Тема 13. Система захисту інформації в провідних країнах азії: Японії та Китаї » Народна Освіта


Народна Освіта » Правознавство » Тема 13. Система захисту інформації в провідних країнах азії: Японії та Китаї






Тема 13. Система захисту інформації в провідних країнах азії: Японії та Китаї

13.1. Японія.

Промислово розвинутими країнами, зокрема Японією, накопичено значний законодавчий досвід у регламентуванні відносин у сфері захисту комерційної таємниці. Ці питання регулюються: Цивільним кодексом (ст. 644, 703, 704, 709); Цивільно-процесуальним кодексом (ст. 281); Кримінальним кодексом (ст. 134, 222, 233, 246, 247, 318); Законом 1934 р. «Про призупинення недобросовісної конкуренції» № 14, зі змінами, що були внесені у 1990 р. і 1993 p.; Комерційним кодексом (ст. 254-2, 264); Законом «Про адвокатів» (закон № 205,1949 р. ст. 23); Законом «Про тимчасові заходи, що стосуються штрафів» (закон № 251, 1948 р. ст. 3); Патентним законом Японії (закон № 121, 1959 р. з доповненнями ст. 39, 52 (1), 55, 79,123, 200).

«Діловий секрет» відповідно до японського законодавства включає інформацію щодо способів виробництва, продажу або будь-яку інформацію про технології і бізнес; це інформація щодо способів виробництва, продажу або будь-яка інформація про технології або бізнес, яка не відома громадськості. У зв’язку з внесенням змін до Закону Японії «Про попередження недобросовісної конкуренції» 1934 р. № 14 (1990 p.), з’явилася можливість охороняти ділові секрети нормами, які регулюють питання попередження недобросовісної конкуренції.

В Японії право «на ноу-хау» кваліфікується цивільним правом як право на нематеріальне майно. Воно вважається недоторканим і захищається від незаконного збагачення відшкодуванням збитків.

У цій країні захист прав ділових секретів на основі принципів загального делікту підтверджується судовою практикою, хоча й не дуже значною. Зокрема, в одному із судових рішень була відзначена можливість використання ст. 703 - 704 Цивільного кодексу, які регулюють питання безпідставного збагачення для визнання по відношенню до «ноу-хау» права на нематеріальне майно. Крім того, на думку сулу, у даній справі можна використовувати і ст. 709, що регулює питання про порушення прав. Однак порушення прав повинно тлумачитися таким чином, щоб у діях відповідача мала місце

«незаконність». Таким чином, цивільно-правові засоби проти незаконного розкриття або незаконного привласнення ділових секретів були знайдені на основі положень загального делікту цивільного права. Принцип загального делікту в ст. 709 Цивільного кодексу викладений у такий спосіб: «Особа, яка навмисно порушила право іншої особи, повинна відшкодувати збитки, які виникли в результаті таких дій».

Питання щодо захисту службових ділових секретів роботодавця від незаконного привласнення їх службовцями після закінчення терміну служби регулюються і в Японії. Роботодавець може за допомогою договору зобов’язати свого службовця не розкривати інформацію, яка була йому довірена протягом строку служби. Типова угода про службові винаходи, підготовлена патентним відомством, містить такий пункт: «Винахідники та службовці відділу з винаходів службовців повинні зберігати в таємниці суть винаходів та інших матеріалів, що відносяться до інтересу компанії, на необхідний термін часу». Крім того, роботодавець може обмежити поведінку службовців після закінчення їх служби на визначений період.

У звязку з тим, що застереження може деякою мірою порушити гарантію свободи вибору будь-якого виду занять (професії) у відповідності зі ст. 22 Конституції, службовцям, які в період дії такого обмеження не можуть знайти роботу, яка їх задовольняє, передбачається виплата відповідної компенсації.

Належна увага приділяється також захисту ділових секретів у процесі конфіденційних відносин. Діючі норми законів накладають на визначених осіб, відповідно до займаємих посад або професій, обов’язок по збереженню конфіденційності. Так, у ст. 644 Цивільного кодексу передбачається обов’язок уважно ставитися до справ: «Довірена особа повинна вести справи, покладені на неї, відповідно до характеру доручення, відповідально». Обов’язок уважного ставлення щодо доручення повинен включати обов’язок по збереженню конфіденційності. Однак про випадки, які відносяться до даного виду порушень, повідомлень немає. У ст. 254-2 та ст. 264 Комерційного кодексу визначаються обов’язки директора корпорації не конкурувати зі своїми корпораціями. Це положення відноситься до ситуації, коли директор протягом строку служби бере участь у справах конкуруючих фірм, використовуючи різні ділові секрети,

що належать корпорації. Немає повідомлень про справи, що мають відношення до ситуації, коли директор протягом терміну служби робить необхідні приготування для конкурентного бізнесу і починає діяти після звільнення зі служби. Кримінальний кодекс передбачає покарання для осіб певних професій, що розкривають секрети клієнтів або споживачів. Кодекс передбачає наступне:

-    за ст. 134 особа, яка є (була) лікарем, фармацевтом, аптекарем, акушеркою, юристом, адвокатом або нотаріусом і яка без відповідної підстави розкрила секрет, що став їй відомим у її професійній діяльності, підлягає покаранню у вигляді тюремного ув’язнення до 6-ти місяців або штрафу до 100 тис. ієн.

—    згідно зі ст. 3(1) Закону «Про тимчасові заходи, що стосуються штрафів» (Закон № 251, 1948), різні штрафи, передбачені в Кримінальному кодексі, були збільшені у 200 разів;

—    закони, що регулюють професійну діяльність, містять подібні положення. Стаття 23 Закону «Про адвокатуру» (Закон № 205, 1949) передбачає, що адвокат або особа, яка раніше була адвокатом, має право й обов’язок на збереження в секреті будь-яких фактів, що стали їй відомі при здійсненні своєї діяльності. За умови, що це не буде предметом будь-яких протилежних правових розпоряджень;

-    відповідно до Цивільно-процесуального кодексу, свідок звільняється від дачі свідчень за матеріалами, що стосуються ділових секретів. У ст. 281 (1) цього Кодексу передбачається, що «свідок може відмовитися давати свідчення за обставин, «коли його просять дати свідчення за матеріалами технічної чи професійної таємності».

Встановлюється захист прав власників незапатентованого «ноу-хау» і в межах патентного закону.

Ряд положень патентного закону (Закон № 121, 1959 p., зі змінами) забезпечують питання захисту «ноу-хау».

По-перше, винахід, що не зберігається в секреті винахідником, втрачає патентоспроможність відповідно до ст. 29, у якій передбачаються вимоги новизни. Подані заявки зберігаються в секреті патентним відомством. Службовці відомства зобов’язані не порушувати таємність винаходу за заявками на патент, і таке розкриття є підставою для застосування до них кримінальної відповідальності за ст. 200.

По-друге, у ст. 39 (6) зазначається: «Заявка на патент або заявка на реєстрацію корисної моделі, яка подана особою, що не є ні винахідником, ні творцем, ні правонаступником на одержання патенту або в праві на реєстрацію моделі, не визнається, якщо мова йде про застосування положень пп. 1 — 4, заявкою на патент або заявкою на реєстрацію корисної моделі». В силу цього положення експерт виносить остаточне рішення про відмову у видачі патенту за такою заявкою, якщо до заявника, який не є винахідником, не перейшло право на одержання патенту на даний винахід (ст. 49 (IV)). Особа, чий винахід було незаконно привласнено замовником, може подати заперечення проти видачі патенту на патентну заявку, що видана пізніше (ст. 55).

По-третє, після того, як патент буде виданий особі, яка незаконно привласнила винахід, дійсний винахідник або власник винаходу може зажадати судового розгляду про визнання патенту недійсним (ст. 123 (1) (IV). При публікації патентної заявки у відповідності до ст. 51 секретний характер винаходу втрачається, але заявник має «виключне право на використання у вигляді промислу, зазначеного в заявці на патент винаходу» згідно ст. 52 (1).

Крім того, особа, яка створила винахід першою і використовувала його без втрати його секретного характеру, має право продовжувати його використання після того, як патент виданий на аналогічний винахід іншій особі, яка створила винахід незалежно і використовує патент згідно зі ст. 79. При публікації заявки, поданої незалежним винахідником такого ж винаходу, власник «ноу-хау» може змінити свій статус на статус власника невиключної ліцензії на підставі права попереднього користувача. Кримінальний кодекс не містить будь-яких положень, що передбачають покарання за незаконне використання чи розкриття ділових секретів або промислове шпигунство. Однак положення Кримінального кодексу (статті 222, 233, 235, 246, 247), що стосуються погроз (шантажу), крадіжки, обману, порушення довіри, можуть бути застосовані і до вищезгаданих правопорушень. Так, у справі «Japan & Нітсі» відповідач - член технологічного відділу провідної хімічної компанії в Японії, залишив свою службу, взявши із собою матеріал, призначений для використання у виробництві вінілхлориду, а також документи, що містять повідомлення про нові способи виробництва вінілхлориду. Всі

матеріали компанія зберігала в секреті. Суд визнав цінність таких матеріалів і застосував ст. 253 Кримінального кодексу.

Необхідність покарання за промислове шпигунство гостро відчула Рада законодавчих реформ Дорадчого комітету Міністерства юстиції. Проект переглянутого Кримінального кодексу, підготовлений Радою і переданий на розгляд у міністерство юстиції в 1974 p., уже включав такі положення. Так, у ст. 318 передбачалося покарання чиновника або службовця підприємства, який без законних підстав розкрив третій особі секретні матеріали підприємства, що стосуються виробничого методу або іншої технології, тюремним ув’язнення на термін до 3-х років або штрафу до 500 тис. ієн. Таке ж покарання повинна нести особа, яка знаходилася в аналогічному становищі на підприємстві і розкрила третій особі секретний матеріал підприємства в порушення правового обов’язку таємності.

У 1990 р. і 1993 р. у Закон Японії про припинення несумлінної конкуренції були внесені зміни, які враховують пропозиції на переговорах у межах ГАТТ і міжнародну гармонізацію в цій сфері. Зокрема, були введені нові статті, що стосуються незаконного за-володіння комерційною таємницею, її використання та розголошення. Крім того, вони регулюють випадки, коли особа знає про незаконне одержання комерційної таємниці, але продовжує використовувати її. У якості комерційної таємниці охороняється інформація технічного або комерційного характеру, яка має економічне значення, невідома громадськості і зберігається в таємниці. Стосовно винного у здійсненні акту несумлінної конкуренції застосовується вирок щодо засудження до тюремного ув’язнення на термін до 3-х років або до виплати штрафу. Якщо закон порушила фірма, то штраф дорівнює 100 млн ієн, а її співробітник, винний у навмисному здійсненні неправомірних дій, підлягає тюремному ув’язненню.

Спецслужби Японії встановлюють жорсткий контроль за діловими контактами японських фірм з представниками країн колишнього Радянського Союзу. Зокрема, за новим Законом Японії «Про державну таємницю» (1999 р.) керівники фірм зобов’язані доповідати спецслужбам про стан і перспективи будь-яких ділових відносин з іноземними партнерами. Перед приїздом іноземців до Японії фірми повинні доповідати в компетентні органи про:

-    паспортні дані;

-    з якою метою прибувають і на який строк;

-    маршрути пересування.

Підприємства мусять систематично складати докладні звіти про перебування іноземних представників. Відхилення від програм, їх зміна без попереднього узгодження, невиконання вказівок і рекомендацій спецслужб неприпустимі.

Іноземці, які прибули до Японії, відразу ж потрапляють під пильний контроль співробітників національних спецслужб, озброєних сучасними технічними засобами.

Співробітники японських фірм, які виїжджають за кордон, після повернення повинні подавати в спецслужби докладні звіти про поїздку: позначка відрядження, з ким зустрічалися, дані, які характеризують керівників підприємств, які відвідали, відомості про підприємства, перспективи їх діяльності, зовнішньоекономічні зв’язки.

Крім того, поліція Японії постійно посилює роботу по лінії іноземних відділів безперервного спостереження за іноземцями, виявлення їх зв’язків з місцевими жителями і проведення щодо останніх своєчасної профілактики.

У рамках п’ятирічної програми зміцнення оборони країни в Японії створений спеціальний підрозділ по боротьбі з комп’ютерним тероризмом. Про це заявив на військовій конференції в префектурі Окінава заступник начальника національних Сил самооборони Кен Сато (Ken Sato). За його словами, «хотілося б створити й організацію, що буде проводити всебічні дослідження в цій галузі, і бойовий підрозділ, що безпосередньо займається атаками». Як випливало з контексту виступу, у першу чергу підкреслювалася оборонна протидія атакам супротивника.

За повідомленням газети «Іоміурі», констатується, що істотно підсилився тиск на уряд Японії з вимогою почати реальні кроки з кращого захисту національної інфраструктури від погрози кибер-терроризма. Головною причиною тиску стало те, що протягом декількох тижнів цього року веб-сайти центрального уряду вже неодноразово ставали жертвою нападів хакерів.

У Японії існують найрізноманітніші технології захисту приватної інформації: від примітивних паролів, що дозволяють вихід з екранних заставок, до відносно складних біометричних систем, що базу

ються на знятті відбитків пальців, сітки вен на долоні або райдужній оболонці ока. Існує ще одна система, що дотепер не мала аналогів. Суть методики, запропонованої співробітниками японської компанії Iizuka Denki Kogyo, полягає в тому, що для захисту інформації використовується спеціальний дисплей, зображення на якому може розглянути тільки лише авторизований користувач, а точніше - користувач, озброєний спеціальними окулярами. Для стороннього ж спостерігача екран буде здаватися абсолютно білим. Досягається це за рахунок видалення з екрана так званих поляризуючих фільтрів, що у звичайних ТФТ-дисплеях використовуються для блокування поляризованих світлових хвиль. У випадку ж використання системи захисту інформації ці фільтри розташовуються безпосередньо в окулярах, які нічим не відрізняються від сонячних.

Питання захисту інформації з обмеженим доступом були закладені ще в Конституції Японії 1946 року (ст. 21, 35).

Закон Японії 1988 року «Про захист персональних даних, які зберігаються в адміністративних органах» врегулював використання персональної інформації у комп’ютерних мережах державних структур.

З 1999 року фахівцями із захисту інформації у Японії велась робота над створенням законопроекту про захист персональних даних. Він повинен був врегулювати питання використання персональної інформації як у державному, так і у приватному секторі. У цьому законопроекті зазначено, що усі установи, які захищають інформацію про персональні дані, повинні дотримуватися п яти основних принципів: 1) чітко вказувати мету збирання даних про особу і не виходити за межі цієї мети; 2) збирати персональну інформацію законним шляхом; 3) забезпечувати точність і свіжість інформації;

4) захищати безпеку персональних даних; 5) забезпечувати прозорість збору та використання інформації. Крім того, цей законопроект пропонував установам повідомляти громадянам інформацію, якщо про них її збирають, а також про мету цього збору. У 2001 році цей законопроект був схвалений урядом Японії, який представив його на затвердження до парламенту.

З лютого 2000 року в Японії прийнятий Закон «Про незаконне проникнення до комп’ютерних мереж», який регламентує питання протидії «комп’ютерному тероризму»; несанкціонованого проник

нення до комп’ютерних мереж з метою здобуття потрібної інформації тощо.

У 2001 році в Японії прийнятий Закон «Про відповідальність провайдерів Інтернету». Цим законом обмежено поширення персональної інформації користувачів Інтернету без дозволу на це їх самих.

13.2. Китайська Народна Республіка.

Протягом кількох десятиліть основними нормативно-правови-ми актами в сфері охорони державної таємниці КНР були постанова Державної адміністративної ради Центрального народного уряду «Про охорону державної таємниці працівниками народних урядів» від 25 лютого 1950 року і «Тимчасове положення про охорону державної таємниці» від 1 червня 1951 року.

Після смерті Мао Цзедуна в 1976 році нове керівництво взяло курс на здійснення широкої програми модернізації суспільства, так званої «програми чотирьох».

У наш час одним із аспектів економічної, науково-технічної і військової політики керівництва КНР є курс «відкритих дверей», націлений на залучення матеріальних та інтелектуальних ресурсів економічно розвинутих країн світу. Втілення в життя цього курсу помітно змінило оперативну обстановку в Китаї - штучне обмеження контактів із зовнішнім світом змінилося на їх інтенсивний розвиток. Число держав, із якими КНР має угоди про економічне співробітництво, значно зросло, що істотно розширило можливості розвідок іноземних держав, котрі є активними економічними і торговими партнерами Китаю у добуванні секретної інформації. Тому китайське керівництво прийняло рішення про вдосконалення організаційно-правових засад і посилення контррозвідувального режиму захисту державної таємниці.

ЦК КПК і Держрада КНР на основі доповіді центральної комісії із забезпечення секретності МЗС і міністерство суспільної безпеки (МСБ) КНР розробили і в січні 1983 року ввели в дію «Правила щодо посилення забезпечення збереження партійних і державних секретів при здійсненні контактів з іноземцями».

Сьогодні у Китаї цю сферу регулюють закони «Про державну таємницю» та «Про науково-технічний прогрес», організаційно-

правову діяльність проводять Державне управління з охорони державної таємниці (ДУОДТ) і Державний комітет із науки і техніки (ДКНТ), що безпосередньо підпорядкований ДУОДТ. На ДКНТ покладені функції керівництва охороною науково-технічної таємниці в масштабах усієї країни. Так, спільним наказом зазначених відомств 6 січня 1995 року було введено в дію «Положення про охорону науково-технічної інформації в КНР», де зазначено, що до державної науково-технічної таємниці належать відомості, розголошення яких може вплинути на безпеку держави та її інтереси:

-    послабити обороноздатність держави і суспільний устрій;

-    вплинути на сучасне становище країни у світі в галузі науки і техніки;

-    призвести до втрати своєї технічної унікальності;

-    вплинути на конкурентноздатність китайської техніки на світовому ринку;

-    заподіяти шкоду престижу і суверенності Китаю, його міжнародним відносинам.

Цим Положенням визначено такі ступені секретності державних науково-технічних відомостей:

-    «особливої важливості»;

-    «цілком таємно»;

-    «таємно».

Особливий контррозвідувальний режим здійснюється стосовно громадян з економічно розвинутих держав, не залишаються поза увагою і громадяни з країн СНД. Китайські спецслужби намагаються фіксувати всі ділові переговори, які ведуться іноземними бізнесменами у КНР, контррозвідка контролює їхні телефонні, фак-сові та електронні канали зв’язку, ЇХ селять у готелі, номери яких обладнані апаратурою слухового контролю. Під час перебування на території Китаю іноземці Потрапляють під щільний агентурний і візуальний оперативний контроль.

У Китаї різко підвищено рівнь Забезпечення збереження секретних відомостей шляхом постійного вдосконалення організаційно-правових і посилення оперативних заходів охорони державноі таємниці.

Зовнішня і внутрішня політика розвинутих держав базується на тому, що країна, яка має перевагу в силах і засобах інформаційної

боротьби, у тому числі й розвідки, може розраховувати на світове лідерство, мати стратегічну і тактичну перевагу в економічній, військово-політичній галузі, більш гнучку систему регулювання економічних витрат на розвиток озброєння і військової техніки, підтримувати технологічну перевагу.

У сучасних умовах формування суспільної думки щодо шпигунства з політичної і моральної сфери перенесено насамперед у сферу економічних відносин. Це випливає з того, що сьогодні у промислово розвинутих країнах економічна інформація секретного характеру є головним об’єктом шпигунства і становить приблизно половину вартості ВВП, у цьому зв’язку суть правової політики держав в інформаційній сфері повинна зводитися не стільки до встановлення кримінальної відповідальності, скільки до захисту організаційно-правовими й оперативними заходами секретних відомостей, відновлення прав власності на інформацію, відшкодування завданих збитків.

Вирішення зазначених проблем є наукомістким процесом. В інтересах забезпечення інформаційної безпеки держави необхідно використовувати наявний науковий потенціал, а також формувати комплексні програми досліджень у цій галузі. Крім того, виникає необхідність проведення скоординованого комплексу законодавчих, правових, виробничих, організаційно-технічних, розвідувальних, дипломатичних, науково-дослідних і кадрових заходів із врахуванням інтересів всіх відомств і фінансового становища країни.

Завдання для самостійної роботи

1.    Дайте характеристику нормативно-правового забезпечення інформації в Японії.

2.    Розкрийте питання захисту інформації у Китайській Народній Республіці.

 

Це матеріал з підручника Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу" Гуз А. М.

 

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 17-09-2015, 11:01, посмотрело: 928