Народна Освіта » Світова література » Образ київського князя Олега (за поєною 0. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»)

НАРОДНА ОСВІТА

Образ київського князя Олега (за поєною 0. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»)

Геніальний російський поет О. С. Пушкін ще юнаком познайомився з літописною легендою про смерть київського князя Олега. Ця драматична історія полонила серце майбутнього поета. Пізніше, 1822 р., Пушкін написав поему «Пісня про віщого Олега».

Київський князь Олег жив у другій половині IX — на початку X ст. Він був мудрим князем. Недарма його називали «віщим», тобто «мудрим, проникливим». Олег об’єднав Київське князівство з Новгородським, приєднав до свого князівства землі древлян, сіверян, тиверців, угличів. Князь Олег був таланови пім полководцем, який уславився своїми боями. У «Пісні про віщого Олега» О. Пушкіна ворожбит говорить князеві про його славу. Адже відважний князь вийшов переможцем із багатьох боїв, його успіхові заздрять вороги. Особливо прославився Олег своїми походами на Царград — столицю Візам тії, з якою уклав вигідну торгову угоду 911 р. На знак перемоги над Царградом 1 князь Олег прикріпив свій щит на царградських воротах:

 

... твій ворогами не здоланий щит

Царграда оздоблює брами.

 

Київський князь дбав про безпеку своєї держави. Ми зустрічаємося з Олегом саме в той час, коли він збирається виступити у похід, щоб покарати хозарів ти спустошливі набіги на Русь:

 

Збирається віщий Олег-войовник

З хозарами знов воювати;

За напад — мечам і пожарам прирік

Він ниви хозарські і хати.

 

Князь не відає ран, бо його люблять і охороняють у бою вищі сили. Його ніби й не торкається лукавий кинджал, обминають ворожі стріли. У грізних боях князь завдяки захистові небесних сил не зазнає поранень.

Як і всі люди того часу, Олег вірить у пророцтва. Збираючись у похід на хозар, князь зустрів віщуна і запитав у нього:

 

Повідай, улюбленцю вічних богів,

Чи скоро я землю покину?

 

Почувши пророцтво, що помре він від свого коня, князь звелів подати йому нового коня. Олег дуже любив свого вірного бойового друга. Він наказав, щоб молоді дружинники дбали про нього, щоб вони відвели його на луки із запаш . ною травою, щоб годували добірним зерном, а напували джерельною водою.

Прощаючись зі своїм конем, він ласкаво його пестить, звертається до нього зі зворушливими словам, немов до людини:

 

З тобою, мій друже, мій вірний слуга,

Пройшов я походи великі;

В стремено твоє вже не ступить нога.

Нам час розлучитись навіки.

 

А коли через декілька років Олег дізнався, що його кінь помер, князь захотів  віддати шану своєму товаришеві.

І ось тут збулося пророцтво віщуна. Із черепа коня виповзла змія, яка смертельно ужалила князя Олега.

В образі київського князя Олега мене приваблює військова доблесть, уміння відстоювати інтереси своєї держави. Та найбільше мене вразило зворушливе ставлення князя до свого друга — коня.

Автор: admin от 20-01-2013, 23:35, посмотрело: 5190