Олександр Пушкін - "19 жовтня" читати онлайн, критика, біографія письменника » Народна Освіта


Народна Освіта » Світова література » Олександр Пушкін - "19 жовтня" читати онлайн, критика, біографія письменника






Олександр Пушкін - "19 жовтня" читати онлайн, критика, біографія письменника

ДРУЖБА І КОХАННЯ

 

Літературний багаж. Назвіть твори О. Пушкіна. Що ви знаєте про цього поета?

 

У Росії Олександра Сергійовича Пушкіна шанують як засновника вітчизняної класичної літератури XIX ст., як митця, що глибоко відобразив самобутність національної душі, як уособлення трагічної долі російського Поета.

Змалечку Олександр дивував рідних поетичними здібностями, гострим розумом, непокірною палкою вдачею. Це вирізняло його і з-поміж однокашників — вихованців Царськосельського ліцею. Досягнення Пушкіна в навчанні були не надто значними, але Ліцей з повним правом міг пишатися його літературними успіхами.

У Царськосельському ліцеї панував дух вільнодумства, завзяття й творчого змагання. Деякі ліцеїсти писали вірші. Найкращі із цих творів публікували в ліцейських часописах.

 

Цікаві подробиці

Із дружної ліцейської родини вийшло чимало талановитих «служителів муз», що залишили помітний слід в історії та культурі Росії. До цієї плеяди належать і троє найкращих друзів Олександра Сергійовича. Перший з них, Антон Дельвіг, — автор віршів, що згодом були покладені на музику й стали народними піснями. Другий — літератор Вільгельм Кюхельбекер — активний учасник повстання декабристів48 (засуджений до восьмирічного ув’язнення й подальшого заслання в Сибір). Третій — Іван Пущин — видатний діяч декабристського руху, який теж сповна заплатив за свої політичні переконання. Усе життя Пушкін підтримував з ними тісні стосунки. Поет узагалі надзвичайно цінував дружбу і вмів бути відданим товаришем. Чимало його творів присвячено темі дружби й конкретним друзям.

 

Коментар архіваріуса

Ініціатива створення Царськосельського ліцею виникла на тлі поширення в Росії просвітницьких ідей і належала талановитому державному діячу Михайлові Сперанському. Сперанський вважав, що необхідно виховувати «нових людей», здатних на державному рівні здійснювати прогресивні реформи. Це завдання він пов’язував із заснуванням унікального навчального закладу для майбутньої еліти російського суспільства.

Ліцей було відкрито 1811 р. Розташовувався він у Царському Селі, де влітку жила імператорська родина. Загальний дух закладу визначався гаслом «Для загальної користі», а його навчальна програма мала на меті передусім розвиток гуманітарного мислення й творчих здібностей ліцеїстів. Серед викладачів було чимало тих, хто щиро прагнув виховати освічену молодь, для якої волелюбність невіддільна від служіння батьківщині, а бажання самореалізації — від уявлень про особисту честь і гідність.

Ще за ліцейських років поетичний талант Пушкіна визнали такі авторитетні літератори, як Г. Державін, М. Карамзін, В. Жуковський. Важливим свідченням серйозного ставлення до творчості юного поета стала і його участь у діяльності літературного товариства «Арзамас». Спілкування з «арзамасцями» вводило Пушкіна в курс актуальних культурних і літературних тем. Крім того, на засіданнях товариства обговорювалися проблеми суспільного характеру й перспективи подальшого розвитку країни. Дехто навіть висловлював думки про необхідність зміни політичного ладу в Росії.

Сміливі й незалежні поезії Пушкіна відповідали духовним потребам прогресивної частини російського дворянства, тож більшість читачів сприймала їх як мужній виклик царській владі. Проте були в поета й вороги, які добровільно доносили про його «обурливі вірші, висловлювання та витівки». Пушкіну загрожувало заслання до Сибіру. І лише завдяки клопотанню впливових друзів Сибір було змінено на Південь.

У вигнанні Олександр Сергійович багато подорожував: відвідав Крим, Чернігів, Катеринослав (нині — Дніпропетровськ), Одесу, побував на Кавказі, певний час жив у Кишиневі. Удалині від столиці він нерідко почувався пригніченим і самотнім, але не втратив почуття внутрішньої свободи, продовжував спілкуватися з вільнодумцями й писати бунтарські вірші. Саме в ті роки, за словами літературознавця Ю. Лотмана, «ім’я Пушкіна стало відомим усій читацькій Росії», саме тоді поет став «кумиром романтичної молоді».

 

Перевірте себе

1. Схарактеризуйте місце О. Пушкіна в історії російської літератури й культури.

2 Яку роль у житті й творчому становленні поета відіграв Царськосель-ський ліцей? Чим цей навчальний заклад відрізнявся від інших?

3. Назвіть найближчих ліцейських товаришів Пушкіна. Що ви про них знаєте?

4. Чим було спричинене заслання Пушкіна? Де поет побував під час вигнання?

5. Теми проектів. «О. Пушкін в Україні»; «Ліцеїст Олександр Пушкін»; «Пушкінські послання до друзів».

 

Перед читанням. Ліцеїсти першого випуску вирішили щороку всі разом відзначати 19 жовтня — день урочистого відкриття Ліцею. Перебуваючи на засланні, Пушкін не міг зустрітися з товаришами, тож надсилав їм свої поетичні вітання. Одним з таких послань є вірш «19 жовтня» (1825), що став своєрідним гімном дружбі й ліцейському братерству. Читаючи цей твір, знайдіть відображення життєвих обставин, які надихнули автора на його написання.

19 ЖОВТНЯ

Вже ронить ліс багряне убрання,

Сріблить мороз поля зів’ялі й голі,

З-за гір прогляне, наче мимоволі,

І погасає тихе сяйво дня.

Палай, каміне, в келії пустинній,

А ти, вино, негод осінніх друг,

Хоч би на мить у чаші легкопінній

Дай забуття моїх гірких недуг.

Печалюсь я: до друга дальній світ,

З яким запив би довгу я розлуку,

Якому б міг сердечно стиснуть руку

І побажать веселих безліч літ.

Я п’ю один; дарма моя уява

Товаришів скликати поспіша;

Не чую я знайомої появи,

І милого не жде моя душа.

Я п’ю один. На берегах Неви

Мене сьогодні друзі іменують...

Але чи й там усі з вас бенкетують?

Кого цей рік не дочекались ви?

Хто зрадив ще чудову нашу звичку,

Кого забрав холодний світ од вас?

Хто не прийшов на братню перекличку?

Чий голос змовк? Хто передчасно згас?

Наш кучерявий не прийшов співець,

Гітари вже не чути голосної:

Під миртами Італії ясної

Він тихо спить, і приязний різець

Не вирізьбив на рідній нам могилі

Хоч декілька російських рідних слів, 

Щоб прочитав слова привіту милі 

Син півночі, що в край чужий забрів.

 

 

Чи ти сидиш серед товаришів,

Чужих небес коханцю нетерплячий?

Чи знов проходиш тропік ти гарячий

І вічний лід опівнічних морів?

Щаслива путь!.. З ліцейського порога

На корабель ти став без вороття,

І з того дня в морях твоя дорога,

О хвиль та бур улюблене дитя!

Зберіг ти, друже, в долі мандрівній

Прекрасних років звичаї недавні: 

Ліцейський шум, забави наші славні 

Між хвиль морських жили в душі твоїй; 

Ти простягав нам із-за моря руку,

Ти нас єдиних в спогадах носив

І повторяв: «На довгу нас розлуку 

Таємний фатум, певне, осудив!»

Прекрасний, любі друзі, наш союз!

Він, як душа, одвічний, неподільний,

Незрушний, однодушний і свавільний, 

Міцнів він під крилом коханих муз. 

Куди б не кинула нас зла година 

І щастя теж куди б не привело,

Незмінні ми: весь світ для нас чужина,

Вітчизна наша — Царськеє Село!

Із краю в край грозою гнаний я;

В міцних тенетах долі грозової,

На лоно дружби втішної, нової,

Поникла скорбна голова моя...

З благаннями печальними, бентежно,

З надією юнацьких світлих літ,

Віддався іншим друзям я безмежно,

Та був гіркий небратній їх привіт.

Ти, Горчаков, щасливець з перших днів,

Хвала тобі — холодний блиск фортуни 

Не одмінив душі твоєї струни:

 

 

Все той же ти для нас, товаришів.

Нам різну путь судила доля строга,

Ступивши в світ — ми швидко розійшлись, 

Звела нас раптом польова дорога, 

Зустрілись ми й по-братськи обнялись.

Коли спіткав мене фортуни гнів,

Для всіх чужий, бездомний, сиротою,

Під бурею поник я головою

І ждав тебе, віщун пермеських дів.

І ти прийшов, син лінощів натхненний,

О Дельвіг мій: твій голос пробудив 

Сердечний жар, що довго тлів, священний,

І долю радо я благословив.

Пісенний дух з дитинства в нас горів,

І дивний жар натхнення ми пізнали;

Дві музи з юних літ до нас літали,

Солодкий дар їх нас промінням грів:

Та вже любив я оплески і славу,

Ти ж, гордий, для душі і муз співав;

Свій дар, як час, я тратив без угаву,

Ти ж геній свій у тиші пестував.

Служіння муз не терпить суєти,

Прекрасне мусить бути величавим:

Та юнь нас вабить усміхом лукавим,

Шумливі мрії кличуть у світи...

Отямимось — і скорбними очами

Поглянемо в минуле без надій...

Скажи, Вільгельм, було ж таке і з нами,

По музі й долі брате рідний мій?

Пора, пора! Ні наших мук, ні мрій

Не вартий світ; розвіємо оману!

Життя сховаєм в самоту туманну!

Я жду тебе, спізнілий друже мій!

— Прийди і словом чарівливим зразу 

Сердечні струни наладнай ізнов;

Згадаємо про бурні дні Кавказу,

Про Шиллера, про славу, про любов.

Пора й мені... Гуляйте в добрий час!

Відрадне я вже чую зустрічання;

В поетове повірте віщування:

Пролине рік, і знову я між вас.

І час проб’є надій моїх завітних,

Промчиться рік, я буду знову ваш!

 

 

О скільки сліз і вигуків привітних,

І скільки піднятих угору чаш!

Наллємо першу, в день знаменний цей,

І всю до дна в день нашого союзу! 

Благослови, моя святкова музо, 

Благослови: нехай живе ліцей!

За вчителів, що честь і юність нашу

Леліяли, за мертвих і живих,

До вуст піднявши найвдячнішу чашу,

Забувши зло, добром згадаймо їх.

Повніш, повніш! Поки зійде зоря

Усі до дна, до краплі випивайте!

За кого ж це? О друзі, відгадайте...

Ура, наш цар! так! вип’єм за царя. 

Людина він! Керує ним хвилина,

Він раб чуток, підозрень і страстей,

Простім йому неправеє гоніння:

Він взяв Париж, він заснував ліцей!

Тож бенкетуйте, поки вийде путь!

Та коло наше з кожним днем рідіє;

Хто в гробі спить, хто дальній сиротіє;

Судьба зорить, ми в’янем; дні пливуть; 

Незримо никнем, тихше серце б’ється,

І нить життя кінчаємо снувать.

Кому ж із нас під старість доведеться

Самому день ліцея святкувать?

Нещасний друг! У нових поколіннях

Набридлий гість і зайвий, і чужий, 

Згадає нас в дні зустрічей незмінних, 

Закривши зір схвильовано-сумний...

 Хай він зустріне радо, хоч печальний, 

За чашею цей день, після незгод,

Як нині я, вигнанець ваш опальний,

Провів його без горя і турбот.

Переклад С. Крижанівського

 

Літературний практикум

1. Як змінюється настрій ліричного героя протягом поетичної оповіді? Чим мотивовані такі зміни?

2. Яким постає у вірші життя ліричного героя? Що він вважає своєю моральною опорою?

3. Як схарактеризовано у творі Ліцей і ліцейське товариство? Обґрунтуйте відповідь цитатами.

4. Кого з ліцейських друзів Пушкіна згадано у вірші? Яким постає кожен з них у спогадах ліричного героя? Які деталі взаємин ліцеїстів засвідчують силу їхньої дружби?

5. Які теми порушено у вірші «19 жовтня» (1825)?

6. Філологічний майстер-клас. Розкрийте художню роль осіннього пейзажу в першій строфі вірша. Як ви гадаєте, чому поетичні роздуми про ліцейське братерство ліричний герой починає саме з такого опису природи?

 

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 7 клас Волощук

 

Автор: asia2016 от 18-02-2017, 20:25, посмотрело: 10687