Тканини організму людини

Основні поняття і терміни: тканини (епітеліальна, сполучна, м’язова, нервова), диференціація та спеціалізація клітин, нейрон, нейроглія.

Поняття про тканини. У багатоклітинному організмі людини є клітини, які відрізняються за своєю будовою та функціями, що зумовлено їхньою диференціацією (з латин, різний, відмінний) і спеціалізацією на виконанні певних функцій. Диференціація та спеціалізація клітин генетично запрограмовані. Змінити це неможливо. Так, нервова клітина ніколи не викопуватиме функцію еритроцита, а клітини, що виробляють травні соки, ие стануть кістковими чи м'язовими. Окремі групи клітин утворюють певну тканину.

Тканиною називають систему клітин і міжклітинної речовини, що мають єдину або подібну будову, виконують в організмі одну й ту саму функцію.

У людини розрізняють чотири типи тканин: епітеліальну, сполучну, м'язову й нервову (рис. 8).

Епітеліальна тканина (з грецьк. над і сосок) утворює зовнішні покриви тіла — елементи шкіри; слизові оболонки дихальних і травних шляхів, а також внутрішні оболонки серця й судин; із неї побудовані легеневі міхурці (альвеоли), залози внутрішньої секреції, а також шкірні (потові, сальні), молочні, слізні, статеві залози.

Епітеліальна тканина захищає інші тканини, що містяться під нею. Зовнішні клітини епітелію шкіри роговіють і відмирають.

Наприклад, коли людина багато пише, то па середньому пальці її правої (а в шульгів — лівої) руки утворюється мозоля.

Крім того, епітеліальна тканина виконує функції виділення й всмоктування (епітелій шлунка, кишечнику). Вона має високу здатність до відновлення.

Епітеліальна тканина — не тільки покривна, а й погранична. Цим зумовлена її участь в обмінних процесах: газообмін через епітелій альвеол легенів; усмоктування поживних речовин у тонкому кишечнику.

Є епітелій багатошаровий (роговіючий, нероговіючий і перехідний) і одношаровий (циліндричний, кубічний, плоский). Шкіра вкрита роговіючим багатошаровим плоским епітелієм, а слизова оболонка шлунка та дихальних шляхів — одношаровим циліндричним.

Сполучна тканина є насамперед опорною, оскільки вона бере участь в утворенні кісток, хрящів, зв’язок, міжклітинної сполучної речовини, підшкірної основи, сухожиль, зубів. Вона здебільшого не потребує багато кисню та поживних речовин, тому містить незначну кількість кровоносних судин, а процеси обміну речовин у ній відбуваються досить повільно.

Сполучна тканина дуже різниться за будовою та функціями. Для неї характерна наявність клітин і міжклітинної речовини; остання складається з волокон та основної речовини. Розрізняють кілька видів сполучної тканини.

Пухка волокниста сполучна тканина складається з клітин і безладно розміщених в основній речовині волокон. Вона переважно знаходиться вздовж кровоносних судин. Її різновидом є ретикулярна сполучна тканина. Пухка волокниста сполучна тканина утворює основу кровотворних органів та органів імунної системи (кістковий мозок, селезінка, лімфовузли).

Щільна волокниста сполучна тканина має небагато клітин, які розміщені між численними сполучнотканинними волокнами, що густо переплітаються. З неї побудовані зв’язки та сухожилля.

Хрящова тканина складається з хрящових клітин (хондроцитів), які розміщуються по 2-3 серед основної речовини, що має консистенцію надзвичайно щільного гелю.

Кісткова тканина відрізняється особливою щільністю та особливими механічними властивостями; вона складається з кісткових клітин, замурованих у »вапнену міжклітинну речовину.

Окремо треба відзначити роль жирової сполучної тканини, що становить підшкірну основу, бо це -своєрідне енергетичне «депо» організму. Крім того, вона захищає внутрішні органи від механічних пошкоджень. Як добрий теплоізолятор жировий прошарок сприяє збереженню тепла в організмі.

Своєрідний вид сполучної тканини — кров, основна речовина якої — плазма - має рідку консистенцію. У ній вільно плавають клітинні елементи.

Вивченню ролі сполучної тканини в організмі присвятив багато наукових праць видатний український фізіолог Олександр Богомолець (1881 194G).

М’язова тканина — основний елемент м'язів; вона забезпечує процеси руху. В організмі людини 40 % його маси становлять м’язи. М’язова тканина має спеціальні скоротливі волокна — міофібрили. Розрізняють посмуговану (ионсречио-посмуговаиу), непосмуговану (гладеньку) і серцеву м’язові тканини.

З посмугованої м'язової тканини складаються скелетні м’язи, які скорочуються довільно (свідомо) під виливом нервових імпульсів, що надходять із головного мозку. М'язова тканина складається з багатоядерних клітин, що утворюють посмуговані м'язові волокна складної будови. Через особливе розташування міофібрил у цитоплазмі цих клітин під мікроскопом видно чергування світлих і темних ділянок уздовж м'язового волокна. Скелетні м’язи забезпечують пересування людини, а також рухи частин її тіла.

Непосмуговані м’язи складаються з клітин веретеноподібної форми, які утворюють середню моторну (з латин, рухливий) стінку шлунка, кишечнику, матки, кровоносних судин. Вони виконують функцію проштовхування, наприклад їжі в травних шляхах, або сечі в сечових, чи плоду маткою, коли настає час народитися дитині. Ці м'язи не підкоряються нашій волі.

Серцевий м'яз подібний до посмугованих і непосмугованих м'язів. За будовою він подібний до скелетного м’яза, але виконує функції иепосмугова-ного — забезпечує рух крові по судинах. Людина не може керувати роботою серцевого м'яза. Для нього характерне функціональне з’єднання розташованих поряд клітин за допомогою спеціальних контактів. Така його будова забезпечує скорочення однойменних відділів серця (передсердь, шлуночків) як єдиного цілого. У клітинах серцевого м’яза є велика кількість мітохоидрій.

Нервова тканина — основна тканина центральної та периферичної нервової системи — має надзвичайно складну будову. Це приблизно 10 14 млрд нервових клітин (нейронів), тіла яких утворюють ару речовину головного та спинного мозку. Вони мають переважно зірчасту або веретеноподібну форму з відростками.

Здебільшого короткі відростки нервових клітин - дендрити (з грецьк. дерево) — сприймають і передають інформацію до тіла своєї клітини, а довгі аксони (з латин, вісь) — передають нервові імпульси до інших нейронів, м’язів і секреторних клітин.

Інша частина нервової тканини — це нейроглія. Вона складається з клітин, що оточують нейрони. Нейроглія виконує опорну функцію та функцію живлення (трофічну) для нейронів. Кількість клітин иейроглії приблизно в 10 разів перевищує кількість нейронів. Відростки нервових клітин і клітини иейроглії утворюють білу речовину головного й спинного мозку.

Основними властивостями нервової тканини є збудливість і провідність.

Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Дайте визначення поняття «тканина» 2. Визначте взаємозв’язок будови та функцій епітеліальної тканини. 3. Який взаємозв'язок будови та функцій сполучної тканини? 4. Визначте взаємозв'язок будови та функцій м'язової тканини. 5. Який взаємозв’язок будови та функцій нервової тканини? 6. З'ясуйте відмінності й подібності різних тканин. 7. Чим

можна пояснити відмінності в будові м'язових тканин? 8. Обґрунтуйте біологічне значення диференціації та спеціалізації клітин. 9. Назвіть основну структурно-функціональну одиницю нервової тканини.

Домашнє завдання. Опишіть основні особливості будови тканин організму людини.

Лабораторне дослідження N8 1

ТЕМА. Мікроскопічна будова кісткової, хрящової та м'язової тканин МЕТА: навчитися визначати взаємозв’язок будови та функцій тканин організму людини.

ОБЛАДНАННЯ ТА МАТЕРІАЛИ: мікроскоп, мікропрепарати кісткової, хрящової та м’язової тканин, таблиці мікроскопічної будови цих тканин.

ХІД РОБОТИ

1.    Розгляньте готові мікропрепарати кісткової, хрящової та м'язової тканин.

2.    Порівняйте побачене під мікроскопом із рис. 72, 89 підручника та рисунками в таблицях.

3.    Дайте відповіді на запитання: який існує взаємозв'язок між будовою та функціями тканин, що вивчаються? У чому полягає фізіологічне значення цих тканин для організму?

ВИСНОВОК

Охарактеризуйте взаємозалежність будови та функцій тканин.