Співробітники правоохоронних органів та корупція

Не можна не погодитися з думкою О.Новакова та багатьох інших дослідників про те, що «викорінення злочинності значною мірою залежатиме від того, чи зможемо ми розв’язати проблеми, які пов’язані з прийняттям співробітниками правоохоронних органів незаконних рішень, вчиненням ними протиправних дій, перевищенням посадових повноважень, застосуванням недозволених методів слідства, у тому числі й насильницьких, фактами поборів, хамства з боку окремих правоохоронців». Звісно, неправомірна поведінка працівників міліції не тільки викликає негативний суспільний резонанс, але й підриває засади правової держави, перешкоджає побудові громадянського суспільства, реалізації принципу рівності всіх перед законом, заінтересованості населення у підтриманні правопорядку, мотивації поваги до закону.

Ми не ставимо собі за мету з’ясувати комплекс детермінант, які зумовлюють вчинення злочинів тими, хто служить державі та народу, зокрема, працівниками міліції. Ми погоджуємося з твердженням

про те, що службова злочинність в нашій державі - це об’єктивне явище, що виникло разом із зародженням держави й продовжує «супроводжувати» діяльність державного апарату [6]. Більше того, всі зміни в діяльності державного апарату миттєво відбиваються і на способах вчинення службових злочинів. Іншими словами, службова злочинність - а відтак і найпотужніша її складова - корупція - му-тує разом із правосвідомістю суб’єкта вчинення злочинів та правопорушень - чиновника, державного службовця, співробітника правоохоронних органів тощо. На сьогоднішній день сфера службової діяльності залишається найбільш криміналізованою: частка посадових злочинів у загальній структурі злочинів становить більше 30%, з яких більше третини - хабарництво. Темп приросту виявлених фактів хабарництва зберігається з року в рік.

Чимало дослідників схиляються до думки про те, що службова злочинність має об’єктивний характер і зазначають, що вона може бути поставлена під контроль завдяки продуманій державній політиці, яка нейтралізує чинники, що обумовлюють дані злочини. З метою проілюструвати дану тезу, скористаємося статистичною інформацією, зібраною апаратом МВС України (див. Рис.2).

Історія службової злочинності в органах внутрішніх справ взагалі та корупції, зокрема, сягає в часи виникнення робітничо-селянських міліцейських формувань. Якщо ж говорити про загальну філософію питання, то зазначені негативні явища виникають, як зазначалося вище, разом із формуванням механізмів державного управління, утворенням і відчуженням категорії осіб, уповноважених виступати від імені держави. Надмірне зростання урядових установ пожвавлює зловживання посадовців, котрі виконують спеціально-поліцейські функції. «Посадові зловживання, лихоїмство, мздоїмство, деспотична жорстокість, свавілля та безкарність в умовах відсутності законних прибутків стають звичайними атрибутами чиновницького буття за часів імперії, яким не перешкоджало ані існування детальнішого законодавчого регламентування діяльності, ані суворість покарання. Найбільшу хвилю злочинності серед співробітників міліції можна було спостерігати в перші роки становлення радянської влади. Відсутність правової регламентації основних видів діяльності озброєних робітничо-селянських міліцейських формувань на тлі тотального зубожіння населення давало таке зростання злочинів серед міліціонерів, яке в окремих регіонах навіть перевищувало показники загальної злочинності».

Ступінь латентності злочинів у сфері службової діяльності тим вищий, чим вища службова ланка управління. А найвищий рівень латентності має, зазвичай, хабарництво.

Боротьба з корупцією в правоохоронних органах на загальнодержавному рівні означає здійснення комплексу заходів, спрямованих на вихід України з важкої економічної, політичної, соціальної й духовно-моральної кризи, в якій вона перебуває на даному історичному етапі. Підвищення рівня заробітної плати співробітників органів внутрішніх справ є незмінною темою для обговорення та обіцянок серед політиків, які прагнуть прийти до влади або підвищити свій статус у владі. Обіцянки про підвищення грошового утримання особового складу міліції давали всі Президенти, Прем’єр-Міністри та Міністри внутрішніх справ незалежної України. На жаль, рівень оплати так і не був доведений до межі, «що забезпечує надійний анти-корупційний імунітет». Сьогодні вочевидь, що саме організаційно-управлінські прорахунки є головною причиною, котра спонукає до життя явище корупції в правоохоронних органах взагалі та органах внутрішніх справ, зокрема.

Якщо ж вдатися до подальшої парадоксалізації явища корупції в правоохоронних органах, то є сенс згадати про те, що незважаючи на низку проблем соціально-економічного та управлінського характеру, котрі невідступно присутні в правоохоронній системі держави, конкурс на вступ до вищих навчальних закладів системи МВС України не стає меншим. Дехто пояснює це тим, що в кожній державі світу, в кожному соціумі існує близько 20% громадян, які свідомі щодо служіння власному народу та бажають носити форму й займатися небезпечним для власного життя та здоров’я видом діяльності. Саме за рахунок таких осіб конкурси до вузів та шкіл поліції (міліції) є

незмінно високими. Отже, як би неналежно не будуть й надалі утримуватись люди в погонах, 20% наших співгромадян все одно будуть прагнути до служіння своїй державі, а відтак отримуватимуть за свою звитяжну службу жалюгідне грошове утримання, неналежне медичне обслуговування, скорочені до мінімуму пільги тощо. Яка ж логіка в діях тих, хто вирішує пов’язати свої життя з правоохоронною діяльністю? Виходячи з принципів парадоксалізації, ці особи або:

1)    є надто наївними та сподіваються на раптове диво у вигляді покращення соціально-економічної ситуації в державі;

2)    сподіваються на компенсаторні функції явища корупції - блага, які вони можуть отримати без допомоги держави (див. Рис.З та Рис.4).

Вважається, що суспільство криміналізується тоді, коли вже 10% населення перебувають за межею бідності. В Україні ця цифра сягає сьогодні 60% і більше. Тобто 60% наших співгромадян перебувають

за межею бідності. На жаль, компенсаторну функцію корупції можна записати на рахунок ще одного умовного позитиву цього явища: якби переважна більшість співробітників правоохоронних органів взагалі та органів внутрішніх справ, зокрема, не мали можливостей додаткового «заробітках (на який вони, згідно закону, не мають права), вони навряд чи мали б змогу звести «кінці з кінцями», масово залишали б службу та йшли до недержавного сектору. Отже, даний парадокс полягає в тому, що всі, від кого залежить прийняття владних рішень на рівні держави, розуміють такий стан справ. Оскільки грошове утримання правоохоронної сфери держави прописане в державному бюджеті, то складається враження, що даний поважний документ містить також «латентний» рядок під назвою «корупційна складова».