Злочини з іменем Бога на вустах (релігійні злочини) » Народна Освіта


Народна Освіта » Кримінальна журналістика » Злочини з іменем Бога на вустах (релігійні злочини)






Злочини з іменем Бога на вустах (релігійні злочини)

анекдот

Розвал Радянського Союзу спричинив сплеск релігійності в Україні: окрім двох наймасовіших релії іи православ'я та католицизму поширен ня набули неорелігії, чимала кількість з яких - деструктивні культи. Ким < адепти таких культів злочинцями (нерідко їхня діяльність суперечить чинному законодавству) або жертвами психологічних маніпуляцій з боку своїх духовних гуру? На це питання немає однозначної відповіді. Найстрашнішою формою поширення деструктивних релігійних ідей < розповсюдження так званої «психічної інфекції», феномен якої досліджують чимало вчених. Ще одні* ю проблемою в суспільстві f зростання релігійної нетерпимості. Почасти засоби масової інформації вносять свою часткувпо-глиблення релігійного розбрату, стаючи на позиції тієї чи іншої сторони в конфлікті.

На жаль, на сьогоднішній день діяльність керівництва та адептів деяких неокультів України виходить за межі загальнокримінальної злочинності Глобально питання існування тоталітарних сект і неорелігій можна віднести до сфери національної безпеки.

Collapse of the USSR caused religious splash in Ukraine: in addition to the most large-scale religions - the Orthodoxy and the Catholicism - neo-religions got their dissemination, a lot of them being destructive cults Who are the adepts of such cults - are they criminals (quite often their activity goes against the legislation) or are they victims of psychological manipulations on the part of their spiritual guru? We don't have the mono-semantic answer to this question. 1Ъе most trighttul mode of the destructive religious ideas spread is dissemination of the so called “psychological infection", the phenomenon that has been studied by many scientists. Another problem in our society is escalation of religious intolerance. Very often mass media contributes into escalation of religious feud by taking sides in the conflict.

Unfortunately, today the activity of administration and adepts of some Ukrainian neo-cults does not fit into the frames of common criminality. Globally the problem of totalitarian sects and neo religions can be attributed to the national security sphere

Свобода віросповідання являє собою один з центральних елементів справедливого та вільного суспільства. Можна сказати, що для багатьох членів радянського соціуму комунізм був своєрідною релігією. Сьогодні, в умовах девальвації ідеології та цінностей колишнього режиму, духовний та ідеологічний вакуум довгий час нічим не заповнювався.

В радянському законодавстві проголошувалася свобода совісті, але здійснення більшості релігійних прав, таких як свобода культу, релігійне виховання дітей, поширення своїх переконань (вільне проповідування), - було, по суті, поза законом. М.Хрущов 1960 року пообіцяв, що в 80-ті роки не лише буде збудовано комунізм, а й те, що люди побачать останнього священика.

Але, не зважаючи на відверту антирелігійну пропаганду, релігійне життя розвивалося, набуваючи часто прихованих, підпільних форм. Особливістю України того часу було те, що місцеве населення відрізнялося досить великою релігійністю: в середині 80-х в Україні діяла половина з усіх зареєстрованих релігійних організацій СРСР.

Україна як держава досить повільно інтегрується сьогодні в світове співтовариство. Але релігійні рухи вже давно переступили державні кордони.

Неорелігії набувають сьогодні загрозливої потужності, володіючи сотнями тисяч послідовників у багатьох країнах світу, розгалуженою і добре зорганізованою інфраструктурою, пропагандистськими методиками, поліграфічними базами тощо.

Щодня зростає кількість їхніх адептів (особливо, за рахунок країн колишнього СРСР, в яких протягом сімдесяти років Радянської влади панувала атеїстична ідеологія), а відтак, могутнім стає і фінансовий ресурс.

Так, Росія сьогодні займає третє місце в світі за кількістю тоталітарних сект, що діють на її території. Для порівняння: в РФ нараховується 2500 сект, в США (де кількість населення перевищує кількість населення в РФ) 3000 сект, в Італії - 400 сект. При цьому чисельність росіян, залучених у подібні організації, сягає 1 мільйона чоловік. Сьогодні в Україні діють понад 1 000 осередків новітніх рухів і сект. Серед представників сект 62% складають жінки, понад 51% - молодь віком від 20 до 29 років.

Зазначимо, що релігійні організації в Україні - це організації, які утворюються і діють з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру. Відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійними організаціями в Україні є: релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, релігійні об’єднання. Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії, які добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб (помісна церква). Остання може діяти без державної реєстрації статуту. Релігійні управління і центри повинні діяти за умов державної реєстрації їхніх статутів. Вони можуть засновувати (якщо це передбачено їхніми статутами) монастирі, релігійні братства, місії.

Нерідко доводиться чути, що виникнення груп і сект притаманні лише суспільствам перехідного типу, до яких належить і Україна. Але наш соціум є частиною світового релігійного процесу. Серед чинників та певних особливостей процесу модернового релігієтворення у нашій державі можна виділити соціально-економічну та політичну нестабільність, котрі постійно провокують відчуття невпевненості та соціальної і духовної незахищеності. На жаль, пострадянському соціуму притаманні девальвація цінностей тоталітарного режиму та духовно-ідеологічний вакуум, який довготривалий час нічим не заповнюється. При цьому українці, які ментально плюралістично ставляться до інакомислення, є духовно не захищеними від зовнішніх ідейних впливів.

Деструктивні й тоталітарні секти.

Як відомо, в Україні і світі сьогодні виділяють чотири типи релігійних організацій:

1.    церква,

2.    деномінація,

3.    секта,

4.    харизматична громада.

На жаль, наша держава не має чіткого поняття секти та не проводить боротьбу з такими організаціями. За законодавством України, діяльність таких організацій дозволена, якщо немає прямої заборони згідно судового рішення з даного конкретного випадку; злочинами вважаються лише ті, які передбачені кримінальним законом.

Вважається, що сектантство - це еклектична суміш уривків (фрагментів) кількох релігій, а також марновірств, надання їм крайніх форм, нерідко агресивного начала. Саме тому в людини, котра пов’язала своє життя із сектою, через деякий час непомітно прогресує звуження ціннісних критеріїв життєдіяльності та світогляду

Для сект характерним є виражений більшою або меншою мірою доктринальний конфлікт з пануючою конфесією, себе вони розглядають, як єдиний шлях до спасіння. Також для сект характерні звинувачення пануючої конфесії в спотворенні віровчення та заклики до повернення до релігійних «першоджерел». Деякі дослідники розглядають секти як рухи релігійного протесту. Ці форми протесту можуть різнитися в різних сектах, однак майже в усіх випадках їх об’єднує заперечення авторитету загальновизнаних світових релігій, а нерідко й авторитету світської влади. Нами пропонується вирізняти такі характерні ознаки секти, як 1) базування на штучно створеному віровченні; 2) відокремлення від якоїсь із релігій (спільнот), прийняття власних доктринальних норм (спотворення існуючих) та створення організаційної структури.

Сьогодні секти умовно поділяються на тоталітарні та деструктивні. Останні є крайньою формою тоталітарних сект (їх ще називають «секти-вбивці»). Слід відмітити, що грань між тоталітарними та деструктивними сектами настільки тонка, що може легко стертися, особливо, якщо взяти до уваги той факт, що в основі як однієї, так і іншої форми неокульту лежить воля однієї людини - лідера, гуру, духовного батька.

Деструкція (лат. - destructio) - це порушення чи руйнація нормальної структури чогось. Деструктивні культи наносять державі шкоду тим, що їх члени нерідко зрікаються мирського життя, участі в житті суспільства або починають активно чинити протизаконні дії, перебуваючи під впливом своїх гуру. У значної частини адептів деструктивних культів спостерігається порушення фізичного та психічного стану. Більшість деструктивних культів є тоталітарними.

Секта і деструктивний культ - не тотожні поняття. Деструктивні культи, зазвичай, виокремлюють із загальної кількості.

Деструктивний купьт - релігійна організація, яка має на меті свідоме вбивство, доведення до самогубства чи заподіяння серйозної шкоди здоров’ю своїх адептів чи сторонніх людей.

Поряд із деструктивним культом існує тоталітарний культ.

Тоталітарний культ - релігійна організація, в якій переважає чітка пірамідальна ієрархія з однією або кількома особами на верхівці такої структури, які наділені практично необмеженою владою.

Але є дуже серйозне питання: яким є критерій тоталітаризму? На думку деяких дослідників, головним критерієм тоталітаризму є те, що тоталітарним культом є особлива організація, в якій шкідливі наміри лідерів приховуються під релігійним, оздоровчим, освітнім прикриттям.

Тобто, йдеться про те, що є «правдиві» релігії, де філантропічна діяльність є усвідомленням релігійного обов’язку, та релігії «фальшиві», де така діяльність є лише так званим прикриттям.

Обидва культи мають спільні риси, що полягають у наступному: обов’язкова наявність «персоніфікованого бога» (гуру), наставника, «посередника», пастора, на якого перенесені властивості божественного «першоджерела»; жорстка ієрархія та дисципліна, безумовна підлеглість «молодших» «старшим»; просування по ієрархічній драбині всередині секти пов’язане з випробовуваннями (ініціації); формування в адептів сильної залежності від організації та вчителя, складність покинути секту через психологічну залежність, котру, нерідко, зняти може хіба що психотерапевт; можливе застосування психотропних речовин та нетрадиційних психотехнологій до адептів; переважною мірою активні, нав’язливі, агресивні методики вербування. Кримінальні схильності сект виходять з їх фанатичності, вседозволеності щодо обрання засобів їхнього досягнення, сліпого підкорення духовному наставнику.

Експерт з питань культів Д.Фінна вважає, що будь-який культ має такі характеристики:

1.    Використовує психологічний примус для залучення, нав’язування поглядів і утримання членів. В наявності особливі привілеї для лідера і його оточення через їхню обра-ність.

2.    Формується тоталітарне товариство й спосіб думки «ви багато втратите, якщо не вступите до нього».

3.    Засновник - самопризначений лідер, догматичний, месіанський. Ні перед ким не підзвітний, такий, що начебто має «божий дар».

4.    Божественний заклик, що виходить від божественного джерела, чують лише члени даної групи, зазвичай, завдяки «божественного натхнення».

5.    Послідовники культу вважають, що мета виправдовує засоби, особливо це стосується отримання фінансів та залучення нових адептів.

6.    Людству раз-у-раз посилаються божественно натхненні послання про необхідність схаменутися та рятуватися.

7.    Група, зазвичай, переконує, що здатна змінити (зупинити) прийдешні катаклізми (повені, землетруси тощо).

8.    Послідовники культу переконані, що захищені божественними (неземними) силами.

9.    Життя адептів стає для них чимось другорядним, віровчення починає домінувати над свідомістю, зрештою вони перетворюються на своєрідних зомбі.

10.    Власна мова - так званий «сектантський жаргон».

Цілі та завдання діяльності представників неокультів, зазвичай, мають подвійний характер: офіційно декларовані (проповідницька діяльність, спасіння душ адептів) та приховані (покращення власного матеріального становища, розширення владних повноважень). Дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать про те, що нині відбувається зрощення неорелігій з політикою та політиками. Загальним об’єктом спрямувань діяльності новітніх культів є суспільна свідомість, спеціальний об’єкт - свідомість та, нерідко, підсвідомість конкретної особи. Крім того, слушно говорити й про об’єкт проникнення - не лише конкретних людей, а про цілі соціальні та етнічні групи, політичні партії та громадські організації, державні установи, правоохоронні органи та спецслужби, центральні й місцеві органи влади та управління, судову систему тощо. Загальне для деструктивного та тоталітарного культів: претензія на «харизматичне» лідерство, нетерпимість або зверхнє ставлення до традиційних релігій та національно-духовних цінностей, що на них грунтуються, зовнішня благопристойність (культові новоутворення проголошують себе послідовниками благородних цілей), приховування справжніх цілей та наслідків діяльності культу (нерідко навіть від найнаближеніших адептів), свідоме викривлення і спотворене тлумачення (маніпуляція свідомістю) священних текстів та їх адаптація до власних догм.

Певні дослідники окремо виділяють (крім деструктивних та тоталітарних сект) ще псевдорелігійні рухи (так звані неорелігії).

Вони розвинули свою активність 1960-1970 років у країнах розвиненого Заходу, а після того, як «залізна завіса», що відділяла країни колишнього СРСР від усього світу, впала, почали експансію на наших теренах. Зазвичай, на першому місці в неорелігіях є так звана «східна релігійність», тобто елементи індуїстичного походження, буддистського і таоїстичного, а також езотеризм, теософія, психологія. Багато з таких рухів приймає за основні засади своєї діяльності медитативні техніки під керівництвом гуру, психотехніки та окультні практики.

Чому сьогодні почали з'являтися нові види релігійних організацій?

Вважається, що однією з причин є зміна пріоритетів у житті людини: з першорядного елементу духовне життя перетворилося на факультативне, таке, що доповнює основні види діяльності. З метою пристосування до нових потреб церква (новітні релігійні рухи) почала пристосовуватися до сучасного темпу життя, а відтак модернізуватися, мімікрізуватися, спотворюватися.

Така ж доля спіткала і їхні віровчення. Звичайно, процеси модернізації церкви (релігійних рухів) не можна ототожнювати з деструктивними процесами, але в аналізі ситуації, що склалася, ми стикаємося з новим цікавим явищем: релігійним маркетингом, змішуванням сакрального та релігійного в діяльності як окремих релігійних організацій, так деяких проповідників. Це явище активно супроводжується використанням маніпулятивних технологій з метою підвищення ефективності прозеліційної діяльності релігійних громад. Іншими словами, деякі релігійні громади, з метою залучення щонайбільшої кількості віруючих, почали вдаватися до методів агресивного піару, зокрема, застосовувати психотехнології, спрямовані на свідомість та підсвідомість потенційних та реальних адептів.

На жаль, ці процеси пов’язані напряму з початком ери домінуванням економічних цінностей в суспільному житті, а також уривчастим (епізодичним) правовим регулюванням діяльності релігійних громад з боку держави.

Додатковим чинником, що не сприяє справі наведення порядку у даній царині, є зумовлена прогалинами в законодавстві відсутність координації між правоохоронними органами у провадженні діяльності, спрямованої на виявлення, попередження та недопущення негативних проявів у релігійній сфері.

Чому деякі люди прагнуть до вступу в секти?

Один із ватиканських рапортів нараховує кілька таких причин: потреба приналежності, почуття спільноти (самотність); пошук відповідей; прагнення інтегральності; пошук культурної ідентичності; потреба бути особливим, відрізнятися; пошук трансцендентного; потреба в духовному керівництві (залежності); потреба залучитися до певного виду праці (незайнятість, нудьгування, відсутність сенсу). Дуже часто до сект людей заганяє страх і тривога (ось чому секти розповсюджуються в періоди неспокою в політичному та соціально-економічному житті країни; так було під час і після Великої Вітчизняної, такий же стан справ спостерігається і зараз). Г.Юнг слушно зазначав, що сучасна західна культура зайво раціоналістична і тому витиснуте в підсвідомість ірраціональне знову і знову опановує розум і викликає у певного прошарку людей непереборний потягу до містичного.

В людині існує природна потреба вищих цінностей: в глибині свого єства вона не хоче і не може жити без авторитетів і зобов’язань. Окрім загальновизнаних догматів, культів та неорелігій ми знаємо також культи розуму, культи морального обов’язку, культ пролетарської солідарності (соціалізм), культ сили і свободи (Ніцше), культ ероса, і навіть культ грошей (капіталізм).

Член секти: жертва чи злочинець?

Зазначимо, що вступ людини до секти є дуже показовим соціально-психологічним тестом для неї. Так само розповсюдже-ність сектантської ідеології можна вважати опосередкованим показником психічного здоров’я української нації.

Рішення щодо членства в секті є результатом двох сил, котрі взаємодіють між собою. Йдеться про тактики, які використовують секти і про особистісні причини людини. Щодо останніх, то сектанти, зазвичай, звертаються до осіб, які перебувають у незвичному, нестійкому психологічно стані. Це може бути період втрати або зміни роботи, провал при вступі до навчального закладу, втрата родича (смерть), розрив стосунків із коханою людиною, зміна способу життя, місця постійного проживання та інші внутрішньособистісні конфлікти.

У психології існує такий термін - партиципація. Для адепта це означає вибір Бога, релігії та форми служіння йому. Що саме обирає людина - залежить від стану її свідомості на момент партиципації. Інша залежність - від психологічного, нейролінгвістичного та іншого виду впливів, що виходить з боку оточення і спрямований на свідомі та підсвідомі шари психіки. Серед дослідників даної проблематики немає єдиної думки щодо того, хто саме і чому потрапляє до сект: туди звертаються представники різних соціальних прошарків, верств, вікових категорій, члени, як неблагополучних, так і гармонійних сімей, люди різних світоглядів, професій. На думку професора Інституту судової психіатрії ім.Сербського Ф.Кондратьєва, до сект потрапляють два типи особистостей: 1) люди з добре розвиненим критичним мисленням, позбавлені невротичних комплексів, великою мірою самостійні, такі, що орієнтуються на макросоціальні, духовні цінності, в них спостерігається незадоволення гедонізмом у сучасному суспільстві, інформаційний голод, потреба пізнання істини та своєї ролі в цьому світі; 2) особи, котрі характеризуються відсутністю особистого захисту за наявності фрустрації (психічного стану переживання невдачі, що виник за наявності реальних чи уявних перепон на шляху до певної мети). Таким людям потрібний катарсис - очищення від комплексів неповноцінності, психічних травм, невротичного конфлікту тощо.

Наприклад, зазвичай, ірраціональні форми релігійного досвіду, до яких входять екстаз та містичні переживання, приваблюють істериків. Секти, що сповідують жертовність, мотиви страждання, приваблюють депресантів. Рухи, котрі несуть ненависть до ворогів віри, притягують параноїків.

Нами пропонуються наступні складові психологічного портрету сектанта: залежні розлади особистості; некритична відданість лідеру; повна керованість; психологічна залежність від вочевидь абсурдних поглядів та уявлень; поява поглядів щодо неповноцінності людей за релігійними ознаками; екстремізм.

Коли людину вербують до деструктивної тоталітарної секти, спочатку її оточують любов’ю і турботою. Це називається «бомбардування любов’ю». Потім любов і турботу вже не дарують - їх потрібно заробляти, доводячи свою лояльність спільноті та роблячи щедрі пожертвування.

Після того, як особу втягнули в секту, починається психологічна обробка нового члена: посилюється контроль над його контактами (де і з ким проживає адепт), група намагається ізолювати особу від родини, замістити йому рідних та близьких. Член секти починає надто багато замислюватися над собою та своїми вчинками, стає чутливим, заляканим тим, що може будь-якого моменту впасти в немилість групи, яка лишається єдиною підтримкою в житті. Нерідко в сектах запроваджують випробовування голодом (строгі пости або ж дієти із підвищеним вмістом цукру або недостатнім вмістом білку сповільнюють психічні процеси). Це призводить до того, що людина виснажується не лише фізично, а й психологічно, що полегшує ма-ніпулятивний вплив на неї. Ще одна розповсюджена практика - позбавлення сну та примушення проводити весь час у молитвах. Через кілька днів такого «режиму» люди починають бачити галюцінації, чути «потойбічні» голоси. До того ж члени секти постійно зайняті роботою, суворо підкорені графіку. Останній може включати довгі лекції, інтенсивні консультації наодинці з лідером, колективні молитви та співи тощо. Залишається дуже мало часу на усамітнення та роздуми. Великого значення в діяльності сект мають покарання. Повністю маніпульовані адепти найчастіше сприймають кару із твердим переконанням, що вони дійсно її заслужили. Ще одна ознака - обмеження або ж повна заборона доступу до світських джерел інформації. Адепт ізолюється, замикається на житті секти. Та ж інформація, яка до нього доходить, фільтрується вищим керівництвом секти, видозмінюється: лише лідер вирішує, що мусить знати член секти. При цьому адепт постійно підпадає під бомбардування радикальних ідей та вірувань, йому зовсім не дається часу на аналіз та перевірку інформації. Постійні сповіді ставлять адепта в умови, за яких знищується кордон особистості та повністю нівелюється її вартість. «Система» починає повністю контролювати свідомість члена секти, а відтак має можливість вживати заходів для коригування методів психологічного впливу та тиску.

Щодо особливостей методів, котрі застосовуються під час ритуальних заходів неокультовими організаціями, необхідно зазначити, коли людина переживає моменти екстазу (наприклад, релігійного), в її організмі виробляються ендорфіни - речовини, подібні до наркотичних. Вони створюють відчуття польоту, ейфорії, щастя. Схожі відчуття знайомі творчим людям, а також альпіністам, які піднялися на вершину гори - після виснажливого сходження - екстаз і близькість до Бога! Заради кількох таких хвилин «гурмани» відчуттів готові на будь-які жертви. Саме тому психологи і психіатри порівнюють представників певних неокультів та містичних об’єднань з наркозалежними людьми, готовими на все заради чергової дози дурману. Наркоман досягає екстазу, вводячи вміст шприца у вену; неокультисти запозичують із східних релігій різноманітні психотехніки, що допомагають впливати безпосередньо на центр задоволення в нашому мозку. Незабаром, людина стає залежною від власноруч спровокованих біохімічних реакцій в своєму організмі.

Відомий італійський дослідник, директор Центру з вивчення новітніх релігій М.Інтровіньє зазначає, що нечесні засоби, введення в оману, психологічний тиск мають, здебільшого, місце в діяльності неокультів. І в деяких випадках подібні практики підпадають під дію кримінального законодавства.

«Закони слід застосовувати: від релігії потрібно вимагати не меншої чесності, ніж від комерційних підприємств. Треба захищати слабкого споживача, включно споживача духовних благ», - вважає М.Інтровіньє.

Керівництво сектами найчастіше використовує деструктивні методи впливу на психіку адепта, саме тому в останнього спостерігається дезадаптація (відчуження від звичного середовища, агресія проти «чужих», котрі не належать до кола сектантів, фанатичне відстоювання сектантської ідеології серед родичів, близьких, друзів) соціально-психологічні проблеми тощо.

В комплексі, можна стверджувати, що в більшості сект мають місце трудова, фінансова, емоційна, психологічна експлуатація адептів.

Окремої розмови потребує дискутована неодноразово тема - існування (не-існування) такого явища, як психічна інфекція.

Давно помітили, що в певний час великі групи населення, а іноді й цілі країни впадають у колективне божевілля - феномен отримав назву «психічних інфекцій». Це явище вчені, в тому числі відомі українські психіатри І.Сікорський та М.Країнський почали досліджувати наприкінці XIX - на поч.ХХ ст. Академік Бехтерев говорив про два шляхи впливу оточуючих на нашу психічну сферу: з допомогою логічного переконання і не через свідомість, а через «чорний хід», шляхом навіювання через слова, жести, рухи. Для виникнення так званої «психічної епідемії» необхідні носії ідеї, людські маси й особливі соціальні умови в суспільстві. У переломні моменти історії, коли звичне життя раптом стає дибки, невпевнених у собі людей стає більше, і вони легше стають іграшкою навіювання. Недарма в романі М.Булгакова «Майстер і Маргарита» в події у вар’єте лікарі побачили дію масового гіпнозу: у 1930-ті роки в країні була цілком придатна для психічної епідемії обстановка... Вчені поділяють усі колективні психози на чотири об’ємні групи: соціальні, парарелігійні, етнічні та пов’язані з явищами технічного прогресу. Сьогодення представляє нам психічні епідемії в повному асортименті. Звісно, не обминули вони й Україну. Серед активних діячів парарелігійних рухів зустрічається чимало паталогічних особистостей, які мають дар передавати свої переконання людям (наприклад, Кривоногое і Цвигун із «Білого Братства»), передусім тим, хто має ослаблений психологічний або соціальний імунітет. При цьому зовсім необов’язково, щоби цей лідер мав високий інтелект, та й сам зміст «заразної» ідеї може бути на диво безглуздим. До речі, такі складні явища, як народні заколоти, революції й інші суспільні рухи, теж можна розглядати як вид психічної епідемії з усіма закономірностями їхнього виникнення та розвитку. У середині минулого століття у Франції було виділено термін політичний психоз (folie polytugue). Густав Лебон у свій час обстоював свою теорію «зараження»... Сьогодні вочевидь, що те, яку роль зіграє та чи інша епідемія в житті суспільства багато в чому залежить від її ідеологічного наповнення. Даремно тато Дяді Федора з мультфільму «Простоквашино» стверджував: «З глузду поодинці з’їжджають. Це тільки на грип усі разом хворіють». Заразитися можна не лише вірусом, а й душевним розладом...

Розвитку цього соціального явища багато в чому сприяють, як не дивно, засоби масової інформації. Саме вони нерідко створюють умови для формування містико-магічного мислення у населення, як стверджують деякі спеціалісти. «Відповідні статті, рекламні тексти, телепередачі глибоко впливають на психіку людей, особливо дітей і підлітків, а також дорослих, поглиблюють в них забобонні корені і втягують в процес інфікування осіб із різним інтелектуальним потенціалом. У результаті взаємне навіювання в родинах, школах і колективах узагалі, з урахуванням невисокої психологічної культури частини населення, викликає психосоціальне зараження всього суспільства» (В.Гаташ).

Релігійна нетерпимість

Доречним буде згадати вислів: «Неприпустимо плювати на священні символи і ображати релігійні почуття тільки тому, що вони не є власними». Коли ми говоримо про злочини, здійснені з використанням релігійних почуттів людини, слід зазначити одну з провідних детермінант: релігійну нетерпимість. Релігійна нетерпимість

- це нетерпимість, мотивована чиїмись особистими релігійними переконаннями або практикою, або власне нетерпимістю до інших релігійних вірувань або практик. Вона може проявлятися як на культурному рівні, так і у вигляді складових догмату релігійних груп. Щороку міжнародна організація «Human Rights First» робить огляд ситуації в 56 державах-учасницях Організації по безпеці і співпраці в Європі (ОБСЄ), що охоплює територію від російського Далекого Сходу і країн Центральної Азії, Європу і Північну Америку. Мета «Human Rights First» - підвищити ступінь суспільної уваги до злочинів на релігійному грунті і тих проблем, які вони створюють у такому різноманітному за своїм складом соціумі. «Велика частина цих злочинів, - зазначається у звіті «Human Rights First», - мотивованих забобонами і ненавистю, стала буденним явищем: вибиті вікна, фізичне насильство, спалені будинки, погрози». Висновок, який роблять щороку провідні експерти «Human Rights First»: «Ми закликаємо посилити кримінальне законодавство і правозастосування в області злочинів на грунті ненависті. Суворіші закони, спрямовані безпосередньо на протидію насильницьким злочинам на грунті ненависті, є дієвим механізмом підвищення ефективності профілактики, розслідування і покарання таких злочинів. Ми також закликаємо уряди розпочати офіційний моніторинг і збір даних, щоб заповнити інформаційний вакуум в цій сфері. Всі ці інструменти необхідні для оцінки явища дискримінаційного насильства стосовно певних груп населення». (Мова йде в першу чергу про мусульманське населення в не-мусульманських країнах). Безперечно, журналістам в цій царині належить провідна роль - формувачів громадської думки, а також функції громадського контролю.

Експерти Проекту «Релігійна нетолерантність в публічному житті, мас медіа та системі освіти» зазначають, що важливим елементом збереження релігійної свободи є захист чи дотримання релігійної толерантності в публічному житті, в публікаціях ЗМІ, в системі освіти. Експерти Проекту назвали ЗМІ одним з основних збудників релігійної нетерпимості. І в той же час вони вважають, що саме ЗМІ мають сприяти поширенню релігійної толерантності в широких масах населення. Крім ЗМІ, експерти назвали найбільшими носіями релігійної нетолерантності громадські мирянські організації та інституції, що ведуть боротьбу з новими релігійними рухами. Слід додати, що серйозному аналізу експерти піддали й шкільні підручники.

Так, О.Недавня, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.Сковороди НАН України, проаналізувавши зміст шкільних підручників з історії, зазначила, що в них учням нерідко подається спотворений, однобокий погляд на історію релігійного життя в Україні або навіть зневажливе ставлення до релігії як такої. «Зокрема, Католицька Церква називається ворожою для України... католиків та протестантів або згадують переважно як ворогів чи принаймні неприятелів (в минулому), або просто зовсім ігнорують (в сучасності), а православних взагалі висміюють».

Найнебезпечніші секти в Україні та в світі

2007 року вікарій Київської Митрополії єпископ Бориспільський Антоній назвав найбільш небезпечні для особи релігійні культи України. До них він зарахував «Свідків Ієгови», «Церкву саєнтоло-гії», «Товариство свідомості Крішни», «Білий лотос» і харизматичні релігійні групи, до яких відніс «Посольство Боже». Саме ці організації, на думку православного ієрарха, становлять найбільшу небезпеку для особистостей послідовників.

Деструктивність або тоталітарність цих об’єднань визначаються не їхніми віруваннями, а методами діяльності.

За даними Державного комітету України у справах національностей та релігій сьогодні в Україні діє понад 32 тисячі релігійних організацій, в тому числі понад 30 тисяч громад, більше половини з яких православні. Церковна інфраструктура складається з більше ніж 300 духовних центрів та управлінь, 175 вищих та середніх духовних навчальних закладів, 386 діючих монастирів (з них 206 - православні), 309 різноманітних місій.

Вважається, що слово «секта» пішло з латини - seco, secare - відтинати, відділятися від когось, або ж sequi, sequor - йти за кимось. П’ятикратно в Новому Заповіті воно заміняє грецький термін airesis. Та іноді латинський перекладач залишав грецький оригінал heresis (єресь). Обидва поняття в практиці рівнозначні, в перекладі вони означають «вибір».

Пізніше воно набрало значення, що залишається актуальним і в наш час: заперечення певної правди, що міститься у вірі.

Треба сказати, що вже в давнину поняття «секта» означало релігійно-суспільні рухи, котрі відірвалися від християнства і привласнювали собі певні особливі якості.

Секти дехто називає чорною прикметою сьогодення. Але говорити, що сектантство - ознака лише нашого часу - грішити проти правди. Так, термін «секта» застосовувався в царській Росії офіційною православною церквою з метою маргіналізації нових християнських церков і течій, які руйнували монополію російської православної церкви і переслідувалися. Щоправда, «сектантами» тоді ж називали і представників шкідливих аморальних груп.

Не можна стверджувати, що секти в Україні - закордонне запозичення, котре стало можливим через руйнування «залізної завіси», що оберігала ідеологію на теренах колишнього СРСР. Нова хвиля Протестантизму в Україні в кінці 18 ст. дала поштовх до поширення таких ідей, як баптизм, євангелізм, адвентизм тощо. (За радянських часів вони переважною мірою вважалися сектантами та прихованими екстремістами). Відомими групами слов’янського походження біли духобори, молокани, хлисти. Так, ще у 18 ст. духобори осіли на Катеринос-лавщині, Харківщині і в Таврії. Секту ліквідували лише за часів СРСР. Відгалуженням духоборів були молокани, які поділялися на «пріс-ників» (не вживали квасного, цибулі та часнику), «обрядників» (оголошували себе незалежними від людських звичаїв), «общих» (мали спільну власність), «скакунів» (скакали під час молитовних зборів до знесилення) та інші. Хлисти (або їх ще називали в народі «шалапутами») прийшли в Україну в середині 19 ст., за часів СРСР їх спіткала доля більшості сект - вони не пережили утисків та зникли.

Слід додати, що під час Другої світової війни і відразу після неї на території України виникли понад десять нових сект, серед яких чорнохристівці, апокаліптики, острійники тощо. Сектантська активність після війни пояснюється з психологічної точки зору сильним емоційним потрясінням адептів протягом окупації та бойових дій та пошуком заспокоєння, умиротворення в духовному середовищі; з організаційно-управлінської точки зору дане явище також нескладно пояснити тимчасовим послабленням державного (тоталітарного) контролю за духовним життям своїх громадян через багатовектор-ність завдань відбудови радянської державності повоєнного зразка.

За підрахунками деяких дослідників, сьогодні в Україні прихильники нетрадиційних релігій становлять 1-2% від усіх віруючих, а серед них - невелика частка є членами деструктивних тоталітарних сект.

П'ятидесятники. Ця назва відбиває теологічну особливість цього руху: вона засвідчує важливість події, що сталася у свято П’ятидесятниці в Єрусалимі (зішестя Духа Святого на 50-й день після Воскресіння), і віру в те, що духовна сутність П’ятидесятниці є не лише фактом життя церкви, а й повторюваним явищем.

Адвентисти сьомого дня. Адвент - перекладається як «пришестя». Для них характерними є вчення про «небесне святилище» та «дослідницький вирок (суд)».

Адвентисти вірять у те, що 22 жовтня 1844 року Христос увійшов у небесне святилище, щоб прочитати життєпис усіх людей - це

і є початок Суду. Адвентисти мають дещо відмінний від усіх погляд на людську душу - вони асоціюють її з тілом, відкидаючи безсмертність душі. Адвентизм став основою для зародження нової течії релігійних рухів, котрі ми спостерігаємо сьогодні в Україні, зокрема, Свідків Єгови. Останні не беруть участі у виборах, не вступають до політичних партій, рухів, спілок.

Нижче нами наводяться приклади діяльності найвідоміших деструктивних і тоталітарних культів в Україні та світі.

«Храм народів». Очолювався Джімом Джонсом (США). Члени культу, головним чином представники Північної Каліфорнії, переїхали за закликом лідера у джунглі Гайяни. (Конгресмена від Сан-Франциско Лео Раяна та чотирьох його помічників, які прибули до Гаяни 1978 року на прохання місцевих жителів, котрі скаржилися на прибульців-адептів культу, застрелили прямо в аеропорту). Культ існував з 1950-х років. 1978 року, за наказом лідера, 911 адептів випили напій з ціанідом й померли. Батьки спершу давали отруту своїм дітям, потім пили самі. Джіма Джонса також знайшли серед мертвих. Переказують, що під час масового самогубства було кілька окремих випадків прояву непокори, але бунтарів змусили підкоритися волі більшості.Російське відділення японської секти «Аум Сінріке»(заборонене в РФ 1995 року). У перші роки після розпаду СРСР секта розгорнула бурхливу діяльність у Росії, організація щодні віщала по радіо, мала телепрограму, влаштовувала грандіозні концерти «астральної музики». Число послідовників вимірювалося декількома десятками тисяч чоловік. Крім того, деякі члени секти намагалися вивозити з РФ технології виробництва зброї й бойових отруйних речовин. Є свідчення російських членів секти, які переконані, що на них випробовували дію невідомих отруйних речовин як засобів впливу на людську психіку. (Секта відома газовою атакою в токійському метро (1995 рік), в результаті якої загинули 12 чоловік і більше п’яти тисяч отримали сильні отруєння. На рахунку японського керівника секти Секо Асахара більше 17 тяжких злочинів, серед яких організація вбивств, викрадань людей. виробництво зброї масового знищення).

Сьогодні секта продовжує своє напівлегальне існування в Москві, намагається створити інфраструктуру і в Україні.

Сатанізм - наслідок обожнення диявола, образ якого створено релігіями іудаїзму та християнства. Відродженням сатанізму слід завдячувати випускникові Кембриджу Алістеру Кроулі (1975-1947), який, начебто, уклав угоду із Сатаною та називав себе «Великим звіром Об’явлення». Він підтримував ідею принесення людей у жертву. Взагалі договір між адептом секти та Сатаною може бути усним або ж письмовим; в останньому випадку сатаніст підписує його власною кров’ю. Інколи послідовники культу викреслюють свої імена з церковних книг і вписують їх у «книгу Сатани», яка зберігається в головного жерця. Новонавернений до сил зла проходить «хрещення» сумішшю сірки, води та солі й отримує нове ім’я. У сатанинському культу велику роль відіграють забобони та навмисно провоковані психічні розлади в адептів. Сатанинський світогляд сповідує світ, у якому Богові переважно приписують тиранічні риси, а Люцифер виступає визволителем, який несе людству знання, силу та владу. 1966 року послідовник Кроулі Ентоні Лавей (США) заснував Церкву Сатани і написав «Сатанинську Біблію». В Україні сатаністи з’явилися у 80-х роках XX ст. у вигляді сект Орден Чорного Кола, Зірка Смерті, Партія Сатаністів, Церква Сатани, Чорне Братство, Чорний Орден, Легіон Темряви тощо.

«Церква Єднання». Проповідування її засновника Сон Міонг Муна розпочалися на Далекому Сході, в Південній Кореї та США в середині минулого століття. Послідовники називають Муна месією, який має Абсолютне Знання. Мун переписав Біблію (його праця «Божественний принцип») з позицій східної філософії. Він прищеплював віровчення, згідно якого існує декілька «трійць»: перша - Бог, Адам і Єва, друга

- Адам, Єва та Сатана, третя - Бог, сам Мун та його дружина. Крім духовного лідерства, Мун претендує й на політичне. Сьогодні в світі нараховується більше 2 мільйонів його послідовників, є вони й в Україні, тут ведеться активна місіонерська робота. 1996 року в справі управління релігієзнавчої та аналітичної роботи Держкомрелігій з’явилася така інформація: «Проведений аналіз свідчить, що певна кількість нетрадиційних культів (в тому числі й «Церква Єднання») порушують гарантовані Конституцією права людини. Зокрема, жорстка, ієрархічна, авторитарна структура зазначених суб’єктів не лише суперечить загальноприйнятим демократичним цінностям, але й підкорює їхніх членів абсолютній владі лідерів... Згідно висновків Інституту психології АПН України, Українського НДІ соціальної та судової психіатрії, зазначені суб’єкти використовують прийоми, в тому числі багаторазові культові ритуали, комплексна дія яких знижує вольову та розумову діяльність людей, позбавляє їх критичного мислення, нав’язує їм внутрішні, необумовлені цінності, робитьїх психічно залежними...».

«Велике Біле Братство». Започаткувало свою діяльність 1990 року в Києві. На чолі секти стояли Марія Деві (Марина Цвігун, випускниця факультету журналістики КНУ імені Т.Шевченка) та її чоловік Віктор Кривоногое, фахівець у галузі мікроелектроніки, кандидат наук. Нова течія проголосила себе надрелігією. Характерними її рисами було намагання синтезувати елементи традиційних релігій і східних філософій, запозичення теософських ідей, звернення до біоенергетичних теорій і окультних доктрин. Морально-етичною основою для віровчення було проголошено існування зла, гріха та моральних наслідків за погані вчинки, закон карми. Душа протиставляється тілу, і її вдосконалення досягається медитативними практиками та відмовою від чуттєвих задоволень. Поступово діяльність Братства набула антисоціального спрямування. Керівництво Білого Братства почало випробовувати на адептах (в основному, це була молодь шкільного та студентського віку) методики насильницького управління психікою та поведінкою, внаслідок чого їхня повна психологічна реабілітація тривала більше двох років, а де-інколи не досягала результатів взагалі. Керівники культу налаштовували адептів проти рідних, називаючи їх «приспішниками сатани». В Києві у Білого Братства був чималий особняк, обнесений триметровою стіною з колючим дротом нагорі; на території маєтку проживали кілька десятків людей в досить тяжких, виснажливих для організму умовах. На жовтень 1993 року адепти планували акт масового самоспалення.

1993 року білі брати вдалися до силового захоплення Національного історико-культурного заповідника «Софія Київська». Правоохоронні органи протистояли захопленню та вдалися до масових арештів послідовників вчення (загалом було арештовано 616 осіб). Вже перебуваючи в слідчому ізоляторі, 137 адептів оголосили голодування. Виявилося, що керівництво секти відпрацювало із своїми адептами лінію поведінки в тюрмах, СІЗО та психіатричних лікарнях. Деякі білі брати вдавалися до спроб самознищення при арешті.

Результатом діяльності секти є тривалі терміни ув’язнення, до яких були засуджені керівники секти. Чималу кількість адептів так і не змогли вивести із зазомбованого стану. Сьогодні спостерігається відродження секти у великих містах України.

«Білий /Іотос». 1987 року мешканець Черкас В.І.Скубаєв створив своєрідний клуб будистів. Незабаром організація створила розгалужену мережу філій у Києві, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні, Луганську, Львові, Дніпропетровську та інших великих містах України. Для зарахування до школи-клубу кандидат подавав заяву, де писав про добровільну відмову від громадянських прав і свобод, а також просив вважати його власністю «Білого Лотоса». Вихід із секти дозволявся лише за умови виплати «вчителю» значної суми. Скубаєв планував створити політичне об’єднання під характерною назвою «Партія арійського єднання» та намагався просунути своїх людей до органів місцевої влади. Проти членів цієї організації було порушено кримінальні справи за різними статтями КК (незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут зброї тощо). Судові органи винесли рішення про відмову в реєстрації клубу, але той змінив назву та статут і продовжує існувати.

Саентологія в Україні. Саентологи офіційно зареєстровані в кількох містах України. 2000 року працівники МВС встановили наміри громадянина Молдови В.М.Землякова організувати в Києві у винайманій для цього приватній квартирі нелегальні платні курси «з підвищення інтелекту людини». Після складання протоколу про порушення паспортного режиму, емісар з Молдови виїхав за межі України. Було встановлено, що він намагався створити всеукраїнський координаційний центр послідовників Хаббарда, здійснюючи при цьому спроби підкорити своєму впливові органи влади, фінансово-комерційні структури, втягнути в діяльність своєї групи викладачів та студентів вишів. Організація саєнтологів стрімко розростається в Україні й зараз через свою пірамідальну маркетингову управлінську схему. Плата за саєнтологічні курси «з підвищення інтелекту людини» сягає подеколи кількох тисяч доларів.

Крім того, саентологи намагаються застосовувати технології адміністрування Хаббарда на промислових підприємствах України, в першу чергу на тих, які спеціалізуються на «оборонці».

«Слов’янський язичницький рух». Ця організація використовує символіку та лозунги сатанинського та фашистського тлумачення. Формально рух припинив своє існування 1997 року, однак залишилось чимало послідовників його ідей, які сумісно із сатаністами намагалися зареєструвати свою структуру під виглядом язичницької общини. В Росії дії ультрарадикальне крило руху, відоме під назвою «Чорні вовки». Головне завдання організації - відродження на території колишнього СРСР міфічної держави стародавніх слов'ян Інгрії та боротьба з «жидо-християнським терором».

Церковне життя в нашій державі, як відомо, від світського відділено. Але це не виключає державний контроль за діяльністю релігійних організацій.

Так, Кримінальним кодексом України передбачено групу складів злочинів у сфері віросповідання. До них належать пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст.178 КК України); незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст.179 КК України); перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст.180 КК України); посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст.181 КК України); порушення рівноправності громадян залежно від ставлення до релігії (ст.161 КК України) та, згідно із п.З ст.67 КК України, інші злочини, вчинені на грунті релігійної ворожнечі або розбрату, наприклад, хуліганські дії, заподіяння тілесних ушкоджень, масові заворушення, насильства щодо працівників правоохоронних органів.

Додамо, що предметом розгляду лекції є переважною мірою ідеологічна складова злочинної поведінки на засадах релігійної діяльності на той чи інший штиб. Крім того, на практиці гостро постає проблема латентності (як природної, так і штучної) злочинів у сфері віросповідання. Прихованість, як відомо, є вельми вагомою передумовою повторюваності даних злочинів.

До злочинів, пов’язаних із релігійною проблематикою, нами виділяються:

1.    ті, що стосуються порушення законодавства про релігії;

2.    загальнокримінальні злочини, здійснені за релігійними мотивами;

3.    загальнокримінальні злочини, вчинені під виглядом виконання кримінальних обрядів.

На жаль, притягнути винних до відповідальності за скоєні злочини на релігійних засадах, навіть маючи наведену вище правову базу, практично неможливо. В Україні досі відсутній закон про захист громадян від шкідливого психологічного впливу деструктивних культів, який би регулював процедуру звернення до суду і доведення під час судового процесу фактів негативного впливу на парафіян.

До речі, слід нагадати, що у відповідності до чинного законодавства, релігійно-сектові общини реєструються не як релігійні організації, а як громадські. Таким чином, вони нерідко взагалі уникають нагляду Державного департаменту у справах релігій, а отже, їх діяльність не контролюється державними органами влади, котрі спеціалізуються на релігійній «проблематиці».

Зазначимо, що релігійні групи, діяльність яких має нелюдський або бузувірський характер, неоднорідні за складом. Більшість звичайних віруючих таких груп становлять малограмотні люди з відсталими поглядами, які фанатично увірували в догмати тоталітарної секти. Зазвичай, вони не знають і не розуміють значення істинних цілей своїх лідерів. Тому було б серйозною помилкою розглядати такі групи лише як злочинне формування і стверджувати, що

СВЯЩЕННИКА СПАЛИЛИ ЖИВЦЕМ

THE PRIEST WAS BURNED DOWN ALIVE

2006 року в селі Прямухіно Тверської губернії (РФ) було спалено будинок священика разом з ним та його сім’єю. В єпархії майже впевнені, що отець Андрій, його дружина та троє малолітніх дітей загинули через боротьбу з повальним пияцтвом. За деякими даними, священику неодноразово погрожували. За кілька місяців до трагедії отець Андрій звертався до міліції по допомогу та захист. Щоночі він з рушницею в руках охороняв церкву від грабіжників. Місцеві жителі весь час намагалися щось поцупити з церкви, аби купити випивку.

Взагалі пограбування церков є звичним для Росії явищем, враховуючи що більшість церков, особливо в глибинці, охороняють самі священнослужителі. До того ж, старовинні предмети користуються великим попитом та успішно збуваються

всі учасники об’єднані метою посягання на здоров’я людей Нині основним методом боротьби 3 тоталітарно-сектантською ідеологією вважається проведегчя профілактично-роз’яснювальної роботи з членами таких сект (релігійних груп), а до кримінальної відповідальності за здійснення перерахованих у ст.181 КК України дій необхідно притягати як організаторів і керівників релігійних груп, діяльність яких поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей, так і дійсних натхненників і винуватців злочинів, що виникають у галузі віросповідання. Правознавці пропонують організатором групи вважати особу, яка сформувала її, тобто втягувала віруючих у тоталітарну секту, надавала їм релігійну літературу, призначала проповідників (наставників) тощо. Для визнання такої особи або декількох осіб організаторами не є обов’язковим подальша їхня участь у діяльності групи, адже на території нашої держави діють «мандрівні» проповідники, своєрідні «роз’їзні» організатори сектантських груп (Церква Ісуса Христа святих останніх днів, Біле Братство тощо), які ведуть активну діяльність лише щодо створення релігійних груп.

Керівництво тоталітарною сектою означає дію осіб, які очолюють групу з проведенням нелегальних обрядів моління (зборів). На цих зібраннях рядовим членам секти нав’язується необ-

хідність відмови від громадської або суспільної діяльності чи виконання цивіль-них обов’язків під виглядом дотримання догматів сектантського віровчення, а також здійснюється примус віруючих до виконання бузувірських обрядів моління. До діяльності керівництва групою належать також спонукання групи до виконання на збіговиськах і в особистому житті інших обрядів («духовне ламання», виснажливі пости, виконання фізичних вправ тощо). Додамо, що аналогічно з посяганнями на здоров’я і життя під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів виникає проблема відповідальності за посягання на власність осіб, які були піддані спрямованій обробці в ході проповідування віровчень чи виконання ритуальних обрядів. Зазначена злочинна діяльність ч.І ст.190 КК України визначається як шахрайство -«Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)».

Наведемо кілька розповсюджених видів діяльності представників керівництва релігійного культу, що передбачають кримінальну відповідальність.

Примусове стягування зборів з віруючих - це примушування адептів із застосуванням різних форм насильства (психічного, фізичного) фінансувати діяльність культу та його керівни-

г

на чорному антикварному ринку.

Майже всі мешканці села Прямухіна п’ють по-чорному, вимінюючи на алкоголь навіть дошки та колоди від власних будинків. Видання «Православие и мир» розповідає: «Неймовірними зусиллями отцю Андрію вдалося повернути деяких односельців до нормального життя, вони стали його однодумцями, але надто багатьом у селі не подобалася впертість, з якою він намагався перемогти повальний алкоголізм». Будинок священика підпалювали кілька разів і до трагедії.

В результаті десятиліть безбожжя та планомірного винищення традиційного укладу сільського життя сьогодні служіння сільського пастиря в РФ почасти перетворюється на війну сам-на-сам з розбурханою гріховною стихією. Й агресія людей, котрі роками звикли жити без Бога в душі, виливається саме на сільських служителів культу.

цтва. Найчастіше на віруючих тиснуть наступним чином: забороняють відвідувати молитовні будинки, збори без сплати, нібито, добровільних внесків; погрожують відмовити в здійсненні обрядів або виключити з релігійної громади і навіть відлучити; обмежити законні права громадян (звільнити з роботи в релігійній організації, якщо адепт працює там за наймом, або ж відмовити в прийнятті на таку роботу).

Призначення певної суми обов’язкових внесків на будівництво культових споруд та інші подібні дії слід розглядати, як примусові збори, предметом яких можуть бути не лише кошти, а й цінні речі, продукти, домашні тварини, одяг тощо.

Екзорцизм, або вигнання диявола. Так, нещодавно суд міста Вас-луі (Румунія) засудив настоятеля православного монастиря до 14 років позбавлення волі за ритуал вигнання нечистої сили, що закінчився смертю «одержимої». За співучасть до тривалих термінів ув’язнення засудили співучасниць - монахинь цього ж монастиря. Подія сталася 2005 року, коли 23-річна послушниця Марічіка, хвора, як виявилося потім, на шизофренію, почала лякати мешканців монастиря своїми криками.

Лікування було досить дивним: дівчину прикували до хреста, заткнули рот ганчір’ям та залишили в сирому підвалі монастиря на три дні без води та їжі. Нещасна померла від зневоднювання, виснаження та недостатності повітря...

Щороку сотні людей по всьому світу помирають або стають каліками від екзорцизму, застосовуваного православними та католицькими священиками. До суду надходять лише одиничні справи.

Слід додати, що правозастосовчі органи завжди пам'ятають, що припинення діяльності релігійної організації може бути розцінено як обмеження права людини на свободу віросповідання, оскільки, на перший погляд, особа вступає до неї за власним бажанням, добровільно сповідує віровчення, добровільно виконує вимоги лідера та вищестоящих членів громади.

Також треба враховувати і реалії нашого життя: деякі новітні релігійні утворення в Україні вже заручилися підтримкою з боку певних партій, депутатів парламенту, заможних підприємців та їхніх структур.

Тому дуже часто будь-які спроби критики щодо можливої шкоди від новітніх релігійних практик наштовхуються на спротив і зустрічні звинувачення в дискримінації за релігійною ознакою та посяганні на право на свободу світогляду і віросповідання.

Небезпідставною є констатація того факту, що ступінь загрози національній безпеці України від протиправних проявів діяльності неокультів, котрі становлять небезпеку для держави, суспільства та окремих громадян, виявляється у декількох напрямах:

1.    використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та зовнішні справи України, проникнення їх до органів законодавчої, виконавчої, місцевої влади, засоби масової інформації;

2.    поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності українського народу та суперечать загальнолюдським нормам;

3.    можливапояваокремоговойовничогорелігійногооб єднання, діяльність якого може призвести до загибелі людей, масових заворушень та терористичних актів;

4.    провокування та загострення конфліктів на релігійному та національному грунті;

5.    поширення впливу неокультів, діяльність яких супроводжується

а)    підривом громадського порядку,

б)    нанесенням шкоди здоров’я та моральності населення,

в)    використанням спеціальних хімічних препаратів та апаратури, що надають можливості маніпулювати вольовою сферою людини,

г)    переслідуванням, а в певних випадках фізичний вплив на тих, хто вирішив розірвати стосунки з неокультом;

6.    використання релігійних організацій кримінальними струк

турами, ймовірне «відмивання» через них грошей, отриманих    незаконним    шляхом, чи, навпаки, використання

пожертв віруючих для протиправних оборудок;

7.    релігійна (ідеологічна) експансія на території України.

Не можна не погодитися з численними пропозиціями фахівців щодо внесення відповідних змін до законодавства України з метою підвищення ефективності роботи державних органів, спрямовану на протидію деструктивній діяльності неокультів.

На нашу думку, найефективнішим шляхом у цьому напрямку має бути повне відокремлення держави від церкви, як це було за радянських часів. Крім того, органи Служби безпеки України мають звертати більшої уваги на постійні спроби релігійної експансії нашої держави з боку іноземних функціонерів. Є сенс якомога швидше законодавчо закріпити практику реєстрації релігійних центрів та управлінь лише за наявності зареєстрованих осередків у більшості областей України (за аналогією положення щодо реєстрації політичних партій); під час реєстрації особливо уважно потрібно вивчати діяльність відповідних громад за кордоном. Статтю 190 КК України (шахрайство) та 189 (вимагання) необхідно доповнити особливо кваліфікованим складом з формулюванням «використання релігійних почуттів віруючих для скоєння цих злочинів». Як зазначалося вище, слід припинити практику реєстрації статутів неокультів під прикриттям реєстрації громадських організацій.

Під особливий контроль варто поставити капеланську (в Збройних Силах та правоохоронних органах) діяльність місіонерів закордонних релігійних центрів, аналогічні вимоги висунути до співробітників пенітенціарної системи.

На думку великої кількості фахівців, релігійні організації не можуть втручатися у справи держави, її органи, виконувати будь-які державні функції, брати участь у виборах органів державної влади тощо. Але, на жаль, в бідних державах такий стан справ не вбачається можливим; уряди бідних демократичних держав практично завжди заграють із представниками культів.

Висновки.

Останнім часом все голосніше лунають висловлювання про те, що в діяльності керівників сучасних неокультів в Україні спостерігається прагнення нав'язати населенню нашої держави природно невластиві модернізовані теологічні уявлення про світ, Бога, людину, сім ю, суспільство, владу і державу (тобто змінити свідомість народу); поставити населення в психологічну та економічну залежність; налагодити систему прихованого спостереження і керування поведінкою адептів та членів їхніх сімей. Виглядає як підготовка до справжньої ідеологічної диверсії.

• Ми далекі від думки про те, що так є насправді (хоча, згідно принципу Окама - «бритва Окама» - саме найфантастичніші та неймовір-ніші припущення справджуються).

Одні дослідники переконані, що держава має більш прискіпливо регулювати духовне життя своїх громадян. Інші вважають, що проблема неорелігій та сектантства поліцейськими методами вирішена бути не може. Як боротися з сектантством? Є, на наш погляд, два шляхи;

1.    шляхом заборон та переслідувань (менш ефективний спосіб),

2. шляхом створення стимулів для розвитку традиційних (усталених) віросповідань.

Причини сектантства в Україні та світі є глибокими. Серед основних із них можна зазначити такі: розвиток науково-технічного прогресу спричинив вивільнення маси часу в наших співгромадян, а «святе місце» (час, в нашому випадку), як відомо, довго порожнім не буває; спостерігається подальше відчуження людини від системи суспільного управління (влади); ілюзія участі пересічного громадянина в процесах управління державою підтримувалась ідеологами колишнього СРСР; збільшення безробіття, масовість процесу трудової міграції спричинило відмирання такої суспільної одиниці, як «трудовий колектив», котрий грав раніше відчутну роль в духовному житті громадян; поліпшилася якість та ступінь розробленості мані-пулятивних технологій, спрямованих на свідомість та підсвідомість громадян; значно зросла якість та ступінь розробленості системи комунікацій, в тому числі такої, що спрямована на агітацію та вербування адептів.

В засадах державно-церковних взаємовідносин мають непорушно міститися такі принципи, як: невід’ємне право кожної людини на свободу віросповідання; відокремлення церкви від держави; невизнання державою жодної релігії як обов’язкової; визнання християнства, ісламу та іудаїзму історичними релігіями народу України; паритетність відносин держави з церквою; рівність релігій і конфесій перед законом; рівність захисту прав і законних інтересів кожної людини та рівності громадян в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя, незалежно від їхнього ставлення до релігії. Незважаючи на те, що діяльність керівництва та адептів деяких неокультів в Україні перебуває лише в загальнокримінальній площині, глобально питання існування тоталітарних сект і неорелі-гій в Україні є питанням національної безпеки.

Питання для контролю:

1.    Що таке деструктивний культ? Хто і з якою метою поширює сектантський рух в Україні?

2.    Адепт деструктивного культу: злочинець чи жертва злочину? Дискусія на прикладах матеріалів вітчизняних медіа.

3.    Якою є ідеальна модель висвітлення засобами масової інформації релігійної проблематики з метою превенції конфліктів у соціумі?

4.    За матеріалами друкованих медіа та інтернет-видань дослідити релігійно-просвітницьку активність представників неорелігій та культів.

5.    Що означає поняття загрози національній безпеці держави в ідеологічній сфері?

Список використаної та рекомендованої для самостійного опрацювання літератури:

1.    Бондаренко В. Релігійна ситуація в Україні і її перспективи розвитку // Матеріали міжнародної конференції 15-16 травня 1998 року «Релігія і суспільство в Україні: фактори змін». - К.,

- 1998. - С.14-30.

2.    Вайг Б. Ставлення держави до сект та «нових релігій» // Національна безпека і оборона. - 2000. - №10. - С.73-76.

3.    Гаташ В. Як уберегтися від «психічної інфекції»? // Дзеркало тижня. - 2006. - №5(584). - 11-17 лютого.

4.    Гринько В.В. Велике Біле Братство як неорелігійний феномен: Дис... канд.філос.наук: 09.00.11/НАН України. - К„ 1998.

5.    Гудзик К. Секти передбачають кінець світу. Хто передбачить кінець сект? // День. - 2000. - №49. - 21 березня.

6.    Дворкин А.Л. Сектоведение (тоталитарные секты). - Нижний Новгород: Изд-во «Христианская библиотека», 2002. - 813 с.

7.    Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (із змінами та доповненнями) // ВВР. - 1991. - №25. - ст.283.

8.    Мазитова А. За кулисами секты // Блик. - 2007. - 8 лютого.

9.    Международная научно-практическая конференция «Тоталитарные секты - угроза религиозного экстремизма». Под эгидой Полномочного представителя Президента РФ в Уральском ФО П.Латышева. - 9-11.12.2002. - Екатеринбург.

10.    Порфімович О.Л. Корпоративний імідж міліції України: Монографія. - Б.Церква: ТОВ «Червона Рута-Турс», 2005. - 144 с.

11.    Релігійні права. Законодавство України, яке регулює правовідносини у сфері здійснення релігійних прав. - http://www. franko.lviv.ua/faculty/pravo/prava_rg.doc. - 2007. - листопад.

12.    Фокин М.С. Уголовно-правовая характеристика организации религиозных объединений, посягающих на личность и права граждан. Автореф. дисс... канд.юрид.наук. Омск, 2000. - 12 с.

 

Автор: admin от 28-06-2013, 16:36, посмотрело: 2594