Тема 6. Розвиток рдоінськоїсистеми захисту інформації в 40 - 80 рр. XX ст.
6.1. Організаційно правові основи забезпечення охорони державної таємниці органами КДБ.
В післявоєнний час держава не залишає турботу про забезпечення охорони державної таємниці. Це підтверджує Постанова Ради Міністрів (РМ) СРСР від 8 червня 1947 р. «Про встановлення переліку відомостей, що складають державну таємницю, розголошення яких карається за законом» та Указ Президії Верховної Ради СРСР від 9 червня 1947 р. «Про відповідальність за розголошення державної таємниці й за втрату документів, що містять державну таємницю».
Фактично щороку перероблялися та вдосконалювалися нормативно-правові акти, направлені на забезпечення охорони державної таємниці. Таким чином створювалася її система. Постановою Ради Міністрів СРСР від 1 березня 1948 р. затверджений «Перелік найголовніших відомостей, що складають державну таємницю» та «Інструкція з забезпечення охорони державної таємниці в установах і на підприємствах СРСР». В Інструкції 1948 р. встановлені три ступені секретності («таємно»; «цілком таємно»; «особливої важливості»), порядок визначення ступеня секретності відомостей, проведено уніфікацію назв секретних органів. У цьому переліку відомості розбиті на такі види: «1) мобілізаційні питання і відомості про резерви; 2) відомості військового характеру; 3) відомості економічного характеру: промисловість, корисні копалини, сільське господарство, транспорт і зв’язок; 4) фінанси; 5) зовнішня політика і зовнішня торгівля; 6) питання науки і техніки: атомна енергія, радіолокаційна техніка; реактивна техніка; відкриття і винаходи; відомості з картографії, геології, гідрології; 7) відомості про Арктику; 8) різні відомості».
У березні 1954 р. після утворення Комітету державної безпеки (КДБ) при Раді Міністрів СРСР було передано й функції забезпечення охорони державної таємниці. Вже у 1956 р. Головою КДБ при РМ СРСР була затверджена «Інструкція із забезпечення охорони
державної таємниці в установах і на підприємствах СРСР». В ній викладено завдання секретних відділів, секретних частин; описано необхідні вимоги до приміщень секретних відділів, частин та їх охорони; визначено допуск осіб до документів та інформації «особливої важливості», «цілком таємної» і «таємної»; визначено обов’язки осіб, які допущені до роботи з документами з грифами «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно»; чітко визначено ступінь секретності. Документ регулював ведення документації з грифами «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно» робіт, розробку, облік і розмноження, збереження «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно» креслень і технічної документації; розмноження видань з грифами «цілком таємно» і «таємно» у друкарнях; ведення «особливої важливості», «цілком таємного» і «таємного» діловодства; складання і проходження шифротелеграм; користування «особливої важливості», «цілком таємними» і «таємними» відомостями у відрядженнях; правила проведення нарад з грифами «особливої важливості», «цілком таємно» і «таємно»; створення та функціонування бібліотек та зберігання в них видань з грифами «цілком таємно» і «таємно» тощо. Основні положення цього документа свідчать про вмілу організацію органами КДБ забезпечення захисту одного з найважливіших видів інформації з обмеженим доступом - державної таємниці.
6.2. Організаційно-правові основи діяльності цензури та технічного захисту інформації.
Діяльність Головліту в 40 - 60 pp. XX ст. була спрямована на забезпечення охорони інформації в пресі, а також фактично цей орган займався цензурою видань. Так, з метою уніфікації усієї видавничої справи і недопущення витоку інформації в засобах масової інформації (ЗМІ) про СРСР 21 грудня 1987 р. Головлітом були затверджені «Єдині правила друкування несекретних видань».
25 березня 1988 року Головліт затвердив «Положення про порядок підготовки матеріалів, призначених для відкритого опублікування і видання з грифом «Для службового користування» (Положення-88). Відповідно до цих документів і здійснювався захист інформації в пресі. Головним управлінням із охорони державної таємниці
m
у пресі (ГУОТ) при раді Міністрів СРСР затверджені «Методичні рекомендації з охорони відомостей, що підлягають захисту від розголошення в пресі й інших засобах масової інформації».
Наприкінці 50-х - 60-х років активно в процесі забезпечення охорони інформації разом з РМ СРСР «умовного» законодавчого органу брала участь і КПРС. Про це свідчить низка постанов, направлених на забезпечення охорони державної таємниці. Зокрема, Постанова ЦК КПРС «Про заходи із збереження державної таємниці 1958 року»; Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про посилення режиму секретності проведених робіт 1963 року»; Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР «Про міри посилення режиму таємності 1970 року»; Постанова ЦК КПРС «Про міри протидії іноземним технічним розвідкам 1973 року»; Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 15 листопада 1976 року № 941 - 323 «Про заходи з подальшого удосконалювання системи збереження державних секретів» тощо.
Важливим етапом цього періоду стало стрімке зростання техніки та технічний прогрес. Створювалися новітні на той час технічні засоби, за допомогою яких можна було знімати важливу інформацію, зокрема й інформацію, яка містила державну таємницю. Крім того, протидіяти технічним розвідкам іноземних держав на етапі «гонки озброєнь» стало одним із найважливіших державних завдань і одним із складових заходів із забезпечення державної та службової таємниці. Тому 18 грудня 1973 р. було створено Державну технічну комісію з протидії іноземним технічним розвідкам (Держтехкомі-сія СРСР). Саме на неї були покладені функції протидіяти витоку інформації технічним шляхом. Очолив її тоді Н.В. Недогарков, а в період з 1977 - 1989 pp. - В.М. Бабанов, з 1989 - 1992 - Ю.А. Яшин. Протягом зазначеного періоду існування цієї комісії сформовані концептуальні, організаційні, науково-методологічні й нормативні основи технічного захисту інформації в СРСР. У 80-ті роки завдання й можливості Держтехкомісії значно розширюються, удосконалюється нормативна база, методи й засоби захисту інформації.
До початку 90-х років відбулися якісні зміни у військово-політичній і науково-технічній сферах, що змусило багато в чому переглянути державну політику в галузі захисту інформації в цілому. Це було викликано перш за все тим, що інформаційні технології змінили обсяг і важливість інформації, яка обертається в технічних
засобах, її обробку та передачу. У зв’язку із розпадом СРСР у Росії було зруйновано державну монополію на інформаційні ресурси, зокрема конституційно було закріплено право громадян збирати, одержувати й поширювати інформацію. Крім того, адміністративний механізм управління захистом інформації став неможливим і неефективним. Також, в кінці 80-х завершилася жорстка військово-політична конфронтація між СРСР і країнами НАТО. Розпочалася співпраця з цими країнами з питань захисту державної таємниці. Більше того, режимно-обмежувальні заходи, що полегшували захист інформації, наприклад, система регіонів, закритих для іноземного відвідування, стали неприйнятними.
Важливим елементом складання радянської системи захисту інформації з обмеженим доступом стало прийняття «Інструкції з забезпечення режиму секретності в міністерствах, відомствах, на підприємствах, в установах і організаціях СРСР», яка була введена в дію Постановою Ради Міністрів СРСР від 12 травня 1987 р. № 556 - 126. У цій інструкції захист інформації з обмеженим доступом на підприємствах і установах покладався на режимно-се-кретні органи, які створювалися на правах структурних підрозділів. До складу структурних підрозділів входили підрозділ режиму і підрозділ секретного діловодства. Крім того, інструкція конкретизувала забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом в організаціях та установах.
Фактично саме за цією інструкцією здійснювався захист інформації з обмеженим доступом аж до розпаду СРСР і створення на його теренах незалежних держав, які почали складати свої системи захисту інформації.
Зазначимо, що у СРСР мала місце адміністративно-правова система захисту державної таємниці. При цьому існували дві системи таємниці: державна і партійна. Традиційно існуючі в нашій державі стереотипи верховенства влади над правом зумовили довгі роки існування політико-правової ситуації, коли секретність виступала як соціальний інститут, який стояв над багатьма соціальними інститутами. Проблема визначення державної таємниці розв’язувалася не на рівні закону, а на рівні урядових ухвал. Засекречувані відомості підрозділялися на державну та службову (військову) таємницю. З метою запобігання розголошення державної таємниці у
пресі мала місце тотальна цензура всіх підготовлених до друку публікацій та видань.
Незнання широкою громадськістю організаційно-правових основ, юридичних і адміністративно-технічних засобів захисту інформації в державі породжувало міфи та спотворене уявлення про цю галузь державної діяльності. Тому питання необхідності правового регулювання інформаційних відносин і режиму секретності в СРСР вперше було порушено в 1988 році на сторінках журналу «Комуніст» В.А. Рубановим. Саме йому належала теза про те, що інформаційна безпека, стан захисту і використання інформаційних ресурсів — показник інформаційної культури суспільства. Потім обговорення цієї проблеми висвітлило багато недоліків правового регулювання інформаційних відносин того часу. У суспільстві СРСР почала розвиватися свідомість розуміння того, що в системі захисту інформації держави основну роль повинні відігравати не методи адміністративного тиску, а правові механізми.
Завдання для самостійної роботи
1. Охарактеризуйте організаційно-правові основи забезпечення охорони державної таємниці органами КДБ у 40 - 90 pp. XX ст.
2. Розкрийте організаційно-правові основи діяльності цензури та технічного захисту інформації у 40 - 90 pp. XX ст.
Це матеріал з підручника Історія захисту інформації в Україні та провідних країнах світу" Гуз А. М.
Автор: admin от 17-09-2015, 10:45, Переглядів: 5014