Народна Освіта » Всесвітня Історія » Англія в X - XV столітті

НАРОДНА ОСВІТА

Англія в X - XV столітті

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як Британія стала Англією; які зміни відбулися в Англії після завоювання її норманами; що таке парламент і як він виник; чому спалахнула і які мала наслідки війна Троянд.

 

 Англосаксонські королівства. Від кінця І до кінця IV ст. острів Британія був провінцією Римської імперії (крім північної частини сучасної Шотландії).

 

Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію Британії англосаксонських завойовників. Англи та юти походили з Ютландського півострова (сучасна Данія), а сакси — із земель між річками Ельба та Рейн (сучасна Німеччина).

Захопивши Британію, завойовники утворили сім королівств. Королівствами англів були Ост-Англія, Мерсія і Нортумбрія; саксів — Ессекс, Уессекс, Сассекс; ютів — Кент. Усі германські племена розмовляли різними говірками, але поступово поширювався і почав переважати діалект англів із Мерсії. Мову, якою розмовляли завойовники, стали називати англійською, а саму країну — Англією. Залишки підкореного населення і завойовники поступово об’єдналися в один народ, який дістав назву англосакси.

Англосакси принесли із собою традиції правління германських племен. Після завоювання германські вожді стали королями. Король спирався на дружину.

Водночас при королі існувала створена із представників знаті «рада мудрих», або «тих, хто знає звичаї», які обмежували королівську владу. Вона затверджувала нові закони і в разі необхідності могла усунути старого та обрати нового короля.

У результаті англосаксонського завоювання Британія перетворилася на Англію: кельтів було знищено або поневолено; римська культура і звичаї зникли.

В англосаксонських королівствах також почало поширюватися християнство. В Англії було створено церковну організацію, що підпорядковувалася Риму.

Унаслідок діяльності ірландських і римських проповідників в Англії утвердилося християнство.

Англія і вікінги. Англосаксонське завоювання Британії стало для

неї не останнім. Англія першою зазнала руйнівних нападів вікінгів і постраждала від них найбільше. Перший такий напад датується, як ви вже знаєте, 793 роком.

На початку правління короля Альфреда Великого (871—900) становище Англії було дуже тяжким. Данці захопили Лондон, і король був змушений утекти на південь, де почав збирати сили для боротьби. У 879 р. король Альфред, відкинувши данців за Темзу, підписав із ними мирну угоду.

Для війни проти данців Альфред замість звичного англосакського народного ополчення створив армію з професійних воїнів-ри-царів. За рішенням короля кожні п’ять англосаксів повинні були озброювати і забезпечувати всім необхідним одного воїна, який слу-

жив в армії. Це дало можливість Альфреду вести тривалу війну і не дати занепасти господарству.

 

Поява професійних воїнів-рицарів започаткувала далекосяжні зміни в англійському суспільстві, що почало набувати рис феодального.

Окрім створення рицарства, за наказом короля Альфреда стали будувати бурги — фортеці з вартовими загонами — і кораблі для захисту морського узбережжя від загарбників. Для ведення війни королю були потрібні значні кошти. Альфред запровадив перший постійний податок із населення — «данські гроші».

Багато уваги король Альфред приділяв розвитку освіти і науки. При своєму дворі він відкрив школу, де інколи сам викладав, також з’явилися школи в центрах єпископств. За наказом короля латинські книги перекладалися англосаксонською мовою.

Велике значення для посилення єдності країни мало створення збірки законів «Правда короля Альфреда». Король наказав зібрати давні англосаксонські закони — правди — у єдину збірку, додав деякі нові та вимагав від усіх користуватися ними.

Витяг із «Правди короля Альфреда»

Я, король Альфред, зібрав ці закони й наказав записати більшість із тих, яких дотримувалися наші попередники, і наказав виконувати; не наважився я передати до запису більшість моїх власних постанов, бо не впевнений, що сподобаються вони нашим наступникам...

4. Якщо хтось особисто замислює зло проти життя короля або надає притулок вигнанцеві чи його спільникові, то він відповідатиме своїм життям і всім, чим володіє.

4.2. Хто готує замах на свого пана, той відповість за це своїм життям і всім, чим він володіє, або здійснить очищення клятвою.

5. Також установлюємо ми для кожної церкви, освяченої єпископом, такий захист миру: якщо її досягне піша або кінна людина, яка рятується від помсти, то ніхто не може вивести її звідти протягом семи ночей. Коли хтось це все-таки зробить, то відповість за порушення королівського захисту церковного миру.

5.3. Якщо він сам захоче віддати зброю своїм переслідувачам, то вони повинні берегти його 30 ночей і сповістити про це його родичів.

5.4. Далі про церковний привілей: якщо той, хто вчинив злочин, про який раніше не було відомо, сховається в церкві й там покається перед Богом, то нехай простять половину його провини.

6. Якщо хтось украде щось у церкві, то нехай заплатить за це одноразове відшкодування і штраф, відповідний цьому відшкодуванню, і нехай йому буде відрубано руку, якою він здійснив цю крадіжку...

1. Як король Альфред уклав збірку законів? 2. Що було спільного у створенні його збірки і «Салічної правди» Хлодвіга? 3. Яке значення мала християнська церква в Англії за часів короля Альфреда?

В3 Нормандське завоювання Англії. У боротьбі проти данців англосаксам допомагало герцогство Нормандія, що існувало на узбережжі Північної Франції. Воно було засноване 911 р. на землях, захоплених у Французькому королівстві нормандським ватажком герцогом Ролланом. У 1066 р., скориставшись смертю короля Англії, герцог Нормандії Вільгельм вирішив захопити англійський престол. Восени 1066 р. велика армія герцога вторглася до Англії.

14 жовтня 1066 р. Вільгельм розбив англійську армію на чолі з королем Гаральдом у битві під Гастінгсом. Король Гаральд загинув у бою. Армія нормандського герцога вступила до Лондона, де 25 грудня 1066 р. він став королем Англії під іменем Вільгельма І Завойовника (1066—1087).

Англосаксонська знать, що не визнала владу нового короля, втратила свої володіння. Їх отримали французько-нормандські загарбники. Сам король став найбільшим землевласником у країні та надавав землі своїм прибічникам — баронам. На своїх наближених він замінив і єпископат англійської церкви.

Король і барони вкрили всю Англію кам’яними замками. У самому Лондоні, на березі річки Темзи, було побудовано похмурий королівський замок Тауер, що став символом влади нових володарів країни.

Величезне значення для Англії мав проведений за наказом короля в 1086 р. перепис населення. Складені списки дістали назву «Книги Страшного суду», оскільки деякі вважали, що коли прийде Христос, він судитиме людей за такою самою книгою. Насправді мета перепису полягала в тому, щоб з'ясувати, скільки платників податків живе в країні. Багатьох селян, які до нормандського завоювання були вільними, записали до «Книги...» як залежних. Епоху Вільгельма І Завойовника англійські селяни стали називати «нормандським рабством».

Із часом у країні запанував мир: припинилися данські набіги та усобиці знаті. Зміцненню королівської влади сприяло те, що Віль-гельм I установив порядок, за яким усі васали підкорялися не лише своїм сеньйорам, а й королю. На вимогу короля кожен рицар, незалежно від того, чиїм васалом він був, мав нести службу в королівському війську. Перетворення, які розпочав Вільгельм І, посилили королівську владу і перетворили Англію на централізовану державу.

Вільгельм І створив міцний апарат управління своєю державою. Країна була поділена на графства, на чолі яких стояли шерифи, призначені королем. Шерифи відповідали за збір податків до королівської скарбниці, провадили судочинство й управляли графствами від імені короля.

Зміцнення королівської влади і припинення усобиць у країні сприяло зростанню міст, розвитку торгівлі. Лондон перетворився на великий торговельний центр Англії. Англійські купці продавали вовну, яка поступово ставала головним предметом англійської зовнішньої торгівлі.

Політику, започатковану Вільгельмом І, продовжив його молодший син Генріх І (1100—1135). За його правління велику роль в управлінні країною стала відігравати постійна Королівська рада. До неї входили вищі посадові особи держави — королівський скарбник, керівник канцелярії, судді та вірні королю представники знаті. Вищою судовою інстанцією в країні став постійно діючий Суд королівської лави. За дорученням короля судді їздили графствами і розбирали там судові справи. Було створено й казначейство, що називалося Палатою шахової дошки. Воно відповідало за надходження податків.

Таку чудернацьку назву — Палата шахової дошки — англійське казначейство дістало завдяки системі підрахунку грошей. Великі столи в палаті було переділено лініями на смуги. На них в особливому порядку розкладалися й пересувалися стовпчики монет. Така система нагадувала гру в шахи, звідки й виникла назва палати.

Отже, унаслідок нормандського завоювання в Англії посилилася королівська влада і почалося становлення централізованої держави.

Перші Плантагенети. Після смерті Генріха І, який не залишив нащадка престолу, розпочалася міжусобиця, яка тривала 20 років. Із допомогою церкви період безвладдя в Англії було припинено. Престол посів онук Генріха І молодий граф анжуйський Генріх, що започаткував династію Плантагенетів, яка правила країною до кінця XIV ст. Він отримав ім’я Генріх ІІ Плантагенет (1154—1189).

Генріх ІІ Плантагенет відіграв важливу роль в історії Англії. Його мати, донька Генріха І, була дружиною графа анжуйського Жофруа Плантагенета (це прізвище він отримав від назви рослини «планта генеста», якою прикрашав свій шолом). За свідченнями сучасників, Генріх ІІ був людиною міцної статури з товстою шиєю і руками силача. Він мав неврівноважений і вибуховий характер. Генріх II міг бути добрим, щедрим, відвертим, але коли йому щось не подобалося — перетворювався на розлюченого тирана. Його гнів, щоправда, швидко минав, і король знову ставав доброзичливою поступливою людиною. Генріх ІІ мав добру освіту (володів шістьма мовами) і чудову пам'ять. До вишуканої їжі чи розкішного вбрання король був абсолютно байдужим, натомість у справах виявляв наполегливість і рішучість. Генріх ІІ був правителем величезних володінь. До їхнього складу, крім Англії та Нормандії, входили його спадкові землі у Франції — Анжу, Пуату, Турень та інші. Після одруження з Елеонорою Аквітанською він отримав і її володіння. Державу Генріха ІІ історики називали «Анжуйською імперією».

Усі свої сили невтомний Генріх ІІ поклав на те, щоб відновити в державі міцну королівську владу. Він наказав зруйнувати замки феодалів, які брали участь у міжусобній боротьбі. У цей самий час Генріх ІІ розпочав у країні реформи.

Початок їм поклала судова реформа. Кожна вільна людина в Англії отримала право за певну плату звертатися до королівського суду, оминаючи суд баронів. Королівські судді, що їздили країною, для розгляду справ на місцях залучали особливих присяжних. Ними ставали 12 місцевих жителів, які складали присягу на Біблії, що чесно вестимуть справу. Завершивши розслідування, присяжні доповідали королівському судді, який призначав кару винному або звільняв невинного. Так виник суд присяжних, що діє й зараз.

Завдяки судовій реформі Генріх ІІ здобув підтримку дрібних рицарів, селян, міщан, які вбачали в ньому свого захисника. До того ж діяльність королівських судів стала джерелом великих прибутків скарбниці короля.

Генріх ІІ здійснив також військову реформу. Служба рицарів у війську як васалів короля обмежувалася певною кількістю днів на рік. Генріх ІІ дозволяв деяким рицарям не служити у війську; за це вони мали сплачувати королю «щитові гроші», на які утримувалося наймане рицарське військо, що значно зменшило залежність короля від місцевих феодалів. Водночас було зміцнено народне ополчення: кожна вільна людина була зобов’язана мати зброю і з’являтися з нею для участі в королівських походах.

Генріх ІІ намагався поставити під свій контроль англійську церкву, але зазнав поразки. Архієпископ кентерберійський Томас Бе-кет, що очолював церкву в Англії, рішуче виступив проти намірів короля. Коли Бекета за таємним наказом короля було вбито, у справу втрутився папа римський. Під загрозою відлучення від церкви Генріх ІІ змушений був покаятися й відмовитися від своїх планів щодо реформування церкви.

Генріха ІІ Плантагенета вважають одним із найвидатніших королів середньовічної Англії. Однак його величезна англо-французь-ка держава потребувала значних сил для управління, і за наступників Генріха ІІ — його синів Річарда І Левове Серце (1189—1199) та Іоанна Безземельного (1199—1216) — швидко занепала.

□5 «Велика хартія вольностей». Славнозвісний король Річард І Левове Серце був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але за все своє життя він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу штовхало його до участі у хрестових походах або війн проти Франції. Боротьбі проти французького короля присвятив своє життя і його наступник Іоанн Безземельний. У війні проти Філіппа ІІ Августа він зазнавав поразку за поразкою і врешті-решт втратив більшість французьких володінь. Іоанн Безземельний розпочав боротьбу і проти папи, але також її програв. Він був змушений визнати себе васалом папи і щороку сплачувати йому данину.

«Велика хартія вольностей» — грамота, скріплена печаткою англійського короля Іоанна Безземельного 15 червня 1215 р. під тиском повсталих баронів.

 

Постійні збільшення розмірів податків, різноманітні побори чиновників та невдалі королівські авантюри викликали невдоволення в країні. Водночас англійські барони, відчувши послаблення королівської влади, розпочали боротьбу за свої права. Приводом до неї стало оголошення Іоанном Безземельним у 1215 р. підготовки до чергової війни проти Франції. Рицарі не хотіли брати в ній участь, вважаючи це безнадійною справою, і розпочали повстання. Керували ним великі барони півно-

чі Англії. Повстанці рушили на Лондон і захопили його за підтримки городян. Іоанн Безземельний, узятий у полон, був змушений прийняти вимоги повстанців і підписати 15 червня 1215 р. складену баронами «Велику хартію вольностей».

Витяг із «Великої хартії вольностей» (1215 р.)

...9. Ні ми, ні наші чиновники не будемо захоплювати ні землі, ні доходи з неї за борг, поки рухомого (майна) боржника вистачає для сплати боргу; і поручники власне боржника не змушуватимуться (до сплати боргу), поки сам головний боржник буде спроможним заплатити борг.

...12. Ні щитові гроші, ні допомога не повинні стягуватись у королівстві нашім, як тільки за загальною порадою королівства нашого, окрім того, якщо це не для викупу нашого із полону.

13. І місто Лондон може мати всі стародавні вольності і вільні свої звичаї як на землі, так і на воді. Окрім того, ми бажаємо і дозволяємо, щоб усі інші міста і бурги, і містечка, і порти мали всі вольності і вільні свої звичаї.

...15. Ми не дозволимо надалі нікому брати допомогу зі своїх вільних людей, окрім як для викупу його з полону, і для введення в рицарі його найстаршого сина, і для одруження першим шлюбом його найстаршої дочки; для цього потрібно брати лише помірну допомогу.

16. Ніхто не має бути змушений відбувати більшу службу за свій рицарський лен або за інше вільне володіння, ніж та, яка належить.

...39. Жодна вільна людина не буде оштрафована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або якимось чином знедолена, і ми не підемо на неї і не пошлемо на неї, тільки як за законним рішенням рівних їй (прав) і за законом країни.

...61. Створюємо і жалуємо гарантію, щоб барони обрали 25 баронів із королівства, кого забажають, які повинні всіма силами і охороняти і змушувати дотримуватися миру і вольностей, які ми їм пожалували і цією Хартією підтвердили.

І коли ми не виправимо порушень, то. чотири барони доповідають про це решті з 25 баронів, і ті 25 баронів спільно з громадою будуть змушувати нас усіма способами, поки не буде виправлено (порушення) згідно з їхнім рішенням; а коли виправлення буде зроблено, вони знову будуть слухатись нас, як робили раніше. 1. Які права надавав король хартією різним верствам населення? 2. Як ви розумієте принцип правосуддя, що проголошувався статтею 39? 3. Який орган мав слідкувати за дотриманням положень хартії? 4. Чи змінювала хартія обсяг влади короля? Обґрунтуйте свою думку.

Хартія (у перекладі з латинської мови — грамота) містила 63 статті, переважна більшість яких захищала інтереси баронів та обмежувала владу короля. Однак важливість «Великої хартії вольностей» полягає в тому, що вона вперше у світі проголошувала принцип недоторканності особи, який є основою прав людини і громадянина.

Іоанн Безземельний одразу після підписання хартії відмовився її виконувати. Обурені барони оголосили про позбавлення короля влади.

 

Розпочалася війна, у розпалі якої Іоанн Безземельний помер.

«Велика хартія вольностей» убезпечила не тільки знать від свавілля королів, але й рицарів та городян від утисків знаті.

□6 Заснування англійського парламенту. Новим королем Англії барони визнали малолітнього сина Іоанна Генріха ІІІ (1216—1272). Слабкий та безхарактерний Генріх ІІІ завжди перебував під чиїмось впливом: спершу неповнолітнім королем керували барони, а після одруження він потрапив під вплив родичів своєї дружини-францу-женки. Він роздавав іноземцям посади й землі, викликаючи цим обурення англійських баронів.

Міщани, рицарі, вільні селяни також були не-вдоволені засиллям королівських чиновників і суддів. Навесні 1258 р., попри неврожай і голод у країні, король зажадав від баронів третину їхніх доходів на завоювання Сицилійського королівства. Барони категорично відмовили королю в грошах і зібрали «скажену раду», яка, по суті, захопила владу. Однак панування баронів не влаштовувало інші прошарки населення. Рицарі, міщани й селяни почали виступати проти баронів. Англію охопила громадянська війна — війна між громадянами однієї держави, які дотримуються протилежних поглядів і яких неможливо примирити. На бік невдоволених пануванням ради перейшла і частина баронів. Очолив рицарів, міщан і баронів, які продовжили боротьбу проти короля і ради, граф Сімон де Монфор. Навесні 1264 р. він розбив королівську армію, захопив у полон Генріха ІІІ та його старшого сина Едуарда. На деякий час він став правителем країни — лордом-протектором. 20 січня 1265 р. у Вестмінстері Сімон де Монфор уперше зібрав раду, на яку, окрім представників вищої духовної та світської знаті, запросив по двоє рицарів від кожного графства і по двоє міщан від кожного великого міста. Рицарів обирали всі вільні платники податків графства, а міщан — органи самоврядування міст. Ця рада дістала назву парламент (від франц. parler — говорити). Так, уперше в Середньовічній Західній Європі виник станово-представницький орган влади.

www.e-ranok.com.ua

Перемога над королем не припинила громадянської війни, навпаки, вона спалахнула з новою силою. Селяни громили маєтки прибічників короля, відмовлялися працювати на баронів. Більшість баронів, наляканих війною, перейшли на бік принца Едуарда, який після втечі з полону став організатором сил короля. Військо Монфора було розбито, він загинув у бою. Владу короля Генріха ІІІ було відновлено. Однак за роки громадянської війни і король, і барони переконалися в необхідності зважати на інтереси інших верств населення. Важливим результатом громадянської війни стало виникнення в Англії парламенту.

Парламент — найвища представницька, здебільшого виборна державна установа, законодавчий орган ряду держав.

 

Основні права англійського парламенту переважно сформувалися у другій половині XIII — на початку XIV ст. Від 1295 р. парламент в Англії став збиратися систематично. Він мав право затверджувати податки й видавати закони. У 1343 р. у парламенті утворилися дві палати. Верхня палата називалася палатою лордів та складалася з духовних лордів (архієпископів, єпископів та абатів) і світських лордів — баронів. До нижньої палати — палати громад — входили рицарі від графств і міщани. Вільні селяни та бідні міщани в парламенті представлені не були, а залежним селянам взагалі було заборонено брати участь у виборах. Англійський парламент став тим органом, де висловлювалися погляди представників різних верств населення, а також місцем мирного узгодження різних конфліктів, що виникали в країні. Отже, у XIII—XIV ст. в Англії сформувалася централізована держава у вигляді станової монархії.

07 Англія в XIV ст. Кінець XIV ст. виявився для Англії насиченим різними соціальними рухами й виступами. Поштовхом до них стали поразки в Столітній війні та політика династії Плантагенетів. У 1377 р. парламент затвердив додатковий податок, який мали сплачувати всі піддані, що досягли 14-річного віку, незалежно від статі. Цей податок став важким тягарем для населення.

Крім того, у 60—70-ті рр. XIV ст. Англію охопив рух за реформування церкви. Його ідеологом був Джон Вікліф (1320—1384), священик і професор Оксфордського університету. У своїх проповідях Вікліф заперечував владу пап, доводячи, що папи не повинні отримувати від Англії ніякої данини. Він закликав до конфіскації володінь церкви, здешевлення церковних обрядів і рекомендував посилити в богослужінні момент проповіді. Заклики Вікліфа знайшли відгук у різних верств суспільства. Під впливом його ідей парламент прийняв спеціальний статут, який забороняв звертатися до папи як

до вищої інстанції в судово-церковних справах, англійський король відмовився від сплати данини папі тощо. Селянство ж сприйняло ідеї Вікліфа як заклик до виступу проти феодалів.

Збурене новими податками англійське суспільство у 1381 р. підняло повстання, яке очолив Уот Тайлер. Повсталі вступили до Лондона. Вірячи в «доброго короля», вони прагнули розповісти йому про утиски з боку сеньйорів й оголосити свої вимоги. Молодий король Річард II, щоб виграти час, майстерно зіграв роль захисника простих людей. Під час чергових переговорів Уота Тайлера було вбито. Селяни, втративши ватажка, були в розпачі, а королівські загони швидко придушили повстання.

Війна Червоної та Білої троянд. Поразка в Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів, що прийшла до влади 1399 р. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства, хоч у Генріха VI Ланкастера був син. Така ситуація не влаштовувала родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і в громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд, або війни Троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. У 1460 р. під час однієї з битв військо Річарда було розбите, а сам він загинув. Проте вже наступно-

го року син Річарда за підтримки могутнього графа Воріка став королем Едуардом IV (1461—1483).

Посівши престол, Едуард IV відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння знаті, він тим самим заручився їхньою підтримкою. Едуард IV також сприяв розвитку торгівлі, особливо міжнародної, проте за це вимагав від купців і банкірів усіляких подарунків і позичок, які не повертав. Із парламентом він не знайшов спільної мови, тому скликав його рідко. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля Генріха VI герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата (13 і 10 років) у Тауері і сам проголосив себе королем Річардом III (1483—1485).

 

 

Особа Річарда III привертала до себе увагу істориків і письменників. Так, йому присвятив драму «Річард III» славетний англійський драматург В. Шекспір. У деяких творах і літописах він постає перед нами як справжнє чудовисько: горбатий сухорукий карлик, позбавлений будь-яких моральних якостей. Йому приписують безпосередню участь у вбивстві Генріха IV тощо. Насправді ж він був невисоким на зріст, розумним і сміливим. Навіть вороги визнавали, що то був тямущий правитель і хоробрий воїн, здібний полководець. Що ж до фізичних вад, то одне плече в нього було дещо вищим за інше, а ліва рука від народження була малорухомою.

 

Річард III розумів, що війна остаточно зруйнувала старі відносини і що країна прийме будь-якого короля, який забезпечить мир, знизить податки та наведе лад у державі. У цьому напрямку він і діяв, чим здобув прихильність народу. Однак над ним тяжіли чутки про його причетність до смерті двох синів Едуарда IV, які до того ж він не спростовував.

Зрештою противники Річарда ІІІ об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босворт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485—1503). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а у своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна тривалістю в 30 років нарешті скінчилася.

 

У парламенті, скликаному Генріхом VII після перемоги, виявилося лише 20 лордів із 50, до того ж частина з тих, що залишилися, стали лордами під час війни. Це свідчило про те, що майже вся родова аристократія Англії загинула на полях битв, і 'її заступила нова, яка сповідувала нові моральні принципи, була залежною від короля і не обстоювала феодальних звичаїв. Майже зникла система васалітету, а замість неї почала діяти система ліврейних почтів.

Ліврейний почет — загони найманців, що отримували плату від свого лорда і мали з ним письмовий договір про службу.

 

Отже, в Англії відбувалося руйнування старих феодальних традицій і становлення держави нового типу, що базувалася на необмеженій владі монарха і розгалуженій системі державного апарату. В Англії цей процес відбувався дещо повільніше, ніж у Франції. До того ж в Англії зміцніли традиції парламентаризму, що не давало можливості королю зосередити у своїх руках усю повноту влади.

 

Запитання і завдання

1. Скільки королівств утворили англосаксонські завойовники на території Британії? 2. Коли відбулося нормандське завоювання Англії? 3. Які реформи здійснив Генріх II Плантагенет? 4. За правління якого короля було схвалено «Велику хартію вольностей»? 5. Із яких двох палат складався англійський парламент? 6. Коли відбулася війна Червоної та Білої троянд?

7. Як відбулося завоювання Британії англосаксами? 8. Визначте роль короля Альфреда Великого в історії Англії. 9. Якими були привід, перебіг і наслідки нормандського завоювання Англії? 10. Чим уславилися перші Плантагене-ти? 11. Як і коли з'явилася «Велика хартія вольностей»? У чому полягає значення цього документа? 12. Як було засновано англійський парламент? 13. Що характеризує розвиток Англії у XIV ст.? 14. охарактеризуйте причини, перебіг і результати війни Червоної та Білої троянд.

15. Складіть хроніку розвитку Англії у Середні віки.

16. Простежте, як відбувалося формування державної влади в Англії у Середньовіччі, визначивши основні етапи цього процесу. Порівняйте його з аналогічними явищами з історії Франції.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:36, посмотрело: 2161