Народна Освіта » Світова література » Відродження - ренесанс у Європі читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Відродження - ренесанс у Європі читати онлайн

ВІДРОДЖЕННЯ

РЕНЕСАНС У ЄВРОПІ

Хронологічні межі. Однією з важливих епох в історії культури, яка прийшла на аміну Середньовіччю, була епоха Відродження, або Ренесанс (а італ. Rinascimento, фр. Renaissance відродження). Це широкий ідеологічний і культурний рух, що виник у країнах Західної Європи в процесі їх переходу від середніх віків до Нового часу (приблизно а XIV XV' ст. до середини XVII ст.).

Термін «відродження» пов'язаний з ідеєю відновлення античної спадщини в Новій добі. Але разом з античною традицією велику роль у розвитку Ренесансу відігравали й інші культурні чинники, зокрема мистецтво Середньовіччя й народно-поетичні традиції. Зміна епох Середньовіччя й Відродження — не була різкою. Нова епоха ввібрала в себе кращі набутки попереднього історичного періоду. Проте все ж таки це була принципово інша доба в історії людства, що принесла нове світосприйняття й нове розуміння людини, великий духовний підйом у різних галузях життя та культури.

КоментаріХронологічні межі Відродження в країнах Європи були різними, що було обумовлено специфікою їх розвитку. Відродження починається на межі XIII—XIV ст. в Італії, а в другій половині XV-XVI ст. охопило Іспанію, Німеччину, Францію, Англію, західні та почасти південнослов’янські країни (Польща, Чехія, Хорватія). У Німеччині підйом Відродження припадає на кінець XV ст. — початок XVI ст. У Франції Відродження бурхливо розвивається на межі XV-XVI ст. Іспанія, Англія та Польща переживають розквіт ренесансної культури в другій половині XVI ст.

Історичний і культурний контекст. Формування засад Відродження супроводжувалося розкладом феодалізму й пошуком нових шляхів соціального розвитку. У цей час відбулися великі наукові відкриття. Особливо помітними вони були в астрономії. Так, польський астроном Миколай Коперник (1473 1543) пояснював рух небесних світил обертанням Землі довкола Сонця. Ідеї М. Коперника знайшли подальший розвиток у працях німецького астронома

ЗQ уя QЖТG ^

у    * Уперше поняття “Відродження» використав у XVI ст. художник

Джорджо Базарі в трактаті «Життєписи знаменитих живописців, скульпторів і архітекторів» (1550).

Йогаипа Кеплера (1571 1630), який відкрив закони руху планет. Італійський учений Джордано Бруно (1548 1600) обстоював думку про безкінечність Усесвіту й незліченність світил. А Галілео Галілей (1564 1642) винайшов телескоп і за його допомогою виявив безмежність небесного світу, а також здійснив багато інших великих відкриттів. Подорожі Христофора Колумба, Васко да Гама, Фернана Магеллана розширили уявлення про Землю, про рухливість і безкінечність простору. Отже, у ті часи виникає особливий стан, що породжує відчуття свободи, відкритого простору й безмежних можливостей.

Мудра думка

«Ренесансна людина опинилася кинутою в незавершеному світі, де її воля нічим не була скута» (Дмитро Наливайко).

Гуманізм. Основою Відродження став гуманізм (з латин, homo - людина). Сам термін за часів Ренесансу мав специфічне значення, яке відрізняється від сучасного. Так, в Італії гуманістами спочатку називали викладачів гуманітарних дисциплін поетики, граматики й риторики. Пізніше цей термін почали вживати стосовно всіх діячів Відродження, тому що всіх їх єднала любов до людини, віра в безмежність людських можливостей і силу людського розуму.

Людина проголошується найвищою цінністю й мірою всіх речей. Вона стає метою буття та його духовним виміром. Людина, як уважали гуманісти, це великий світ, який є самоцінним і може розвиватися й удосконалюватися. У людині втілено Божественну сутність, задум Господа. Такі уявлення формувалися в добу Реиесеису.

З яув ЭЖТС ^

'    '    Якщо в середні віки панувала теоцентрична система світосприй

няття {залежність людини і світу від Бога), то в епоху Відродження світосприйняття стає антропоцентричним (людина — центр Усесвіту).

Коментарі І' Роздуми про духовну сутність людини знайшли відображення в трактаті італійського гуманіста Піко делпа Мірандоли «Промова про чесноти людини» (1496): «Людино, Бог дав тобі все, перш за все свободу вибору... Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, однак водночас ти маєш змогу піднестися до рівня Бога... Ти, не обмежена у своїх діях, маючи змогу створити свій образ за власним рішенням...»

 

Особливості ренесансного мистецтва. У зв'язку з формування гуманістичного світосприйняття саме людина, її внутрішні можливості, здатність до розвитку, духовні проблеми стають предметом мистецтва. Митці Відродження поетизували людину, оспівували її як вінець творіння, утілення Божого образу, утверджували її право на щастя.

Разом зі зміною ставлення до людини мінялося й ставлення до людського, реального світу, якому в добу Середньовіччя приділялося дуже місто уваги. У Нову добу виникає інтерес до їх пізнання як у науковому, так і в художньому аспектах.

Мистецтво зображувало прекрасну людину в гармонійному світі, утверджувало позитивні ідеали й цінності буття. Провідні діячі доби оспівували красу світу, створеного Господом, красу людського тіла й природи. Усе це визначає життєствердний пафос культури Відродження.

Культ античності. Античність відігравала виняткову роль у мистецтві й літературі Відродження. Гуманісти відкривають нові античні рукописи й по-новому прочитують старі. Вони розшукують античні статуї, які вражають представників пової доби своєю довершеністю та красою. У статуях античних богів гуманісти вбачають близький їм ідеал гармонійної й одухотвореної людини. Античність сприймається як «золотий вік» людства, орієнтуючись на який можна побудувати ідеальне суспільство, створити якісно нове мистецтво. Намагаючись збагнути секрети античної краси, гуманісти переносять античну поетику в сучасні твори.

Мудра думка

«Гуманіст — це людина, яка закохана в мистецтво й літературу, особливо Стародавніх Греції і Риму; вона прагне в широкий світ невідомого, схиляється перед древністю й водночас підносить людськість на небачену висоту...» (Олексій Лосев).

Гуманісти не тільки звернулися до античної спадщини в усій її повноті, а й відмовилися від посередництва релігійно-церковних догм в її сприйнятті й інтерпретації. Вони знаходили в античних рукописах земні й людські

істини. Отже, класична давність допомагала їм відкривати реальний, земний світ і реальну, земну людипу. Античність ставала своєрідною «релігією». Гуманісти схилялися перед взірцями античності, і це допомагало їм створювати нові ідеали доби. Так, гуманісти прагнули відродити античну людину з відповідними думками н почуттями, але насправді вони створили новий ідеал людини, і визначальними її ознаками стали вже не лицарські чи аскетичні чесноти, а інтелектуальна культура, свобода думки й багатство почуттів. Це був той тип людини, якого потребувала епоха. Цей образ був ідеалізований, певиою мірою героїзований, але саме він став сутністю ренесансної культури.

 

Люди на полотнах майстрів Відродження виглядають живими, реальними й водночас надзвичайними. У величних образах утілено рух думки й глибокого почуття. Вони належать одночасно й до земного, і до вищого світу. Завдяки цьому сучасне переводилося на рівень вічного, утверджувалася богоподібність реальної людини. Це знайшло відображення в шедеврах Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело Буонарроті, Джорджоне, Тиціана, Тінторетто, Паоло Веронезе, Пітера Брейгеля Старшого, Альбрехта Дюрера й багатьох інших.

Сутність духовного перевороту. Отже, епоха Відродження це великий переворот у культурі, що виявився в таких її ознаках:

•    антропоцентризм (інтерес до особистості, визнання її цінності);

•    віра в духовне самовдосконалення людини;

•    поетизація активної, діяльної, інтелектуально розвиненої, вільної людини;

•    утвердження високого призначення людини в процесі перетворення світу;

•    орієнтація па античну спадщину, упровадження античних ідеалів у нову добу;

•    світський характер культури, її звільнення від середньовічних догм і теоцеитричності;

•    історизм (осмислення людини та її життя у зв’язку з історичними обставинами).

Перехід від середніх віків до Відродження в літературі засвідчила творчість Дайте Аліг'єрі (Італія). Видатними представниками ренесансної доби в художній літературі були Франческо Петрарка, Джоваїші Боккаччо (Італія), Вільям Шекснір (Англія), Франсуа Війон, Франсуа Рабле (Франція), Мітель де Сервантес Сааведра (Іспанія) та ін.

( В орбіту європейського Відродження не ввійшли країни православно-слов’янського світу, у яких уся духовна культура в цей час зберігала ще середньовічний характер. Але тут теж були культурні зрушення, які були обумовлені іншими чинниками. Духовну роль Відродження в східних слов’ян відігравала культура бароко.

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1 Назвіть хронологічні межі Відродження. 2. Розкрийте сутність духовного перевороту того часу. 3. Розкрийте історичний і культурний контекст доби. 4. Яку роль відігравала античність у той час? 5. Які ще чинники впливали на розвиток мистецтва?

Творче завдання. Розкрийте поняття «гуманізм» і визначте його ознаки у творах образотворчого мистецтва (с. 158, 159, 160).

Робота в групах. Підготуйте стислі повідомлення про митців (художників, скульпторів, архітекторів доби Відродження різних періодів (1-2 за вибором)\ Проторенесанс (XII—XIII ст), раннє Відродження (XIV-XV ст.), Високе Відродження (кінець XV — перша третина XVI ст.), пізнє Відродження (друга половина XVI ст.).

Перевірте себе. Складіть тези свого виступу на тему «Людина в культурі Відродження».

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 19:07, посмотрело: 3439