Василь Стефаник «Камінний хрест» - аналіз твору, критика

Василь Семенович Стефаник

(1871-1936)

«Камінний хрест»

Історія написання: в основу новели покладено реальний факт про те, як Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, поставив на своїй ділянці кам’яний хрест (який до нині стоїть у Русові). У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука письменник зазначає, що в оповіданні «Камінний хрест» є дослівні думки Дідуха.

Рік створення: 1899.

Напрям: експресіонізм із елементами імпресіонізму.

Рід: епос.

Жанр: новела, за стилістичними ознаками наближена до народної думи.

Тематичний різновид жанру: соціально-психологічна (психологічна) новела.

Тема: еміграція західноукраїнського селянства за океан (1-а хвиля еміграції — трудова), яке змушене полишати рідну землю через складні соціально-економічн умови.

Ідея: утвердження думки про міцний духовний зв’язок людини зі своєю бать ківщиною, відрив від якої рівнозначний смерті; опосередковане засудження такс соціально-політичної ситуації, яка змішує українських селян полишати свої зем; й вирушати шукати щастя деінде.

Мотиви: «дома й дихається легше»; «містичний зв’язок із землею-батьківщиною «батьки й діти»; «щастя», «праця»; «еміграція»; «духовна смерть».

Образи: людей: Іван Дідух — селянин, який, працюючи на неплодючій землі, заробив горба, ставши схожим на той горб, на якому була його ділянка; відданий родині; Катерина Дідух — дружина, жертовна жінка, яка любить дітей; діти, які вже не так тісно зв’язані з рідною землею; кум Михайло — близький Івану по духу й долі чоловік; односельці, з якими прощаються Дідухи; природи: горб-, весна; предметів і явищ: праця, чарка, пісня, танець.

Символічні образи: горб (символ виснажливої селянської праці; тяжкої долі селянина; безталанності на батьківщині); п’яний танець Івана й Катерини (символ смерті, прощання-смерті з рідною землею); камінний хрест на глиняному горбі (пам’ятник родині Дідуха, усім емігрантам; символ терпіння й титанічної марної праці; символ могили для людини, заживо похованої тяжким життям; символ страдницької долі народу-трудівника); тужлива пісня про осіннє листя (символ туги, жалю, нещасливої долі); прізвище Дідух (символ духа (дід+дух), символ снопа жита-життя на Різдво).

Час подій: кінець XIX ст.

Місце подій: гуцульське село (с. Русів).

Композиція (сюжет): твір складається із семи розділів, проте сюжет як такий відсутній: (пролог, експозиція) (І) розповідь про долю Івана Дідуха, який наймитував, потім 10 років служив у війську, а по поверненню додому отримав у спадок клапоть землі (горб), найвищий і найгірший на всьому сільському полі, на якому й поклав чоловік усе життя, ставши «переломаним» — (зав’язка) (ІГ) піддавшись вимогам дружини й синів, Іван дає згоду на виїзд до Канади — запрошує повну хату гостей на прощання, частує їх — (ІІГ) Іван розказує про причини, які його спонукають виїхати (земля не прогодує його сім’ю), хоча й переконаний, що це стане загибеллю для нього та його дружини — (IV) Іван зізнається односельцям, що поставив хреста й просить їх не оминати його, проходячи повз, згадувати їх — кум Михайло обіцяє-заспокоює — (V) гості далі п’ють — розмовляють про всяке — Іван і Михайло співають пісню про те, «як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю», і плачуть — (VI) уже пора до потяга — (кульмінація) Іван хапає Катерину, вони дико танцюють польку, поки їх разом не виносять із хати — Катерина ридає на порозі — (VII) село випроводжає Дідухів — ті йдуть пританцьовуючи — (розв’язка) Іван показує Катерині хреста й каже: «Видиш, стара, наш хрестик? Там є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє...».

Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння, синекдоха («ціла хата заридала»), метафора; художня деталь («Він двома-трьома штрихами незвичайно яскраво зображує нам цілі драми» (Леся Українка)); діалектизм; монолог; позасюжетні елементи (пісня про осіннє листя як психологічний прийом для підсилення трагізму ситуації).

Василя Стефаника по праву вважають одним із найвидатніших українських новелістів поряд із Михайлом Коцюбинським. «Українська література в жанрі так званої «малої форми» увійшла в світову літературу завдяки М. Коцюбинському та В. Стефанику» (І.К. Білодід).

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури