§ 5. Арабський халіфат

Однією з наймогутніших держав Середземноморського регіону у середні віки був Арабський халіфат. Він утворився внаслідок об’єднання племен Аравійського півострова. Розвиток Арабського халіфату супроводжувався виникненням і становленням нової релігії — ісламу.

1. Аравійський півострів і його населення

Аравійський півострів, найбільший на планеті, має площу майже 3 млн км², що дорівнює чверті площі Європи. На заході його омиває Червоне море. Вздовж узбережжя Червоного моря простягається гориста область Хіджаз, висота якої сягає 3000 м. Між горами та морським узбережжям розташована вузька піщана смуга, яка має назву Тіхама. Місцевість у гірській частині на південному заході Аравійського півострова називається Ємен («щаслива Аравія»). Це найпридатніша для землеробства територія. Центральну частину півострова займає засушливе плоскогір’я Недж. Невисокі гірські пасма тут оточені пустелями.

У долинах річок утворилися невеликі оази з придатними для землеробства землями.

Населення центральної частини — бедуїни (від арабського «бадані» — жителі пустелі, кочівники-пастухи). Ширше відома збірна назва цих племен — араби.

Кочівники-бедуїни, так само як і осіле землеробське населення оаз, поділялися на племена. Керував племенем шейх, який розпоряджався господарською діяльністю, розглядав скарги, залагоджував суперечки, налагоджував зв’язки з сусідніми племенами. Кочівники поділялися на дві групи — тих, хто розводив верблюдів, і пастухів-вівчарів. Перші вважалися привілейованою та найбільш войовничою частиною суспільства. Перетинаючи величезні простори пустель, вони нападали на сусідні племена та держави й швидко зникали зі здобиччю серед пісків.

2. Доісламські вірування арабів

Релігійні переконання населення Аравійського півострова вирізнялися надзвичайною строкатістю. Кочівники-беду-їни були язичниками. Вони поклонялися деревам, скелям, небесним світилам. Верховне божество араби називали АлЛах. Найпоширенішим був культ небесних світил, адже у мандрівках пустелями бедуїнам доводилося орієнтуватися за Сонцем, Місяцем, зорями. Посередниками між людьми та богами були добрі та злі духи - джини та шайтани.

На півночі Аравії, на кордонах з Візантією, завдяки проповідникам, які разом з торговельними караванами відвідували півострів, поширилося християнство. Поряд із християнськими проживали громади, які сповідували іудаїзм.

3. Мухаммад і виникнення ісламу

Обєднанню арабських племен сприяла нова релігія - іслам (мусульманство). її засновником вважають Мухаммада, який народився у місті Мекка близько 570 р. Він рано втратив батьків. З дитинства Мухаммад змушений був заробляти собі на життя - пас худобу, переганяв каравани. Поліпшити майновий стан Мухаммаду вдалося, коли він одружився з заможною вдовою Хадіджею.

На початку VII ст. Мухаммад брав участь у відбудові язичницької святині арабів - Кааби в Мецці, яка постраждала від пожежі. Коли її відновили, між старійшинами розгорілися суперечки, хто має встановити священний «чорний камінь». Мухаммаду довірили вирішити цей спір. Він розстелив на землі простирадло, поклав посередині камінь і запропонував вождям чотирьох племен віднести його на місце. Там Мухаммад узяв камінь і сам встановив його. Ніхто не був ображений, а Мухаммад отримав титул Ал-Амін -«той, хто заслуговує на довіру».

У 610 р., за легендою, Мухаммад почав бачити видіння та чути різні голоси. Про свої унікальні здібності він спочатку розповідав тільки рідним. Згодом він почав проповідувати. У своїх проповідях він відкидав багатобожжя і проголошував єдиного бога для всіх людей — Аллаха.

Більшість жителів Мекки відмовилися вірити у слова Мухаммада. Пророка та його учні is (близько 150 чоловік) переслідували. Дехто з прихильників ісламу змушений був залишити Мекку. У 622 р. Мухаммад переїхав до міста Ясріба і став учите -лем і духовним наставником місцевого населення. Так народилася нова релігія — іслам.

Віра в Аллаха все більше поширювалася серед арабів. Мухаммад заснував мусульманську общину. Ясріб почали називати містом Пророка — Ал-Медина. Перебуваючи у Медині, Мухаммад заклав підвалини ісламського віровчення.

Кааба - головна святиня ісламу, священний храм у вигляді куба. Коли він був споруджений, невідомо. До поширення ісламу у ньому стояло 360 ідолів богів різних арабських племен. Існує легенда, що Каабу збудував ще біблійний Адам. Після Вселенського потопу її поновили Авраам і його син Ісмаїл, який вмонтував у стіну священний чорний камінь.

Пророк визначив п’ятницю днем загальної молитви, встановив піст у місяць рамадан та практику щорічного паломництва вірних до Мекки (хадж), оголосив заборону на вживання вина.

У 630 р. прихильники ісламу на чолі з Мухаммадом захопили Мекку. Каабу було перетворено на центр ісламського світу. Всі язичницькі ідоли у Каабі та довкола неї було знищено. У 631-632 рр. Мухаммад об’єднав під своєю владою більшість племен Аравійського півострова. Він розробив податкову систему, порядок успадкування майна, засади кримінального права, сімейних відносин, прагнув поширити іслам в усьому світі. У 632 р. Мухаммад тяжко захворів, помер і був похований у Медині.

Ібн Хішама про життя пророка Мухаммада

Коли посланець Аллаха сказав своїм родичам про іслам і повідомив про нього, як звелів йому Аллах, вони не зреклися    його    й    не сперичалися з ним... доки він не згадав їхніх богів і не почав лаяти

їх. Коли    ж    він    зробив    це, вони вирішили, що це занадто, засудили його, всі як один

почали протидіяти йому і демонструвати ворожнечу, крім тих, кого Аллах захистив від цього завдяки тому, що вони прийняли іслам. Але було їх небагато й вони приховували свою віру.

Чи одразу сприйняло іслам арабське суспільство? Обгрунтуйте свою думку, використовуючи текст документа.

4. Розквіт і занепад Халіфату

Мухаммад помер, не залишивши по собі сина чи наступника, який би продовжив його справу в утвердженні нового віровчення і зміцнення влади на землях Аравійського півострова.

Прихильники ісламу присягнули на вірність Абу Бекру (632-634), одному з найближчих сподвижників Мухаммада. Абу Бекр завершив розпочате Мухам-мадом завоювання Аравійського півострова і захопив південну частину Палестини. Його наступник халіф Омар (634-644) продовжив завойовницьку політику своїх попередників і підкорив території Сирії, Персії, Єгипту. Захопивши території Північної Африки, на початку VIII ст. араби вторглися на територію Європи. У 714 р. вони захопили майже всю Іспанію і дійшли до Індії, де підкорили територію під назвою Сінд.

Розширивши володіння, араби утворили власну державу — халіфат. Головнокомандувачі військ із часом стали намісниками на завойованих територіях. Вони виконували функції релігійних керівників — імамів, одночасно були суддями, відповідали за збирання податків. Усі завойовані землі вважалися власністю всіх мусульман, а місцеві жителі сплачували грошима або натурою податок — харадж. Усіх чоловіків-немусульман віком від 15 років також обкладали податком (джізья). За умови сплати податків іновірцям дозволялося сповідувати власну віру та володіти землею і майном. Християн та іудеїв мусульмани вважали «людьми Писання» і не насаджували серед них іслам.

За халіфа Османа (644—656), коли чиновники зловживали владою, процвітало казнокрадство, у провінціях почастішали заворушення. 17 липня 656 р. у Медині натовп невдоволених увірвався у дім Османа, вимагаючи, щоб він зрікся влади. Коли халіф відмовився, його вбили. Це стало початком розколу у мусульманському суспільстві, який переріс у громадянську війну.

5. Халіфат за Омейядів і Аббасидів

Боротьба за владу завершилася встановленням влади халіфа Муавії (661-680) з роду Омейядів, сина одного з вождів арабських племен і родича Мухаммада. Здобувши владу, він заснував спадковий халіфат зі столицею у місті Дамаску, що в Сирії. За часів його правління було проведено перепис земель, тривали воєнні походи до Середньої Азії, Афганістану, Індії,

Північної Африки. Почастішали напади на візантійські володіння.

Муавія був покровителем учених і поетів. Серед християн він зажив поваги як справедливий правитель, який не допускав релігійних переслідувань.

Халіфи з роду Омейядів правили країною упродовж 661—750 рр.

До VІІІ ст. мусульманська держава зросла і простягалася від річки Інд на сході до Атлантичного океану на заході, від нільських порогів на півдні до Каспійського моря на півночі.

У 750 р. династію Омейядів було усунуто від влади Абба-сидами - нащадками Аббаса, дядька пророка Мухаммада. Вони перенесли столицю держави на береги річки Тигр до Багдада.

Влада династії Омейядів збереглася тільки на заході Європи, в Іспанії. Вони не визнали нових правителів арабського світу і заснували власний халіфат зі столицею в Кордові. Згодом з’явилися самостійні династії в Єгипті, Північній Африці й інших частинах країни. Головну роль відігравали правителі окремих провінцій і навіть окремих міст. Могутній єдиний халіфат припинив існування.

Нову столицю халіфату, місто Багдад, було засновано халіфом Ал-Мансуром у 762 р. Місто будували одночасно 100 тис. людей і звели його всього за чотири роки. Багдад було захищено трьома рядами мурів. У центрі знаходився палац халіфа «Зелений купол», названий так за кольором бані над тронною залою.

6. Суспільний і державний устрій халіфату

Суспільний устрій Арабського халіфату відрізнявся від устрою країн тогочасної Європи. Власником усієї землі Арабського халіфату була держава, а не окремі землевласники. Під час будівництва каналів, копалень, майстерень використовували переважно працю рабів. У Арабському халіфаті становище особи в суспільстві визначалося віросповіданням. Найбільше прав мали ті, хто сповідував іслам.

Абу Юсуф про взаємовідносини арабів з населенням підкорених територій

Між мусульманами й зімміями (християнами - підданими халіфату) було укладено мир за умови сплати поголовної податі, і міста були здані за умови, що ні храми, ні церкви їхні не руйнуватимуть ні у місті, ні за його межами, щоб їм було даровано життя, щоб мусульмани воювали за них і захищали їх від тих ворогів, які їх ображатимуть, і щоб вони виносили хрести під час свят їхніх.

Чи об’єктивно автор розкриває відносини між мусульманами й християнами? Обгрунтуйте свою думку, спираючись на історичний матеріал.

Спочатку ставлення до підкорених немусульманських народів було толерантним: вони зберігали самоврядування, мову, звичаї, традиції, судочинство. З часом почали примусово насаджувати іслам і арабську мову. Немусуль-мани мусили вбиратися в одяг, який відрізнявся від мусульманського, забезпечувати арабське військо продуктами харчування, сплачувати високий податок на володіння землею. їм було заборонено брати шлюб з мусульманами.

На початку існування халіфат очолював халіф, у руках якого зосереджувалася необмежена релігійна та світська влада. Перших халіфів обирали, але досить швидко вони почали передавати владу у спадок за заповітом.

Радником халіфа і найвищим державним посадовцем був візир.

Центральними органами влади були спеціальні канцелярії — дивани, які сформувалися ще за Омейядів. Диван військових справ розпоряджався озброєнням і забезпеченням війська, вів реєстри людей, які перебували на постійній службі. Диван внутрішніх справ контролював фінанси держави, збирання податків, вів статистичний облік. Диван поштової служби опікувався доставкою пошти й державних вантажів, будівництвом доріг, таємним наглядом за можливими політичними суперниками халіфа.

Територія халіфату поділялася на провінції, якими керували військові намісники — еміри. За свою діяльність вони відповідали тільки перед халіфом і призначалися виключно ним. Емірами зазвичай були особи, наближені до правителя, або представники місцевої знаті. Управління життям міст і селищ у халіфаті здійснювали керівники місцевих релігійних общин — шейхи.

Верховним суддею вважався халіф. Спеціальна колегія, призначала з числа духовенства суддів нижчої ланки й уповноважених, які контролювали їхню діяльність, — каді. Вони розглядали всі судові справи. Судові рішення виносили відповідно до Корану. Такі рішення не підлягали скасуванню або оскарженню, за винятком тих, які особисто скасовував халіф.

Важливу роль в Арабському халіфаті відігравало військо. Воно виконувало головне завдання, яке проголошувалося халіфами, — завойовувало нові землі. До війська зараховували всіх вільних повнолітніх мусульман. Зрідка наймали й загони, сформовані з немусульманського населення. Основною силою була рухлива, швидка кіннота.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Бонь. О.І., Іванюк О.Л