Народна Освіта » Фізика » § 6. Розвиток вчення про будову речовини

НАРОДНА ОСВІТА

§ 6. Розвиток вчення про будову речовини

Древні греки активно цікавилися будовою навколишнього світу. У вченнях старогрецьких філософів Левкіпа (бл. 500-440 рр. до н. е.) та Демократа (460-370 рр. до н. е.) і грецьких філософів Епікура (341-270 рр. до н. е.), Тита Лукреція Кара (96-55 рр. до н. е.) було висловлено перші здогадки про внутрішню будову тіл. Вони дійшли висновку про неможливість безмежного поділу речовини, оскільки в кінцевому результаті отримаємо неподільні частинки.

Найповніше це вчення опрацював Демокріт. Спостерігаючи різні явища навколишнього світу, учений намагався дати їм пояснення. Вода перетворюється на невидиму пару і ніби зникає. Як це можна пояснити? Або чому, наприклад, ми сприймаємо аромати різних квітів на значних відстанях? Розмірковуючи над подібними запитаннями, філософ дійшов висновку, що тіла лише здаються нам суцільними, насправді ж вони складаються з найдрібніших частинок, таких малих, що побачити їх неможливо. Аналогічно до того, як з великої відстані суцільною здається нам купа піску і, лише підійшовши ближче, ми переконуємося, що вона складається з великої кількості дрібних піщинок.

Одного разу Демокріт замислився про внутрішню будову тіл, тримаючи в руках яблуко. Учений міркував так. Яблуко можна розрізати навпіл, потім ще раз навпіл і т. д. Нарешті настане момент, коли, на думку філософа, подальший поділ виявиться неможливим: утворюються вже неподільні частинки.

Цікаво, скільки разів Демокрітові довелося б різати навпіл яблуко, діаметр якого 10 см, щоб перед філософом лежали вже неподільні частинки? На сьогодні ми можемо підрахувати, що коли Демокріт ділив би яблуко не подумки, а насправді, то довелося б різати його навпіл дев’яносто разів. Звичайно, що ніяке лезо не допомогло б Демокрітові та й не побачив би він цієї неподільної частинки. Мабуть, звідси походить термін «атом» (у перекладі із грец. atomos - неподільний).

Про атомну будову тіл Демокріт писав, що «все складається з атомів, а речі відрізняються атомами, з яких вони складаються, їх порядком і положенням».

У той самий час в античній Греції вчення Демокріта про атомну будову речовини не було панівним. Сучасник Демокріта Анаксагор, який жив у V ст. до н. е., вважав, що межі подільності тіл не існує. Подібних поглядів дотримувався і видатний натураліст та філософ Арістотель. Згідно з ученням Арістотеля, усе в природі є поєднанням чотирьох основних якостей - начал: тепла, холоду, сухості й вологості. Поєднанням різної кількості цих чотирьох елементів пояснювалися властивості всіх тіл природи. Властивості живих тіл Арістотель пояснював їх прагненням до виконання певної мети.

В епоху Середньовіччя вчення про атоми забули надовго. Одним з перших за відродження ідей античних атомістів виступив італійський учений Джордано Бруно (1548-1600), котрого за передові наукові дослідження було спалено на вогнищі в 1600 р. як єретика. Однак усі нищівні переслідування і страти не змогли зупинити поступального розвитку науки.

Інший італієць - Галілео Галілей - відроджує філософію Демокріта, а в 1647 р. виходить у світ книжка філософа П’єра Гассенді (1592-1655). Автор писав, що «всі речовини у світі складаються з неподільних частинок - атомів. Атоми відрізняються один від одного формою, величиною і вагою. Вони можуть бути кутасті, кулеподібні, є атоми із загостреннями, є й гладенькі...».

У тілах різні атоми об’єднуються у групи, які Гассенді назвав молекулами (дослівно перекладається з латинської мови як «маленька маса»). Молекули відрізняються одна від одної кількістю атомів, з яких вони складаються, і «сортом» цих атомів.

Палким прихильником атомістичного вчення був англійський фізик Роберт Бойль (1627-1691). Його співвітчизник Ісаак Ньютон вважав, що всі тіла складаються з «міцних, непроникних, рухомих частинок, які мають масу». Російський учений Михайло Ломо-носов (1711-1765) не лише визнавав справедливість атомної будови оточуючих тіл, але й використовував вчення про атоми для пояснення різних властивостей і перетворень речовини.

У 1803 р. англійський фізик і хімік Джон Дальтон (1766-1844) дійшов висновку, що факти, які відкривалися новою на той час наукою хімією (наприклад, чим пояснити здатність елементів вступати у сполуки один з одним у певних пропорціях), найлегше пояснити, припустивши, що всі хімічні елементи побудовані з найменших неподільних частинок - атомів.

Подальшим кроком уперед атомістична теорія зобов’язана італійському фізикові Амадео Авогадро (1776-1856), який у 1811 р. ввів у науку поняття про молекулу як найменшу частинку речовини, що здатна до самостійного існування і яку не можна поділити за допомогою хімічних засобів. А в 1860 р. у німецькому

місті Карлсруе на Першому міжнародному з’їзді хіміків було прийнято визначення атома як найменшої частинки хімічного елемента.

Досі ми говорили про атом як найменшу неподільну частинку хімічного елемента. Однак у 1896 р. було встановлено, що атоми... не такі вже й неподільні. Французький фізик Анрі Беккерель (1852-1908) відкрив явище, у процесі якого з’ясувалося, що атоми можуть самовільно розпадатися на частинки, що мають значно менші розміри. Але про це ви дізнаєтеся пізніше.

ЗАПИТАННЯ ДО ВИВЧЕНОГО

1.    Яке походження слова «атом»?

2.    Хто з учених стояв біля витоків учення про будову речовини?

3.    Хто вперше ввів поняття «молекула»?

 

Це матеріал з підручника Фізика 7 клас Сиротюк

 

Категорія: Фізика

Автор: admin от 8-01-2016, 23:53, посмотрело: 1576