагу краси; й тс ненависне плем’я,

Й піана, яку Ганімбд тепер має. Ва все цс горіла Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,

Тих, ідо данайці іще не добили й Ахілл невблаганний Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.

Стільки зусиль було треба, ідоб римський народ утворити!

Пророцтво Анхіза в Аїді про майбутню славу Риму

Так промовляє Анхіз, і разом і сина, й Сивілу Тут же до гурту запрошує він, у юрму' гомінливу,

І на узгір'я виходить, щоб звідти пильніше оглянуп>

Всіх було можна у^г довгій черзі і з лиця їх пізнати.

«Ну^?, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,

Що то за слава чекає його і які цс нащадки Із італійського племені, з душ тих преславних, тцо з нашим Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.

Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий, до світла Ближче він став випадково. із темряви перший на світ цей

Вийде він. із італійською кров’ю змітавшись, — це буде Сільвій, альбанськс ім’я, твій останній нащадок, якого В лісі тобі, вже старому, Лавінія-жінка породить.

 

Станс царем він колись і наступних царів буде предком, Звідси і над Альба-Лонгою рід наш держатиме владу...

Дідові до товариства ще Рбмул, син Марса, увійде,

Мати Ілія його з ассаракської крові¹ породить.

Бачиш ті китиці дві^{37 38}, що шолом прикрашають у нього? Батько, як бога, його у свої вже відзнаки вбирає.

З благословення його розростеться, мііі сину, славетний Рим, що зрівняє свої володіння і дух свій з Олімпом...

Але поглянь-но очима сюди обома і на плем’я Римлян своїх подивися: Цезар і рід весь Юлійський, З'явиться тут він колись попід віссю великого неба.

Цс той герой, про якого чував ти оракулів стільки,

Цезар то Август, син божества; золотую епоху В Лації наново він установить, на землях, що перше Царством Сатурна були, і до гарамантів та індів Владу поширить, — земля та за межами наших сузір'їв, Поза шляхами щорічними сонця...

Інші зуміють ніжніші істоти із міді кувати;

Вірю, що з мармуру навіть добудуть живії обличчя;

Кращі промовці з них будуть в судах; вони неба крутіння Циркулем визначать, скажуть, ясним коли сходити зорям. Запам’ятай, римлянине! Ти владно вестимеш народи. Будуть мистецтва твої встановляти умови для миру, Милувать, хто підкоривсь, і мечем підкорять гордовитих».

Двобій Енея і Турна

Батько Еней, ім’я Турна почувши, свій замок лишає,

Мури лишає високі, і всі на путі перепони Гстт» усуває і, всякі свої відкладаючи справи,

Радості стримать не може, лиш брязкає зброєю грізно,

Наче Афон, або Ерікс, або й Апеннін сам, наш батько,

Буйно дубами шумить і веселе чоло, оповите Снігом, до неба підносить. Уже і рутули, й троянці Навперегін, уже очі й італи на нього звернули,

Й ті, що на мурах високих були й їх згори боронили,

Й ті, що внизу тараном розбивали твердиню, всі разом Скинули зброю із себе. Могутній Латин із героїв Дуже дивується, що хоч у різних околицях світу Десь народились, а тут ізійшлися боротись залізом.

Ті ж, коли вільно відкрилося поле широке, списами З віддалі кинули й наскоком в бій рукопашний вступили — Аж задзвеніли їх мідні щити і земля застогнала;

Вої ж удари мечів ще подвоюють, — щастя і мужність Разом сплелись тут в одно. Так часом на Сілі високій Чи на верхів'ях Табурна бики два, в бою десь зустрівшись, Чола ворожі один проти одного звернуть, і з жаху їх пастухи відступають, і вся череда заніміє;

В страху телиці стоять і чекають усі, бо не знають,

Хто буде в лісі хазяїн, за ким череда попрямує.

І з величезною міццю вони себе ранять взаємно Й колють рогами, впираючись, дужими; кров'ю рясною Шиї змивають і груди, а рев їх по лісу лунає.

Так поміж себе й троянець Еней, і син Давна геройський Вдарили спершу щитами, що гуркіт пішов аж до неба,

Сам же Юпітер, зрівнявши вагу, терези встановляє Й долі дві різні обох їх кладе, кого бій цей погубить,

Смерть в який бік переважить. Тут кинувся Турн — він гадає,

Що цс безкарно обійдеться все, — і вгору піднісши

Меч, цілим тілом подався за ним і рубає; троянці

Ахнули тут, і латини злякатись, в напрузі чекає

Військо обабіч. Та меч віроломний зламався і був би

В розпалі бою бійця на загибель лишив, якби втечі

Він рятівній не віддавсь. Тікає він швидше за Евра,

Щойно побачив меча незнайому йому рукоятку У безборонній правиці своїй. Чутка є, що коли він,

Вперше у бій вирушавши, сідав на запряжених коней,

То залишив, поспішаючи, батьківський меч свій удома Й зброю Мстіска, візниці, вхопив, і її вистачало,

Поки розсіяні тевкри тікати; в бою ж як зустрів він Зброю Вулкана божисту, меч людський розбивсь від удару, Наче крижина, на жовтім піску лиш поблискують друзки. Турн, мов безумніш, тікає зі страху по полю розлогім,

І то сюди, то туди він непевні заточує кола;

Бо навкруги уже тевкри густими рядами замкнули Шлях перед ним, — і звідси — болото велике, а звідти —

Мури стрімкі оточили. Енсй, хоч коліна, стрілою Ранені, недомагають, а часом і біг зупиняють,

Розгарячивіпися, кинувсь в погоню й сягає ногами В п’яти того, що зі страху тікає. Як гончий собака Оленя в закруті річки доголить, або в загороду В пір'я червоного гавкотом вже зажене безугавним,

Той же, засади злякавшись і кручі над берегом річки,

Тисячу раз навмання то у цей, то у той бік стрибає.

Скорий умбрієць, проте, біля нього, вже дише на нього.

Ось-ось ухопить, здається, вхопив, уже клацнув зубами, — Клацнув усе ж такії марно. І от тоді вереск великий Зчиниться, берег і озеро аж відгукнуться, аж небо Галасом тіш залунає. Так Тури утікає й при цьому Лає рутулів усіх, поіменно їх кличе, благає,

Щоб хтось подав йому меч його, всім їм відомий. Енсй же Смертю на місці загрожує кожному, хто лиш підійде.

Всім їм, у жах оповитим, грозить він, що місто зруйнує,

Й Турнові вже наступає на п'яти, хоч сам весь у ранах.

П'ять раз оббігли туди вже й сюди і назад завернули.

Не про мату’ нагороду-бо тут', не про жарти ідеться:

Бій за життя і за Турнову кров тут ведеться завзятий.

А до Юнони тим часом, яка на бої споглядала З хмар золотих, так промовив Олімпу володар могутній:

«Де ж бо, дружино, кінець цьому'? Й що тут лишається, врешті? Знаєш ти добре сама й признаєшся у тому, що богом Рідним цієї країни судилось Енеєві бути.

Доля його понад зорі аж винесе. Що ж ти готуєш?

Що за націю ти маєш, заклякнувши в хмарах холодних?

Чи випадало, щоб ранили бога смертельно, чи дати Турнові вирваний меч, бо Ютурна чи має без тебе Силу' яку, щоб знов переможені сил набирати?

Все цс, нарешті, облиш і послу'хай мойого прохання:

Хай твого серця не сушить прихований біль, із солодких Уст твоїх хай не виходять до мене сумні оці скарги.

Все до межі вже дійшло. Могла ти троянців гонити Всюди, по землях, по морю, і війни страшні учиняти,

Дім руйнувати, весілля мішати зі смутком, цього я Більш не дозволю^. Так мовив Юпітер. Сатурнова ж донька Очі додолу спустила та й каже: «Тому, що я зната,

Можний Юпітере, цю твою волю, нерадо я Землю Й Ту'рна лишила. Не бачив би ти, як сиджу я самітна

На небесах і зношу тут правду й неправду. В вогненну'

Хмару' сповита при самих рядах я б стояла й тягнула Тевкрів у битви нещасні. Я бідному братові поміч,

Правда, Ютурні порадила дати, дозволила й більше — Вважитись, щоб рятувати життя нещасливому брату;

Та не веліла я їй, щоб луче натягала й пускала Стріли. Що так воно є — клянусь джерелом невблаганним Стікса самого. Для нас же, небесних богів, цс єдина Клятва священна. Але відтепер я усім поступаюсь І ненависні лишаю бої. Одного лиш прошу' я, —

Й жодним одвічним законом тут доля не в’яже нікого, —

Лиш задля Лацію й гідності влади твоїх же підданих.

Скоро вже мир укладуть між собою щасливим подружжям, — Хай вже так буде, — як згоду й закони складуть, не наказуй Ти самобутнім латинам зміняти старе своє ймення,

Мову' й одежу', стати троянцями й тевкрами зватись.

Лацій хай буде й альбанські царі хай будуть тут вічно, Римський хай рід італійською доблестю буде могутній.

Троя пропала, дозволь їй пропасти із іменем разом».

Каже, всміхнувшись, творець і людей, і всієї природи:

«('правді, сестра то Юпітера й друга Сатурнова парость, Гніву-бо в грудях твоїх аж цілі клекочуть потоки!

Але вгамуйся і викинь із серця цю лютість даремну.

Дам, чого хочеш, і сам, переможений, здамся охоче.

Батьківську мову і звичаї рідні задержать авзонці,

Й зватися будуть, як звались. Лиш кровно із ними змішавшись, Тевкри поселяться тут. Лшп закони й священні обряди Дам їм усім і в мові єдиних зроблю з них латинян.

Вийде відціль такс плем’я, з авзонською змішане кров'ю,

ІЦо благочестям, побачиш, богів і людей перевищить.

Жоден народ тебе так, як вони, шанувати не буде».

Згоду Юнона дала на цс радо й свій погляд змінила,

Й, хмари лишаючи, вийшла вона із небесних просторів.

Та не вгаває Еней і виблискує ратищем довгим,

Мов ціла жердь, і так промовляє із гнівом у серці:

«Турне, чого тут чекати, чому зволікаєш? Змагатись Треба не в бігу', а зброєю гострою зблизька. Зміняйся,

В іцо лиш захочеш, зроби все, що вдієш відвагою й хистом, Хочеш на крилах злетіть аж до зір чи у землю заритись?»

Той ясс, лише головою хитнувши: «Не грізне, зухваліше,

Цс твоє слово гаряче, а грізні боговс для мене,

Грізний Юпітер». І більше ні слова, оглянувсь на давній Камінь великий, він в полі межею стояв випадково, Щоб суперечку за ниву рішати. Взяло б його ледве Шість пар на плечі добірних мужів, що земля їх зродила. Він же у руку тремтячу вхопив і, розбігшись, підскочив Вгору, і кинув на ворога. Та не пізнав себе зовсім Ані у бігові, ані в ході, коли скелю велику Кидав, вхопивши з землі, — затремтіли коліна, й застигла Кров, наче лід той холодна, і камінь, що Турн у повітря

Кинув ніш, не пролетів всього поля між ними, не вдарив Так, як належить. Неначе у сні, як нічний відпочинок Зліплює втомлені наші повіки, й здається нам, ніби Хочемо бігти кудись, у розгоні і серед напруги Надаєм ми у безсиллі; язик нам не служить, і більше В нашому тілі знайомої не вистачає нам сили,

Голос із уст не виходить, не можемо й слова промовить. Так ото й Турнові, в чім не шукав би дорога рятунку

Він у своєму завзятті, то злюща богиня відмовить Успіху. Всякі чергуються в серці його почування.

То на рутулів подивиться він, то на місто; зі страху Він зволікає й тремтить, неминучого ждучи удару.

Стежки до втечі не видно, ні сили на ворога стати,

Ні колісниці нема, ні сестри, що піклується нею.

Поки вагавсь він, Еней замахнувся і спис смертоносний,

Простір очима відмірявши, кинув, вперед нахилившись Тілом усім. Не свище так камінь, із пращі на мурах Кинутий, ані від грому не йде такий гул у просторі, —

Спис той летить, наче вихор із чорної хмари, й несе він Смерть неминучу. Він панцира край пробиває і крайні Кола щита семи ряди і, й стегно він із свистом проймає.

Вбитий ударом із ніг, підломивши коліна, на землю Тури величезний звалився. Із зойком зірвались рутули,

Войк цей аж гори відбили, і гомін його розііпиовся Ген по високих горах. Від землі він тепер у покорі Очі підвів і, з благанням правицю до нього простяглій,

Так промовляє: «На що заслужив я, приймаю, не буду Ласки просить, покористуйся правом. Проте, якщо, може,

Вгадка про батька зворупіить тебе, то благаю, у тебе Теж був старий такий батько Анхіс, — ти над старістю Давна Май милосердя, й мене, чи як хочеш, лише моє тіло,

Світла позбавлене, рідним віддай моїм. Бо переміг ти, —

Свідки авзонці, як я простягав, переможений, руку.

Буде тобі за дружину Лавінія; далі не йди вже В злобі своїй». Суворий Еней зупинивсь, озирнувся Й збройну затримав правицю. І стала поволі ця мова Серце м'ягчити йому, коли зверху плеча він побачив Ремінь злопіасний і блиснули пояса бляшки знайомі В хлопця ГІалланта, що Турн йому рани завдав, псрсмігпіи,

Й в себе на плечах носив цю з ворога зняту відзнаку.

Щойно очима Еней упізнав оту здобич воєнну,

Пам'ятку бою гіркого, розпалений гнівом шаленим,

Грізно він скрикнув: «То звідси ти в зброї, що зняв з мого друга, Вирватись хочеш? ГІаллант тебе в жертву приносить цією Раною, метиться ГІаллант, випускаючи кров цю злочинну».

Так промовляє і з люттю в наставлені груди ворожі Меч заганяє. А в Турна ослабло й застигло все тіло,

Дух застогнав і до тіней понурих подавсь неохоче.

Переклад і:і .штили Нориса Тепа

^ Готуємося до роботи з твором

1.    Розкажіть про вплив фвцької цивілізації на римську.

2.    Схарактеризуйте золоту добу Августа. Як економічне процвітання Риму вилинуло на розвиток мистецтв?

3.    Якою бачилася Августу роль мистецтва в житті суспільства?

4.    Що вам відомо про життя видатного римського поета Вергілія?

5.    Розкажіть історію створення епічної поеми *ЕнеїдаР. Яку мету переслідував Вергі-лій, працюючи над цим видатним твором?

6.    Які сюжети лягли в основу поеми Вергілія? Поясніть, чому міфи про троянців та одного з їхніх вождів і£нея були надзвичайно популярними в Римі.

7.    Поясніть зв'язок Вергіліевої «Епеїди» з Гомеровими поемами «Іліада» та «Одіссея».

-А* Працюємо над змістом твору

8.    Хто такий Епёй і яка доля спіткала його після падіння Трої?

9.    Яку роль суджено було виконати легендарному Іінею в історії Риму?

10.    Прочитайте пророцтво Анхіза. Як у творі автор доводить, що правителі Риму Юлій Цезар і Август є нащадками Іінея, а отже, мають божественне походження?

11.    Проведіть паралель між сценами двобоїв Ахілла і Гектора та Іїнея і Туриа.

12.    Поясніть роль богів у рею витку подій поеми.

-Л.* Узагальнюємо і підсумовуємо

13. Як у поемі Вергілія <сЕнеїда» пояснюється зв'язок римлян і троянців?

14.    Прокоментуйте, як міфологія стала підгрунтям для римської державності.

15.    Чому, на вашу думку, для володарів Риму було важливо вивести свій родовід від богів і давніх героїв?

16.    Доведіть, що Вергілій своєю поемою уславив Рим.

17.    Доведіть, що на творчість Вергілія мали вплив давньогрецька і давньоримська міфології та поеми І'о.шуш.

18.    Поясніть значення творчості Вергілія для розвитку давньоримської культури.

—V Застосовуємо теоретичні поняття

19.    Визначте віршовий розмір, використаний у поемі Вергілія.

20.    Поясніть, чому твір римського митця називають щнпчпою поемою.

'А* Виконуємо творчі завдання

21.    Уявіть, що перед вами завдання уславити свій рід. Придумайте невеличку оповідь, згідно з якою ви походили б від славних предків.

22. Якого емоційного забарвлення набуде ваша оповідь: іронічною, радісного, урочистого, смутного тощо? Відповідь обірунтуйте.

23.    Запишіть свій вигаданий міф у робочому зошиті.

Квінт Горацій Флакк (65-8 рр. до н. е.)

 

Видатний римський пост-лірик Квінт Гп-рйцій Флакк народився на півдні Лпсннінсько-го півострова у невеличкому місті Вснузія. Своєї матері він не пам’ятав, вона дуже рано померла. Батько ж майбутнього поста був вільновідпущеником (колишнім рабом), якому вдалося не лише отримати волю, а й набути статок — маєток біля міста. І хоча рабське походження плямувало репутацію людини, Горацій ніколи його не соромився і часто згадував про цс в своїх творах.

Батько зробив усе, іцоб дати Квінту* найкращу, тобто аристократичну освіту, яка відкрила 6 перед сином шлях у вищі кола римського суспільства. Навчання у Вснузії довелося покинути: діти місцевої еліти любили поглузувати із сина колишнього раба. Єдиним місцем, де молена було, на думку Горація-старптого, продовжувати навчання, був Рим. У такому величезному місті і вчителі кращі, і походження школяра мало кого цікавитиме.

Так дев’ятирічний Горацій потрапив у столицю, де за десять років здобув чудову освіту, яка передбачала бездоганне знання латини, творів римської літератури, тонкощів ораторського мистецтва та римських законів. Під час навчання в школі талановитий хлопчина взявся за вивчення грецької мови і дуже скоро зміг прочитати «Іліаду» Гомера в оригіналі. Твір давньогрецького генія справив на нього сильне враження, і рідна римська література якось відразу здавалася йому недосконалою. Горацій настільки захопився грецькою літературою, що навіть сам почав писати вірші грецькою мовою.

Вінцем римської освіти було вивчення філософії. Найпрсстижніппш вважалося поїхати в Грецію і прослухати курс філософії саме там. Батько Гора-ція не пошкодував коштів і відправив сина в Афіни — місто, яке славилося своїми філософськими школами й найвищим рівнем освіти. Проте заверишти навчання Горацію не вдалося, на заваді стали бурхливі політичні події розпочалася чергова громадянська війна. До Греції прибув Марк Юній Брут, очільник римлян-рсспубліканців, які розпочали війну проти прихильника диктатури Гая Юля Цезаря Октавіана. Під гаслом захисту республіки патріотично налаштована римська молоді., яка навчалася в грецьких школах, масово вступала до республіканської армії.

Горацій особисто познайомився з Брутом і справив на нього настільки сильне враження, що той призначив юнака командиром одного з легіонів. Не останню ролі, у рішенні двадцятидворічного Квінта вступити до армії рсспу-

бліканців відіграло захоплення давш>огрсні»кою історією, де було достатньо прикладів доблесної боротьби з тиранією.

Вирішальна битва між військом цезаріанців і республіканськими легіонами відбулася в північній Греції поблизу містечка Філіппи в 42 році до н. с. У цьому кривавому побоїщі гору взяли цезаріанці, армія яких складалася з досвідчених і професійних воїнів, а не з поспіхом набраних студентів. Юній Брут, усвідомивши поразку, покінчив життя самогубством, а запитки його війська врятувалися втечею. Втік з поля бою і командир легіону Квінт Гора-цій Флакк, для якого битва під Філіппами стапа переломним моментом у житті — поразка республіканської армії моратьно його надломила. Пізніше він так описав цю доленосну для себе подію:

Згадай Філіппи, звідки тікати ми,

Де щит я кинув... Зламано мужність там,

А ті, хоробрі перед боєм,

Потім лягли — до землі обличчям.

Усі республіканці — учасники війни — були оголошені в розшук як небезпечні злочинці. Більше року юнак не наважувався повернутися додому, він поневірявся грецькими островами і містами Матої Азії, зазнаюші справжніх .злиднів. Лише в 40 році до н. с„ скориставшись амністією, оголошеною Окта-віаном, Горацій «з підрізаними крилами» прибув до Рима. Тут на нього чеката жахлива звістка — за час його відсутності помер батько. Ще одним болючим ударом стата конфіскація маєтку у Венузії і маііна в Римі на користі, ветеранів Октавіана. Тепер він залишився без опіки близької людини і без шматка хліба на вулицях величезного міста. Потрібно було починати нове життя, більше опікуючись не вільнолюбними ідеями, а виживанням.

Щоб не померти з голоду, Горацій влаштувався переписувачем рахункових книг до скарбниці міста, водночас все своє дозвілля він присвячував написанню віршів. До літературної діяльності його спонукати життєві розчарування, «зухвала вбогість» і небажання померти звичайним писарчуком. Поетичний досвід у ш.ого вже був, правда грекомовний, і тепер молодий пост звернувся до рідної латини. Своє рішення він пізніше пов'язував із дивним сном. Одного разу йому наснився Квірин римський бог народних зборів, який сказав: «Хочеш примножити загін грецьких поетів? Коли так, то краще вже носи дрова до лісу: цс куди менша дурниця».

Літературна діяльність Горація

Завдяки сформованим мистецьким уподобанням двадцятип'ятирічний Горацій уже на початку своєї літературної діяльності виступив не як юнак-початківець, а як достатньо зрілий митець. Він ретельно і наполегливо працював над удосконаленням своїх творів, добиваючись простих, майже розмовних інтонацій. У 38 році до н. е. на Горація звернув увагу Вергти уже

відомий автор «Буколік», пост, наближений до Октавіана. Вергілій оцінив поетичну майстерність новачка і, незважаючи на його республіканське минуле, представив Меценату'.

Могутній покровитель мистецтва і особистий друг «тирана» Октавіана, на великий подив Горація, зацікавився віршами, а не подробицями ііого участі у битві поблизу Філіпп. Проникливий Меценат, як і у випадку з Вергілієм, одразу побашгв, що римська література отримала ще одного генія. Він вирішив матеріальні клопоти Горація, постііто заохочував до літературної праці, а в 38 році до н. с. подарував йому невеликий маєток поблизу Рима

 

Невдовзі після знайомства з Меценатом Горацій був представлений Гаю Юлію Цезарю Октавіану. Правителі) виявився спокійною, стриманою, дуже скромною в побуті людиною і щиро переймався благом Рима. Результати діяльності Октавіана на той момент були очевидними — незважаючи на продовження громадянських воєн, кожна нова його перемога робила життя стабільнішим і спокійнішим. Із часом Горацій почав сприймати Октавіана те видатного політика, здатного відновити рівновагу’ у величезній Римській державі й встановити порядок.

Під впливом успіхів Октавіана Августа Горацій звернувся до політичних' тем. Пост почав оспівувати оновлену’ римську державу, успіхи римської зброї і безпосередньо особу римського правителя.

Головну заслугу' Августа Горацій бачив у закінченні кривавих громадянських воєн, встановленні довгоочікуваного миру і відновленні порядку в державі. У доробку зрілого періоду творчості видатного поста чільне місце посідають о'ди (три книги видані у 23 році до н. є., а четверта в 13 році до н. с.).

Проте навіть славлячи Августа, пост не надто зближувався з римською верхівкою, багато часу проводив у своєму маєтку і більшість приємних для правителя віршів писав на його ж замовлення.

Літературний коментар

Оди Го раці я

Чотири книги од Горація — цс вершина його творчості, у них він повністю розкрив свій ліричний талант.

Взірцем для своїх од Горацій обрав творчість давньогрецьких ліриків, зокрема Сапфі). Він відтворив будову, поетичні розміри і стиль їхніх віршів, збагативши римську поезію новими й для неї ще невідомими поетичними формами. Майстерність Горація викликала захват уже в сучасників, та навіть після його смерті жоден римський пост не досяг такої досконалості віршування. Давньогрецький досвід Горація не вичерпувався лише формальними запозиченнями. Образність його віршів також значною мірою побудована на давньогрецьких досягненнях він широко використовує міфологічні мотиви (наприклад, з міфів про Трою і Троянську війну), часто згадує імена давньогрецьких героїв (наприклад, Геракла і Паріса).

Пісні Горація — цс майже завжди звернення до певної особи, як до сучасника («.До Мецената», «.До Торквіта»), так і до давнього героя («До Паріса»). Деколи пост звертається до групи осіб («До римського народу»), до когось із богів («До Меркурія», «До Мельпомбни»). Використовуючи безпосереднє звернення, Горацій вільно і невимушено висловлює свої думки і почуття, дає поради і настанови.

Тематично оди Горація дуже різноманітні. Частина з них — офіційні замовні вірші, за своїм звучанням урочисті й піднесені. В них пост висловлює ненависть до громадянських воєн, гордість за процвітання Риму і за повернення багатьох чеснот суспільного життя завдяки правлінню Августа. Значно більше в його книгах любовних та дружніх віргаів-звернень. Пост славить життєві насолоди, веселі розваги, легкі захоплення. Проте найважливішою складовою чотирьох Горацієвих книг стали оди-роздуми на морально-філософські теми. Завдяки їм пост увійшов в історію як учитель життя, який проповідує душевний спокій, байдужість до життєвих негараздів, зневаг)' до багатства, помірність і скромність.

Горацій усвідомлював своє значення як видатного римського поста. Цю думку повністю поділяли й сучасники Горація — ще за життя він став класиком, його твори вивчали в школах, і сам Август був переконаний, що вони «збережуться навіки». Наішовнішс відчуття власної обраності висловлене в оді «До Мельпомёни». На думку Горація. його поезії подолають «часу біг» і в них продовжуватиме жити його «краща частка», долаючи таким чином навіть невблаганну смерть. Цс твердження видатного поета справдилося. Протягом двох тисячоліть його твори вивчали в школах, а переклади впливали на розвиток всіх європейських літератур. Серед українських класиків Горація перекладали Григорій Сковорода та Іван Франко.

ДО МЕЛЬПОМЕНИ¹

Звів я пам’ятник свій. Довтпс, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простгіїть він.

Дощ його не роз’їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілбн^{39 40 41}; низка років стрімких —

Часу біг коловий — в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу Частка краща моя. Поміж потомками Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтйфік-жрецт. до Капітал і ю '.

Там, де Авфід^{42 43} бурлить, де рільникам колись Дави* за владаря був серед полів сухих,

Будуть знати, що я — славний з убогого —

Вперше скласти зумів по-італійському⁶ Еолійські пісні⁷. Горда по праву будь,

Мельпомбно, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф⁸ ніші й моє чоло.

Иерекмй) а латини Андрія Садоморн

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ОДА

Ода — вірш хвалебного змісту, в якому уславлюються видатні діячі та події. В перекладі з грецької ода означає пісня.

Початково ода існувала як хоровий твір, який виконувався з музичним супроводом. Тематика од могла бути найрізноманітнішою. В часом ода набула урочистого звучання, піднесеного настрою і присвячувалася богам, правителям, полководцям, спортсменам і навіть явищам природи.

Готуємося <)о роботи з твором

1.    Розкажіть, ким Квінт Горацій Флакк був за походженням.

2.    Що вам відомо про вплив грецької культури на формування світогляду Горація?

3.    Як політичні події в житті Риму позначилися на долі молодого поета?

4.    Розкажіть про особливості ранньої t/ieo/mocmi Горація.

5.    Яку роль у житті Горація відіграли Bejt/lviu і Меценат'*

6.    Як змінилося світобачення поета після знайомства з Октавіаном?

7.    Розкажіть про особливості ярілою періоду творчості Горація. Коротко схарактеризуйте (ній Горація.

Працюємо над текапилт творів

8.    Виразно прочитайте оду •«До Мелъпомёни».

9.    Як у цьому вірші поет вирішує для себе філософську проблему смерті і безсмертя?

10.    Прокоментуйте рядки: «Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу частка краща моя*.

11.    На вашу думку, поезії «До Мельпомен и » властиве відчуття приреченості чи оптимістичний настрій? Відповідь обгрунтуйте.

12.    Поміркуйте, що розуміє поет під образом пам'ятника. У чому полягає алегоричний зміст цього твору?

13.    Поясніть, як пов'язані з біографією Горація слова «я — славний з убогою».

14.    Прокоментуйте рядки «я... вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні».

15.    Чому в поезії згадуються Мельпомена і Аполлон'*

16.    Що у творі свідчить про усвідомлення поетом надзвичайного значення власної творчості?

17. Який давній обряд згадується в останніх рядках вірша «До Мельпомени*?

Узагальнюємо і підсумовуємо

18.    На основі давньогрецької і давньоримської міфологій та вивчених вами літературних творів спробуйте пояснити тогочасні уявлення про смерть.

19.    Хто визначав долю людини й тривалість її життя?

20.    Аргументуйте думку, що поезія справді принесла Горацію безсмертя.

21.    Зробіть висновок про значення творчості Горація в римській літературі.

Застосовуємо теоретичні поняття

22. Які твори ми називаємо одами*

23.    Доведіть, що вірш Горація належить до од.

24.    Поміркуйте, з якою інтонацією потрібно читати оду Горація «До Мел ьпомени*.

Ч.* Виконуємо творчі завдання

25.    Опишіть, що ви бачите на картині А. фон Рьосслера «Горацій читає вірші».

26. Яким постає перед нами римський поет? Що свідчить про його великий поетичний хист?

27. Як художник зобразив на картині тогочасну матеріальну культуру Риму?

Публій Овідій Назон (43 р. до н. е.—18 р. н. е.)

 

Видатний пост «золотої доби Августа» Щблій Овідій Наздн належав до іншого покоління. ніж Всргілій і Горацій. Він не застав громадянських воєн, тому в його творчості відсутні серйозні роздуми на громадсько-політичні і морально-філософські теми. Овідій вишуканий лірик, який голови}' увагу приділяв змалюванню людських почуттів.

Народився ГІублій Овідій Назон у місті Суліьмон, розташованому за 140 кілометрів на північ від Рима, в родовитій і заможній сім'ї. Предки Публія досягли високого суспільного становища на державній та військовій службі, томл* його батько дуже питався своїм походженням і вважав, що всі Овідії Назони повинні йти одним шляхом — чесно служити Риму. Для досягнення цієї мсти Овідій-старший не шкодував коштів на освіту сина.

У початковій школі Публій виявив надзвичайну поетичну обдарованість. Під впливом творів давніх постів хлопець просто марив поезією. Будь-яка, навіть побутова, фраза якось сама по собі складалася в нього у вірш. Батько вкрай дратівливо сприйняв синове захоплення. Єдине, що втішало його, цс синові успіхи в навчанні. Найкращі римські вчителі відзначати його чудові знання з історії, міфології, права та неабиякий ораторський хист.

Як було прийнято серед заможних римлян, завершувати освіт}' Овідій поїхав у Грецію. Упродовж трьох років, проведених за межами Італії, майбутній поет не лише вчився в афінських школах, а й здійснив ряд подорожей, відвідавши прикметні міфологічні місця, зокрема давні руїни Трої на узбережжі Матої Азії та багату на міфологічні події Сицилію.

Навчання в Греції та мандрівки лише зміцнили бажання Публія стати постом, однак після повернення додому на вимогу батька йому довелося вступити на державну службу дрібним чиновником у суді. Змиритися допомогло приємне життя в СТОЛИЧНОМ}' Римі. Овідій регулярно відвідує театр, перегони колісниць, а вечори проводить серед римських постів, які збиратися, щоб почитати своїм шанувальникам вірші. Йому пощастило почути всіх постів доби Августа, навіть живих класиків Вергілія та Горація.

У цей час Овідій здобуває славу найкращого поета свого покоління. Читачі Овідія молоді люди із заможних родин не бажати слухати розлогі епічні твори чи віршовані моральні настанови Вергілія і Горація. Нове покоління відкидало держави}' службу як обтяжливий обов’язок і хотіло жити в своє задоволення, насолоджуючись тими благами, які дає їм багатство.

Римський період творчості Овідія

У 25-річному' віці Публій, засмутивши батька, покинув службу і вирішив повністю присвятити себе літературі. Перша ж поетична збірка Овідія «Любовні вірші» принесла йому гучний успіх. Вірші ранньої збірки — легкі, дотепні, вишукані, сповнені тонкого гумору та іронії — заклали початок моди на любовну поезію в римській літературі. Великим успіхом поста стало звернення в «Любовних віршах» до декламаційного жанру елегії. відомого з часів Тіртея. У римській поезії попередники Овідія вже зверталися до елегії, однак лише в його творчості вона досягла свого розквіту' як твір емоційного, часто сумного звучання.

Слава Овідія росла, і після смерті Вергілія та Горація він став найкращим римським постом. Статус провідного митця епохи спонукав Овідія створити монументальне полотно, велику поему, де лише міфологічні сюжети будуть визначати зміст твору.

Так з’явилася книга Овідія «Метаморфози» (дослівно перетворення) видатне явище в римській літературі, поема, яка за своїм масштабом стоїть поряд з «Енеїдою» Вергілія. За своїм обсягом вона — найбільший твір в історії римської літератури, а в усій античній літературі її випереджають лише поеми Гомера. «Метаморфози» — цс 11998 рядків, упорядкованих в 15 книг, написаних, як і поеми-попередниці, гекзаметром. Та, на відміну від творів Гомера і Вергілія, «Метаморфози» — зовсім не героїчна поема, а збірка, в яку входить понад 200 оповідей з грецької та римської міфологій. Більшість із них закінчується перетворенням міфологічного чи історичного героя на тварину, рослину, предмет або навіть у сузір’я.

Для написання «Метаморфоз» Овідій використав величезну' кількість міфологічного матеріалу (до речі, часто збереженого для нащадків лише завдяки його переказам). Він звернувся до всіх відомих йому міфів — у поемі представлено фіванський і троянський цикли, міфи про Геракла, міфи про похід аргонавтів, міфи про Енея і заснування Рима тощо.

Композиційно поема дуже складна. Щоб впорядкувати величезну кількість міфів, Овідій виклав їх в історичній послідовності, визначаючи цю послідовність на свій розсуд. На його думку, перетворення розпочалися вже на початку існування світу', коли безформний хаос перетворився на гармонійніш порядок. Згодом перетворення супроводжували всю історію людства.

Овідій зобразив життя перпшх людей як чудову «золоту добу», коли панувала справедливість, не бу'ло воєн та голоду'. На зміну «золотій» прийшла «срібна», «мідяна», а згодом і «залізна». З кожною добою життя ставало важчим, а люди зі псовані тими. Сучасну йому' «залізну' добу» пост зображує як час повного морального падіння. Такий погляд не відповідав офіційним уявленням про римське життя і був відверто полемічним до 4-ої склопі «Буколік» Вергілія, який пророкував швидке повернення «золотої доби».

Овідій у вигнанні

Овідій працював на «Метаморфозами» сім років. Списки тс незавершеної поеми стали відомими поціновувачам поезії і збільшили славу поста, по-ставивпга його в один ряд з класиками — Вергілієм та Горацієм. Завершену працю Овідій хотів присвятити правителю Августу, щоб показати йому зміну напряму своєї творчості.

Серед причин, що змусили Овідія стати прихильніїпим до Августа, називають його одруження з родичкою правителя, а також бажання посісти місце офіційно визнаного поста, вільне після смерті Вергілія та Горація. Та якими 6 не були мотиви Овідія, у своєму бажанні сподобатися Августу' він запізнився. У 8 році н. с. його життя несподівано і драматично змінилося спеціальним указом правителя він був засланий із комфортного Рима в найсхідні-піу точку Римської держави місто Томи (сучасна Констанца в Румунії). Звістка про заслання токувала Овідія, він намагався накласти на себе руки і спалив текст «Метаморфоз», який потребував ліпне чистового опрацювання. Поема збереглася тільки завдяки копіям, що були у друзів.

Багатиіі дім, кохана дружина, творче спілкування залишилися в минулому, у майбутньому його очікували холодні зими, варварське населення, яке не говорило латиною, повна відсутність затишку і приязного оточення. Причини такого суворого покарання Овідія уже немолодої і, як усі пости, вразливої людини — невідомі.

Єдине, що залишилося вигнанцю, — цс писати вірші. Вже на шляху до Том, який розтягся аж на два місяці, він уклав періщ,' книгу своїх о Сумних елегій». Усі твори, що увійшли до книги, — автобіографічні елегії, сповнені неприкритого душевного болю і суму. У засланні Овідій не раз говорив, ідо нічого не може писати, крім сумних віршів. У нових елегіях відчувається велике емоційне напруження і відвертість.

До збірки «Сумні елегії» увійшло 5 книг (разом 50 елегій). Незважаючи на час, ідо минув від початку заслання, душевний білі» не відпускав Овідія, його продовжували обтяжувати незвичний побут, самотність, відірваність від рідних і друзів, мучили спогади про Рим і минуле. Однак у цих книгах з’явилися подробиці перебування в Томах — він описує картини життя на чужині, суворий клімат, варварів, поряд з якими йому доводиться жити. Спокійніший тон пізніших елегій не має вводити в оману, за ним ховається відчай, який сягнув останньої межі — пост почав усвідомлювати, що ніколи вже не повернеться на батьківщину і ніколи не побачить Рим.

ЖИТТЯ ПОЕТА

(СУМНІ ЕЛЕГІЇ, Книга IV, елегія X)

Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов я, — Дружс-нащадку, тобі повісті» розкаже моя.

Мила вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий;

Дсв'ятдссят туди миль треба від Рима пройти.

Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив,

Знай, ідо однакова смерть консулів стріла тоді⁴⁴.

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських, —

Не випадковість, не гріпі в люди виводили нас.

Парость не перша в сім’ї, — коли я на світ появився,

Був уже брат у батьків, старший від мене на рік;

Але зірниця одна привітала народження наші,

Дсні» святкувався один, тільки на два пиріжки.

Був то один із п’яти, зброєносній Мінерві відданих*

Днів, коли перші бої в цирку кривавлять пісок.

В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:

В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав.

Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав,

Форума сварки гучні вабили серце його.

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба.

Муза до тихих пісень кликала душу мою.

Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берешся,

Славний Гомер, але й він таре і помер нуждарем».

Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши,

(’пробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі, —

Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом.

Що 6 не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали — нечутною перше ходою,

Вільної тоги настав день для обох юнаків,

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий⁴⁵.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять литті років,

Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв.

Потім посаду притіняв я, зеленіш літам відповідну,

Членом колегії трьох² деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний⁴⁵.

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

А честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські⁴ шептати про творче дозвілля,

Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлснігх Римом постів⁵!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

Слухав я Макра старого читання — про «Птахів» поему Та про отрутних гадюк, та про цілюще зело.

Часто Пропорцій мені довіряв свою сповідь вогненну:

Щира й правдива приязні, нас сполучала обох.

Басе, славнозвісний сатирою, славний гекзаметром Ііонтік — Спільники любі були тих товариських зібрань.

І незрівнянний Горацій втішав нас багатством мелодій,

Пісні химерно-тонкій рідну навчивши струну.

Тільки на образ Вергілія знав я, і смерть передчасна Вирвала раптом з життя приязнь, Тібулле, твою.

Галле, він твій спадкоємець, його спадкоємець — Пропорцій,

Я в тому колі з'явивсь вже як четвертий співець.

Як я старіших колись, так мене привітали молодші;

Хутко Талія моя⁴⁶ стала відомою всім.

Л виступав я з читаннями перед громадою в Римі, —

Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна. Так неправдивим ім’ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим,

Сам я — суворий співець — кидав в огонь без жалю...

Правда, тоді те я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Еротові серце;

Часто з найменших причин поломсніло воно.

Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри,

Та на іменні моїм плям і чуток не було.

Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям.

Друга її заступила; не смію догани їй скласти,

Але недовго й вона ложе ділила моє.

Третя й остання діждала зо мною поважного віку,

Та й на заслання мене випало їй виряджать.

Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався,

Двох вона мала дітей, але і шлюб не один.

От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно, Дев’яті, десятків прожив він на своєму віку.

Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого він. Матері скоро своїй шану останню я склав.

Щастя їм випало, що мого горя вони не діждали,

Що мого вислання день їх в домовині застав.

Щастя й моє, що недоля мене не при них перестріла.

Не довелося старим гірко за мною тужить.

Та те від мертвих не тільки ім'я на землі зостається,

І від високих кострів тінь одлітає легка,

І як про горе моє прилине до вас поголоска,

І понад Стіксом мутним будуть судити мене, —

Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.

Мертвим натежне віддав я; для тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою.

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

І переможний їздець на моєму віку олімпійський

Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком⁴⁷, —

Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б’є береги.

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Ллє про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг — що я згадувать маю?

Лихо тс тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді,

Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі,

Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути 1 в нспривичній руці зброю належну піднять.

Берег сарматський, суміжний із племенем гстів стрілецьким, Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути,

Насамотині свою пісню складаю сумну.

І хоч нікого нема, хто 6 її привітав благодушно,

Але скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

І що цс трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіха' даєш, ти приходит до мене, як ліки,

І заспокоюєш ти серце турботне моє.

Вожді» і супутник єеи: пориваєш мене від Дунаю,

На Геліконі мені місце почесне даєш;

Ти — цс не часто буває — мені за життя іцс з’єднала Славу й потужне ім'я, піану посмертну співців.

Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить,

В пащі неситій моїх не поглинула пісень.

І хоча наша доба породила великих поетів,

Але прихильні були людські й до мене уста.

І хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач.

Передчування ж співецьке говорить мені та чи правда?

Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з’єднали,

Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

Ищняслад :і латини Миколи Зорова

Ч* Готуємося до роботи з твором

1.    Що нам відомо про життя Овідія? У чому полягало йоп> розуміння роді поета в суспільному житті?

2.    Розкажіть про особливості ранньо! та зрілої творчості римського поета.

3.    Чим поясняються вплив на творчість Овідія грецько! літератури та міфології?

4.    Коротко схарактеризуйте поему Овідія «Метаморфози». У чому особливість поеми Овідія порівняно з поемами його попередників Гомера та Вергілія?

Ч* Працюємо над текстом твору

5.    Які почуття зображені у вивченій елегії X Овідія ?

6.    Що у вигнанця з теплої Італії, столичного мешканця, звичного до розкошів, викликає подив і розпач?

7.    Які небезпеки поет згадує у своєму вірші?

8.    Описуючи чужі краї, Овідій подумки протиставляв їх своїй батьківщині. Спробуйте розповісти про його життя в Римі.

9.    Які міфологічні образи присутні у творі?

10.    Знайдіть у творі риторичний вигук і риторичне запитання. Поясніть їхній художній зміст.

4' Узагальнюємо і підсумовіуемо

11.    Розкажіть про історію написання «Сумних елегій».

12.    У чому автобіографічність «Сумних елегій» Овідія?

Ч* Поєднуємо повий матеріал Ь вивченим раніше

13.    Згадайте особливості давньоірецької елегії.

14.    Назвіть найяскравіших авторів давньогрецьких елегій.

15.    На конкретних прикладах поясніть, що є спільного і відмінного між елегіями іре-ків і римлян.

Літературний коментар

Українські перекладачі

Початок української перекладацької традиції сягає X століття, часів Ярослава Мудрого. 'Годі князь зібрав у Києві в Софійському соборі фахівців для перекладу релігійних текстів на старослов'янську мову. У наступні століття перекладалися також давні наукові та літературні твори.

На сучасних перекладачах лежить особлива місія вони збагачують і світову, і національну літературу. Професія перекладача поєднує у собі кро-пітку пращо, творчість, глибокі знання з найрізноманітніших сфер людської діяльності та досконале володіння мовами оригіналу. Перекладачі творів давньої літератури мають знати не тільки сучасні, а й давні мови, якими зараз ніхто не розмовляє. Ми знайомимося з найкращими взірцями мистецтва слова давнього світу через видатних фахівців. Серед них І5орис Тсн, Григорій Кочур. отець Іван Хоменко, Микола Зсров, Андрій Содомора та інші.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Міляновська