7.2.5 Дієслово

Форми дієслова

Дієслово має такі форми:

1) неозначена (інфінітив): засоромитися, відчувати, гримнути;

2) способові: ходив, ходила б, ходімо;

3) часові: читав, читаєш, будеш читати;

4) особові: слухаю, спимо, послухаєш, заснуть, слухай, спіть;

5) дієприкметник: заявлений, зголоднілий, літаючий;

6) безособова на -но, -то: розбито, перечитано, зроблено;

7) дієприслівник: заявивши, зголоднівши, летячи.

Перехідність/неперехідність дієслів

Здатність дієслова виражати граматичні значення самостійно або за допомогою залежного іменника в знахідному відмінку (без прийменника) виявляється в значенні перехідність/неперехідність.

Вид дієслова

Розрізняють доконаний і недоконаний вид. Дієслова доконаного виду відповідають на питання що зробити? й означають дію з указівкою на обмеженість її тривання, а також завершеність у минулому або майбутньому. Дієслова недоконаного виду відповідають на питання що робити? й означають дію без указівки на обмеженість її тривання, на її завершеність. Форми доконаного й недоконаного виду можуть становити видову пару. Видові пари утворюють за допомогою: додавання й відкидання префіксів: писати — Написати, білити — Побілити, економити — зекономити; додавання й відкидання суфіксів: приєднувати — приєднати, стукати — стукнути; зміни наголосу: скликати — скликати, розкидати — розкидати; чергування звуків у корені: наз[в]вати — називати, замітати — замести; різних основ: ловити — піймати, брати — узяти.

Спосіб і час дієслова

Спосіб дієслова встановлює відношення названої дієсловом дії до дійсності, а час виражає відношення дії до моменту мовлення. За допомогою значення способу дієслів виражається ставлення мовця до названих дій або станів як до реальних (дійсний спосіб) чи як до можливих, бажаних, необхідних, тобто ірреальних (умовний і наказовий способи).

Лише дієсловам дійсного способу властиве граматичне значення часу.

Дієслова дійсного способу називають реальну дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися. Вони вказують на час протікання дії, тобто змінюються за часами: у момент мовлення — теперішній час: затверджую, схвалюємо; до моменту мовлення — минулий час: затверджував, схвалили; після моменту мовлення — майбутній час: затверджуватиму (буду затверджувати), схвалимо (будемо схвалювати).

Дієвідміни дієслова

Дієслова теперішнього часу за характером особових закінчень поділяються на дві дієвідміни. І дієвідміну утворюють дієслова з голосними -е- (-є-), -у-(-ю-) в закінченнях: пише, пишуть; виконує, виконують. II дієвідміну утворюють дієслова з голосними -и- (-і-), -а- (-я-) в закінченнях: просить, просять; стоїть, стоять. У теперішньому й у простому майбутньому часі дієслова мають такі особові закінчення.

Щоб легше визначати, до якої відміни належить те чи те дієслово, можна користуватися двома способами.

I спосіб

орієнтуватися на закінчення 3 особи множини (-уть, -ють — І дієвідміна; -ать, -ять — II дієвідміна), при цьому перевіряти правильність визначення дієвідміни буквами в закінченнях інших особових форм (-е-є-- І дієвідміна, -и-, -ї- — II дієвідміна). Якщо цей спосіб не допомагає, варто перевірити себе другим способом.

II спосіб

орієнтуватися на основу інфінітива (частина слова без -ти(ся)):

Винятки: І дієвідміна — бігти, спати, стояти, боятися. II дієвідміна — хотіти, гудіти, іржати, ревіти, сопіти.

Дієслова дати, їсти, повісти (відповісти, розповісти та ін.) з усіма похідними від них не належать до дієвідмін, тобто становлять окрему групу.

Чергування при дієвідмінюванні

У І дієвідміні чергуються: г // ж, з // ж, к // ч, х // ш, с // ш, т // ч; ст, ск // щ: могти — можу, мазати — мажу, пекти — печу, колихати — колишу, чесати — чешу, хотіти — хочу, засвистати — засвищу, полоскати — полощу.

У II дієвідміні чергування відбуваються лише в 1-й особі однини: д // дж, т // ч, з // ж, с // ш, д // дж, ст // щ: водити — воджу, тремтіти — тремчу, возити — вожу, простити — прошу, їздити — їжджу, мостити — мощу.

У дієслові бігти й похідних від нього (вибігти, перебігти тощо) г // ж в усіх особових формах: бігти — біжу, біжиш, біжить, біжать.

Творення форм майбутнього часу До особливостей української мови належить можливість утворення майбутнього часу дієслів двома способами — синтетичним (пишуться одним словом) і аналітичним (пишуться нарізно), при цьому дієслова синтетичного способу творення можуть мати дві форми — просту (для дієслів доконаного виду) та складну (для дієслів недоконаного виду):

•    проста форма дієслів доконаного виду: основа дієслова теперішнього (майбутнього) часу + особове закінчення:

1    особа: (я) принес+у, (ми) принес+емо;

2    особа: (ти) принес+еш, (ви) принес+ете;

3    особа: (він, вона, воно) принес+е, (вони) принес+уть;

•    складна форма дієслів недоконаного виду: інфінітив + особове закінчення:

1    особа: (я) нести+му, (ми) нести+мемо;

2    особа: (ти) нести+меш, (ви) нести+мете;

3    особа: (він, вона, воно) нести+ме, (вони) нести+муть;

•    складена форма дієслів недоконаного виду: допоміжне дієслово бути, яке змінюється за особами й числами + інфінітив:

1    особа: (я) буд+у нести, (ми) буд+емо нести;

2    особа: (ти) буд+еш нести, (ви) буд+ете нести;

3    особа: (він, вона, воно) буд+е нести, (вони) буд+уть нести.

Творення й правопис дієслів умовного та наказового способів

Дієслова у формі умовного способу виражають бажану, можливу за певних умов дію. Вони утворюються від форм дієслів минулого часу з додаванням частки б або би й змінюються за числами (працював би — працювали б) і родами в однині (писав би — писала б — писало б). Частки б, би з дієсловами пишуться завжди окремо, при цьому б уживається після дієслів, що закінчуються на голосний, а би — на приголосний звук: читала б — читав би.

Дієслова у формі наказового способу виражають спонукання до дії (наказ, прохання, побажання, пораду) й можуть утворюватися синтетично (проста форма) й аналітично (складена форма).

Проста форма утворюється від основ дієслів теперішнього часу за допомогою закінчень: 2-а особа однини: -и або нульового закінчення — (ти) пиш-и, зроб-и, гс-и, тягн-и, читай, співай, малюй, сядь; 1-а особа множини: -мо, -ім(о) — (ми) . иш-ім(о), зроб-ім(о), нес-ім(о), тягн-ім(о), співай-мо, малюй-мо, сядь-мо; 2-а особа множини: -те, -іть (-іте) — (ви) пиш іть, зроб-іть, нес іть (нес-іте), тягніть, співай-те, малюй-те, сядь-те. Складена форма утворюється за допомогою

- лстки хай (нехай), що додається до форми дієслова в 3-й особі теперішнього майбутнього часу однини: хай (нехай) пише, хай (нехай) робить, хай (нехай) ринесе — або множини: хай (нехай) пишуть, хай (нехай) роблять.

При утворенні синтетичних (простих) форм слід пам’ятати про таке:

1.    Закінчення -и, -ім(о), -іть (-іте) звичайно бувають: а) під наголосом: скажи, скажім(о), скажіть; б) якщо форма має наголошений префікс ви-: вибери, вйберім(о), виберіть, а в безпрефіксних відповідниках наголос падає на закінчення: бери, берім(о), беріть; в) якщо форма утворена від дієслова, що в інфінітиві має суфікс -ну- після приголосного: кивнути → кивни, кивнім(о), кивніть; г) якщо основа дієслова закінчується на -л- або -р- після приголосного: підкресли, підкреслім(о), підкресліть.

2.    Закінчення -те, -мо, а також нульове наявне: а) у дієсловах з основою, що закінчується на -й: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; б) після приголосних [б], [п], [в], [м], [ж], [ч], [ж], [р], причому після букв на їх позначення в українській мові ніколи не ставиться м’який знак, пор.: горбся, горбмось, горбтесь; в) після приголосних [д], [т], [з], [с], [л], [н], причому ці звуки м’які, тобто на письмі після букв на їх позначення ставиться м’який знак: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте.

3.    Українській мові не властиві форми наказового способу, утворені за допомогою частини давайте. Отже, правильно вживати пишімо, скажімо, урахуймо, а не *давайте напишемо, *давайте скажемо, *давайте врахуємо.

Творення й уживання дієприкметників

Дієприкметник — це змінювана форма дієслова, яка позначає дію або стан предмета як динамічну ознаку, наприклад: миюча рідина, переглянуте рішення, посивілий дід, замерзла ягода. Називаючи дію як ознаку предмета, дієприкметник поєднує в собі риси дієслова (вид (зберігає значення того виду, який має дієслово в початковій формі), час (теперішній, минулий), стан; керує залежними словами; означається прислівником) і прикметника (рід (залежить від іменника), число, відмінок; залежить від іменника; виступає означенням або частиною складеного іменного присудка).

Утворення дієприкметників активного стану

Дієприкметники активного стану бувають у теперішньому й минулому часі.

Дієприкметники теперішнього часу активного стану утворюються від основ дієслів недоконаного виду теперішнього часу за допомогою суфіксів -уч-(-ЮЧ-) (від дієслів І дієвідміни) та -ач- (-яч-) (від дієслів II дієвідміни): в’ян-уть + уч → в’януча (краса); ріж-уть + уч → ріжучий (бік ножа); кипл-ять + яч → кипляча (вода); леж-ать + ач → лежачий (камінь).

Дієприкметники минулого часу активного стану утворюються від префік-сованої основи інфінітива доконаного виду за допомогою суфікса -л-: посивіти + л посивілий; зів’яну-ти + л → зів’ялий; осіс-ти + л → осілий. При цьому інфінітивний суфікс -ну-, як правило, випадає: перемерзну-ти + л → перемерзлий, скисну-ти + л → скислий.

Дієприкметники активного стану в сучасній українській мові обмежені у використанні термінологічними сполуками на зразок галопуюча інфляція, крокуючий екскаватор, миючий засіб.

Утворення дієприкметників пасивного стану

Дієприкметників теперішнього часу пасивного стану в українській мові немає.

Дієприкметники минулого часу пасивного стану утворюються від основи інфінітива перехідних дієслів недоконаного й доконаного виду за допомогою суфіксів -н-, -єн- (-єн-), -т-: вибра-ти + н(ий) → вибраний; бачи-ти + ен(ий) → бачений; озброї-ти + єн(ий) → озброєний-, би-ти + т(ий) → битий.

1.    Від дієслів, що закінчуються на -ся, дієприкметники взагалі не утворюються.

2.    У суфіксах пасивних дієприкметників ніколи не подвоюють літеру н: присолений, об’єднаний, списаний.

3.    У суфіксах пасивних дієприкметників ніколи не пишуть літеру и (ї), а тільки е (є): загоєний, заспокоєний (хоча загоїти, заспокоїти).

4.    Дієприкметники можуть утрачати свої дієслівні ознаки й починають указувати на постійну ознаку, тобто переходять у прикметники: несказанний, неоціненний.

5.    Дієприкметник із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом, який може відокремлюватися на письмі (див. тему «Відокремлені члени речення»).

Дієслівні безособові форми на -но, -то

Форми на -но, -то — це незмінювані дієслівні форми, близькі до дієприкметників минулого часу (залитий — залито, забутий — забуто), що позначають дію безпосередньо не пов’язану з діячем. Виступають у ролі головного члена речення (присудка) в односкладному безособовому реченні: Пісню проспівано.

Творення й уживання дієприслівників

Дієприслівник — це особлива незмінювана форма дієслова, що поєднує в собі ознаки дієслова (спільність лексичного значення, граматичне значення виду й стану, здатність керувати залежними словами, пояснюватися прислівниками) та прислівника (незмінюваність і синтаксична роль обставини) й уживається в реченні на позначення додаткової дії, що супроводжує основну, виражену присудком. У реченні завжди обставина.

Утворюються дієприслівники за допомогою спеціальних суфіксів. При цьому:

• дієприслівники теперішнього часу мають лише форму недоконаного виду, утворюючись від основ дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів -учи-(-ючи-) для І дієвідміни та -ачи- (-ячи-) для II дієвідміни, наприклад: вед-уть + учи → ведучи; бор-ються + ючи → борючись (рідко — борючися); сид-ять + ячи → сидячи; леж-ать + ачи → лежачи;

•  дієприслівники минулого часу бувають недоконаного й доконаного виду й утворюються від основи інфінітива дієслів недоконаного або доконаного виду шляхом додавання суфіксів -ши, -вши. Вибір суфікса залежить від кінцевого звука основи: після голосного — суфікс -вши, після приголосного — суфікс -ши:

1. Дієприслівники завжди закінчуються на -и. Дієприслівники теперішнього часу слід відрізняти від активних дієприкметників у називному відмінку множини, які мають закінчення -і. Для цього треба поставити питання до слова: дієприслівники відповідають на питання як? що роблячи? (діючи, крокуючи), а дієприкметники — на питання які? (діючі вулкани). 2. Дієприслівники, утворені від дієслів із постфіксом -ся (-сь), цей постфікс завжди зберігають: спілкуються — спілкуючись, прокинутися — прокинувшись, при цьому -ся найчастіше переходить у -сь, хоча може використовуватися як засіб милозвучності: радячися стосовно пропозицій. 3. Дієприслівник із залежними від нього словами називається дієприслівниковим зворотом, який майже завжди відокремлюється на письмі.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури