Підготовка поверхонь виробу до оздоблення

1. Чи можна оздоблювати вироби відразу після виготовлення? Відповідь обґрунтуй.

2. З якою метою виконують оздоблення виробів?

3. Пригадай, як ти готував вироби та деталі з фанери для оздоблення.

Одним із завершальних способів обробки поверхонь деталей з деревини є шліфування за допомогою абразивних матеріалів (мал. 138). Оброблена шліфувальною шкуркою дерев’яна поверхня приємна на дотик, рівна, адже усуваються дрібні нерівності.

Для ефективного шліфування необхідно правильно добирати шліфувальну шкурку. У першу чергу звертають увагу на величину зерна та на основу.

Основа може бути паперовою та тканинною. Паперова основа швидше рветься, і ресурс такої шліфувальної шкурки невеликий. До того ж паперова основа не змінює своєї форми, а на її поверхню можна нанести навіть найдрібніші фракції шліфувального матеріалу. Недоліком шліфувальної шкурки на паперовій основі є недостатня міцність і зносостійкість.

Шліфувальна шкурка на тканинній основі цупкіша та міцніша, однак має більшу вартість. Тканини просочують спеціальною смолою, що дозволяє надати їм додаткової міцності та стійкості до вологи.

Останнім часом з’явилися шліфувальні бруски на поролоновій основі, якими можна шліфувати плоскі та фасонні поверхні.

На шліфувальній шкурці зазначено номер, який визначає розмір абразивних частинок, нанесених за допомогою клею на основу. За новим стандартом 180-6344, який визнається багатьма країнами світу, зернистість позначають літерою Р та числом, яке вказує на кількість комірок сита на 1 дюйм. Наведемо ряд розповсюджених зернистостей шліфувальних шкурок для шліфування деревини: Р40, Р60, Р80, Р90, Р100, Р120, Р150, Р180, Р240, Р280. Для абразиву Р40 розмір зернини становить 400...500 мкм, для абразиву Р120 - 100...125 мкм, для абразиву Р280 - 40...50 мкм.

Для грубого шліфування поверхні деревини використовують шліфувальну шкурку із зернистістю Р40-Р80. А шліфувальні матеріали із зернистістю Р100-Р180 використовують для проміжного шліфування, видалення різних недоліків.

Шліфувальною шкуркою із зернистістю Р240-Р320 виконують остаточне шліфування дерев’яних поверхонь перед шпаклюванням і фарбуванням. Поверхня стає приємною та шовковистою на дотик.

Таким чином, для використання на різних етапах шліфування можна рекомендувати абразиви із зернистістю різницею 100 одиниць. Хоч яким би наждачним папером ти починав шліфувати деревину, на кожному наступному етапі тобі потрібно буде видаляти подряпини, що утворилися на попередньому етапі, і це слід виконувати доти, доки повністю не зникнуть попередні подряпини.

Шліфувальну шкурку на бруску (мал. 139) можна закріпити різними способами: пластинкою, клеєм, цвяхами або скобами. Під шліфувальну шкурку приклеюють повсть або гуму. Шліфувальні бруски необхідно виготовляти з різною зернистістю шліфувальної шкурки.

Рухи під час обробки дерев’яної поверхні мають бути плавними та рівномірними. Найкраще шліфувати вздовж волокон, чергуючи з круговими рухами. Остаточне шліфування проводять тільки вздовж волокон.

Річ у тому, що в деревині є волокна різної щільності й ширини. Залежно від того, наскільки рівномірно обробляється поверхня, досягається різний результат. При неправильній обробці поверхні виникають опуклості на тих місцях, де порода дерева твердіша (наприклад, початок сучка), і западини - там, де структура дерева м’якша. Саме для запобігання цьому небажаному ефекту і слугує опорний брусок, який згладжує абразивну дію наждачного паперу, рівномірно розподіляючи його по поверхні деревної заготовки.

Під час шліфування впоперек волокон вони перерізаються гострими вершинами абразивних зерен, і при подальшому лакуванні або тонуванні в цих місцях всмоктується більше фарби або лаку. У результаті такі місця будуть темнішими й добре помітними. Виріб стає непривабливим.

Шліфування деревини потребує чималих зусиль. До винаходу механічних інструментів для шліфування деревини в середині XIX ст. практично не вимагалося обробляти дерево наждачним папером. Узагалі-то й наждачний папір з’явився на світ лише після появи механічних інструментів. Дерево обробляли виключно вручну, та така обробка давала абсолютно гладку поверхню.

Саме механічні інструменти для обробки деревини, які дуже полегшують столярну роботу, примушують нас витрачати так багато зусиль на шліфування дерев’яних виробів перед оздобленням та опорядженням.

Мета шліфування дерева - якнайшвидше і якомога ефективніше видалити дефекти, по можливості не залишивши при цьому глибоких подряпин на деревині.

Для контролю якості шліфування потрібно дивитися на оброблювану поверхню під кутом, а світло повинно падати перпендикулярно. Тоді у відбитому світлі ви зможете побачити ще не зашліфовані дефекти або подряпини від наждачного паперу.

Якщо виріб виготовлено з дешевих порід деревини або з деревини низької якості, яку покриють непрозорою фарбою або шпоном, а поверхня деталей має незначні нерівності та вириви, то такі місця шпаклюють (мал. 140).

Якщо поверхня деревини має покриватися прозорим лаком, тонуватися, то зашпакльовані місця можуть виділятися на тлі деревини. Тому ретельно шпаклюють дуже дрібні тріщинки, вириви та нерівності.

Шпаклівка - це густа маса, що складається із суміші наповнювача й зв’язувальної речовини. Її застосовують для підготовки деревини перед нанесенням на неї фарби. Більшість наявних у продажу сортів шпаклівки для деревини зроблено з деревного борошна (дуже тонкої тирси) і клею, що здатен тверднути.

Шпаклівки для деревини повинні мати однорідний склад, добре прилипати до неї, легко наноситися шпателем, утворюючи рівне покриття, швидко висихати й легко шліфуватися.

Перед використанням шпаклівки варто нанести невелику її кількість на непотрібний шматок дерева, щоб подивитися, якого кольору буде латка. Слід пам’ятати, що після висихання шпаклівка трохи змінює колір і стає світлішою. По можливості слід пофарбувати поверхню, щоб подивитися, як будуть відрізнятися деревина та шпакльована поверхня.

Промисловість випускає шпаклівки різних кольорів, які добирають відповідно до кольору деревини. В окремих випадках використовують шпаклівки двох кольорів.

Шпаклівки наносять шпателями (мал. 141) у невеликій кількості з натиском. Шпателі виготовляють з нержавіючої пружної сталі. Шпакльовані місця шліфують дрібнозернистою

шліфувальною шкуркою. Великі та глибокі нерівності шпаклюють декілька разів з проміжним шліфуванням (мал. 142).

Повністю готовою до оздоблення вважається рівна та гладенька поверхня деревини.

ПРАКТИЧНА РОБОТА №17 Підготовка поверхні деталей і виробу до оздоблення та опорядження

Обладнання та матеріали: шліфувальні шкурки різної зернистості (Р40, Р60, Р120, Р200 тощо), шліфувальні бруски, шпателі, шпаклівки, ганчірки.

Послідовність виконання роботи

1. Оглянь поверхні деталей або виготовлених виробів і визнач незначні вади та недоліки на них.

2. Визнач спосіб усунення виявлених недоліків (шліфування, шпаклювання, шліфування на дошці або бруском тощо).

3. Виконай чорнове шліфування поверхонь.

4. За потреби зашпаклюй ум’ятини, сколи.

5. Виконай проміжне шліфування поверхні деталей.

6. Виконай шліфування шпакльованих місць.

7. Відшліфуй поверхні остаточно дрібнозернистою шліфувальною шкуркою.

Абразив - дрібнозерниста тверда речовина, що використовується переважно для шліфування поверхонь.

Шліфувальна шкурка - абразивний інструмент на гнучкій основі з нанесеним на неї шаром абразивного матеріалу, закріпленого зв’язкою.

Шліфування - вид обробки конструкційних матеріалів за допомогою абразиву з метою усунути незначні нерівності поверхні.

Шпаклівка - густа пластична маса, призначена для усунення недоліків поверхні з тріщинами, поглибленнями тощо.

1. Порівняй паперову та тканинну основу шліфувальної шкурки.

2. Що означає маркування шліфувальної шкурки Р40?

3. Яка послідовність шліфування деталей з деревини?

4. Чому не можна виконувати шліфування поперек волокон деревини?

5. У яких випадках виконують шліфування?

Це матеріал з підручника Трудове навчання 7 клас Терещук