Народна Освіта » Українська мова » 8.1 Синтаксис, пунктуація: словосполучення й речення

НАРОДНА ОСВІТА

8.1 Синтаксис, пунктуація: словосполучення й речення

8. Синтаксис. Пунктуація

Синтаксис (від гр. — складання) — розділ граматики, що вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці, роль і значення частин мови та граматичних форм у реченні; сукупність правил творення словосполучень, речень і тексту. Основне завдання синтаксису — вивчення синтаксичних зв'язків (сурядного й підрядного) й утворюваних на їх основі одиниць — словосполучень і речень.

Сурядний зв’язок

Підрядний зв’язок

поєднує відносно незалежні слова або речення: зошити й олівці;

Іде дощ, й оживає степ.

поєднує слова або речення, одне з яких є залежним від іншого: писати (що?) книгу; Степ оживає (коли?), коли іде дощ.

Словосполучення

Речення

1) називає (подібно до слова), але конкретніше;

2) містить головне й залежне слова

3) слова пов’язані підрядним зв’язком

1) виражає думку, повідомляє;

2) має граматичну основу (підмет, присудок);

3) слова пов’язані сурядним і підрядним зв’язком

8.1. Словосполучення

Словосполучення — це смислове й граматичне поєднання двох і більше повнозначних слів на основі підрядного зв'язку (ліхтарик (який?) червоний, стояти (де?) вгорі, дивитися (куди?) на екран), які формують речення.

Підрядний зв’язок зумовлює залежність одного слова (залежного) від іншого (головного). Головним є те слово, від якого можна поставити питання до іншого (чи до інших): спів (який?) мелодійний. Між головним і залежним словами можливі три способи зв’язку: узгодження (залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку: блакить (яка?) небесна); керування (залежне слово ставиться при головному в певному відмінку (слухати (що?) лекцію); прилягання (залежне слово (незмінюване) поєднується з головним тільки за змістом: (бігти (як?) поволі).

Словосполучення бувають іменникові (мрія (яка? про що?) про успіх), прикметникові (щасливий (як?) безмежно); числівникові (шість (чого?) олівців); займенникові (щось (яке?) веселе), дієслівні (перекладати (що?) текст), прислівникові (радісно (від чого?) від почутого).

Не вважаються словосполученнями: поєднання службового слова (прийменника, сполучника, частки) з повнозначним (біля річки, незважаючи на дощ); складені форми: майбутнього часу дієслів, вищого й найвищого ступенів порівняння прикметників і прислівників (буду писати, менш вдалий); сполука підмета з присудком (Дівчина вишиває); фразеологізми (пасти задніх).

8.2 Речення

Речення — основна одиниця синтаксису, яка має граматичну основу (підмет, присудок) і слугує засобом спілкування. Речення бувають:

За кількістю граматичних основ

прості (одна основа)

Сонце світить.

складні (дві й більше основ)

Сонце світить, вітер віє.

За емоційним забарвленням

неокличні

Сонце світить.

окличні

Сонце світить!

За метою висловлювання

розповідні

Сонце світить.

питальні

Чи світить сонце?!

спонукальні

Світи, сонце!

За порядком слів ( прямий/інверсія)

із прямим порядком

Сонце світить яскраво.

зі зворотним порядком

Яскраво світить сони,е.

8.2.1. Просте речення. Типи простого речення

Просте речення — граматично, інтонаційно оформлена синтаксична конструкція, що має одну граматичну основу й виражає закінчену думку.

 

Критерій

Тип простого речення

Приклад

За наявністю другорядних членів речення

непоширені

Світить сонце.

поширені

Сьогодні світить яскраве сонце.

За наявністю необхідних членів речення

повні

Надворі світить сонце.

неповні

Надворі сонце.

За ускладненістю

неускладнені

Світить сонце.

ускладені:

• однорідними членами

• відокремленими членами

• звертанням

• вставними елементами

• вставленими елементами

Світить сонце, та не гріє.

Сонце світить — велике, красиве. Сонце, світи!

Мабуть, надворі сонце.

Сонце сьогодні (ах!) світить.

За характером граматичної основи

односкладні

Світає. Сонце.

двоскладні

Сонце світить.

Характеристика простих речень за граматичною основою

Двоскладні

Односкладні

є і підмет, і присудок

є лише підмет

є лише присудок

називні

означено-особові

неозначено-особові

узагальнено-особові

безособові

 

У двоскладному реченні головний член може бути пропущений (речення неповне), але він легко встановлюється з контексту або ситуації: Ранні пташки росу п’ють, а пізні [пташки] сльози ллють. Іноді присудок у реченні може бути відсутній, і не відчувається потреби в ньому: він випливає зі змісту самого речення: Між коморою та будиночком [є] ворота й хвіртка. Біля воріт [ростуть] дві тополі. Найдорожче й найважче [буде] попереду. В односкладних же реченнях, у яких є лише один головний член, другий і не передбачається. Односкладні речення є повними, попри відсутність у них другого головного члена речення.

Граматична основа простих речень. Підмет як головний член речення

Підмет — головний член речення, що завжди відповідає на питання хто? або що? й називає предмет, дію або ознаку якого визначено присудком (за його наявності).

 

Підметом може бути

Приклад

іменник

Солов’ї співають.

займенник

Той зрадів. Ваші перемогли.

числівник

Сім більше восьми. Сьома зраділа.

прикметник, дієприкметник, що перейшли в іменник

Вартовий замовк. Поранені ойкали.

неозначена форма дієслова

Жити було радістю.

незмінне слово, вигук

Тільки «так» мало сенс.

«Ку-ку» все ще дзвеніло у вухах.

складена власна назва

«Сонячна машина» написана В. Винниченком.

словосполучення, що узгоджується з присудком у множині

Сестра з братом зраділи зустрічі. АЛЕ: Сестра з братом працювала.

словосполучення з двох займенників

Ми з нею працювали. Усі ми раді.

словосполучення з кількісним значенням

Три роки промайнули. Сім з половиною міш-ків стоять на розі.

фразеологізм

Пасти задніх — остання справа.

 

1. Щоб правильно визначати підмет, слід ставити подвійне питання: хто? що? 2. Не буває підметом звертання. 3. У разі, коли підмет і присудок виражені іменниками в називному відмінку, присудком є слово, яке можна поставити в орудному відмінку: Гуси — перша наука. = Гуси були наукою., а не Наука була гусьми.

Присудок як головний член речення

Присудок — головний член речення, що граматично узгоджений із підметом (за його наявності) й позначає дію, стан, ознаку предмета. Присудком типово виступають дієслівні форми, які мають значення способу та часу (для дійсного способу), тому в реченнях, де такої форми немає, вона завжди може бути вставлена: Дівчина добра. = Дівчина с добра. Присудки бувають простими (дієслівними) й складеними (дієслівними й іменними).

Простий дієслівний присудок самостійно виражає всі потрібні лексичні й граматичні значення присудка за допомогою: 1) дієвідмінюваного дієслова (в одній із форм способу й часу) або його замінників (неозначена форма) (Він пішов.); 2) фразеологізму з дієвідмінюваним дієсловом (Він пік раків від сорому.);

3) дієвідмінюваною формою дієслова, ускладненою часткою або синонімом (Він наче бачив це.; Сонце горіло-пекло.).

Складений іменний присудок (Я був сильним) складається з:

дієслова-зв’язки (допоміжна частина).

Виражає граматичне й частково лексичне значення присудка за допомогою дієвідмінюваних форм:

1) бути (є, був би...);

2) ставати, зробитися, відчувати себе, залишатися, зватися, називатися;

3) піти, поїхати, повернутися, сісти, устати, лягти;

4) народитися, зростати, жити, померти;

5) працювати, служити й под.;

іменної частини (основна частина).

Виражає основне лексичне значення присудка за допомогою:

1) іменника в Н. або О. в.;

2) прикметника або дієприкметника в Н. або О. в.;

3) займенника в Н. або О. в.;

4) прислівника;

5) іменника в непрямих відмінках, який можна замінити прикметником;

6) іменника із залежним прикметником.

Складений дієслівний присудок (Я міг співати) складається з:

•  допоміжного дієслова (допоміжна частина).

Виражає відношення повідомлюваного основною частиною до дійсності (час, спосіб), а також фазисне або модальне значення за допомогою:

1) фазисних дієслів (починати, кінчати, продовжувати);

2) слів і словосполучень зі значенням волевиявлення, емоційного сприйняття (могти, хотіти, мусити, бути не в змозі, пробувати, наміритися, ладен, рад);

•  інфінітива (основна частина).

Виражає основне лексичне значення присудка за допомогою неозначеної форми дієслова.

Простим дієслівним є присудок:
1) виражений дієсловом у формі складеного майбутнього часу: Я буду співати. = Я співатиму;
2) де інфінітив називає дію іншого, ніж той, що виражений підметом, предмета: Мати заборонила (що саме?) співати сину;
3) де інфінітив стоїть при дієсловах руху й пересування в просторі: Батько пішов (з якою метою?) косити. Птахи прилетіли (з якою метою?) зимутти

Специфіка граматичних основ в односкладних реченнях

Називне речення повідомляє про існування предмета або вказує на нього (без просторової вказівки). Підмет виражений іменником у формі Н.в. й дієсловом-зв’язкою в особовій формі (зазвичай нульова): (є) Ніч. (є) Тихе тьохкання солов’я. Речення з підметом, біля якого є обставина місця, є двоскладним неповним (присудок випущено): Дім на горі. = Дім (розташований) на горі.

Означено-особове речення повідомляє про те, що дію в теперішньому часі виконує мовець (І особа) або адресат мовлення (II особа). Присудок виражений дієсловом у формі 1-ої чи 2-ої особи теперішнього або майбутнього часу однини й множини або дієсловом наказового способу: Читаю цікаву книгу. Запалимо свічки на спомин увечері. Ламайте сю скалу!

Неозначено-особове речення повідомляє про таку дію, яку зазвичай виконують ті особи, до функцій яких ця дія належить, або про дію, яку виконує хтось, про кого мовець не має потреби згадувати. Присудок може бути виражений: дієсловом у формі 3-ої особи множини теперішнього або майбутнього часу; дієсловом 3-ої особи множини наказового способу; дієсловом у формі множини минулого часу або умовного способу: По перону носять пиріжки. Нехай знають наших. Зранку в усі дзвони задзвонили. Нарешті подали обід.

Односкладні означено- й неозначено-особові речення слід відрізняти від двоскладних із випущеним підметом. Наприклад, речення Учора весь вечір учився не є означено-особовим, оскільки присудок у минулому часі може стосуватися всіх осіб (я, ти, він), а треба 1-ої або 2-ої; речення Учора оглядали історичний центр не є неозначено-особовим із тих самих причин, а ще й тому, що в ньому немає характерного для цього типу односкладних речень значення, порівняйте: Цього року реставрували історичний центр — неозначено-особове (типово це роблять реставратори, але мені це байдуже).

Узагальнено-особове речення повідомляє про дію, яку може виконувати будь-яка особа, тобто особа, яка мислиться узагальнено, неконкретизовано (типово це прислів’я, приказки). Присудок виражається морфологічними формами, що можуть бути присудками в інших типах односкладних присудкових речень: Через силу милим не будеш. Лежачого не б'ють. Кожному хочеться щастя. Хоч сядь та плач.

Безособове речення повідомляє про дію, яка відбувається поза участю людини, поза її волею й виконується самовільно (явища природи, психічні й фізіологічні стани). Присудок може бути виражений: безособовими дієсловами (світає, нудить); формами на -но, -то (прочитано, згорнуто); особовими дієсловами в значенні безособових, прислівниками (часто з дієсловом-зв’язкою); неозначеною формою дієслова; заперечним словом нема (немає): Сутеніло. Хай їй гикнеться. Варто зачекати. Нема радості.

1. Як би не був виражений присудок безособового речення, воно завжди містить дієслівну форму: дієслово або дієслово-зв’язку у формі однини 3-ої особи або середнього роду. 2. У безособових реченнях часто є додатки, виражені давальним або родовим відмінками: Нудить (кого?) мене. Сумно (кому?) йому. Немає (чого?) грибів.

Другорядними називають члени речення, що граматично (до них можна поставити питання) й за змістом залежать від головних або інших другорядних. За значенням другорядні члени, якого вони набувають, пояснюючи інші слова в реченні, бувають додатками, означеннями, обставинами.

Другорядні члени речення

Додатки

Означення

Обставини

Указують на предмет, який є учасником дії, процесу (але не виконавцем дії чи процесу)

Указують на ознаку предмета, завжди характеризуючи член речення, виражений іменником

Указують на умови, за яких відбуваються дії, процеси (місце, час, умову, причину, мету, допуст), або на ознаки, якість дії (міра і ступінь, спосіб дії)

Відповідають на питання непрямих відмінків: кого? чого? кому ? чому ? кого? що? ким? чим? (у) кому? (у)чому?

Відповідають на питання який? чий? котрий?

Відповідають на питання: де? коли? куди? з якою метою? яким чином? якою мірою? та ін.

Виражаються: І) іменником у непрямому відмінку (Р.в, Д.В., З.В., О.в., М.в.); 2) кількісним числівником; 3) займенником (який заступає іменник і числівник);

4) інфінітивом

Виражаються: 1) прикметником; 2) дієприкметником; 3) дієприкметниковим зворотом;4) іменником у непрямих відмінках;

5) прислівником; 6) інфінітивом; 7) порядковим числівником; 8) займенником

Виражаються: 1) прислівником; 2) дієприслівником; 3) дієприслівниковим зворотом;

4) іменником у непе ших відмінках; 5) інфінії вом, 6) порівняльна зворотом

Бувають:

прямими (іменники в З.в. без прийменника; у Р.в. з часткою не); непрямими (інші відмінки)

Бувають:

узгодженими (наслідують усі значення іменника) і не-узгодженими; невідокрем-пеними й відокремленими

Бувають:

невідокремленими й відокремленими

1.Іменники в непрямих відмінках можуть бути і додатками, й означеннями, й обставинами. Щоб визначити синтаксичну роль такого іменника, слід зважати на значення, яке він виражає, та на питання, яке до нього можна поставити: Вона вийшла (звідки?) зжита± — обставина; Тут хлібина (яка?) зжита. (= житня) — означення; Борошно роблять (із чого?) із жита. — додаток.
2. Інфінітиви можуть бути і додатками, й означеннями, й обставинами. Щоб визначити їх синтаксичну роль, слід діяти, як і в попередньому випадку: Мати навчила (чого?) співати доньку. — додаток; Він сів (з якою метою?) відпочити. — обставина мети; Кіно — це засіб (який?) створювати красу — означення.
3. Другорядні члени можуть бути виражені фразеологізмами, неподільними словосполуками: А не хочеться (чого?) березової каші?
4. Узгоджене означення, виражене іменником, називається прикладкою.

Просте ускладнене речення

Просте ускладнене речення — це односкладне або двоскладне речення, яке формально поширене певними елементами, за допомогою яких мовець уводить додаткову інформацію.

Речення може ускладнюватися двома типами елементів:

які є членами речення, тобто граматично пов’язані з іншими членами, завдяки чому до них можна поставити відповідні питання

які не є членами речення, а отже, не пов’язані з якими-небудь іншими членами речення й до них ніяк поставити питання

однорідні

члени речення

відокремлені

члени речення

вставні й вставлені

слова й конструкції

звертання

Зазвичай елементи, що ускладнюють речення, у вимові характеризуються використанням специфічних інтонацій і пауз: Мамо / іде / летить уже II здається II зима / по вуха укутана снігу сувоями І/його багато в неї; на письмі виділяються чи відділяються або комами (найчастіше), або тире, або дужками (звертання: мамо; однорідні члени речення: іде, летить; вставне слово: ...,

здається, ... ; відокремлений член речення: ..., по вуха укутана снігу сувоями, ...; вставлена конструція: ... (його багато в неї), ...).

Однорідні члени речення

Однорідними є такі члени речення, які граматично й за смислом стосуються того самого члена речення й до яких від нього можна поставити те саме питання. Наприклад: у реченні Є в коханні і будні, і свята однорідними є підмети будні, свята, які стосуються одного й того самого члена речення (присудка) й пов'язані з ним граматично й за смислом, при цьому до обох слів ставиться питання що?

Між собою однорідні члени можуть бути з’єднані:

сурядним зв’язком, який виражається сполучниками й відповідною інтонацією: Нехай ні жар, ні холод не спинять вас.

безсполучниковим зв’язком, який виражається відповідною інтонацією, а на письмі позначається комами: Горіла сосна, палала яскравим вогнем. сполучниково-безсполучниковим (змішаним) зв’язком: На столах^стіль^ цях, полицях, підлозі лежали купи книг.

Сполучниковий зв’язок забезпечується сполучниками єднальними (і, та, і... і, ні... ні та под.); протиставними (а, але, проте та под.); розділовими (або, чи, або... або, чи... чи, чи то... чи то, не то... не то та под.); градаційними (не тільки... а й, не стільки... скільки, не лише... але й).

Однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення

Підмети

1 батьки, і діти зраділи.

Присудки

Стояла я і слухала весну.

Додатки

Візьми з собою лише хліб і книгу.

Означення

Червоні й білі троянди їй подобалися понад усе.

Обставини

Потрібної інформації не міг знайти ні в Інтернеті, ні в книгах.

Однорідні члени за способом вираження

Однорідні члени можуть виражатися:

1) словами тієї самої частини мови: На стінах, на вікнах, навіть на стелі висіли сніжинки;

2) різними частинами мови: Бадьоро, натхненно, з вогнем ув очах співали ми пісню священну в горах.

Не вважаються однорідними:

1) повторювані слова, що виконують функцію підсилення: Тихо так, тихо надворі;

2) фразеологічні вирази, утворені часто з антонімічних компонентів, поєднаних сполучниками єднальності або протистав-ності: ні живий ні мертвий, ні кує ні меле, ні сіло ні впало, альфа і омега, раз і назавжди, дешево й сердито, і вашим і нашим; 3) ускладнені форми присудків:

Хочеш не хочеш, а треба йти; Прийди сядь на мить.

Однорідні члени речення за поширенністю

Однорідні члени речення можуть бути:

1) непоширеними, якщо біля них немає залежних слів: І радість, і сум, і мрії, й надії сплелися в життєвий вінок.

2) поширеними, якщо біля них стоять залежні слова: Не тільки £адісні дні, а й сповнені жури ночі чекали на неї.

Узагальнювальні слова при однорідних членах речення

При однорідних членах може стояти узагальнювальне слово, яке виступає родовим позначенням до ряду однорідних, стосується того самого члена речення й відповідає на те саме питання, що й однорідні.

У ролі узагальнювальних найчастіше виступають: займенники (усі, усякі, кожний, ніхто, ніщо); прислівники (усюди, завжди, навколо, ніколи); іменники — родові поняття до видових (батьки = мати + тато) та ін.

Якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними, то після нього ставиться двокрапка: Затихло все: і спів тпашок, і подих вітру, і шум людського океану. Якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами речення, які стоять не в кінці речення, то перед ними ставиться двокрапка, а після них — тире: Затихло все: і птахи, і вітер — у мить зупинки сонячного серця. Якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних, то перед ним ставиться тире: І спів пташок, і подих вітру, і шум людського океану — усе затихло.

Однорідні й неоднорідні означення

Однорідні характеризують предмет з одного боку (наприклад, за формою), за спільною родовою ознакою.

Неоднорідні характеризують предмет із різних боків, за різними родовими ознаками.

Найбільша проблема з визначенням однорідності чи неоднорідності означень виникає в разі, коли між ними немає сполучників, а треба вирішувати, чи ставити кому (при однорідних), чи не ставити (при неоднорідних). Однорідними будуть означення, що:

1) стосуються того самого члена речення кожен безпосередньо й між ними можна поставити сполучник (сполучники) і: Дивився на неї ястіл^^адіснш^ очима. = ясні очі, радісні очі (а не ясні очі, які є радісні), ясні й радісні очі. Порівняйте: Ось радісні дівочі очі. = дівочі очі є радісні;

2) протиставляються іншим означенням до того самого слова: Попереду и\й каві, радісні, уминулому — сумн^ туманні дні;

3) стоять після означуваного слова: Дні, травь^вй теплі, душу роз’ятрили;

4) стоять перед означуваним словом, при цьому спочатку стоїть прикметник або дієприкметник, а далі дієприкметниковий зворот: Жива^ сповнена сил і натхнення дівчина йшла вмайбуття;

виступають у ролі епітетів або автор надає їм однакового емоційного забарвлення: Важкі, сумні, осінні хмари тисли на душу.

Щоб з’ясувати, чи є означення однорідними, варто спробувати: знайти для них родове (узагальнювальне) слово, порівняйте:

У вазі стояли червонілім квіти = різнобарвні квіти;

У вазі стояли нервош осінні квіти ї різнобарвні квіти;

поставити між ними повторюваний сполучник і, порівняйте:

У вазі стояли червоні^білі квіти = і червоні, і білі квіти;

У вазі стояли че^воні^сінні квіти * і червоні, і осінні квіти.

Відокремлені члени речення

Відокремленими називають такі члени речення, яким автор надає особливого значення, показуючи це у вимові інтонаційно, а на письмі розділовими знаками (коми, рідше тире). Відокремлюватися можуть лише другорядні члени речення, тобто не підмет і не присудок.

Відокремлені означення

Відокремлені означення — це інтонаційно виділені для надання їм смислової значущості члени речення, що відповідають на питання прикметників (який? чий?) та числівників (котрий? скількох?) і виражені найчастіше одиничним прикметником, дієприкметником, займенником, числівником, іменником (у непрямому відмінку), інфінітивом або прикметником із залежними словами, дієприкметником із залежними словами (дієприкметниковим зворотом), порівняльним зворотом. На письмі типово відділяються комою (на початку й у кінці речення) або комами (усередині речення) чи тире (рідко).

Відокремлення узгоджених означень Узгоджені означення найчастіше можуть виражатися одиничними прикметниками й прикметниками із залежними словами, дієприкметниками й дієприкметниками із залежними словами. У реченні відокремлюються (+) за такою логікою:

стоїть

одразу

після

означення

стоїть

одразу

перед

означенням

стоїть на відстані від означення

виражене

займен

ником

випущене

одиничним

прикметником

***

*

+

+

+

одиничним

дієприкметником

***

*

+

+

+

однорідними

прикметниками

***

**

+

+

+

однорідними

дієприкметниками

***

**

+

+

+

дієприкметниковим зворотом

****

+

+

+

+

прикметником із залежними словами

***

+

+

+

+

* — Означення відокремлюються, якщо перед означуваним словом уже є інше означення (^лотий колос, важкий, падав під натиском кіс. Сивий чуб, постри-жений, не хотів піддаватися слабенькому гребінцеві — таке виділення факультативне, тобто залежить від волі мовця) або якщо після одиничного прикметника чи дієприкметника йде порівняльний зворот (Почалися будні, сірй^не^в^сіння мряка.).

** — Однорідні означення, виражені одничиними прикметниками чи дієприкметниками, відокремлюються, якщо перед означуваним словом уже є інше означення: Морозні дні, справжні, зимові, котилися весело. У разі відсутності означення перед означуваним словом, однорідні означення після нього можуть виділятися за волею автора.

*** — Означення (у тому числі й дієприкметковий зворот) перед означуваним словом виділяються, якщо мають обставинний відтінок (найчастіше причини; можна додати будучи, бувши або переформулювати на конструкцію через те, що...), порівняйте: Позеленітш клен стояв самотньо в полі. — Позеленілий, клен вирізнявся з-поміж ще голих осик (=Через те, що позеленів, клен вирізнявся).

**** — Виражене дієприкметниковим зворотом означення, що стоїть після одиничного прикметника, перед означуваним словом не відокремлюється: Діти співали веселу, сповнену життя й надії пісню.

Означення,

виражені

Відокремлюються, якщо

Примітки

іменниками в непрямих відмінках (із прий-меннником і без нього), інфінітивами, словосполученнями

стоять поряд із узгодженими означеннями: Вона заховала свої руки, чорні, з набряками від^важкої^оботи.

За відсутності узгоджених означень відокремлюються за волею автора: Вона заховала руки, зна^ бряками від важкої роботи.

поширені й стоять після означуваного слова: Столи,

з красивими квітами, аж сяяли.

Непоширені відокремлюються за волею автора: Столи, звітами, аж сяяли. — Столи з вітами аж сяяли.

стосуються особового займенника або відірвані від означуваного слова: Він нині, із квітами в руках, був схожий на юного поета.

Неузгоджені означення, виражені інфінітивом, відокремлюються, коли перед ним можна поставити а саме: У нього сьогодні був почесний обов’язок — готувати дошку до уроків. Такі означення відокремлюються тире.

2. Непоширені означення, які стоять у кінці речення, можуть відокремлюватися тире: Зацвіла весна любов’ю — красива, молода, співуча.

Відокремлення прикладок Прикладка є різновидом узгодженого означення, а отже, відокремлюється за тих самих умов, що й узгоджені означення (див. вище), та кількох додаткових (див. таблицю).

Додаткові умови відокремлення

якщо стоїть після власної назви

Шевченко, син кріпака, доріс духом до пророка власного народу.

якщо має при собі слова або, тобто, чи, наприклад, особливо, як-от, а саме

Однією з найважливіших наук є лінгвістика, або мовнознавство.

якщо має при собі слова родом, на ім’я, на прізвище

Лідія, родом із П’яток, довгий час не могла поїхати на батьківщину.

якщо має при собі сполучник як зі значенням причиновості

Як справжній художник, Шевченко міг одією деталлю сказати багато.

1. Прикладки зі сполучником як не відокремлюються, коли не мають значення причиновості й до них можна поставити питання в ролі кого? чого?: Сестра

допомагала йому.

2. Якщо перед поширеними прикладками, що стоять у кінці речення, можна вставити а саме, то їх можна відокремлювати тире: Зібралося сьогодні усякого люду — журналістів, політологів, політиків.

Якщо прикладка — власна назва стоїть після означуваного слова й має уточнювальне значення, то відокремлюється тире: Друзі — Іван і Микола — ніколи не мали претензій один до одного.

Відокремлені додатки — інтонаційно виділені відмінкові форми іменників

із прийменниками крім, окрім, опріч, за винятком, на відміну від, починаючи з, не рахуючи, включаючи, зокрема, навіть, особливо, замість тощо, які на письмі

відділяються комою (на початку й у кінці речення) або комами (усередині речення).

Відокремлені додатки відповідають на питання непрямих відмінків іменника (усіх, крім називаного й кличного) й указують на: виключення, виокремлення когось (чогось) із ряду інших: Усі, крім Івана, з’явилися на змагання; включення когось (чогось) кудись: Молодь, починаючи зпідлітків й кінчаючи 30-річними^ не погодилася з думкою старшого загалу, виділення когось (чогось) із-поміж інших: Дітлахів, особливо Марійку, зустріли радісно-, заміщення когось (чогось) кимось (чимось) іншим: Замість читати вірші, йому прийшлося того вечора співати.

Відокремлені обставини

Відокремлені обставини — інтонаційно виділені для надання їм смислової значущості члени речення, що відповідають на питання прислівників (як? де? коли? куди? звідки? чому? навіщо? з якої причини? та под.) і виражені одиничним прислівником або дієприслівником, прийменником з іменником, дієприслівниковим зворотом, порівняльним зворотом, які на письмі відділяються комою або тире.

Відокремлення обставин, виражених одиничними дієприслівниками та прислівниками, іменниками з прийменниками

Одиничні дієприслівники, як і дієприслівникові звороти, майже завжди виділяються комою або комами: Відпочивши, він пішов собі геть. Він, відпочивши, пішов собі геть. Він пішов собі геть, відпочивши. Не відокремлюється одиничний дієприслівник, який стоїть відразу після присудка в ролі обставини способу дії (тоді він утрачає дієслівні ознаки, стаючи схожим на «чистий» прислівник), порівняйте:

Ідуть співаючи дівчата — дієприслівник;

Ідуть, співаючи пісень, дівчата — дієприслівниковий зворот;

Ідуть стомлено дівчата — прислівник;

Ідуть, стомлено спімючи, дівчата — дієприслівниковий зворот.

Одиничні прислівники й прислівникові звороти виділяються за бажанням автора: Згори на підлогу закапала вода, розмірено, мнотонно> нав'язливо.

Іменниково-прийменникові сполуки (іменники з прийменниками у зв'язку

з, згідно з, відповідно до, завядки, на відміну від, залежно від, унаслідок, подібно до, усупереч, наперекір, попри, особливо) можуть виділятися або ні залежно від волі автора. Поширені, віддалені від присудка обставини відокремлюються частіше, ніж непоширені, близько розташовані до присудка, порівняйте: Порядок перерахування пенсій визначено відповідного прийнятого бюджету. — Відповів но до прийнятого^ бюджету, на сьогодні в Україні прийнято порядок перерахування пенсій.

Завжди відокремлюються обставини, виражені іменниками з прийменниками незважаючи на, починаючи з, кінчаючи: Незважаючи на негоду, концерт відбувся.

Відокремлення обставин, виражених дієприслівниковими зворотами

Дієприслівниковий зворот — це дієприслівник разом із залежними словами на зразок ураховуючи громадську думку, заслухавши й обговоривши проект, співаючи веселу пісню, що позначає другорядну дію, яка є супутньою щодо головної, вираженої дієсловом-присудком, наприклад: Заслухавши й обговоривши доповідь, делегати ухвалили рішення. = Делегати заслухали й обговорили доповідь і ухвалили рішення. Дієприслівниковий звороту реченні виступає одним членом речення — відокремленою обставиною, яка завжди виділяється комою (на початку й у кінці речення) або комами (всередині речення), крім випадків, зазначених далі.

не відокремлюються

дієприслівникові звороти, які

виражені фразеологізмом

Він ішов не чуючи ніг під собою.

тісно пов’язані з присудком

Цю вправу виконують лежачи на килимку.

приєднані частками тільки, лише, і, й, та й

Можна нічого не робити й засукавши рукави.

однорідні з невідокремленими одиничними обставинами

Студенти слухали лекцію уважно й не відволікаючись на сторонні справи.

уходять до складу підрядного означального речення зі сполучним словом який

Це питання, вирішивши вчасно

яке можна працювати більш продуктивно.

Щоб речення з дієприслівниковим зворотом було побудоване правильно, дієприслівник і дієслівна форма присудка повинні називати дії, виконувані тим самим суб’єктом (особою, предметом). Саме через це дієприслівниковий зворот завжди вживається в реченнях, де є іменник чи займенник у формі називного відмінка: Відповівши на^итання, доповідач зайняв своє місце в президії. У цьому реченні виконавець додаткової дії, вираженої дієприслівниковим зворотом, і виконавець основної дії, вираженої дієсловом зайняв, той самий — (доповідач відповів і зайняв місце).

Відокремлення обставин, виражених порівняльним зворотом

Порівняльний зворот — це частина (сполучення слів) простого речення, яка вводиться сполучниками порівняння як, мов, немов, наче, неначе, буцім, буцімто, мовбито, немовбито та ін. й подає додаткову інформацію про предмет, дію, ознаку, найчастіше виступаючи в ролі обставини способу дії або означення.

Порівняльний зворот у ролі обставини способу дії відокремлюється комою або комами: Світ заснув, мовліаля, у колисці ночі.

Порівняльний зворот як частину простого речення слід відрізняти від підрядної порівняльної частини складних речень, порівняйте:

Її очі, наче два світлячки, блищали в темній кімнаті. — порівняльний зворот; Її очі заблищали в темній кімнаті, немовби два світлячки в одну мить залетіли із сирої ночі — підрядна частина складнопідрядного порівняльного речення;

Її очі блищали в темній кімнаті, як два світлячки у темну ніч. (= Її очі блищали в темній кімнаті, як два світлячки блищать у темну ніч.) — підрядна частина із випущеним присудком, який поновлюється з попередньої, головної частини складнопідрядного порівняльного речення.

Різниця між ними полягає в тому, що підрядна порівняльна частина складнопідрядного речення містить граматичну основу (підмет, присудок).

Відокремлені уточнювальні члени речення

Уточнювальні члени речення — це члени речення (слова, словосполучення), які конкретизують, деталізують, уточнюють (зазвичай звужуюючи) зміст інших членів речення. Уточнюватися, крім другорядних, можуть і головні члени речення.

1. Найчастіше уточнюються обставини місця, часу, іноді способу дії: Тут± за селом, ще було спокійно. Увечері^гісля^-ої, на вулиці вже нікого не було.

Члени речення, виражені іменниками, уточнюючи підмет або додаток виступають відразу й у функції відокремленої прикладки, й у функції відповідного уточнювального члена речення (підмета або додатка).

Уточнювальні члени часто приєднуються до уточнюваних за допомогою сполучних засобів (тобто, цебто, аби, чи, а саме, крім, опріч, на відміну, наприклад, за винятком, замість, причому).

Вставні елементи речення (слова, словосполучення, речення)

Вставними елементами речення є слова (зрозуміло), словосполучення (на мій погляд) й речення (як кажуть), які за змістом пов'язані з реченням, уносячи до нього інформацію про ставлення мовця до повідомлюваного, але не є членами речення, тобто граматично не пов'язані з іншими членами речення й до них не можна поставити питання.

не відокремлюється

порівняльний зворот, якщо він є

простим присудком

Дівчина мов ожила від тих теплих слів.

частиною складеного іменного присудка

Дівчина в ці похмурі дні для всіх була мов сонечко.

фразеологізмом, який можна замінити синонімом (спить як убитий; ллє як з відра)

Вона говорила мов по писаному (= говорила легко, не збиваючись). АЛЕ: Вона говорила з ним сьогодні, мов по писаному (зворот розташований на відстані)

сполукою зі сполучником як у значенні «у ролі когось, чогось»

Дівчина ммловн^ добре організувати роботу будівельників.

 

Залежно від смислового відтінку, який уносять вставні елементи, їх поділяють на групи за значеннями.

 

Значення

Приклади

Указують на ступінь вірогідності повідомлюваного

безперечно, безумовно, без сумніву, правда, щоправда, зрозуміло, либонь, мабуть, може, певно, здається, очевидно, сподіваюся та ін.

Указують на звичайність повідомлюваного

як правило, як завжди, як годиться, як заведено, традиційно, звичайно та ін.

Указують на емоційну оцінку (ставлення до) повідомлюваного

на щастя, на жаль, на диво, на радість, на біду, на сором, слава Богу, чого доброго, як на зло, як на гріх, соромно сказати та ін.

Указують на джерело повідомлення

на думку..., за словами..., як кажуть, думаю, мовляв, на наш погляд, по-моєму та ін.

Указують на важливість повідомлюваного, активізуючи увагу співрозмовника

бачиш, бачте, розумієте, чуєш, вірите, уявляєш, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, між нами кажучи, слово честі, даруйте, пробачте на слові та ін.

Указують на зв’язок думок, послідовність викладу (початок, продовження, завершення мовлення)

по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого (другого) боку, між іншим, до речі, утім, проте, крім того, проте, однак, отже, значить, словом, таким чином, наприклад, приміром, нарешті, зрештою та ін.

Указують на характер висловлення або спосіб оформлення думок

сказати по правді, якщо чесно, з дозволу сказати, іншими словами, одним словом, так би мовити, власне та ін.

Вставні елементи у вимові відділяють виразно відчутною інтонацією, що відбивається на письмі комою (рідше тире) — на початку й у кінці речення або комами (рідше тире) — усередині речення: Ти, мабуть, не чекала вже весни? А може, лиш на неї й сподівалась? Хоч забарилася вона, мабуть...

За загальним правилом, сполучники відділяються від вставних слів комою: Сьогодні погода кепська, однак, можливо, хоч завтра буде краща.

Деякі сполучники (проте, однак, одначе) можуть бути вставними словами, лише коли стоять у реченні не на місці, порівняйте: Вона приїхала, проте (сполучник) театр ще був зачинений. / Вона приїхала, театр ще, проте, (вставне слово) був зачинений.

Сполучники а, але можуть входити до складу вставної конструкції, а можуть не входити. Щоб з’ясувати це, можна випустити вставну конструкцію, зберігши сполучник у реченні: якщо з ним речення буде нормальним, значить, він є елементом речення, а не вставної конструкції:: Може, збиралася, а може, й ні * Вона, може, збиралася, а й ні.

Деякі слова (адже, навіть, принаймні, все-таки, ніби, начебто, нібито, майже, тільки, якраз, ледве, між тим) НЕ бувають вставними.

Звертання — слово, словосполучення або речення, яким позначається особа чи предмет (уособлений, персоніфікований), до яких звернене мовлення адресанта. Звертання ускладнює речення, але не є його членом.

Звертання бувають: непоширеними (виражені одним словом): Тату, я вас люблю-, поширеними (виражені словосполученням, реченням): Рідна мати моя, ти ночей не доспала...

Розділові знаки при звертанні

нейтральна

оклична

початок

кома

знак оклику

середина

коми

коми

кінець

знак кінця речення

знак оклику

Зазвичай звертання виражається формою кличного, рідше називаного, відмінка іменника. Отже, варто повторити особливості творення форм кличного відмінка іменників різних відмін і груп.

Займенники типово не виступають у ролі звертань, але супроводжують часто їх: Слово, чому ти не твердая криця...-, Ой ти, дівчино, з горіха зерня.

Вигуки о, ой, що стоять перед звертанням і тісно з ними пов’язані інтонацією, відокремлюються разом зі звертаннями: О слово рідне!..

Вставлені елементи (слова, словосполучення, речення)

Вставленими елементами є слова, словосполучення, речення, які дуже опосередковано пов'язані з основним повідомленням, додаючи до нього певні доповнення, пояснення, уточнення, зауваги, на яких мовець вирішив акцентувати увагу вже після того, як почав висловлювати думку (тому вставлені елементи не можуть стояти на початку речення). Ці елементи не виступають членами речення й до них не можна поставити питання.

У вимові вставлені елементи виокремлюються виразно відчутними пауазами, які на письмі позначаються дужками (рідше тире): Хлопець не чекав такої (на його погляд) влучної відповіді. І раптом — як сніг на голову! — дівчина таке видала. Навколо були (!) люди. І ці люди (чи ж?) ще кпинять!

У реченні, розірваному вставленими елементами, зберігаються свої розділові знаки, що (у разі їх наявності) ставляться після другої дужки або перед другим тире: Варто було почекати (так усі казали), але бажання було більшим. Усе забулось — їй помогла хазяйка, — але грошей все ж було мало.

8.2.2. Складне речення

Складне речення (СР) — синтаксична конструкція, що складається з двох і більше частин, кожна з яких має свою граматичну основу. Частини СР поєднані за змістом і граматично сурядним або підрядним зв'язком. Засобами зв'язку в СР виступають сполучники (сурядні й підрядні), сполучні слова (відносні займенники в ролі підрядних сполучників) та інтонація.

Сполучникові

Безсполучникові

3 різними видами
зв'язку

сурядні

підрядні

Складне сполучникове речення. Складносурядне речення

Складносурядним (ССР) називається речення, рівноправні граматично й за змістом частини якого (прості за будовою речення) поєднані сурядним зв'язком за допомогою сполучників сурядності.

За відношеннями між частинами та сполучниками виділяють такі типи ССР:

єднальні

зіставно-протиставні

розділові

Кожені з типів має низку різновидів, які характеризуються своєрідними значеннями, що виникають між частинами ССР унаслідок специфіки лексичного наповнення.

Частини ССР з єднальними сполучниками передають: 1) одночасність, сумісність явищ: Літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить; 2) послідовність явищ: Пройшла гроза, і ніч промчала; 3) причиново-наслідкову, умовно-наслід-кову чи допустово-протиставну залежність між явищами: Кажіть ясно, і вас кожен зрозуміє-, 4) приєднувальні відношення (основна + додаткова інформація): Полягали спати, причому вікно зачинили.

Частини ССР із протиставними сполучниками передають: 1) протиставлення явищ: Вітру на морі не було, проте прибій був; 2) зіставлення явищ (у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єднального): І потечуть веселі ріки, а озера гаями поростуть, птаством оживуть; 3) наслідково-причинову залежність між явищами: Біжіть мерщій, а то (= бо, інакше) все розберуть.

Частинами ССР із розділовими сполучниками можуть передаватися: 1) чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить; 2) взаємовиклю-чення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила; 3) непевність, сумнів, припущення: Десь заблудилась, або вовки роздерли її.

Слід відрізняти частини ССР, поєднані і (та, й), або (чи), від однорідних членів речення, поєднаних так само: Він чекав весну й десь глибоко в серці сподівався на зміни. Вони там купалися або з вудочками в руках дрімали на березі (однорідні члени речення); Він чекав весну, і десь глибоко в серці жила надія на зміни. Вони там купалися, або з вудочками в руках їх там бачили на березі місцеві мешканці (частини ССР).

Розділові знаки в ССР

Кома ставиться перед сполучниками і(й), та [=і], а, але, проте, однак, або, чи, то...то та ін.

Кома не ставиться між частинами, з’єднаними одиничними сполучниками і (й), та [=і], або, чи [=або]:

1) якщо обидві частини мають спільне слово (другорядний член чи ускладню-вач або залежать від спільної головної в підрядному реченні): Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк;

2) якщо ССР є питальним, спонукальним або окличним: Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!;

3)Гякщо частини ССР за структурою є односкладними — безособовими або називними: Море і сонце. Морозить і замітає снігом.

Тире ставиться, якщо друга частина виражає висновок, наслідок або раптову зміну подій: Дощ пройшов — і Київ зеленіє.

Крапка з комою ставиться, якщо частини ССР далекі за змістом або якщо в них є свої розділові знаки: Уже й череда перейшла; і тільки шляхом ледве плу-ганились дві корови, одбившись од череди.

Складне сполучникове речення. Складнопідрядне речення

Складнопідрядним (СПР) називається речення, частини якого (прості за будовою речення), нерівноправні (одна — головна, інша — залежна) й поєднані підрядним зв'язком за допомогою сполучників підрядності або сполучних слів.

За засобами зв’язку та змістовими відношеннями між частинами виділяють такі типи СПР:

Засоби в реченні

Сполучники

Сполучні слова

Співвідносні слова

Частина

мови,

місце,

функція

Сполучники — знаходячись у підрядній частині, сполучають її з головною; не є членами речення

Відносні займенники, прислівники (займенникові) — знаходячись у підрядній частині, відносять її до головної; є членами речення

Указівні займенники — знаходячись у головній частині, співвідносять її з підрядною; є членами речення

 

Приклади засобів зв'язку за типами складнопідрядних речень

 

Підрядна частина

Сполучники

Сполучні слова

Співвідносні

слова

Означальна,

займениково-

означальна

що, щоб, наче, неначе, як, мов

який, котрий, чий, де, куди, коли, звідки

той, такий, весь, всякий, кожний

З’ясувальна

що, щоб, як, наче, немов, ніби, мов

хто, що, який, чий, скільки, куди, де, звідки, коли

Обставинна місця

де, куди, звідки

там, туди, звідти, тут, скрізь, усюди

• часу

коли, як, поки, відколи, тільки, ледве, у той час як, перед тим як

поки, доки, коли, скільки, наскільки, ледве

тоді, доти

• способу, міри та ступеня дії

мов, наче, неначе, ніби, ніж, начебто, як, що, щоб

як, скільки, наскільки

стільки, так

а мети

щоб, аби, для того щоб, з тією метою щоб

• причини

тому що, бо, через те що, щоб, тому

«умови

якщо, коли, якби, як, раз, аби

•допусту

хоч, хоча, дарма що, хоч би, незважаючи на те що

і наслідку

так що

Засоби зв'язку між частинами СПР

Уважний аналіз таблиці показує, що деякі сполучники (що, щоб, як, якщо, копи та ін.) можуть приєднувати підрядні частини кількох видів. Щоб визначити, яку ж саме підрядну частину приєднав у конкретному реченні певний сполучник, варто уважно вдумуватися в зміст частин і намагатися замінити суперечливий сполучник тими, які не викликають сумнівів.

Таблиця показує, що деякі сполучники омонімічні (що, як, коли) сполучним словам. Щоб відрізнити омонімічні сполучники й сполучні слова, слід: замінити слово на інший сполучник або сполучне слово, які не мають омонімів; поставити до сумнівного слова питання як до члена речення (таке питання можливе лише до сполучних слів); поставити на слово логічний наголос (акцентовано може вимовлятися лише сполучне слово); спробувати замінити сумнівне слово повнозначним (іменником, прислівником) із головної частини. Порівняйте: Він довідався від батька, коли (у який час?) прийти на роботу. Він виріс із тих років, коли (у які роки?) слухав батька. Він досягне значних результатів, коли (=якщо) займатиметься регулярно.

Види СПР за характером співвіднесеності головної й підрядної частин Підрядна частина може стосуватися одного слова в головній, яке називають опорним, або всієї частини в цілому. СПР з опорним словом є означальні й з’ясувальні СПР без опорного слова — обставинні.

СПР з кількома підрядними СПР із кількома підрядними бувають із супідрядністю й послідовною підрядністю. У СПР із супідрядністю кожна з підрядних частин підпорядкована одній головній: Я відчуваю, (що?) що серце холоне й (що?)м^о душа застигає. Супідрядні частини бувають однорідними й неоднорідними. У СПР із послідовною підрядністю кожна наступна підрядна підпорядкована попередній: Отримуєш задоволення, (коли?) коли читаєш цікаву книгу, (яку?) яку добре оформили. Складне речення може поєднувати супідрядність і послідовну підрядність.

Тип СПР

Опорне слово

Значення

Приклад

Означальне

іменник

предмета,

часу,

місця

Вона полила квіти, (квіти які?) які столи на вікні.

Вона знайшла час, (час який?) коли відвідати тата.

Прийшов у хату, (у яку хату?) де нікого не було.

З'ясувальне

дієслово,

дієслівний

фразеологізм,

іменник,

прислівник

мислення,

мовлення,

чуттів,

буття

Думав, (про що саме?) що встигне.

А ті правлять раду, (про що саме?) як допомогти.

Та чула, (що саме?) як тут співають. Буває, (що саме?) що пустка оживає. Відомо, (що саме?) що всі знають це.

Розділові знаки в СПР

1. Між головною й підрядною частиною ставиться кома: Я не знаю, хто це.

2. Якщо підрядна частина стоїть усередині головної, то вона відділяється двома комами: Він, коли дівчина прийшла, ще читав.

З Підрядну з’ясувальну частину можна відокремити тире, якщо вона, усупереч усталеному порядку, стоїть перед головною й вимовляється акцентовано: Що завтра в дорогу — не знав ніхто.

4. При складених сполучниках і сполучних словах тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що, після того як, унаслідок того що, замість того щоб та ін. кома ставиться один раз або перед сполучним засобом, або всередині нього перед сполучниками що, щоб, як залежно від змісту й інтонації, порівняйте: Я тут для того, щоб вивчити нове. — Я тут, для того щоб дізнатися нове.

5. У підрядних обставинних наслідку кома ставиться перед так що: Дощ піщов, (що стало наслідком?) так що ми не поїхали. Якщо кому поставити перед що, речення стане обставинним міри й ступеня: Дощ пішов так, (якою мірою?) що ми не поїхали.

6. Кома не ставиться між однорідними супідрядними частинами, поєднаними сполучниками і, й, та, або, чи: Він знав, що вона прийде або хтось із класу добіжить.

Безсполучникове складне речення

Безсполучникове складне речення (БСР) — конструкція, що складається

з двох і більше частин (простих речень), пов'язаних між собою без допомоги сполучників або сполучних слів певним значеннєвим відношенням, а у вимові — специфічною інтонацією, яка відбивається на письмі відповідними розділовими знаками (кома, крапка з комою, двокрапка, тире).

Основним засобом зв’язку в БСР є інтонація, залежно від специфіки якої та змісту виділяють 4 типи відношень між частинами.

Тип інтонації й функція

Опис інтонаційного малюнка, приклад і його графічна схема

Перелічувальна — спокійна, забезпечує послідовну описовість, розповідність

Перша частина вимовляється з незначним посиленням голосу — незначна пауза — друга частина вимовляється подібно до

Зіставлювальна — динамічна, забезпечує акцент на контрастності змісту

Перша частина вимовляється підвищеним тоном — виразна пауза — друга частина вимовляється зниженим тоном; зістав-лювані слова симетрично логічно наголошені

Зумовлювальна — динамічна, забезпечує концентрацію на залежності змісту

Перша частина вимовляється підвищеним тоном — виразна пауза — друга частина вимовляється зниженим тоном; симетрія менша між частинами, ніж при зіставлювальній

Пояснювальна — спокійна, забезпечує увагу на конкретиці, тлумаченні

У кінці першої частини голос знижується — виразна пауза — друга частина вимовляється швидким рівномірним темпом

 

БСР частково подібні (синонімічні) за змістом до ССР та СПР. Залежно від інтонації та змісту між частинами БСР ставиться й розділовий знак.

 

Знак у БСР

ССР

СПР

, або ;

єднальні, зіставно-протиставні

:

пояснювальні

з’ясувальні, причинові

протиставні (але, зате)

наслідкові, часу, умови

Щоб правильно ставити розділові знаки, варто пам’ятати, що перелічувальна інтонація частин — це кома (крапка з комою) на письмі між частинами, зниження тону в кінці першої частини — двокрапка між частинами, підвищення тону в кінці першої частини — тире між частинами.

Кома й крапка з комою в БСР Кома ставиться, якщо частини БСР виражають одночасність або послідовність дій: Сніг сипав, вив вітер, мороз усе сильнішав.

Крапка з комою ставиться в тих самих випадках за умови, що частини поширені й у них є вже якісь розділові знаки: Сніг сипав, не припиняючись ні на мить; вив вітер, голос якого був схожий на вовчий; мороз усе сильнішав.

Двокрапка в БСР

І частина БСР

 

II частина БСР

Сніг не танув [указівка на наслідок, певний стан речей]

 

морози трималися.

[указівка на причину такого стану речей - бо, тому що]

Усі відчули [указівка на мислення, мовлення, відчуття, почуття, буття]

 

мороз сильнішав.

[з’ясування того, що саме мислиться, мовиться і т.д. = що]

Сніг не танув [указівка на стан речей, про який варто ще щось повідомити]

 

усе лежав пухнастим сувоєм. [пояснення, конкретизація, попереднього = тобто, а саме]

Тире в БСР

І частина БСР

 

II частина БСР

На годину спізнишся [указівка на умову = якщо]

за рік не наздоженеш. [указівка на результат = то]

Багато диму [указівка на стан речей, що допускає ймовірність типового, найочевиднішого кінця = хоча]

 

мало тепла.

[указівка на результат, який не відповідає імовірнісному допуску першої частини = але, зате, проте]

Відчинила двері [указівка на певний стан речей, що нічого не віщує = як тільки]

 

вітер як дмухне.

[указівка на наслідок, швидку зміну подій = так що раптом]

Набігли думи [указівка на причину, певний стан речей]

ока не зімкнути.

[указівка на наслідок = так що, тому]

Надійшла темна самотня ніч [указівка на стан речей із часовими параметрами = коли]

 

думки знову почали мучити серце. [емоційна вказівка на стан речей, що виник у цей час = то]

Заговорила [указівка на стан речей, який вартий опису через порівняння]

 

дзвіночки у полі заграли.

[указівка на стан речей, подібний, порівнюваний із першим = мов, ніби]

Складне речення з різними видами зв'язку

Складні речення з різними видами зв'язку бувають такими:

ССР + умовно просте

ССР+ спільна ПР

ССР+БСР

СПР+БСР

ССР+СПР+СБР

Кома не ставиться між частинами ССР, які поєднані сполучниками і, й, та (=і) й стосуються спільної підрядної частини або поєднані зі спільною частиною безсполучниковим зв’язком: Сьогодні зрозуміли, що ти мене любиш і я тебе люблю. Сьогодні зрозуміли: ти мене любиш і я тебе люблю.

Кома не стивиться між двома сполучниками чи сполучником і сполучним словом (які збіглися в результаті об’єднання частин), якщо підрядну частину не можна випустити без втрати смислу, порівняйте: Завжди треба намагатися зрозуміти людину, тому що якщо цього не робитимеш, то колись і тебе не захочуть почути. — *Завжди треба намагатися зрозуміти людину, тому що то колись і тебе не захочуть почути.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Категорія: Українська мова

Автор: admin от 4-08-2014, 00:08, Переглядів: 16191