Народна Освіта » Технології ( Трудове навчання ) » Технологія кріплення настінних предметів. Способи розміщення і кріплення предметів в інтер'єрах приміщень. Інструменти та пристосування для кріплення предметів. Прилади для пошуку проводів електромережі

НАРОДНА ОСВІТА

Технологія кріплення настінних предметів. Способи розміщення і кріплення предметів в інтер'єрах приміщень. Інструменти та пристосування для кріплення предметів. Прилади для пошуку проводів електромережі

1. Пригадай, які способи з’єднань деталей тобі відомі.

2. Які особливості з’єднання деталей на цвяхах та на клею?

3. Які підготовчі технологічні операції потрібно здійснити для якісного кріплення деталей між собою?

4. Яких правил безпеки необхідно дотримуватися, з'єднуючи деталі?

Більшу частину свого життя людина проводить у житлових або виробничих приміщеннях. Мабуть, саме цим пояснюється її цікавість до дизайну та якості предметів інтер’єрного призначення: меблів, санітарно-технічного обладнання, приладів для освітлення помешкання, аксесуарів, предметів декору, кімнатних рослин тощо.

Існує кілька способів розміщення та кріплення предметів в інтер’єрі приміщень: симетричний, асиметричний та круговий. Однак зазвичай в інтер’єрі комбінують кілька способів, це більш практично та оригінально.

Симетричний спосіб розміщення предметів. Цей спосіб заснований на використанні парних предметів (мал. 234, а). Його вважають найпростішим з усіх способів розміщення. Він полягає в розміщенні парних предметів по обидва боки від центру кімнати (каміну, картини, столу). Особливої фантазії тут не потрібно, головне використовувати цей спосіб у приміщенні правильної геометричної форми.

Асиметричний спосіб розташування (мал. 234, б) використовується в основному в прохідних кімнатах і в приміщеннях, що мають неправильну геометричну форму. Правильна асиметрія неможлива без рівноваги окремих предметів інтер’єру. На перший погляд, меблі у приміщенні розставлені хаотично, але це не так. Насправді навіть в асиметричному способі розміщення меблів потрібно дотримуватися симетрії щодо фокусної точки. Таке розміщення здійснюється за принципом «ближче—далі».

Уяви дитячу гойдалку - дошку, покладену на колоду. Якщо двох дітей з однаковою масою тіла посадити одне напроти одного на рівній відстані від центру, дошка буде збалансована. Якщо одна дитина легша, то гойдалка підніме її вгору. І рівноваги можна домогтися, лише перемістивши важчу дитину ближче до центру. Аналогічним правилом керуються під час асиметричного розташування предметів.

Розташування предметів інтер’єру також відбувається навколо якогось фокусного центру, наприклад вікна. Припустімо, потрібно поставити поряд з вікном кушетку та журнальний столик. Спробуймо розмістити кушетку по один бік, а столик - по другий. Нічого доброго не вийде: оскільки зорова «вага» кушетки набагато більша, за такої розстановки меблів руйнується баланс інтер’єру. Тому необхідно дотримуватися балансу різної форми й розмірів предметів. Візуально це можна зробити, на приклад, поєднуючи між собою крісло йторшер, журнальний столик і підлогову вазу, поличку для книжок і картину.

Для великих приміщень, які можна розділити на кілька зон, застосовують круговий спосіб розміщення меблів (мал. 235). При цьому за фокусну точку можна взяти центр килима з обіднім столом або ефектний світильник.

Існує кругове симетричне та асиметричне розміщення меблів у кімнаті. Під час асиметричного кругового розташування великі предмети інтер’єру висувають ближче до фокусного центру.

Сучасні приміщення оздоблюють (декорують) додатковими інтер’єр-ними предметами. Тому декор повинен відповідати призначенню приміщення, колірному рішенню інтер’єру, його меблям, освітленню тощо. Для архітектурного та художнього оздоблення приміщення використовують невеликі вставки у вигляді декоративних тарілок, панно, скульптур і рельєфів, а також вази, чаші, кашпо, картини, композиції з квітів, фотографії, вишивки тощо. У процесі створення інтер’єру застосовують та-

кож різноманітні дерев’яні вироби (мал. 236). Значну частину предметів інтер’єру необхідно закріплювати. При всьому різноманітті існуючих способів оформлення інтер’єру й сучасного дизайну практично неможливо уявити собі сучасне приміщення, у якому не використовувалися б полички.

Декоративні та легкі для зберігання різних дрібниць, масивні для книжок - полиці можуть не тільки бути додатковою корисною поверхнею, а й слугувати прикрасою будь-якої кімнати або офісу. Існує традиційне та невидиме, або потаємне, кріплення (мал. 237). Традиційний спосіб кріплення - за допомогою кронштейнів (мал. 238), металевих або дерев’яних стійок - популярний лише тоді, коли правильно підібрані за кольором, фактурою і матеріалом кріпильні елементи також вносять свою «родзинку» в художній образ приміщення. Але наявність додаткових декоративних і технологічних елементів не завжди узгоджується із загальним задумом оформлювана і цільовою спрямованістю конструкцій. У цьому випадку краще буде скористатися іншими способами кріплення.

Розвиток дизайнерського ремесла та будівельної індустрії дозволяє не тільки швидко впоратися із завданням навішування полиць, а й успішно використовувати кріплення полиць до стіни без видимого кріплення, створюючи тим самим ілюзію «ширяння» предмета в просторі (мал. 239).

Гарною прикрасою інтер’єру будь-якого приміщення, безперечно, є картини. Важливо знайти для картини правильне місце й надійно закріпити її на стіні. Кріпити картину можна кількома способами, їх вибір залежить від конструкції рами й наявних технічних можливостей. Кріпильні елементи використовують під час зовнішнього і внутрішнього облицювання

стін. Номенклатура кріпильних елементів величезна. Це зумовлено необхідністю кріплення конструкцій з різних матеріалів до несучої підстави, що може бути виконане із різноманітних матеріалів (мал. 240).

Будь-які навісні меблі, які кріплять на стіну, чи то навісні антресолі, чи книжкова полиця, обов’язково повинні бути забезпечені двома або більше підвісками чи петлями. Кріпильні підвіски досить міцні, щоб витримувати вагу антресолей або полиці разом з їх умістом (мал. 241).

Полиці можна закріплювати на кронштейнах, щільно насаджуючи їх за допомогою штирів (мал. 242).

Розвиток будівельних технологій сприяв не тільки створенню нових будівельних матеріалів, а й упровадженню в будівельну справу різноманітних кріпильних пристроїв.

Існує величезна кількість способів кріплення картин, карнизів, дзеркал, полиць, світильників та інших виробів, які призначені для прикрашання інтер’єру, створення комфортних умов праці та відпочинку. Розглянемо найпоширеніші пристрої та способи їх кріплення на дерев’яних, цегляних, бетонних, кам’яних стінах приміщень та стінах, облаштованих ДВП, ДСП, фанерою, гіпсокартоном тощо. До них належить кріплення за допомогою дюбелів, шурупів, саморізів, анкерів різної конструкції, виготовлених з різноманітних матеріалів, наприклад з пластмас і металу.

 

Основною підготовчою технологічною операцією кріплення є виконання в конструкційному матеріалі, з якого виготовлено, наприклад, стіну, циліндричного отвору або заглиблення. Але ж у результаті цього можна пошкодити невидиму електричну проводку, яку розміщено під штукатуркою, ДСП чи ДВП або іншим покриттям у місці кріплення. Як запобігти цьому? Як виявити місце розташування електропроводки? Для цього сконструйовані спеціальні прила-ди-шукачі, що можуть досить точно вказати на наявність або відсутність діючої прихованої електричної проводки в певному місці. Розглянемо загальний принцип дії таких приладів.

Відомо, що електричні проводи, які знаходяться під напругою, створюють навколо себе електричне поле. Дія приладів для знаходження прихованої проводки ґрунтується саме на виявленні такого поля. У магазині з продажу електротоварів можна вибрати відповідний прилад, який називається тестер, трасошукач, шукач або пробник прихованої проводки. При цьому необхідно звертати увагу на безпеку, зручність у користуванні та чутливість апарату. Є прилади, які потрібно підключати до електричної мережі, проте це не завжди зручно. Найзручніший тип приладів - це ті, що «шукають» електричну проводку безконтактним способом. Для цього треба просто взяти апарат до рук і провести ним по потрібній ділянці. За допомогою звукового чи світлового сигналу, чи індикатора зі стрілкою або цифрового табло прилад повідомить про наявність електричної напруги (мал. 243).

Місця розташування схованої електропроводки позначають, наприклад, крейдою або

олівцем (мал. 244), на відстані не менше ніж 10 см від них можна безпечно розташовувати край виробу, що кріпиться на стіні.

 

До найпростіших у користуванні й порівняно недорогих приладів-шукачів належать прилади типу «Дятел», «BOSCH». Проте перед користуванням апаратом обов’язково необхідно ознайомитися з його інструкцією.

 

Після виявлення місць розташування електропроводки та розмічання місць розміщення настінних предметів беруться до виконання монтажу кріпильних елементів. Для цього промисловість випускає різноманітні шурупи, саморізи, анкери. Розглянемо особливості їх конструкцій та технології кріплення. Найпростішим з кріпильних елементів є традиційний шуруп. Це кріпильний гвинт. Іх поділяють на 3 групи: для дерева, для металу та універсальні. Під час загвинчування шурупів різьбова частина їх заглиблюється в матеріал і міцно утримується в ньому. Класичний шуруп складається з різьби, циліндричного тіла та головки (мал. 245). Тіло відіграє роль нагеля або штифта, а більш широка головка утримує виріб, що кріпиться.

За конструкцією шурупи бувають із шестигранною або напівкруглою відкритою, трапецієподібною потайною, сферичною на-півпотайною головками. Для вкручування їх у деревину в головках виконані прорізи у вигляді шліців — одинарних або перехресних та іншої геометричної форми (мал. 246).

Для вкручування використовують викрутки зі змінними наконечниками або із суцільними плоскими чи хрестоподібними робочими кінцями (мал. 247).

 

Для підвищення продуктивності праці та вдосконалення технології виконання роботи промисловість випускає механічні та електрифіковані прилади (шуруповерти) з можливістю зміни наконечників, напрямку та швидкості їх обертання (мал. 248).

Кріплення деталей шурупами (мал. 249) є надійнішим, ніж кріплення цвяхами, проте потребує виконання певних підготовчих робіт.

Щоб полегшити закручування шурупа в деревину, а в деяких випадках і не розколоти її, потрібно попередньо просвердлити отвір. Його діаметр повинен бути на 0,6 меншим від діаметра шурупа, а глибина - орієнтовно на 0,5 меншою від його довжини. Не рекомендується забивати шуруп молотком, оскільки це може призвести до неякісного кріплення.

Сучасна промисловість випускає велику кількість удосконалених шурупів, використання яких дає можливість швидко, якісно та надійно кріпити деталі та вироби з різних конструкційних матеріалів. Це так звані само-нарізні шурупи (мал. 250). У побуті їх називають саморізами. Основна їхня перевага над традиційними шурупами полягає в тому, що їх використання не потребує попереднього виготовлення отвору. Це значно спрощує і прискорює процес монтажу виробів, що фіксуються. До того ж їх виконано з якісних матеріалів з різними корозійностійкими естетичними покриттями.

Саморізи для кріплення деталей у деревинних та пластмасових конструкційних матеріалах виготовляють у формі стрижня із зовнішньою

гвинтовою циліндричною поверхнею та різьбовим конічним наконечником, який сам для себе нарізає в матеріалі різьбу. Його головка, як і у звичайного шурупа, виготовлена з прямим або іншої геометричної форми прорізом (шліцем) під викрутку чи гайкою під ключ (мал. 251).

 

Подібну конструкцію мають саморізи по металу. Відмінність полягає в тому, що окремі їх види мають іншу геометричну форму головки та гвинта циліндричної частини й різьбового наконечника, який також сам для себе прорізує отвір для нарізання різьби в металі (мал. 252).

 

 

Для саморізів із шестигранною головкою застосовують відповідні змінні головки (мал. 253). Використовують їх для кріплення виробів і деталей на металевих основах (алюміній, сталь, мідь та ін.). Залежно від ваги, розмірів виробів, які кріпляться саморізами, вони мають різні розміри діаметрів та довжин, а також відрізняються формою головки та матеріалом, з якого їх виготовлено.

Щоб закріпити виріб на цегляній, кам’яній або бетонній стіні, у багатьох випадках виникає необхідність виготовлення глухих або наскрізних отворів, у яких здійснюється монтаж кріпильного пристрою. Для цього потрібно насамперед розмітити місце його кріплення у визначеному місці площини. Якщо кріплення має бути виконане за допомогою двох або більше кріпильних елементів, горизонтальність та вертикальність їх розташування встановлюють, використовуючи столярний рівень (мал. 254).

Потім за допомогою олівця або фломастера намічають місця монтажу кріпильних елементів (мал. 255).

Кріпильні вироби для цегляних або бетонних стін зазвичай є гвинтами певної конструкції, що входять у здатні до розширення фіксатори або в пластмасові дюбелі, які застосовують із шурупами, чи такі, що входять у металеву муфту, яка розширюється під час затягування гвинтом. Дюбелі являють собою порожню гільзу з анкеруючою (розпірною) частиною (мал. 256).

Як правило, дюбелі та інші кріпильні пристрої встановлюють у попередньо утворений отвір у стіні або в конструкції. Закріплення (розклинювання) дюбеля відбувається у процесі введення в нього (забивання або загвинчування) металевого або посиленого полімерного розпірного елемента у вигляді шурупа, спеціального цвяха тощо.

Для кріплення дюбелів та інших кріпильних пристроїв важливо правильно просвердлити отвір у матеріалі, у який буде вставлено кріпильний пристрій (мал. 257).

У бетоні та інших щільних матеріалах рекомендується свердлити отвір за допомогою перфоратора свердлом з твердосплавним наконечником. Це прискорює свердління у твердих матеріалах.

У пористих матеріалах, у волокнистих плитах свердління за допомогою перфоратора може призвести до розбивання отвору або викришування шматків матеріалу. У таких випадках свердлити отвір краще без перфоратора. Діаметр свердла та діаметр дюбеля повинні бути однаковими. Це

дуже важливо, тому що навіть невелике збільшення діаметра отвору щодо розрахункового під дюбель може призвести до прокручування дюбеля і, як результат, - до слабкого кріплення. Зменшений отвір під дюбель може спричинити розтріскування матеріалу стіни, особливо якщо її виготовлено з крихкого матеріалу, під час закручування в дюбель шурупа.

Мінімальна глибина свердління повинна дорівнювати довжині дюбеля плюс величина, трохи більша за діаметр дюбеля. Це необхідно для того, щоб в отворі залишилося місце для пилу, що утворюється під час свердління, та для виходу за межі дюбеля кінчика шурупа.

 

При виготовленні отворів чи заглиблень у стіні необхідно дотримуватися безпечних прийомів роботи. Працювати в робочому одязі в рукавицях та захисних окулярах. У разі виконання роботи ручним пробійником слідкувати, щоб його головка була оснащена гумовими пластинами для захисту руки, а молоток не мав сколів і тріщин. Його ручка має бути міцно закріплена за допомогою клина.

Виготовляючи отвори на висоті, необхідно користуватися драбиною або іншою стійкою підставкою.

Шурупи, що угвинчуються в дюбелі, також мають не тільки різні діаметри й довжини, але й різні конструкції капелюшків. Найчастіше це капелюшки впотай і під хрестову викрутку. Шурупи з діаметром стрижня від 6 мм і більше можуть мати шестигранну головку під ключ. Крім того, шурупи для швидкого монтажу мають особливу форму різьби, що дозволяє під час монтування забивати шуруп молотком, а демонтуючи, шуруп можна викручувати звичайним способом.

Сучасний дюбель (мал. 258) (у перекладі з нім. - шип) прийшов на зміну дерев’яній пробці. Він запозичив від своєї попередниці основний принцип роботи, але при цьому забезпечує набагато міцніше й надійніше кріплення.

Найпоширенішими є стандартні нейлонові дюбелі (мал. 259, а). Вони підходять для будь-якої стіни і використовуються із шурупами діаметром від 2 до 16 мм. Для кріплення віконних, дверних та інших рам використовують рамні дюбелі (мал. 259, б). їх довжина становить від 60 до 360 мм. Рамні дюбелі бувають двох основних видів: для твердих суцільних основ і для м’яких і пустотілих (щілинних) матеріалів. Подовжена розпірна частина забезпечує зачеплення дюбеля відразу за кілька перемичок в основі з порожнинами.

 

За допомогою цангових шпильок можна закріпити підвісні вироби на стіні з деревини або гіпсокартону на крючках, які вкручуються в насувну пружну тонколистову металеву муфту (мал. 260), що вставляється в попередньо виготовлені отвори.

Кріплення таких крючків можна виконати також за допомогою дюбелів (мал. 261), які вставляються в попередньо просвердлені отвори.

Дюбелі з пружними відкидними планками (мал. 262) призначені для кріплення предметів до пустотілої перегородки й підшивної стелі, наприклад для підвіски люстр. Планки дюбеля, пройшовши крізь отвір у порожнину за обшивкою, під дією пружини розкриваються і впираються у внутрішню поверхню обшивки.

Цвяхові дюбелі (мал. 263) призначені для швидкого кріплення планок, рейок, конструкцій, коли потрібно встановити велику їх кількість. Дюбель укомплектований цвяхом, що має накатку у вигляді зворотних конусів. Дюбель із цвяхом вставляють в отвір у стіні крізь рейку, що закріплюється. Цвях потім просто забивають молотком.

На малюнку 264, а показано універсальний дюбель підвищеної еластичності. У щільній товстій стіні він поводиться, як звичайний дюбель. При потраплянні в порожнину дюбель накручується на шуруп і зав’язується в щільний вузол, що надійно кріпить шуруп до стіни. Для пустотілих конструкцій використовують дюбель типу «метелик», поданий на малюнку 264, б. Малюнок ілюструє, як використовувати зазначений дюбель.

Анкери - це металеві гільзи з поздовжніми розрізами, у які вкручують не шурупи, а гвинти або болти (мал. 265). Анкери відрізняються набагато більшою міцністю, ніж дюбелі, і витримують значні навантаження.

Анкер розпірний і дюбель розпірний використовують у тих випадках, коли потрібно особливо надійно закріпити різні конструкції. Термін «анкер» у перекладі означає «якір» і застосовується для позначення багатьох видів анкерних болтів, дюбелів, стрижневих фіксаторів і спеціальних видів цвяхів.

Конусний забивний анкер із втулкою дає змогу закріпити деталь на стіні за допомогою насувної муфти, що розширюється під час затягування гвинтом конічної деталі анкера (мал. 266, а). Подібну технологію кріплення має анкер, конічна головка якого, закріплена на кінці шпильки, також затягується у втулці гайкою (мал. 266, б).

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 26 Кріплення стенда

Обладнання і матеріали: шукач електропровода, олівець, рулетка, рівень столярний, молоток, пробійник, стенд або картина з кріпильними пластинами.

Послідовність виконання роботи

1. Визнач місце, де повинні висіти стенд або картина.

2. Перевір за допомогою шукача наявність електричного провода.

3. Визнач місце кріплення виробу.

4. Наміть олівцем місце виготовлення одного із заглиблень.

5. За допомогою столярного рівня та рулетки визнач місце виготовлення другого заглиблення.

6. Добери дюбель із шурупом потрібних розмірів.

7. Добери необхідні інструменти для виготовлення заглиблень.

8. Виготов заглиблення.

9. Устав у заглиблення дюбелі та закріпи в них стенд або картину.

10. Перевір горизонтальність закріпленого виробу та надійність його кріплення.

Анкер - металева (сталева) зв’язка, якою скріплюють складові частини машини, кам’яної споруди тощо.

Дюбель - стрижень особливої форми, який гострим кінцем забивають у стіну для кріплення певного обладнання.

Шуруп — кріпильний гвинт для дерев’яних деталей, для прикріплення до дерева металічних виробів і т. ін.

1. Які види шурупів тобі відомі? Що між ними спільного та в чому відмінність?

2. Яка технологія кріплення шурупів звичайних та шурупів-саморізів?

3. У чому сутність технології кріплення настінних предметів за допомогою анкера?

4. Яких правил безпеки необхідно дотримуватися, монтуючи вироби на стіні?

1. Який спосіб розміщення предметів заснований па їх розташуванні по обидва боки від центру кімнати?

А симетричний Б асиметричний В круговий

2. Який спосіб розміщення предметів вважається найпростішим?

А симетричний

Б асиметричний В круговий

3. Які найпоширеніші способи кріплення на дерев’яних, цегляних, бетонних, кам’яних стінах приміщень?

А за допомогою шурупів Б за допомогою саморізів В за допомогою анкерів Г за допомогою всіх перелічених способів Д правильної відповіді немає

4. Яка підготовча технологічна операція є основною під час монтажу виробів на цегляній чи бетонній стіні?

А вирівнювання нерівностей поверхні

Б виконання в конструкційному матеріалі, з якого виготовлено стіну, циліндричного отвору або заглиблення В розмічання місця кріплення предмета

Г виявлення місця розташування електричного провода на стіні

5. За допомогою якого пристосування можна закріпити підвісні вироби па стіні, виготовленій з ДВП?

А звичайного шурупа Б цангової шпильки В анкера

Г усіх перелічених Д правильної відповіді немає

 

Це матеріал з підручника Трудове навчання 7 клас Терещук

 

Автор: admin от 5-02-2017, 06:04, Переглядів: 3852