Реальність і фантастика в "романі про Тристана Ізольду»

В усі часи людство звертається до нескінченної і вічної теми — теми кохання. Епоха Середньовіччя — не виняток. Можливо тому середньовічна легенда про кохання юнака Тристана й корнуельської королеви Ізольди Біло- курої належить до числа найбільш популярних творів західноєвропейської літератури. Число літературних творів на цю тему в середньовічній літературі чимале. Але відомо, що в основу їх лягла кельтська легенда. А згодом виникло безліч творів на цю тему, але оброблених авторами з урахуванням різних національних колоритів. Існує навіть східнослов’янський білоруський варіант легенди. С прозові й віршові варіанти. Проте найбільшу цінність несе в собі легенда в тому вигляді, в якому розповідали її середньовічні поети.

Багато чого в «Романі про Тристана і Ізольду» залишається незрозумілим або важко зрозумілим навіть з точки зору загальнолюдських взаємин. І тому присутність фантастичних образів і обставин не завжди виправдана. Адже кохання Тристана і Ізольди вже само по собі трагічне і суперечливе.

Можливо, що це відбиток часу наклав свої фантастичні вірування на авторів, можливо, що поєднання реальності і фантастики робило твір більш захищеним від середньовічної схоластики. Адже кохання Тристана і Ізольди не тільки чисте й міцне, воно водночас гріховне й крихке. Автор твору оспівує людське кохання в усіх його проявах.

Але Тристан — більш реальна людина, ніж Ізольда. Адже Ізадьда — чарівниця, знахарка. Вона знається на таємничих якостях трав, на потаємних прикметах і намовах, уміє відгадувати сни і знамення. Навіть країна, в якій живе Ізольда,— це далека заморська країна, обкутана густими туманами, наче таємницею. Можливо тому в цій таємничій Ірландії і оселився гігант Морхольт, саме там звив гніздо змій дракон.

Ізольда — дитя диких скель і нелюдимого моря. Вона імпульсивна, водночас від гніву переходить до ласки.

Саме такою постала вона перед Тристаном, такою він її покохав. Безумовно — роль любовного напою тут наочна, але кохання виникло б і без нього, щоб не згаснути навіть у найтяжчі хвилини:

С-тех пор, как лес им домом стал,

Таких мытарств никто не знал,

Никто так крепко не любил

И так безмерно не платил.

Образ Тристана у творі є ідеальним. Крім того, що він освічений, ерудований, талановитий, він ще й великодушний і некористолюбний. А це теж так не схоже на все те, що нам відомо про епоху Середньовіччя з історії, адже панувала феодальна роздробленість. В той час Тристан вступає в бій з Морхольтом, нічого не вимагаючи в нагороду. А після битви з драконом він віддає відвойовану наречену іншому. На службі у Брестонського герцога Тристан не шукає слави й багатства. Він такий ідеальний, наче належить зовсім іншому неземному світові. Таємничим є тут також те, що Тристан увесь час пов’язує своє життя з морем. Море стає ніби містичним шляхом, який то віддаляє його від Ізольди, то наближає до неї. Навіть той факт, що колір вітрил на кораблі Ізольди був вирішальним для Тристана, теж є елементом фантастики.

Незвичним для епохи, в якій жили герої, є також не-усвідомлення закоханими своєї провини ні перед суспільством, ні перед богом:

Греха в любови нашей нет:

Во всем виновен приворот,

Огнем нас это зелье жжет,

Поверь, нам не прожить и дня

Мне без нее, ей без меня.

Іноді елементи фантастики у творі доходять до комізму. Короля Марка, наприклад, зображено з кінськими пухами. Але це лише штрих, який розкриває оточення героїв, яким властиве таке велике почуття.

Вони гинуть не для того, щоб з’єднатися після смерті,

II тому, що не можуть жити один без одного.

Кохання Тристана і Ізольди не потребує виправдовуваніь, бо у кохання— свої закони. Навіть диво, яке відбулося з деревами,це символ єднання закоханих після смерті. А також — це символ великого кохання, кохання и безсмертного.