Франція. Столітня війна

1. Посилення королівської влади

За Верденським договором 843 р. імперію Карла Великого було остаточно поділено. Королівська влада в новостворених державах була слабкою. За правління останнього представника династії Каролінгів Людовіка Лінивого влада короля поширювалася лише на місто Лан та навколишні землі.

На заході Франції найвпливовішими були герцоги нормандський, бретанський та аквітанський, на півночі - граф фландрський, на півдні - граф тулузький, на сході - герцог бургундський. У центрі країни - графи шампанський і анжуй-ський, а також герцог французький (центром герцогства було місто Париж).

Після смерті Людовіка Лінивого його місце посів герцог французький Гуго Капет (987-996). До його володінь входили

лише Париж, Орлеан, а також прилеглі до них території. Король поставив за мету підкорити феодалів і об’єднати землі Франції. Проте реалізувати цей задум вдалося тільки його нащадкам - королям із династії Капетингів. Перші Капетинги Роберт І та Генріх І не мали підтримки серед населення.

Та поступово у Франції склалися умови для зміцнення королівської влади. Союзником королів стало духовенство, яке потерпало від свавілля феодалів. Підтримали їх міста, що невпинно багатіли на торгівлі й ремеслі, а тому на них стали зазіхати ласі до здобичі феодали. Відтак міста були зацікавлені в сильній королівській владі. Реальне зміцнення королівської влади почалося за Людо-вікаУІ (1108-1137). Йому вдалося припинити усобиці.

У 1180 р. королівський трон посів Філіп II Август (1180-1223). У 1204 р. він, скориставшись суперечками феодалів, підкорив Нормандію. Поступово під його владою опинилися землі областей Анжу й Пуату, Бретані, частина Фландрії. Через 15 років під його правління перейшов Лангедок - Південна Франція.

Генріх і був одружений з дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною. По князівну до Києва їздив єпископ міста Шалон Роже. Коронація подружжя відбувалася в соборі в Реймсі. У них народився син Філіп, який став королем по смерті батька, ще дитиною. Від імені малолітнього короля певний час країною правила Анна.

У своєму домені, який став у кілька разів більшим за будь-яке з великих володінь у Франції, король впроваджував власне правосуддя і збирання податків. Король призначав чиновників, сплачував їм платню, аза потреби усував від управління чи судочинства Філіп II також створив королівську раду, яка завжди могла дати правителю порад}? або підтримати його рішення.

Продовжив справу Філіпа II його онук Людовік IX (1226— 1270), прозваний за побожність і справедливість Святим. Особливу уваг}? він приділив судочинству країни, що ґрунтувалося на традиціях феодального права.

Король провів судову реформу. Заборонялися судові поєдинки, вину мали встановлювати виключно суди, вироки феодальних судів можна було оскаржити в королівському суді.

Вислуховував скарги як заможних, так і бідних жителів держави особисто король. Рішення його були справедливими, що сприяло зростанню його впливу в суспільстві.

2. Правління Філіпа IV Красивого

За правління Філіпа IV Красивого (1285-1314)

у Франції завершилося формування системи державного управління. При королі діяла королівська рада - орган, який за функціями нагадував уряд. До королівської ради входили дрібні дворяни й заможні жителі міст, які мали добру освіту, здобуту в університетах Парижа, Орлеана, Монпелье. Члени ради - легісти - сприяли запровадженню нового порядку королівського управління.

У своїй політиці Філіп IV Красивий спирався на досвідчених людей, які не мали знатного походження, але, звеличені самим королем, стали його опорою.

У боротьбі за зміцнення і розширення кордонів Філіпові довелося зіткнутися з королем Англії. Філіп викликав на суд паризького парламенту свого васала - англійського короля Едуарда, де останній мав відмовитися від корони. Проте Едуард на суд не з'явився, і Філіп IV оголосив йому війну. Папа римський Боніфацій VIII, який намагався примирити супротивників, не підтримав Філіпа.

Обидва королі мали союзників у Франції та за її межами. У 1297 р. війська Філіпа увійшли у Фландрію, що була в союзі з Англією, і захопили місто Лілль.

Правитель Фландрії Граф Гюї здався в полон разом зі своїми синами і 51 рицарем.

Непомірні податки, запроваджені намісником від імені короля, і жорстоке управління призвели до двох повстань у місті Брюгге. Мешканці фламандських міст, розвиток яких базувався на торгівлі, обурилися ще й тим, що король випускав фальшиві гроші. Вся Фландрія взялася до зброї. Біля Куртре повсталі розгромили армію короля. Цю битву було названо «битвою шпор», адже городяни зняли з убитих рицарів близь-

ко 4000 позолочених шпор і виставили їх у міському соборі на знак перемоги.

У 1304 р. 60 тисяч французьких воїнів на чолі з самим королем підійшли до кордонів Фландрії. Повсталі були розбиті й відступили. Філіп уклав мир, за яким мав повернути Фландрію її володарю, а жителям країни - права й привілеї. Фландрія мала сплатити величезну контрибуцію. Перемігши союзницю англійського короля, Філіп IV Красивий повернувся до внутрішніх справ держави.

3. Французький король і церква

Реформи й війна коштували Франції чималих грошей. У пошуках нових надходжень до королівської скарбниці Філіп запровадив податки з церковного майна Папа римський заборонив духовенству сплачувати світські податки. У відповідь Філіп почав забирати земельні володіння в тих, хто виконував настанови папи. Згодом король вирішив позбавити папу права втручатися в церковні справи на території Франції. У 1301 р. папа римський видав відразу кілька грамот - булл, у яких засудив дії Фі-ліпа IV.

У відповідь французький король скликав Генеральні штати, які скасували папські накази, і звинуватив Боніфація VIII в єресі. Папа римський відправив до Філіпа свого посланця, якому наказав від імені церкви проклясти короля. Король заарештував посланця, а буллу з прокляттям спалив. У боротьбі з папою Філіпа IV підтримали університети, міста і навіть монастирі Франції. З ініціативи короля у Франції скликали церковний собор. Папа втік з Рима, що, однак, не врятувало його від арешту, і ще до початку собору помер.

Бенедикт XI посідав папський трон лише десять місяців, а наступний папа римський Климент V був слухняною маріонеткою в руках Філіпа IV.

15 травня 1307 р. під час бесіди з папою римським з? Пуатьє король звинуватив у єресі рицарський орден тамплієрів. Того року рицарів почали заарештовувати по всій Франції. Не виключено, що таким чином король прагнув привласнити незліченні багатства ордену, якому сам заборгував величезну суму грошей.

Те, що відбулося далі, важко назвати судом. Кілька сотень тамплієрів було піддано таким жорстоким тортурам, що навіть магістр ордену зізнався в єресі. На суді інквізиції рицарі відмовилися від своїх зізнань. За відмову визнати себе винними понад 50 тамплієрів за наказом короля спалили живцем.

У 1311 р. на церковному соборі було вирішено розпустити орден тамплієрів, а їхнє майно конфіскувати. Спочатку передбачалося, що ці кошти підуть на організацію нових хрестових походів, але згодом більша їх частина перейшла королю Франції й іншим володарям.

29 листопада 1314 р. Філіп IV помер. Він залишив трьох синів. Усі нащадки Філіпа по черзі правили країною до 1328 р., але не залишили після себе спадкоємців, і династія Капетингів припинилася.

Королем Франції став Філіп VI Валуа (1328-1350), засновник нової династії.

4. Франція і Столітня війна (1337-1453)

Конфлікт між Англією й Францією сягав другої половини XI ст., часів Вільгельма. Герцог Нормандії, ставши англійським королем, залишався васалом французького короля, а отже, залежав, хоча й формально, від нього. Ь завоюванням Фландрії Філіпом IV Красивим конфлікт не вичерпався. Фландрія прагнула вийти з-під влади французького короля, бо її економічний розвиток залежав від постачання англійської вовни. Землі між Піренейськими горами й долиною річки Луари, які мають історичну назву Гасконь, залишалися під владою англійців. Суперечності між Англією та Францією загострилися також довкола Шотландії, яка вела боротьбу за незалежність і розраховувала на підтримку Франції.

За Філіпа VI Валуа політичний конфлікт переріс у війну, яка тривала з перервами більш ніж 100 років. В історії вона дістала назву Столітня війна.

5. Воєнні дії

Приводом до початку Столітньої війни стали претензії на французький престол англійського короля, онука Філіпа IV Красивого. 24 червня 1340 р. 200 англійських кораблів під ко-

мандуванням Роберта Морлі й Річарда Фіцалана атакували 70 французьких у гавані міста Слейсе. Майже весь французький флот було знищено, а командувач флоту загинув.

Зазнали поразок французи й на суходолі. У битві біля Кре-сі у 1346 р. загін з 9000 вояків під командуванням англійського короля Едуарда III розгромив тридцятиггисячне військо Філі-па VI. Французи, які звикли до легких перемог і пишалися своєю закутою в броню рицарською кіннотою, не змогли протистояти вправним англійським лучникам. Вони втратили у цій битві 11 принців, 1500 рицарів й 10 000 солдат.

Найбільшої поразки на першому етапі війни французькі війська зазнали у битві при Пуатьє. 19 вересня 1356 р. 6000 англійців на чолі з принцом Едуардом Чорним зійшлися у двобої з 20 500 французів під командуванням короля Іоанна II Доброго. Французька кавалерія пішла в атаку, просуваючись вузьким коридором між загорожами й виноградниками, але стріли англійських лучників змусили її зупинитися. Завершила справу важка кіннота Французи втратили 4 500 солдатів, а сам король потрапив у полон до англійців. Битвою біля Пуатьє завершився перший етап Столітньої війни. Більш ніж на 10 років у Європі запанував мир.

Війна спалахнула з новою силою за правління Карла V (1364-1380). Спираючись на підтримку населення, французький король зміг поновити армію та вигнати англійців з південно-західних земель.

Проте обидві сторони, змушені були укласти перемир’я, яке тривало майже 20 років. Воно було порушене, коли в 1415 р. на півночі Франції зненацька висадився англійський десант. Французи зазнали нищівної поразки біля Азенкура Саме існування Французького королівства було під загрозою. Англійський король Генріх V підкорив понад половину французьких земель і домігся укладення угоди в місті Труа, за якою корона Франції мала перейти до його рук.

Проте французький народ піднявся на боротьбу й вигнав завойовників зі своєї країни. Визначну роль у перемозі французів відіграла селянська дівчина Жанна Д’Арк (близько 1412-1431). Вона очолила французькі загони, які йшли на допомогу обложеному англійцями місту Орлеан - останній твердині французів. 18 червня 1429 р. між французами під командуванням Жанни Д’Арк та англійцями відбулася битва, яка закінчилася поразкою англійського війська. Ця поразка поклала край англійському пануванню на півночі Франції.

17 червня 1453 р., біля міста Кастильйона відбулася остання битва Столітньої війни. Англійці під командуванням Джона Толбота знову були розбиті, асам граф загинув. І хоча англійці ще 15 років утримували французький порт Кале, Столітня війна завершилася.

Франція вийшла з війни розореною. Але перемога сприяла об’єднанню французьких земель і зміцненню королівської влади.

Селянські господарства Франції потерпали від постійних сутичок і рейдів ворогуючих армій. Хоча воєнні дії не велися безпосередньо на території Англії, королі вимагали все нових і нових податків на війну. Та й англійська армія складалася переважно з селян, змушених залишити свої господарства.

Ці причини зумовили два найбільших селянських повстання, які вибухнули в XIV ст. у Франції й Англії.

Повстання у Франції дістало назву Жакерія від французького імені Жак, яким феодали зневажливо називали всіх селян.

Приводом до повстання, яке розгорілося у Північній Франції, стала вимога французької влади до селян укріплювати замки. У відповідь у травні 1358 р. селяни повстали. Селяни вбивали як англійських, так і французьких феодалів, повністю винищуючи їхні родини. Під час повстання було зруйновано й пограбовано десятки замків, спалено податкові документи й реєстри селянських повинностей. Але повстання було жорстоко придушене феодалами.

6. Політичне об'єднання Франції

Вирішувати проблеми Франції довелося Людовіку XI (1461-1483). Він поставив собі за мету утвердити владу короля у всій державі. Його головним супротивником був герцог Бургундський Карл Сміливий (1467-1477), який об’єднав навколо себе невдоволених феодалів і утворив Лігу суспільного блага Ліга, підтримана частиною дворян і верхівкою деяких міст, проголосила боротьбу за ліквідацію податків і збройно виступила проти Людовіка ⁵

Короля підтримали жителі Парижа Припинивши війну, король застосував політику «розділяй і володарюй», пересваривши феодалів між собою. Унаслідок міжусобиць Карл Сміливий загинув. Це дало змогу королю об’єднати землі Франції. Графство Бургундське й Фландрію він залишив дочці Карла Сміливого Марії.

Приєднавши нові землі та упокоривши феодалів, Людовік надав містам право на самовряд}?вання. Король дбав про економічний розвиток. Це сприяло зростанню авторитету влади й поліпшенню управління державою.

Не забував Людовік і про контроль за діяльністю чиновників. Усі вони безпосередньо залежали від короля.

Правлінням ЛюдовікаХІ завершилася історія середньовічної Франції. У цей час Франція з роздробленої країни, яка потерпала від постійних міжусобних війн, перетворилася на єдину, могутню державу з сильною королівською владою.

Позначте на контурній карті:

1. Території Англії й Франції напередодні й після Столітньої війни.

2. Основні битви Столітньої війни.

1. Чому французькі королі у своїх намаганнях посилити владу та об’єднати землі Франції спиралися на міста?

2. Назвіть основні заходи Філіпа IV у внутрішній і зовнішній політиці.

3. Чому виник конфлікт між французьким королем і папами римськими? Чим він закінчився?

4. Чому Філіп IV розправився з тамплієрами?

5. Що було причинами та що стало приводом до Столітньої війни?

6. Розкажіть про основні битви Столітньої війни.

7. Чому в цій війні французам вдалося перемогти англійців?

8. Хто така Жанна Д’Арк? Яка її роль в історії Франції?

9. Вкажіть наслідки Столітньої війни.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк