Василь Симоненко - "Лебеді материнства", "Гей, нові Колумби й Магеллани...", "Ти знаєш, що ти - людина..." читати онлайн, критика, біографія письменника » Народна Освіта


Народна Освіта » Українська література » Василь Симоненко - "Лебеді материнства", "Гей, нові Колумби й Магеллани...", "Ти знаєш, що ти - людина..." читати онлайн, критика, біографія письменника






Василь Симоненко - "Лебеді материнства", "Гей, нові Колумби й Магеллани...", "Ти знаєш, що ти - людина..." читати онлайн, критика, біографія письменника

ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО

(1935-1963)

 

 

«Щось у мене було від діда Шевченка і від прадіда Сковороди»

 

А що ви пам’ятаєте про життя і долю цього поета, його творчість із вивченого в попередніх класах?

 

Скільки б не судилося

страждати,

Все одно благословлю

завжди

День, коли мене родила

мати

Для життя, для щастя, для біди...

Василь Симоненко

 

Василя Симоненка на одному з літературних вечорів попросили розповісти про себе. «Я -українець. Оце і вся моя автобіографія» - так просто відповів поет. Він був гордістю свого покоління, сучасники йменували його «витязем» і «лицарем» - почеснішого звання не може здобути Поет і Людина...

Це дуже важко - жити у вічному неспокої душі. Коли поетичне слово не повниться примарною втіхою від життя, а тужавіє від пролитого поту і крові предків, коли напувається воно «відлунням кроків князя Святослава» і світлим розумом Ярослава Мудрого, коли оживають у ньому «огненні, пророчі» рядки «з прийдешніх сонячних віків», написані Лесею Українкою. Василь Симоненко узяв до серця увесь біль землі своєї і перелив те все в поезію, таку пронизливу, що вона не залишала байдужим жодного читача, який відтепер з нетерпінням чекав на вихід чергових збірок молодого поета, бо навчився розуміти «тишу і грім» його віршів, «земне тяжіння» його єства, хто згоден був разом з автором шукати «берег чекань».

Як ви гадаєте, чи мав право Василь Симоненко вважати себе послідовником Григорія Сковороди і Тараса Шевченка?

Можливо, тому так рано, у 28 років, обірвалося життя Василя Симоненка, бо надто важкий тягар узяв він на свої плечі, бо непростою виявилася дорога, якою колись уже пройшли Сковорода і Шевченко...

Він поспішав, працював на межі людських можливостей - і як поет, і як допитливий журналіст, що цікавився не-дослідженими сторінками історії, і як член клубу творчої молоді, яка всі надії покладала на національне відродження України, гартуючи патріотичне слово, що запалювало в душах людей вогонь свободи.

Поет ніби передбачив свою долю:

 

Не докорю нікому і ніколи,

Хіба на себе іноді позлюсь,

Що в двадцять літ в моєму серці втома,

Що в тридцять смерті в очі подивлюсь.

 

Але Василя Симоненка не лякало передчуття смерті; він не міг зрадити своїм переконанням, не міг перекреслити все те, що вчився цінувати в дитинстві ще завдяки першим своїм навчителям - дідові Федору і мамі.

 

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ ПРО ПИСЬМЕННИКА

А чи знаєте ви, яким залишився в пам’яті матері малий Василько? Ось як вона згадувала про нього: «Десятирічку закінчив із золотою медаллю. А вчитися йому було ой нелегко! П’ять класів він закінчив у Біївцях, а решту - в сусідніх селах. А це 9 кілометрів лише в один кінець. Повоєнні зими були люті й сніжні. А пальто у Басі - пошарпане, чоботи - діряві. Тільки ніколи, ні разу не запізнився він на урок. Було питаю його: “Бажко тобі, Басю?..”. А він весело відказує: “Та чого там важко? Доки дійду до школи, то всі уроки повторю, а як назад вертаюся, то всі пісні переспіваю”». «Мадонно мого часу!» - так звертався поет до матері. А дідові все життя був вдячний за мудрий заповіт своїй матері: «Василя, єдиного онука, вивчи, доню, хай розумною людиною буде». Коли в поета народився син, він написав прекрасну поему - «Кирпатий барометр». Знаєте, чому він так назвав свій твір? Це своєрідна зустріч минулого з майбутнім - дід Федір Трохимович, присипляючи онука, часто шепотів: «Безсмертячко ти моє кирпате...». Йому ж присвячено один із віршів «Дід умер», де звучить переконлива думка про немарність життя рідної людини:

 

Його думи нехитрі

додумають внуки, 

і з очей ще віки 

пломенітимуть в них 

його пристрасть і гнів, 

його радощі й муки, 

що, вмираючи, 

він передав для живих.

 

Як ви гадаєте, що означали для Василя Симоненка традиції його роду, родина, взаємини в ній?

У творчості В. Симоненка з однаковою любов’ю виписані образи рідної матері й України - його землі. Їм він присвятив своє коротке життя і не ділив свій народ на «чужих» і «своїх». Навіть ті міліціонери, що жорстоко побили його темної ночі в черкаському містечку Сміла, були для нього українцями. Наслідки того побиття скоріше за все виявилися для Василя Симоненка трагічними. У своєму щоденнику, який поет назвав «Окрайці думок», він коротко записав: «І зараз відчуваю, ніби щось обірвалось усередині...». Тоді уривалось його життя, уривалось на високому духовному злеті!

Пам’ятайте ці слова. Справжній патріот завжди був гордістю будь-якої нації!

«Бін мало жив, немов літак, що ховається за обрієм швидше, ніж доб’ється до нашого слуху шум його двигунів. Ба-силь Симоненко зник за пругом життя скоріше, ніж долинув до нас могутній гук його серця, зарядженого тривогою двадцятого віку і любов’ю до української землі», - із сумом згадував Дмитро Павличко.

І ще. Візьміть із собою в життя щирий заповіт Василя Симоненка:

 

Але правди в брехні не розмішуй,

Не ганьби все підряд без пуття,

Бо на світі той наймудріший,

Хто найдужче любить життя.

 

Перш ніж почати знайомитися з творами Василя Симоненка, поміркуйте, що постає у вашій уяві, коли ви читаєте назви поезій: «Лебеді материнства», «Гей, нові Колумби й Магеллани...», «Ти знаєш, що ти - людина...».

У світовій літературі багато творів присвячено матері. Але вірш, який ви зараз прочитаєте, такий зворушливий і переконливий, що не залишається сумнівів у синівських почуттях автора.

 

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

 

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

 

Заглядає в шибу казка сивими очима,

Материнська добра ласка в неї за плечима.

 

Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.

Не пущу тебе колиску синову гойдати.

 

Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,

Опустіться, тихі зорі, синові під вії.

 

Темряву тривожили криками півні,

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

 

Лопотіли крилами і рожевим пір’ям,

Лоскотали марево золотим сузір’ям.

 

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

 

У хмільні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

 

Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені.

 

Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати.

 

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

 

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

 

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

 

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

 

«Поезія — це прекрасна мудрість...»

 

Напевно, згадка про матусину колискову навіяла В. Симоненкові такі рядки: «заглядає в шибу казка», «прийдуть з України верби і тополі». Але написаний цей твір про кожного з нас. І для кожного. Покладені на музику композитором Анатолієм Пашкевичем високі й разом з тим ніжні слова стали народними.

Довгою вийшла колискова в матері. Спочатку вона переносить сина у справжню казку, в якій є дивні «зорі сургучеві» і якась істота «досада», що може нашкодити дитині, і теплі ті ж самі зорі, що вміють ховатися під віями. А найголовніше - у цій казці є лебеді, символ чистоти і вірності, символ материнських рук, що, мов крила, завжди супроводжують сина, захищаючи його...

Ви вже вивчили багато колискових, знаєте, що це за твори, які їхні особливості.

Що спільного у відомих вам колискових з поезією Василя Симоненка?

А потім мати з казки повертає дитину в реальний світ. Вона розуміє, що виростають сини й відлітають, немов у вирій, у доросле життя. І в тому житті вже нема теплої і затишної колиски, уже далеко рідний поріг батьківської хати. Там, у дорослому житті, порине син у вир кохання, але там ховаються і приспані материні тривоги.

У творчості яких іще поетів ви зустрічали поєднання цих образів?

І, нарешті, вона розповідає найголовніше: що є для людини найбільшими цінностями в житті. Незаперечною істиною для сина має бути те, що не вибирає людина в житті лише матір і Батьківщину. І вони такі споріднені, що найчастіше і об’єднуємо ми їх в одне: Укра-їна-мати.

Визначіть, які образи-символи наявні в цьому творі.

Яскрава образність твору демонструє вам характер мислення самого поета. Він бачить свою землю як країну чорнобрових мавок, білявих хатин, рожевих лебедів. Його образи поетичні, дуже незвичні, а найважливіше - символічні. І кожен у цих символах знаходить щось своє.

А рефреном (повтором) уже котре десятиліття лине над Україною найголовніший материнський заповіт: «Вибрати не можна тільки Батьківщину...».

Тільки-но мати провела сина в далеку дорогу. А ось поет уже звертається до нього як до першопрохідника і першовідкривача! Попередній твір ніби переливається в наступний, який ви зараз прочитаєте, і дивує їх суголосність і взаємопов’язаність, ніби ми простуємо стежкою людського життя, де за дитинством видніє юність, а за юністю - молодість...

 

«ГЕЙ, НОВІ КОЛУМБИ Й МАГЕЛЛАНИ...»

 

Гей, нові Колумби й Магеллани,

Напнемо вітрила наших мрій!

Кличуть нас у мандри океани,

Бухту спокою облизує прибій.

 

Хто сказав, що все уже відкрито?

Нащо ж ми народжені тоді?

Як нам помістити у корито

Наші сподівання молоді?

 

Кораблі! Шикуйтесь до походу!

Мрійництво! Жаго моя! Живи!

В океані рідного народу

Відкривай духовні острови!

 

Геть із мулу якорі іржаві -

Нидіє на якорі душа!..

Б’ються груди об вітри тужаві,

Каравела в мандри вируша.

 

Жоден вітер Сонця не остудить,

Півень землю всю не розгребе!

Україно! Доки жити буду,

Доти відкриватиму тебе.

 

Мріяти й шукати, доки жити,

Шкварити байдужість на вогні!..

А якщо відкрию вже відкрите, -

Друзі! Ви підкажете мені...

 

А ви почуваєтесь Колумбами або Магелланами? Напевно, так! Адже скільки відкриттів ви вже зробили для себе, а скільки нових вам ще належить зробити!

Отже, поет звертається насамперед до вас, до юних фантазерів, а мрії, як відомо, можуть змінити світ.

Колись мрійник Жуль Верн вигадав підводний човен і повітряну кулю - нині цим уже нікого не здивуєш! А мрійник Василь Симоненко бачив у майбутньому вільні простори, вільний вітер, вільних людей, що напинають вільні вітрила - наше з вами сьогодення! І недаремно давала настанови в життя мати в «Лебедях материнства» своїй дитині - тепер її син має горде ім’я першовідкривача глибинних духовних скарбів, надбаних ще його предками. Прислухайтесь до мудрої поетової обітниці: «Україно! Доки жити буду, доти відкриватиму тебе».

А ви багато знаєте про свою Вітчизну? Чи, може, варто, перш ніж захоплюватися красою чужих і далеких земель, побачити, як велично височіє над Києвом Софія, як причаїлися в сутінках на крутих схилах правого берега Дністра таємничі мури Хотинської фортеці?

Можливо, варто поглянути на Україну з висоти Говерли або вдихнути напоєне східними пахощами повітря заповідника Асканія-Нова, помилуватися блакитними хвилями Азовського моря на Арабатській стрілці? А може, треба піднятися на 65-метрову скелю, на якій розташований неприступний для ворога мукачівський замок Паланок? А примхлива Сула, що в’ється дівочою стрічкою просторами Полтавщини? Її ви бачили?

Ви бачили світанки над Дніпром, коли прокидається могутня ріка, символ землі української? Ось вони які, духовні острови нашого народу! І кожен з вас повинен пізнати їх. Так чинять небайдужі. Так починається Україна!

 

«ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ - ЛЮДИНА...»

 

Ти знаєш, що ти - людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди -

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе -

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі - людина,

І хочеш того чи ні -

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

 

Ти знаєш, що ти - людина?.. А вам хто-небудь уже ставив подібне запитання? Ви над ним замислювались?

У вас тільки-но відбулася розмова віч-на-віч з поетом. А писав Василь Симоненко цей твір як заповіт незадовго до смерті. Читач відразу звертає увагу на гостре, емоційне, пряме риторичне (що не потребує відповіді) запитання. Кожен, безумовно, знає, що він - людина. Але автор випробовує нас далі. Він визначає орієнтири, за якими й можна дізнатись - чи Людина ти? А головне все ж, на думку поета, мати сміливість поставити собі таке запитання. Осмислити його.

Ця поезія - суцільна хвиля емоцій, яскравий спалах почуття, прагнення, як і в інших творах, залишити у свідомості читача ключові слова, які не дадуть збрехати: ти - Людина!

Вам уже дещо відомо про творчість і життєву долю поета. Як ви гадаєте, чому саме Василь Симоненко написав цю натхненну поезію?

Поезія перейнята щирими почуттями автора, адже той, хто «натхненно і мудро» крокує по землі, точно чув у дитинстві материнську колискову про рожевих лебедів, подумки підкорював цілі незнайомі світи, знайшов відповідь на питання, хто є Людина, підкресливши неповторність кожної особи у Всесвіті. Бо лише ті, що усвідомлюють свою відповідальність перед життям та іншими людьми, не можуть скривдити або схибити, такі люди нездатні зрадити, бо той, хто творить, завше має чисту душу! Не думайте, що творчість стосується лише літератури, живопису, кіно. І в щоденному житті можна творити подвиг людяності, чесності, доброти, подвиг любові - до людей, до Вітчизни, до рідних і близьких. Творити для людей свято. Бо ж, як сказав поет, «...світ який - мереживо казкове!».

Прочитайте на дозвіллі інші вірші Василя Симоненка, спробуйте уважно осмислити їх. Тепер ви розумієте, чому саме перу Симоненка належить твір «Ти знаєш, що ти - люина...»?

 

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

 

Повторюємо

1. Повторіть Симоненкове визначення автобіографії.

2. Між ким відбувається діалог у поезії «Лебеді материнства»?

3. Згадайте, що, на думку поета, не може вибирати людина (вірш «Лебеді материнства»).

4. Визначіть, до кого звертається автор у поезії «Гей, нові Колумби й Магеллани...».

5. Яка головна думка у вірші «Ти знаєш, що ти - людина...»?

6. Вивчіть (за вибором) вірш напам’ять.

 

Міркуємо

1. Розкажіть про дитячі роки Василя Симоненка, його родину.

2. Перекажіть власними словами думки матері над синовою колискою.

3. Чому автор називає своїх читачів Колумбами й Магелланами? Хто це такі?

4. Оберіть правильну відповідь на запитання: «Симоненко уславлює у своєму творі “Гей, нові Колумби й Магеллани...” як одну з кращих якостей людини»: а) безжурність; б) терплячість; в) мрійництво; г) відчайдушність.

5. Поясніть, про що йдеться в поезії «Ти знаєш, що ти - людина...».

6. У чому, на вашу думку, полягає символічний зміст образу лебедів?

 

Аналізуємо

1. Узагальніть свої знання про життєвий і творчий шлях поета і розкажіть, якою людиною був Василь Симоненко.

2. Визначіть, які традиційні для української поезії й оригінальні образи використав Василь Симоненко у вірші «Лебеді материнства».

3. У яких рядках з поезії «Лебеді материнства» автор наголошує на міцному зв’язку людини з Батьківщиною? Наведіть відповідні цитати.

4. Чи можна сказати, що вірш «Гей, нові Колумби й Магеллани...» присвячений Україні?

5. Як ви гадаєте, чому вірш «Ти знаєш, що ти - людина...» написаний у формі звертання автора до кожного з нас?

6. Спираючись на прочитані твори В. Симоненка, спробуйте дати відповідь, у чому полягає сенс людського буття?

 

Дискутуємо

1. Прокоментуйте слова Дмитра Павличка, сказані про Василя Симоненка.

2. Підтримайте чи спростуйте твердження про те, що в поезії «Лебеді материнства» можна віднайти спільні риси з українськими колисковими.

3. Як ви розумієте вислів: «В океані рідного народу відкривай духовні острови»?

4. Оцініть значення рефрену в поезії «Ти знаєш, що ти - людина...».

5. Як ви гадаєте, який зміст вкладає поет у слова «жити спішити треба»?

6. Доведіть, що поезія «Ти знаєш, що ти - людина...» закликає до осмислення необхідності активної життєвої позиції та самореалізації людини.

 

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Справжні митці, де вони не народилися б, мають спільне ставлення до тих понять, які окреслив у своїх творах В. Симоненко: до матері, Батьківщини, народу, мови, національних святинь. Кожен з них замислюється над своїм життєвим шляхом, яким він буде - чи як у Симоненкового перехожого, чи як у всіх тих, хто «бездумно волочать у пилюці очі».

Загалом, творчість «шістдесятників» дуже подібна. І не лише в Україні, а й в усіх країнах колишнього СРСР. Бо всі вони знали ціну свободи й любові до рідної матері і землі, що становили для патріотів єдине ціле. Хочете переконатись? Тоді прочитайте вірш вірменського поета Разміка Давояна «Подорож»:

 

Ніч іди, наступну іди

і не зраджуй надію, 

зірку побачиш попереду ти, 

що тільки-но зажевріла.

 

Рік іди і наступний іди,

не полишай дороги, -

вона сама приведе туди, 

де відпочинуть ноги.

 

Тільки не треба, щоб кожен крок

тішив тебе і радував.

Тисячу років іди вперед

Напевно зустрінеш прадідів...

 

Якщо ж за зорею ітимеш ти,

а предків все ж не зустрінеш, -

вірного шляху тобі не знайти, 

і зірку ти не засвітиш.

 

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Л і р й чний герб й - це образ самого автора в його ліриці, а також один із способів розкриття його свідомості, немовби художній «двійник» поета. У багатьох випадках виступає як чітко окреслена особа, що наділена індивідуальністю, психологічною повнотою внутрішнього світу. Проте ліричний герой не може повністю ототожнюватися з автором, хоча й виражає переживання, почуття, думки поета, пов’язані з тим, що стало предметом зображення у творі.

У поезіях В. Симоненка ліричний герой і автор надзвичайно споріднені, мають спільне світобачення і особисті переживання.

 

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Напевно, ви вже знаєте, що в українському фольклорі й літературі часто використовуються символічні образи. У поезії Василя Симоненка «Лебеді материнства» використано символічний образ прекрасного граціозного птаха лебедя. Тож пригадайте, які ще образи птахів вам траплялись у фольклорних та літературних творах і що саме вони означають. Ось, наприклад, що символізує образ зозулі? Напишіть твір-мініатюру про символ того птаха, якого самі оберете з вашого улюбленого твору.

 

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

Сьогоднішнє завдання пов’язане насамперед з вашими знаннями в царині географії та історії. Протягом п’яти хвилин спробуйте написати про таке:

1. Хто такий Колумб і що ви про нього знаєте?

2. Хто такий Магеллан і що ви про нього знаєте?

3. Що це за корабель - каравела?

Можете обрати будь-яке запитання. Влаштуйте конкурс: переможцем вважатиметься той, чия інформація буде найповнішою і найцікавішою. Але розповідаючи, ви обов’язково повинні використовувати образні вислови, лексику із твору «Гей, нові Колумби й Магеллани...» Василя Симоненка.

 

Це матеріал підручника Українська література 7 клас Міщенко

 

Автор: asia2016 от 21-02-2017, 18:15, посмотрело: 2668