7.2.4 Займенник

Займенник — це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет (хто? що?), ознаку (який? чий?), кількість (скільки?), не називаючи їх. Така особливість цих слів відбилася в їх назві — «займенник», тобто замість імен, ознак, кількостей предметів. Заміщаючи слова інших частин мови, займенники наслідують їх категорійні значення.
У мові займенники вживаються для: уникнення повторів одного й того ж слова в реченні або в контактних реченнях; поєднання частин складнопідрядного речення; зв'язку між реченнями в тексті.

Групи займенників за значенням

За значенням розрізняють дев’ять груп займенників.

1. В особових займенниках він, вона, воно, вони після прийменників і в орудному відмінку з’являється звук [н]: до нього, біля неї, у них, ним, нею, ними. 2. У займеннику
ці в непрямих відмінках пишеться -и-\ цих, цим, цими, цих, а в займеннику всі--і-:
всіх, всім, всіма, всіх. 3. Присвійний займенник їхній на сьогодні вживається паралельно з формою родового відмінка особового займенника вони — їх: їхня справа — їх справа.
4. Займенники, утворені за допомогою часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, пишуться через дефіс: хтозна-скільки та ін. 5. Названі частки пишуться окремо від займенників, коли між ними стоїть інше слово: казна з ким та ін. 6. Займенники, до складу яких входять елементи аби-, де-, -сь, ні-, ані-, пишуться разом: абихто та ін.
7. Названі елементи пишуться окремо від займенників, коли між ними стоїть інше слово: аби до кого. 8. Відмінкові форми займенників можуть мати варіанти, наприклад: на ньому — на нім, на чому — на чім, на моєму — на моїм, на чиєму — на чиїм — на чийому, той — отой, кожний — кожен, у жодному — у жоднім тощо. 9. Займенник себе не має форми називного відмінка. 10. У реченні відносний займенник що в ролі сполучного слова можна замінити на який (на відміну від омонімічного сполучника що) й поставити до нього питання.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури