Народна Освіта » Українська література » Олександр Довженко - Ніч перед боєм (скорочено) читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Олександр Довженко - Ніч перед боєм (скорочено) читати онлайн

 

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

1894-1956

Цього митця наслужено вважають «першим поетом кіно». Уся творчість кінорежисера й письменника осяяна безмежною любов'ю до рідного народу, вірою в його мудрість і силу.

“Слов'янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя й поета — Олександра Довженка» (Ч. Чаппін, американський кіноактор і

режисер).

Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в с. В'юнищі (нині в складі смт. Сосниці) на Чернігівщині в багатодітній селянській сім'ї. Батько походив із козацького роду, мав земельний наділ, пару коней і човна. Майстер на всі руки, він завжди знаходив собі роботу: обробляв землю, рибалив, займався смолокурінням1, був перевізником через Десну. Про матір, роботящу й лагідну, О. Довженко казав: «Народжена для пісень, вона проплакала все життя, проводжаючи назавжди»·. З чотирнадцяти своїх синів і доньок жінка вимолила життя лише для двох, і до останнього дня благала Господа оберігати її дітей і послати їм щастя.

•    осНовіюго    У 6 класі ви вже ознайомилися з повістю О. Довжен

ка «Зачарована Десна». Що вам запам’яталося про дитинство письменника та його родину?

У Сосницькій парафіяльній школі, куди батько відвів хлопця 1903 р., малий Сашко був одним із найкращих учнів. А 1911 р. юнак поїхав до Глухі вського вчительського інституту, де мав витримати серйозний конкурс: на кожне місце претендували но 10 осіб. Про навчання в інституті, де забороняли спілкуватися українською, О. Довженко згадував, що зі студентів «готовили вчителів обрусителів краю». Проте сам він знаходив і потай читав заборонені українські книжки.

Закінчивши інститут, з 1914 р. Олександр учителює в Житомирі. Викладає фізику, географію, природознавство, історію, гімнастику. 1917 р. переїздить до Києва, де з величезним задоволенням відвідує лекції в Академії мистецтв, адже змалку відчуває потяг до малярства.

Захоплений революційними подіями, переконаний, що тепер «вже все цілком ясно, що земля в селян, фабрики в робітників, Україна в українців, Росія в росіян», юний О. Довженко захищає Батьківщину в лавах елітного полку чорних гайдамаків Армії УНР.

 

Після більшовицької окупації його заарештували й кинули в концтабір.

Щоб урятуватись, О. Довженко приєднується до табору українських націонал-комуністів, відтак опиняється вже но інший бік барикад. Утім, справжньої свободи в його житті більше не буде.

Протягом усього подальшого життя за митцем велося тотальне стеження.

Люди з найближчого оточення, знайомі, земляки збирали свідчення та компромат на нього.

1 Смолокуріння — добування смоли, скипидару й вугілля з деревини хвойних дерен способом нагрівання без доступу повітря.

Упродовж 1921 1923 рр. О. Довженко перебуває на дипломатичній службі, що дає змогу зануритися в атмосферу Європи. Тривалий час живе в Берліні й навчається в знаменитого художіїика-імиресіопіста Віллі Геккеля.

Переломним для О. Довженка стає 1926 р., коли він потрапляє до Одеської кіностудії як сценарист і режисер. Спершу митець планував знімати винятково комічні фільми. У його перших роботах (комедія «Вася-реформа-тор», пригодницька стрічка «Сумка дипкур'єра») переважають трюкацтво й пригоди. Але незабаром режисер звертається до серйозних тем, і це спричиняє справжній переворот не лише в українському, а й у світовому кіномистецтві. Особливе місце в доробку митця займає створений у 1930 р. геніальний фільм «Земля», що приніс авторові визнання та світову славу. Ця робота мала грандіозний успіх у Європі, де О. Довженка назвали <<Гомером кіно». 1958 р. в Брюсселі її включили до списка 12 найкращих фільмів усесвітньої історії кіно. Водночас на Батьківщині після кількох показів стрічку заборонили як націоналістичну й небезпечну.

«"Земля" Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномитців, зокрема Франції і Англії. Це твір генія...» (Ю. Лавріненко, літературознавець).

Голодомор, згортання політики українізації, масові арешти інтелігенції, політичні чистки ставлять митця перед серйозним вибором: відстоювати свої погляди чи вижити. Після зустрічі зі Сталіним, який віддає наказ припинити цькування О. Довженка, режисер приймає остаточне рішення, переїздить до Москви й у вікні своєї квартири виставляє портрет Сталіна. І починаються довгі роки болісного роздвоєння: формально він був лояльним до системи, а по суті люто її ненавидів.

Під час Другої світової війни митець уважав своїм обов’язком перебувати в гущі подій і відгукуватися на них оперативно. Тому з початку 1942 р. став військовим кореспондентом на передовій.

“На фронті. Може, я той лев, що прийшов умирати в пустелю, може, Дон Кіхот. Мені однаково вже, коли, і що, і хто про мене скаже. Чи буде жити моє ім’я, творця українського кіно, чи ні. Мені байдуже. Чи буду я і далі в перших лавах, чи вмру в безвісті, чи розлечусь від бомби десь отут — мені однаково. Я не хочу жити краще свого

народу, я не можу й не хочу жити й бачити нищення, конання мого народу. Я хочу розділити його долю цілком, ущерть і без оглядки» (О. Довженко, «Щоденник»).

• Злв$ли/і& осНовіюіо    Чому письменник, на ваш погляд, порівнює себе з

левом і Дон Кіхотом? Розкрийте символічний зміст цих образів.

Не маючи змоги реалізувати в цей період свій режисерський талант, О. Довженко звертається до літератури. З перших днів перебування на фронті занотовує в записнику цікаві випадки з фронтового життя, спостереження, роздуми про побачене чи почуте. Письменник гостро засуджує тоталітарну систему, вірить у свій народ, у його національне відродження, у те, що добро, закладене в людину від природи, переможе.

Ці матеріали стали основою для низки самобутніх, глибокоідейних, цікавих оповідань: «Воля <)<> життя», «Стій, смерть, зупинись!», «Відступник», «На колючому дроті», «Мати», «Перемога» тощо. У них зображено героїзм простих людей, засуджено зрадництво, оспівано незламність народного духу. Оповідання О. Довженка відразу здобули популярність і стали своєрідною зброєю в боротьбі з ворогом, запалюючи бійців на подвиг. їх друкували на шпальтах Itltct і киижечками-метелгасами, випускали великими тиражами й разом із снарядами та гвинтівками відправляли на фронт в окопи.

Війна докорінно змінює О. Довженка, тепер він чітко бачить перспективу загибелі України. Як наслідок у 1943 р. народжується кіноповість «Україна в оті», яку різко розкритикував Сталін. Після цього цькування митця відновлюється. Фактично це останній справжній фільм кінорежисера. З 1944 р. О. Довженко не матиме права нічого видавати чи знімати без спеціального дозволу.

Після війни до останніх своїх днів митець живе в Москві, бо в Україну йому повернутися не дозволяють. Працює па «Мосфільмі», викладає у Всесоюзному інституті кінематографії, читає лекції на режисерських курсах. Має багато задумів і планів, але мусить виборювати своє місце під сонцем ціною втрати творчої свободи. Особливо переживає через вимушену розлуку з Батьків 11 ціною.

«Творчість моя гасне в стражданні й печалі. Померти? Я вже мертвий... Пишу в розлуці з народом своїм, з матір’ю, з батьковою могилою, з усім-усім, що любив на світі найбільше. Мене з’їдає туга за Україною» (О. Довженко, «Щоденник»).

Митець просив бодай поховати його в Україні: «Ой, земле рідна, прийми мене хоч мертвого...» Але влада заборонила навіть це. Заповіт митця не виконаний і досі.

Зі створеного О. Довженком у повоєнний період вирізняються кіноповісті «Поеми про море», а особливо лірична «Зачарована Десна», останній спалах таланту вже зрілого митця. Це автобіографічний твір, побудований на спогадах про світ дитинства, враженнях від спілкування з розкішною природою над Десною та односельцями чесними трудівниками землі. Подумки повертаючись па десятки років назад, автор немовби знову здобуває свободу. Не обмежуючи себе ідеологічними приписами й цензурою, митець дає волю справжнім роздумам і почуттям. Тому «Зачарована Десна» сповнена гумо-

ром, радістю життя, замилуванням природою. Цс справжнє освідчення в любові до батьків, рідного народу, своєї землі.

Особливості стилю. У доробку О. Довженка — дванадцять кіноповістей, тринадцять кінофільмів, кілька оповідань, дві оригінальні п’єси. Усі вони складаються в одну велику цілісну картину, адже розкривають співзвучні теми й ідеї, а яскраві обрали часто переходять з одного твору в інший.

Письменник виробив власний неповторний стиль у літературі. За простим сюжетом у нього приховується філософський підтекст; високе, піднесене поєднується з буденним.

Одна з найпомітніших ознак стилю О. Довженка — патетичність. Цей термін, що походить від грецького слова чутливий, означає «пристрасність», «піднесення», «схвильованість». Митець зазвичай уміло створює патетичну атмосферу. Тому його тексти викликають сильні душевні переживания й емоції. Хоча іноді йому зраджує почуття міри. Тоді з'являються зайва публіцистичність (офіціозно-газетний стиль), декларативність (пряме називання, а не змалювання явищ чи почуттів), неприродність окремих реплік і сцен. Незважаючи на те, пристрасна любов до людини й Батьківщини, майстерність характеротворення, увага до деталей роблять прозу О. Довженка яскравим явищем в українському письменстві.

*Ніч перед боєм» було написано 1942 р. Читачі з вдячністю прийняли твір про нескореність народу перед ворогом. Оповідання кілька разів перевидавалось окремою книжечкою й того ж року вийшло друком не лише українською, а й у перекладах 11 мовами.

• SatffaHftiг oc/cotf/t&io fiitffcfi. Що ви знаєте про долю України в Другій світовій війні? Які книжки читали про той час, які фільми дивилися? Чим вразили вас ці твори?

В оповіданні «Ніч перед боєм» письменник висвітлює трагедію українського народу в жорстокій, кривавій війні. Тема твору — незламність народного духу, єдність армії й народу. Тут немає батальних сцен, проте героїчні образи та психологічна насиченість роблять твір романтичним. Сюжет охоплює два етапи війни: початок переможного наступу 1942 р., коли й був написаний твір, і трагічну осінь 1941 р. Письменник передав драматизм перших місяців війни й порушив болючу проблему масового й безладного відступу наших військ під тиском ворога.

«Найстрашнішим під час відступу був плач жінок. Коли я згадую зараз відступ, я бачу довгі-довгі дороги, і численні села, й околиці, і скрізь жіночий невимовний плач. Плакала Україна. Вона плакала, гірко ридала, свою долю проклинала» (О. Довженко, «Щоденник»). 54

Ніч перед боєм

(Скорочено)

Товаришу командире! Завтра ви поведете нас у бій. Ми всі ось тут і старі, що вже по півроку на війні, і молоді, ось як Овчареико, що йтимуть до бою вперше, усі ми знаємо, що завтра бій буде великий і дехто з нас, звичайно, загине. Чи правду я кажу?

Іван Дробот, молодий танкіст із надзвичайно приємним і скромним лицем, хвилювався.

Правду, — одиовів просто й спокійно Герой Радянського Союзу знаменитий їхній командир Петро Колодуб.

Я хотів спитати вас, хоча про вас і пишуть у всіх газетах і па зборах говорять як про людину безстрашну й невтомну, хоч ви на вид такі, пробачте, і маленькі, і не дуже неначебто й здорові, так от, звідки воно у вас береться, оте все... Де ваш не бойовий, а, так би мовити, внутрішній секрет? (...)

Усі бійці й командири, а їх було в землянці чоловік тридцять, раптом заворушились і, розташувавшись для довгого приємного слухання, притихли. Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх. Поклавши иа похідний столик люльку, він трохи почекав, поки стало зовсім тихо.

Це було на Десні, — почав знаменитий капітан, усміхнувшись. Да... одним словом, звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу. Хто з бійців, що пізнали весь тягар торішнього німецького вторгнення, не пам'ятає цього діда? Пригадуєте осінь? ІЦо не ріка, то й драма, то й діди, мов добрі річні духи. Вони були сміливі, діди оті, сердиті й не боялися смерті. (...)

Ми відходили без зв’язку, без артилерії, ми відступали па схід день і піч. Ворожі кліщі мали от-от замкнутися перед нами. Ми несли на плечах своїх поранених товаришів, падали з ними, проклинали все на світі й ішли далі. Ніде правди діти, були такі, що й стрілилися од розпачу, і гордості, і жалю. Були й такі, що кидали зброю й з гіркою лайкою повзли до рідних хат, не мавши сили духу пройти мимо.

• Злв$лн/і& ocfuifacaio fccfififi. Поміркуйте, чому вояки так по-різному реагували на

відступ. Чи можна знайти виправдання тим, хто не витримував, ламався?

Колодуб примовк замислившись.

Нас було небагато, чоловік п'ятнадцять. (...) Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником.

Капітан Колодуб так тепло й разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією всміхнувся, то за ним тихо всміхнулася вся землянка.

Ми вибилися із сил. Ноги вже не несли, наступала піч. Перед нами за селом велика ріка. А німці були недалеко. Чимало з нас не вміло плавати. Нам показали хату перевізника.

Тікаєте, бісові сини? - спитав нас дід Платон Півторак, який виходив уже із сіней з веслом, сіткою й дерев’яним ковшем для виливання води з човна.

Багато я вже вас перевів. Oii багато, та здорові все, та молоді, та все перевези та перевези. Савко! крикнув Платон до сусідньої хати. Ходім, Савко. Треба перевезти, нехай уже тікають. Га?.. Ходім, ходім! Це вже, мабуть, останні.

• ЗайфлМці oc/tofljt&io fic&tii. Чи виправданим вам видається саме таке звертання

діда до солдатів? Про що воно свідчить?

Савка вийшов із своєї хатки й дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, і більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодпика, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала в нього на ушах і землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як па хлопчику батьків піджак. За дідом Савкою виходив чималий хлопець з двома оначинами1.

Еге-ге! Щось ви, хлопці, не той, не як його, не туди неначе йдете, сказав дід Савка й хитро подивився на нас. Одежа ось нова, і торбочки, і ремні, еге, і самі ось молоді, а звертаєте неначе не туди, га?! (...)

Не знаю, чого вони оце так тікають, — сказав дід Платон, ідучи за Савкою до річки, так ніби нас тут зовсім не було. Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди.

Еге! — погодився Савка. — Уже, казав той, ні в танку не сховаєшся, ні в печі не замажешся.

Душа несерйозна, розбалувана, сердився Платон. Візьми мого Левка. Як він па Кохин-Голі2 тих, як їх, бачив? Усіх до одного вичистив. Читав листа? Полковник Левко Півторак — я поиімаю! А це — казна-що, не люди.

Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Діди йшли попереду із сітками дуже повільно, ніби на звичайну нічну риболовлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стрілянину, иі на рев німецьких нахабних літаків, — одним словом, увесь німецький феєрверк, що таге замучив нас за останні дні важкого відступу, для них ніби не існував зовсім.

Слухай, батьку! Ти не можеш іти трохи швидше? — звернувся до Платона Троянда.

Платон не відповів.

Слухайте, діду, ви не можете йти трохи швидше? стримуючи дрижаки, спитав Троянда ще раз.

Ні, не можу, одновів Платон. Чого пак ви отакий швидкий стали, хто вас знає? Старий я вже швидко ходить. Одходив уже своє. (...)

Перед нами була тиха широка Десна. За річкою крутий берег, а далі, праворуч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою й над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.

Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися із заходу па все небо. Хмара була важка, темно-темпо-синя, унизу зовсім чорна, а самий

' Onmwia — весло.

2 Ідеться про Халхин-Гол — переможні бої радянської армії в конфлікті з японцями на річці Халхин-Голі 1939 р.

верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними й жовтими мазками. Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар. І все це відбивалося у воді, і здавалося, що ми стояли не па землі, що ріки немає, а є міжхмарпий темний простір, і ми, розгублені в ньому, малесенькі, як річні піщинки. Небо було надзвичайне. (...)

•    Зл$$&Н/ібг осиов/uJto fiifotjt. Який символічний зміст цього пейзажу в оповіданні?

Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платой. Вій стояв уже біля човна з веслом. - Повезем уже, а там, що Бог дасть. Не вміли шануватися, так уже повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїне! — загримав дід на когось із нас.

Ми розсілися в човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думу. (...)

А хмар наперло... Ач, що робиться! Страшний суд, чи що починається? Дід Платон подивився на небо й плюнув у долоню. Потім він узяв весло й сильним рухом одштовхнувся від берега.

Савка з онуком гребонули оиачииами.

Човен був великий і старий-престарий. Він увесь був просмолений смолою й покарбований часом.

Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху чарівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба. Мені здалося, що мене перевозять на той світ. Сором, і розпач, і невимовний жаль, і безліч інших гострих почувань охопили мою душу, і скрутили її, і пригнули. Прощай, моя рідна, дорога Десно.

Еге, підхопив Савка. А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме... Бери вліво, бистра велика, — загрібав Савка опачиною.

Беру. Коли б оце Левко із своїм полком та був тут, той би не одступив, ні. Той би цього човна повернув назад, та но шиях, но шиях! розсердився Платой і наліг па весло. Той не одступить, ні, чорта з два!

Еге! Отакий і мій Демид. Його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить. Куди твоє діло! — сказав Савка н плюнув па долоню. — А ці думають урятуватися, а воно, мабуть, вийде нате, що харкатимуть кров’ю довго... Це ж усе доведеться забирать назад!

А доведеться! підхопив Платон і гребонув веслом з усієї сили три рази. Шутка сказать, скільки землі доведеться одбирати назад. А це ж усе кров!

Я дивився на діда Платона та з насолодою слухав кожне його слово. Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу.

Наша частина змушена була відступити, — сказав полковник.

Балакай. Не вміли битися. От тобі й відступ, — сказав Платон. — ІЦо у військовому статуті сказано про війну ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілині у ворога, возненавидь ціль.

— А де ваша ненависть? підхопив Савка.

Еге, а вмирать боїтеся. Значить, нема у вас живої ненависті. Нема! - Дід Платон аж крякнув і підвівся на кормі. (...)

Я, діду, ненавиджу фашизм усією душею, крикнув Троянда й навіть устав од хвилювання.

Значить, душа в тебе мала, сказав Платон. — Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока й бистра, як Дніпро, друга як Десна ось, третя як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив. (...)

“    сс/со$/і<хю    Який вид комічного використано в цих словах пере

візника: гумор чи сатиру? Відповідь обґрунтуйте.

Пропливли трохи мовчки. Платон почав сильно гребти веслом. Видно, йому хотілося щось іще сказати, чимось перебити своє невдоволення.

 

Ти собі подумай, Савко, як оце народу дивитися па отаке паскудство. Він же надіявся на їх усіх, як я на свого Левка, а воно он що виходить: «Діду, перевези»!

Еге, промовив Савка. Скільки літ їх учили, ти подумай, Платоне. А вони тікають. От він і каже тепер, що ж це ви, каже, робите? Стійте! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, і дитячої крові.

Не знаю, як ти, Савко, — сказав Платон, — а мопс б :і Дніпра чи з Десни не тс що Гітлер, а сам нечистий би не вигнав, прости Господи, не при ночі згадуючи.

Легко сказати, діду, а от побачили б ви танкетки1 [ — виправдувався лейтенант Сокіл.

Hy і що ж? — перебив його Платон Півторак, очевидно, не маючи ніякого бажання вислуховувати нас. — Скільки вона вас там може вбити, тая танкетка? Усе одно вам же доведеться її розбивати, не мені. Я своє одвоював. А от мій Левко на Кохип-Голі, чули, що зробив з тими, як їх?.. Танкетки, розгнівався дід. Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде! Як то в піснях про Морозенка співають: «Де проїхав Морозенко - кривавая річка». О! Ото був воїн!

•    Злв$лНН& ос/ювиого /гіви&. На початку року ви вивчали пісню «Ой Морозе, Морозенко». Яким постаєїї головний герой? З якою метою дід Платон нагадує пісню солдатам?

Я не витримав далі дідових розмов, так важко було мені його слухати. У цю мить він здався мені жорстоким і несправедливим дідом.

— А хіба ви думаєте, діду, що нам не важко? Хіба ви думаєте, що біль і жаль ие роздирають наші душі, не печуть нас пекельним вогнем? простогнав я йому в самі очі.

А що мені думати? — подивився на мене дід Платон. — Думайте ви. Життя-бо ваше вже, а не моє. А тільки я так скажу вам на прощання. Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз крінкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино. А жаль — це не ваше заиятіє. Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а ие жалісливі! — сказав дід Платон і примовк. Він висловив нарешті свою думку. Це була ного правда. Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас. (...) 55

Ми пішли в лови.

Я йшов останнім і думав про діда Платона. «Спасибі йому, думав я, що не пожалів нас, по окропив нашу сумну стежку сльозами, що викресав з мого серця огонь уночі... Правдо, чом же ти часом така гірка та солона?!»

Потім я побіг назад, до Десни. Я мусив щось сказати па прощання дідові Платону. Я вибіг на висип.

Платон стояв на березі по кісточки у воді з веслом, як пророк, нерухомий, і дививсь, очевидно, нам услід.

Прощайте, діду. Простіть нас, що не доглянули вашу старість, сказав я, задихаючись. — Ми вас, діду, ніколи...

Іди, не крутися перед очима, сказав Платон Півторак, навіть не подивившись на мене. По сухому темному його лицю текли сльози й надали в Десну.

• SafytiMtft осАоІЇАого    Чому дід Платон плаче? Насправді він уболіває за

солдатів, співчуває їм? Відповідь обґрунтуйте.

Оце, друзі мої, і все. Оце й увесь секрет, — сказав капітан Колодуб і запалив люльку. Усі в землянці зітхнули.

Зараз я Герой Радянського Союзу. Багато я знищив ворога, що й говорить! Багато постріляв у наступі й гусеницями подушив багато. Часом бувало так, що нудно робилось од хрусту фашистських кісток. І сам попадав у бувальці не раз. Але, де 6 я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? — голос капітана зазвучав, як бойова сурма. — Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гігів і ненависть!.. Так. — Капітан Колодуб усміхнувся. — А все ж таки нічого у світі я б так не хотів, як після війни поїхати на Десну до діда Платона і... І поклонитися діду Платону в ноги за науку.

Стало тихо. Ніхто не рухався, паче всі танкісти були ще думками на Десні.

Ні, товаришу капітане, не поклонитеся ви діду Платону, зітхнув молодий танкіст.

Усі обернулись. Це був Іван Дробот. Він стояв у самому кутку землянки. Він був якось особливо схвильований.

Діда Платона, товаришу капітане, уже нема живого, сказав Дробот. Ото як ви пішли в лози, через годину прийшли німці. Довго вони били діда, що перевіз вас, хотіли розстріляти, а потім був наказ негайно переправитися на другий берег. Hy повезли. Насіло їх ущерть. Випливли па середину Десни. Тоді дід Платон і каже:

—    Савко, прости мене!

—    Бог простить.

—    Прости й ти мене, Платоие, сказав дід Савка.

—    Бог простить. (...)

Та як повиймали вони весла, та як стрибнули на правий борт, та й перекинули човна. Усе потонуло і кулемети, і німці, і діди. Один тільки я виплив па наш берег.

—    А хто ж ти такий? тихо спитав капітан Колодуб.

—    Я онук діда Савки. Я сидів на другій оиачшіі...

Устати! — скомандував Колодуб.

Усі встали. Цілу хвилину сім’я бійців стояла мовчки. Колодуб був блідий і урочистий. Він стояв із закритими очима. Потім на мить він став на одне коліно, і всі послідували за його рухом.

Готові до бою? — спитав Колодуб і виріс перед бійцями, як дід Платон на Десні.

—    Готові на будь-який огонь!!!

Тихо стало в землянці. Тихо й на позиції. Тільки далеко па обрії гойдався в небі вогненний знак ігрожектора.

• Злв$аН/і& осмеем

1.    Про зустріч Петра Колодуба з дідами Платоном і Савкою ми довідуємося не від автора, а від самого Колодуба. Як це впливає на розуміння й сприймання твору?

2.    Яку характеристику дає Колодубові Іван Дробот на початку твору? Як тут використано прийом контрасту?

3.    Хто, за словами Петра Колодуба, «перевернув йому всю душу»? Якими були обставини їхньої зустрічі?

4.    З якими міфічними персонажами порівнює Колодуб дідів-перевізників? Чому?

5.    Знайдіть в оповіданні портрет Савки. Про що свідчить той факт, що старий нагадав оповідачеві святого Миколая? Чи тільки його зовнішність викликала такі асоціації?

6.    Як Платон і Савка виказують своє ставлення до бійців, що відступають? Доведіть цитатами.

7.    Чи мали право, на ваш погляд, Платон і Савка так суворо критикувати вояків? Чому? Можливо, насправді вони співчували солдатам, а гострим словом тільки намагалися зміцнити їхній дух?

8.    Кого перевізники ставлять за приклад утікачам? Що ми довідуємося про Левка й Демида? Які їхні риси викликають у дідів повагу й гордість за синів?

9.    Платон Півторак згадує пісні про Морозенка. Які риси Морозенка захоплюють старого?

10.    Який важливий моральний урок продемонстрували діди-перевізники своєю героїчною загибеллю?

11.    Визначте провідну ідею твору.

12.    На уроках зарубіжної літератури торік ви вивчали повість В. Викова «Альпійська балада». Чим співзвучний цей твір з оповіданням О. Довженка?

13.    Оповідання починається відразу з репліки персонажа, й основу твору становлять діалоги. Що дає цей прийом? Чи робить він твір динамічнішим?

14.    Чи багато у творі розлогих, докладних портретів, пейзажів, інтер’єрів? Чому, на ваш погляд, письменник обрав лаконічну форму вислову? 56

ва велична тому, що малі люди в ній величні». Висловте ваші міркування про роль «малої» людини в боротьбі за свободу рідної землі в часи Другої світової війни та в наш час.

5. На ваш погляд, чи позначилося на оповіданні захоплення автора малюванням? Відповідь обґрунтуйте, використовуючи текст.

1.    Що ви довідалися про життя та творчість О. Довженка?

2.    Які особливості композиції оповідання «Ніч перед боєм» ви помітили?

3.    Сформулюйте тему й ідею твору.

4.    Охарактеризуйте образи Платона та Савки.

Прочитайте на дозвіллі

1 .Довженко О. Україна в огні. — К.: Рад. письменник, 1990.

2. Сашко Дерманський про Авіценну, Олександра Суворова, Олександра Довженка, Уолта Диснея, Пеле. — К.: Грані-Ύ, 2007.

♦ Перегляньте в Інгернеті документально-ігровий фільм про долю митця «Довженко в огні*·.

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Пахаренко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 21:38, Переглядів: 12208