Народна Освіта » Українська література » Михайло Коцюбинський «Intermezzo» - аналіз твору, критика

НАРОДНА ОСВІТА

Михайло Коцюбинський «Intermezzo» - аналіз твору, критика

Михайло Михайлович Коцюбинський (1864-1913)

(Великий Сонцепоклонник)

«Intermezzo»

Історія написання: активно займаючись письменницькою й громадською діяльністю, М. Коцюбинський фізично й нервово виснажується; крім того, митець переживає глибоку душевну кризу: він закоханий у молоду дівчину Олександру Аплаксіну, серце хоче бути з нею, але... удома четверо дітей, хвора (божевільна) мати, осліпла сестра... Вибір Коцюбинського-людини, Коцюбинського — громадського діяча однозначний — обов’язок передусім... Потрібен просто відпочинок, невелика пауза, щоб знайти хоч яку-не-яку гармонію! Він відгукується на запрошення мецената Євгена Чикаленка та їде на відпочинок у село Кононівка. Цей епізод із власного життя й стане мотивом для написання новели.

Intermezzo (від лат. intermedius — проміжний, середній) — музичний термін на позначення інструментальної п'єси довільної будови, іноді самостійного епізоду в опері (інструментальний, вокальний).

Рік створення: 1908.

Напрям: модернізм. Течія: імпресіонізм.

Присвята: «Кононівським полям».

Рід: епос.

Жанр: новела, що тяжіє до есе.

Тематичний різновид: соціально-психологічна новела з елементами філософської й пейзажно-імпресіоністичної.

Тема: відпочинок людини — громадського діяча на лоні природи.

Ідея: утвердження думки про місію митця й громадянина виконувати свій обов’язок — служити народу, про неможливість особистого спокою на тлі тяжкого життя простого люду; оспівування краси природи як джерела натхнення й зосередження гармонії.

Мотиви: «відповідальність митця», «гармонія з природою», «людина й природа».

Час: 1900-ті pp. Місце: панський маєток біля села (Кононівка), поля.

Образи: людей: ліричний герой — громадський діяч, що втомлений активною діяльністю вирушає на короткий відпочинок з міста в село; неконкретизовані образи людей у потязі, візника, селян; природи: сонце, ниви у червні, три білих вівчарки (Пава, Трепов, Оверко); зозуля; жайворонок; сонце; скойка (мушля); поля; предметів і явищ: потяг; «залізна рука города»; моя утома; селянські хати.

Символічні образи: потяг (символ металевого монстра, моря життя); людське горе (символ-уособлення); «білі мішки» (символ страчених (повішених) після революційних подій); вівчарки (Пава — символ дворянства, Трепов — символ жандармерії, Оверко — символ селянства); ніч (символ краси, одухотвореності, присутності Бога в усьому); зозуля (символ надії); жайворонок (символ натхнення); сонце (символ вічності й сили).

Наявність переліку дійових осіб перед текстом зближує новелу «Intermezzo» з драматургією. «Дійові особи» новели мають глибокий символічний зміст. При цьому вони виразно можуть бути розподілені за ознаками позитивності (ниви у червні, сонце, жайворонки), нейтральності (три білих вівчарки, зозуля), негативності (залізна рука города, моя утома, людське горе).

Композиція: складається з десяти невеликих етюдів-кадрів (цим Коцюбинський уже наближує появу такого жанру, як кіноповість, що буде створений О. Довженком) — монологів від І особи, що передають психологічні зміни в душі героя (утома від людей, їх бід, стрес, затишшя, рівновага, осяяня (відчуття героєм себе у скойці), повернення здатності сприймати людське горе). Сюжет: (експозиція — відсутня) — (зав’язка) рішення героя втекти з міста від буденності, проблем, людського горя — поїздка в потязі — людське море — залізна рука міста — перон — візник — перебування в маєтку — безсонні ночі — прогулянки полями (розвиток дії) — (кульмінація) зустріч героя зі «звичайним селянином», що символізує життя (жахливе, страшне), від якого недавно тікав герой, їх розмова про тяжке існування — (розв’язка) повернення ліричного героя у світ людей («Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...»).

Художні засоби виразності: оскільки новела є одним із найяскравіших зразків імпресіоністичної прози в українській літературі, то тут представлений увесь арсенал художніх засобів (епітети, порівняння, метафори, символи), що допомагають передати враження (імпресію) людини від сприйняття життя на рівні кольорів, звуків, тактильних і нюхових відчуттів.

«Тіні забутих предків»

Історія написання: поїздки М. Коцюбинського в с. Криворівню на Гуцуль-щині, де він зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою зародили в серці письменника любов до цього краю й дивних людей, що його населяють. Ці враження й лягли в основу філософсько-поетичного твору.

Рік написання: 1911.

Рід: епос. Жанр: повість.

Тематичний різновид: соціально-побутова з елементами філософської.

Напрям: модернізм. Течія: імпресіонізм із символічно-міфологічним елементом.

Тема: життя гуцулів XIX — XX ст. на лоні природи за старими звичаями.

Ідея: оспівування гармонійного співіснування людини й первісної природи, оспівування краси карпатської природи, возвеличення світлого кохання.

Образи: людей: родина Гутенюків (батько, мати, Марічка); родина Палійчуків (батько, мати, Іван); Юра — мольфар (чарівник); Палагна — багата гуцулка; баба Хима; люди; міфологічних істот: Чугайстир — добрий лісовий дух, що боронить людей від нявок; Нявка — лісова мавка, загублена дівоча душа, з діркою замість спини, що обертається на дівчину й зводить чоловіків; щезник — лісовий дух; арідник — злий дух; природи: Карпатські гори; річка Черемош; Бескиди; хмарки; гроза; полонина, предковічний ліс; тварини; предметів і явищ: флояра (сопілка); трембіта; бартка (гуцульська сокирка); коломийки; похорон; голос сокири.

Символічні образи: майже кожен із названих вище.

Композиція (сюжет): (експозиція) зображення карпатської природи — збирання гуцульських родин на Храмове свято до церкви — бійка між родинами Гутенюків і Палійчуків на ґрунті давньої, незапам’ятної неприязні — (зав’язка) знайомство малих Івана й Марічки — зустрічі малих Івана та Марічки, які пасуть скотину — малий Іван вирізає флояру й підслуховує мелодію Чугайстира — зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки — Іван прощається з Марічкою перед тим, як іти на кілька місяців на пасовище — перебування Івана на полонині — повернення Івана, який довідується, що Марічка втопилася — пошуки Іваном Марічки, зникнення його на

6 років — повернення Івана та його одруження на нелюбій Палагні — господарювання Івана й Палагни, «гуляння» Палагни в корчмі — Палагна проводить таємний обряд перед Великоднем і перша її зустріч із мольфаром — Палагна спостерігає битву Юра з грозовою хмарою — Палагна стає любаскою моль-фара й нехтує Іваном — бійка Івана з мольфаром — Іван іде в гори, де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки — Чугайстир наздоганяє нявку — Іван грає на флоярі, щоб примусити танцювати Чугайстира й тим урятувати нявку — (кульмінація) нявка повертається й заводить Івана до прірви — понівечений Іван помирає — (розв’язка) похорони Івана: сумна частина + веселощі.

Художні засоби виразності: увесь арсенал, адже твір є зразком імпресіоністичного письма.

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Автор: admin от 21-08-2014, 10:27, Переглядів: 100425