Народна Освіта » Всесвітня Історія » Франція в X - XV столітті

НАРОДНА ОСВІТА

Франція в X - XV столітті

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як і чому почалася боротьба за об’єднання Франції під владою короля; про видатних королів Франції з династії Капетингів; чому почалася Столітня війна між Францією та Англією і чим вона закінчилася; коли було завершено об’єднання Франції.

Причини і передумови посилення королівської влади й об'єднання країни. Наприкінці X ст. у Франції відбулася зміна династії. Засновником нової династії став один із нащадків графа паризького Еда — Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987—1328 рр.).

У ці часи Франція переживала період феодальної роздробленості. Перші Капетин-ги майже не мали влади і були лише «першими серед рівних».

 

 

 

Представники нової династії не бажали визнавати таке становище, і в першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.

Період правління Капетингів припав на часи, коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримували міжусобні війни і свавілля феодалів. Тому селяни, ремісники й купці були зацікавлені в сильній королівській владі, яка б об’єднала країну. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, у свою чергу, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.

Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни тікали до міст, інші — звільняли селян від залежності й вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам була потрібна сильна центральна влада, тому вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості в короля.

Церква, що засуджувала безглузді міжусобні війни, під час яких гинули тисячі людей, також стала на бік короля. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.

В2 Початок боротьби за об'єднання Франції. Початок XII ст. став часом зміцнення королівської влади. Король Людовік VI Товстий (1108—1137) навів лад у королівському домені. Замки бунтівних баронів були зруйновані або в них розмістилися королівські гарнізони.

Боротьба Людовіка VI за об’єднання країни поступово почала давати результати. Свідченням цього стали такі події. У 1124 р. король

Домен — спадкове земельне володіння короля в країнах Середньовічної Європи.

 

Англії Генріх І разом із німецьким імператором Генріхом V розпочали війну проти короля Франції. Проте, незважаючи на об’єднані війська двох могутніх держав, Франція здобула перемогу завдяки васалам Північної Франції, які вперше за історію країни об’єднали сили навколо свого короля.

Наприкінці життя Людовік VI зумів досягти значного зміцнення королівської влади, оженивши свого сина Людовіка VII (1137—1180) з Елеонорою Аквітанською. Після смерті батька Елеонора стала єдиною спадкоємицею Аквітанії — величезного герцогства на півдні країни. Однак Людовік VII мав необережність розлучитися з Елеонорою, і вона вийшла заміж за Генріха ІІ Плантагенета, приєднавши свої спадкоємні землі до його володінь. У 1154 р. Генріх ІІ став королем Англії.

Небезпечним суперником у боротьбі Капетингів за об’єднання Франції стали англійські Плантагенети. На середину XII ст. під їхньою владою перебувала майже половина Франції. Володіння План-тагенетів, які вважалися васалами французького короля, у декілька разів перевищували домен останнього. Французьким королям довелося розпочати тривалу і виснажливу боротьбу проти Плантагенетів за об’єднання Франції.

Значних успіхів у цій боротьбі досяг другий видатний представник династії Капетингів, син Людовіка VII король Філіпп ІІ Август (1180—1223). Він звинувачував короля Англії Генріха ІІ в порушенні васальних зобов’язань (адже Плантагенети були його васалами).

Боротьба завершилася повною перемогою Філіппа ІІ. Протягом 1202—1214 рр. він захопив більшість французьких володінь Плантагенетів. Вирішальна битва відбулася під Бувіном (1214 р.). Відтак територія королівського домену збільшилася в кілька разів. Згодом син Філіппа ІІ Людовік УМІ Лев (1223—1226) приєднав землі багатого Півдня Франції й Тулузьке герцогство.

В3 Правління Людовіка IX святого. За часів правління третього видатного представника династії Капетингів, онука Філіппа ІІ короля Людовіка IX Святого (1226—1270), великих війн не велося, але

були запроваджені зміни в управлінні державою, посилено авторитет королівської влади.

Незвичними для сучасників були величезна доброта і набожність короля Людо-віка ІХ. Він влаштовував притулки для калік та бідних людей. У королівському палаці щоденно накривали стіл для нужденних. Король особисто стежив за тим, щоб вони отримували такі самі страви, як і він.

У своїй країні Людовік IX намагався досягти панування закону. Розповідали, що нібито кожного дня у визначений час король виходив зі свого палацу, сідав під деревом, вислуховував і розбирав скарги будь-якої людини.

За часів правління Людовіка IX у Франції було створено Малу королівську раду — постійну раду короля і його найближчих прибічників. На території королівського домену було заборонено поєдинки як засіб вирішення судових суперечок. Якщо людина не погоджувалася з рішенням сеньйоріального або міського суду, вона могла звернутися до королівського суду — Паризького парламенту судових справ. Він став вищим судом Франції. Найважливіші справи (підпал, карбування фальшивих грошей, викрадення жінок тощо) розглядалися винятково в королівському суді. До нього могли звернутися й ті, хто жив на землях, не приєднаних до королівського домену.

Людовік IX започаткував у Франції створення єдиної грошової системи. Король не забороняв сеньйорам карбувати власні монети (право карбування монет тоді мали 40 сеньйорів), але зобов’язав їх, як своїх васалів, допускати у свої володіння королівську монету нарівні зі своєю. Поступово королівська монета, яка вирізнялася високою якістю, витіснила з обігу місцеві гроші. Запровадження єдиної грошової системи сприяло посиленню економічної єдності країни.

Великих територіальних придбань за роки правління Людові-ка IX здійснено не було, хоча королівські володіння збільшилися. Людовік IX підписав корисну для себе угоду з англійським королем, за якою той остаточно відмовлявся від претензій на втрачені раніше провінції, залишивши за собою тільки Аквітанію. Заради цього йому довелося визнати себе васалом французького короля.

Людовік IX неодноразово повторював, що метою його правління є мир і справедливість у країні та за її межами. Діяльність короля стала свідченням його прагнення реалізувати ці задуми: за часів правління Людовіка IX Франція зміцніла як єдина держава і досягла свого економічного розквіту. Недарма сучасники називали добу Людовіка IX «золотим віком» в історії країни.

Перемоги і поразки Філіппа IV Красивого.

 

Онук Людовіка IX Філіпп IV Красивий (1285— 1314) став четвертим видатним представником династії Капетингів, за якого завершилося об’єднання Франції. Філіпп IV був енергійною, рішучою людиною, проте, на відміну від свого діда, не дуже переймався такими речами, як закон і мораль, коли хотів досягти своєї мети. Він, як і його попередники, вів наполегливу боротьбу за збільшення своїх володінь.

Філіпп IV розгорнув тривалу боротьбу за приєднання Фландрії, головного центру вовняного виробництва у Європі. Короля вабили багаті міста Гент, Брюгге, Іпр та інші. Проте його спіткала невдача. У битві під Куртре 11 липня 1302 р. французькі рицарі зазнали нищівної поразки від ополчення ремісників і селян Фландрії. Незважаючи на це, Філіппу IV все-таки вдалося приєднати до своїх володінь частину Західної Фландрії.

Значні видатки на війну у Фландрії та величезне марнотратство королівського двору призвели до повного фінансового розорення. Для поповнення своєї скарбниці Філіпп IV не гребував нічим. Він позичав гроші міст і не повертав їх; виганяв із країни банкірів, конфісковуючи при цьому їхні кошти, а потім знову брав із них гроші за повернення до країни тощо.

У пошуках джерел поповнення скарбниці Філіпп IV не міг обійти й католицьку церкву. Він став вимагати від духовенства сплати королю постійного податку. Проти короля виступив Папа Римський Боніфацій VIII, який заборонив духовенству сплачувати податки. Однак часи змінилися. У відповідь на втручання папи Філіпп IV скликав у 1302 р. збори представників трьох станів королівства — духовенства, дворян і міщан — і запропонував їм розглянути його суперечку з папою. Такі збори було скликано вперше в історії країни. Вони дістали назву Генеральні штати.

Генеральні штати одностайно висловилися проти втручання папи у внутрішні справи королівства.

Спираючись на підтримку своєї політики більшістю населення країни, Філіпп IV розпочав переможну боротьбу проти папи Боніфа-ція VIII. Під тиском Філіппа IV новим папою було обрано французького архієпископа Климента V. За наполяганням Філіппа IV новий папа римський переніс свою резиденцію до міста Авіньйон у Франції. Ця подія розпочала 70-річ-ний період (1309—1377 рр.) «авіньйонського полону» пап, які опинилися під контролем французьких королів.

 

Вдруге підтримкою Генеральних штатів Філіпп IV скористався в 1308 р., коли вирішив прибрати до своїх рук величезні багатства Ордену тамплієрів.

Заборгувавши гроші тамплієрам, Філіпп IV вирішив вступити до ордену, щоб згодом очолити його і привласнити багатства. У 1307 р. за рішенням Філіппа IV протягом одного дня було заарештовано всіх тамплієрів Франції. Їх звинуватили у чаклунстві та служінні дияволу.

Слідство тривало сім років. Під тортурами тамплієри визнали всі звинувачення, але під час суду відмовилися від них. Тамплієрів було визнано винними, орден розпущено, а більшу частину їхнього майна віддано королю. Однак на Філіппа IV чекало велике розчарування: більшість скарбів ордену таємничо зникла.

18 березня 1314 р. Великого магістра ордену тамплієрів Жака де Моле спалили на вогнищі. Перед смертю він прокляв папу, короля і його нащадків, проголосивши: «Папо Клименте! Королю Фі-ліппе! Не мине й року, як я покличу вас на Суд Божий!» Тисячі жителів Парижа із жахом слухали останні слова Великого магістра. І недаремно: прокляття дійсно справдилося. Цього ж року померли Климент V і король Філіпп IV, пізніше — і всі дорослі сини Філіппа. Через 14 років королівський престол перейшов до бічної гілки Капетингів — династії Валуа.

Від часів Людовіка VI Товстого, що правив на початку XII ст., до часів Філіппа IV (перша третина XIV ст.) тривав процес об’єднання держави у Франції і на початку XIV ст. встановилася станова монархія. Одночасно Франція стала однією з перших національних держав.

Столітня війна. У XIV ст. на політичній арені Європи постали

національні держави. Двома найзначнішими національними королівствами в Західній Європі були Франція та Англія. Суперництво між ними вилилося в тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337—1453 рр.). У ній брали участь не тільки Фран-

ція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Арагон, Португалія, Анжу, Бургундія.

Одна з причин конфлікту ховалася у феодальній системі правління. Англійські королі були васалами французького короля, але

маючи значні володіння у Франції, стояли на заваді створенню єдиної французької держави. Другою вагомою причиною війни стало суперництво між Англією та Францією за Фландрію. Французькі королі прагнули підкорити собі васальне, але по суті незалежне графство. Англія, маючи тісні економічні зв’язки, у свою чергу, підтримувала боротьбу фландрських міст проти французького короля.

Приводом до війни стала суперечка щодо спадковості французького престолу.

 

 

Столітня війна — тривалий військово-політичний конфлікт між Англією та Францією.

 

Після смерті синів Філіппа IV королем Франції було проголошено його небожа Філіппа VI (1328—1350) з династії Валуа. Проте англійський король за порадою фландрських міст заявив свої претензії на французький трон. Як рідний онук Філіппа IV, він вважав, що має більше прав на престол Франції, ніж будь-хто з родини Валуа.

 

У 1337 р. французький король заявив, що забирає в англійського короля його володіння на південному заході Франції. У відповідь Едуард III оголосив війну.

Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного. Нарешті в 1340 р. два флоти зійшлися в морській битві біля містечка Слейс, розташованого в гирлі річки Шельди.

 

Французький флот було повністю знищено. Після цієї битви англійці жартували: «Якби риби вміли говорити, вони розмовляли б французькою».

Від 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Лише в 1346 р. сталася перша велика битва біля міста Кресі, у якій французьку армію було вщент розгромлено.

Згодом англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснення набігів у глиб території Франції з пограбуваннями і захопленням великої здобичі. Війна набула характеру битви на виснаження.

Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край набігам Чорного принца (так називали Едуарда, сина англійського короля). У 1356 р. 25-тисячне французьке військо біля містечка Пуатьє наздогнало 6-тисячний загін англійців. Принц Едуард, усвідомлюючи своє становище, в обмін на свободу був готовий віддати всю здобич. Проте французький король вимагав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувалися в бойовий порядок і приготувалися до останньої битви, яка завершилася для них перемогою. Король Франції потрапив у полон.

Після поразки під Пуатьє Франція опинилася на межі втрати державності. За полоненого короля англійці забажали величезний викуп — 3 млн золотих марок, що майже дорівнювало трьом річним прибуткам Франції. Дофін Карл, який правив країною, розумів, що без згоди підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати. У відповідь на прохання про виділення грошей учасники зборів, особливо представники третього стану, висунули вимогу засудити тих, хто винен у негараздах Франції, та встановити контроль із їхнього боку за збиранням податків і витрачанням державних коштів. Спроба дофіна протидіяти реформам викликала повстання парижан у 1357 р. на чолі з прево (головою міської адміністрації Парижа) Етьєном Марселем. Повсталі захопили королівський палац і вбили кількох наближених Карла. Прево, по суті, став господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, і у Франції тепер було два правителі: у політичну боротьбу втрутився родич французького короля, король Наварри Карл Злий. Він вдавано підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні вкрай загострилася.

Увесь тягар війни ліг на плечі селян. Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків. У травні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на всю Північно-Східну Францію. Воно дістало назву «Жакерія» (французькі сеньйори

презирливо називали всіх селян жаками). Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей, податкові документи, жорстоко розправлялися з феодалами та їхніми сім’ями. Тільки після підступного вбивства керівників селян повстання було придушено.

Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили. Дофін Карл хоч і був фізично слабким і боязким, проте виявився талановитим державним діячем. У 1360 р. він уклав мир з Англією, за яким майже третина території Франції відходила під англійське управління, підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля, а натомість англійський король відмовлявся від претензій на французький престол.

Франція за часів столітньої війни (Хроніка сен-Дені, 1415 р.)

Жителі передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або тікати в ліси із дружинами, дітьми і всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків), яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на собі, що не було жодної різниці між цими людьми й англійцями, або ж ці люди грабували й чинили розбій лютіше. Силою вони забирали золото, гроші та все найцінніше. Їхня жорстокість наганяла такий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скарби, які належали Богові та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міським муром, і робили це без докорів сумління.

1. Як війна вплинула на життя Франції? 2. Яких страждань завдала війна простому народу? 3. Чим можна пояснити поведінку королівських збирачів податків?

Дофін Карл, а тепер король Франції Карл V Мудрий (1364—1380), докладав чимало зусиль, щоб виправдати надане йому прізвисько. Він упорядкував систему збирання податків, почав формування апарату управління, переозброїв армію. Наслідки розумних рішень не забарилися. Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талановитого полководця Дюгеклена майже повністю звільнила територію Франції.

Після смерті Карла V ситуація у Франції знову загострилася. Спадкоємцем престолу мав стати син короля Карл V!. Однак йому на той час виповнилося лише 12 років. Через неповноліття Карла VI різні угруповання намагалися посадити на престол свого ставленика. Цією боротьбою вирішили скористатися англійці, які поновили війну.

Восени 1415 р. англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії і біля села Азенкур знову розгромила французів. Англійці вступили до Парижа. За новим мирним договором 1420 р.

Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що війна скінчилася.

Король Генріх V, проголошений регентом і наступником французького престолу, узяв шлюб із донькою Карла VI. Син Карла VI Карл був позбавлений права успадковувати престол. Проте дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще залишилися його прихильники. У той час померли Генріх V і Карл VI. Знову спалахнула війна. Перешкодою на шляху англійців до повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу 1428 р. Хоча захисників фортеці було значно більше, ніж англійців, французи майже не вірили в перемогу.

□6 Жанна д'Арк. Завершення столітньої війни. У березні 1429 р. до двору дофіна Карла, проголошеного Карлом VII, прибула по-чоловічому вбрана молода дівчина. Вона сказала, що прийшла за покликанням Всевишнього, щоб визволити Орлеан, вигнати англійців із Франції та коронувати дофіна. Дівчину звали Жанна д’Арк.

 

Армія, яку вона очолила, насправді чинила диво. За 17 днів французька армія зняла облогу з Орлеана і здійснила рейд до Реймса — міста, де відбувалася коронація французьких королів. Коронація Карла в Реймсі перетворила дофіна в очах французів на законного короля, а боротьба за короля у свідомості тодішніх людей — це боротьба за країну.

Після коронації король Карл VII та його оточення з підозрою поставилися до популярності «Орлеанської діви» й намагалися якось її позбутися. Жанні доручали незначні, але ризиковані воєнні операції; під час однієї з них (оборони міста Комп’єнь) вона потрапила в полон до бур-гундців, що були союзниками англійців.

Карл VII нічого не зробив, щоб урятувати Жанну. Вона постала перед англійським судом, за рішенням якого її було спалено на вогнищі як відьму.

Хоча Жанна й загинула, розпочата нею справа мала позитивні наслідки. У 1436 р.

Карл VII вступив у Париж, а до 1453 р. всю територію Франції, крім міста Кале, було визволено від англійців. Столітня війна скінчилася, хоча миру підписано не було.

Карл VII, щоб остаточно вирішити питання зі звинуваченням у тому, що його на престол звела єретичка і відьма, організував процес, який переглянув справу Жанни. У результаті з неї було знято всі обвинувачення й виправдано посмертно.

Столітня війна мала далекосяжні наслідки. Головним було об’єднання Франції та створення сильної централізованої держави. Єдина армія та єдиний податок стали її головними ознаками. Так, якщо раніше рицар йшов на війну тому, що присягнув сеньйорові на вірність, то солдат — з обов’язку перед державою. Раніше побори на загальнодержавні потреби відбувалися за згодою тих, хто платив; тепер податки належало платити за підданство, і ніхто згоди вже не питав. Отже, Франція вийшла з війни зовсім іншою державою, що й визначило її подальшу долю.

Завершення об'єднання Франції. Після закінчення Столітньої війни деякі французькі володіння залишалися за межами влади французького короля. Головну роль у завершенні об’єднання Франції відіграв Людовік XI (1461—1483).

Людовік XI був видатним політиком і дипломатом свого часу, а ще — першим із королів Франції, влада якого була необмеженою, тобто абсолютною. Хоча своєю зовнішністю він мало нагадував могутнього короля: худий, згорблений, одягнений у потертий довгий камзол, постійно стурбований і заклопотаний справами. Саме ця людина наводила жах на своїх ворогів і суперників. Війна, інтриги, підкупи, зради стали його зброєю. Крім збирання земель він опікувався їхнім економічним розвитком. Промисли й торгівля були його пристрастю.

Головною перешкодою на шляху Людовіка XI до об’єднання країни був герцог бургундський Карл Сміливий, який мав значні володіння на сході Франції та в Нідерландах. На відміну від інших великих феодалів, які чинили опір Людовіку XI, Карл Сміливий у своїх володіннях проводив таку саму політику, що і його суперник. Фактично конфлікт між Людовіком і Карлом був протистоянням між двома подібними державами. У цій боротьбі перемогу здобув Людовік XI. Вирішальна битва відбулася в 1477 р. біля Нансі. Бургундці зазнали поразки, а Карл загинув. Людовік XI дуже зрадів смерті свого головного противника і відразу наказав захопити його володіння. Бургундська держава припинила своє існування. Крім Бургундії, Людовік зміг приєднати до своїх земель Пікардію на півночі, Беррі в центрі та Прованс на півдні Франції.

Син Людовіка XI Карл VIII (1483—1498) приєднав останнє французьке володіння, що зберігало самостійність, — герцогство Бретань (1491 р.). Так завершився тривалий процес політичної централіза-

ції Франції, що розпочався за Капетингів, а завершився за правління династії Валуа. У XVI ст. Франція стала однією з найбільш могутніх і централізованих держав Європи.

 

Запитання і завдання

1. Коли розпочалося правління династії Капетингів? 2. Хто з французьких королів уперше навів лад у своєму домені? 3. Як називалася вища судова установа Франції за Людовіка IX Святого? 4. За правління якого короля вперше було скликано Генеральні штати? 5. Назвіть хронологічні межі Столітньої війни. 6. За правління якого короля завершилося об'єднання Франції?

7. Визначте причини й передумови посилення королівської влади і об'єднання Франції. 8. Що зробили для об'єднання країни Людовік VI Товстий та Філіпп II Август? 9. Чим уславився Людовік IX Святий? 10. охарактеризуйте правління Філіппа IV Красивого. 11. Якими були причини і привід до Столітньої війни? 12. охарактеризуйте перебіг Столітньої війни. 13. оцініть роль Жан-ни д'Арк у війні. 14. Як відбулося завершення об'єднання Франції?

15. Складіть таблицю «Чотири Капетинги» (у зошиті).

 

 

 

16. Складіть хроніку подій Столітньої війни.

17. Простежте, як відбувалося посилення королівської влади в країні, визначивши основні етапи цього процесу.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:35, посмотрело: 2404