Борис Комар "Груші - дві і одна"

Якось ми з Оксаною сиділи на лаві у сквері. Повз нас стежкою пройшла бабуся. В одній руці вона несла кошик з грушами, другою спирала¬ся на сукувату палицю.
Спіткнулася бабуся і мало не впала. А ко¬шик не втримала, випустила з рук, і груші роз-сипалися.
— От лихо! — скрушно зітхнувши, мовила бабуся і заходилася збирати груші.
Тільки їй, старенькій, дуже важко було на-хилятися.
Та Вона ще й недобачала: мацає, мацає ру¬кою навколо себе, аж поки знайде якусь грушу.
Я підійшов до бабусі і почав показувати, де вони лежать.
— Ось... ось... — тикав пальцем. А коли ба¬буся мацала не там, куди показував, то аж сер¬дився: —Та не там! Ось тут!
До нас підбігла Оксана.
Але вона не стала підказувати.
Присіла навпочіпки, швиденько зібрала груші у фартушок і висипала в кошик.
— Всі? спитала бабуся.
— Всі! — дружно відповіли ми.
—- Спасибі, дітки, що помогли,— подякувала вона і простягнула нам груші.
— Це тобі, дівчинко,— бабуся дала Оксані дві здоровенні з рум’яними боками груші.— А де тобі, хлопчику...
В руці у мене опинилася одна груша, також велика й рум’яна.
Бабуся ще раз подякувала, попрощалася й пішла далі.
Ми раді були.
Одразу ж побігли додому розповісти мамі, як допомогли старенькій і які гарні груші вона дала нам.
Мама теж раділа, що в неї такі виховані та чемні діти.
— Молодці, молодці! — хвалила.
А потім помітила, що в Оксани дві груші, а в мене одна.
Вона з подивом дивилася на мене.
— Ти уже встиг з’їсти другу?
— Ні, не їв,— відповів я.— Бабуся Дала Ок¬сані дві, а мені тільки одну.
— Чого ж це? — не зрозуміла мама.
— Не знаю... Може, тому, що Оксана дівчи¬на, або тому, що мала?
Я здвигнув плечима.
— Та ні, тут щось не те,— не погодилась мама.— Ану розкажіть докладніше, як ви до-помагали бабусі.
І ми розповіли.
— Отепер мені зрозуміло, чому вона тобі, Ромо, тільки одну грушу дала,— сказала мама.— А могла б зовсім не давати.
— Чому? — зніяковів я.
— А ти сам добре поміркуй,— відповіла мама...