Християнська церква в ХІ-ХУ ст.

Який термін об’єднує поняття: ченці, абат, скрипторій, школа, молитва, літургія.

1. Піднесення папства. XI ст. стало переламним в історії християнської церкви - 1054 р. відбулася схизма - розкол на католицьку та православну (східну) церкви. Відбулися й складні процеси у відносинах духовників зі світською владою, яка відтепер зухвало призначала вищих духовних осіб, як правило із числа власних родичів.

Підпорядкування церкви світській владі супроводжувалося фактичним перетворенням вищих духовних осіб на феодальних сеньйорів. Багатство церкви підривало її авторитет, розхитувало основи.

За зміни в церковному устрої виступили монахи абатства Клюні, розміщеного на сході Франції. Клюнійці вели скромний спосіб життя, і їх поважали сучасники. Вони хотіли звільнити церкву від світської влади й запровадити в ній жорстку дисципліну, щоб потім з допомогою оновленої церкви змінити світ. Вплив клюнійців швидко зростав, а клюнійська реформа набирала сили. Великий внесок у її здійснення зробив монах Гільдебранд. Він доклав чимало зусиль, щоб право обирати Папу повністю перейшло до колегії кардиналів (від лат. - головний, основний) - головних осіб в оточенні Папи, разом з якими він керував би всіма справами церкви. Вплив імператора на рішення кардиналів виключався. Позиції церкви помітно посилилися, коли в 1073 р. Гільдебранд став Папою Григорієм VII.

Григорій VII (1015-1085) народився в селянській родині, але зміг отримати блискучу освіту. Природа не обдарувала його привабливою зовнішністю, проте наділила сильним характером, невгамовною енергією і неабияким талантом політика. Ставши Папою, він рішуче відстоював незалежність церкви від світської влади. Григорій VII вважав, що лише Папа є главою церкви і має право не тільки коронувати імператора, а й усувати його з престолу.

Григорій VII стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися папам і складати їм васальну присягу. Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Генріх IV оголосив у відповідь, що позбавляє Папу сану. Тоді Папа відлучив Генріха від церкви, а всіх його підданих звільнив від присяги на вірність правителю.

Негайно проти Генріха піднялося повстання, виникла реальна загроза втратити трон. І відбулося неймовірне: Генріх вирушив на поклін до Папи. З великими труднощами йому вдалося подолати зимові Альпи і досягти неприступного італійського замку Каносса, де перебував Григорій VII. Тільки ціною нечуваних принижень Генріх IV вимолив прощення.

XI cm. Хроніст Ламберт Гврсфельдський про зустріч Гзнріха IV з Григорієм VII у замку Каносса в 1077 р.

І ось король прибув, як було наказано, і оскільки замок було обнесено потрійним муром, то його прийняли всередині другого кільця стін, тоді як увесь його почет залишився зовні. Там він скинув королівський одяг, без знаків королівської гідності стояв, не сходячи з місця, босий і не їв з ранку до вечора, очікуючи на вирок

Папи Римського. Так було і на другий, і на третій день. Зрештою на четвертий Генріха допустили до Папи і після тривалих переговорів з нього зняли церковне відлучення на таких умовах.

У призначений Папою день він мав прибути в певне місце на загальні збори німецьких князів і дати відповідь на звинувачення, які вони йому висунуть. А Папа, якщо вважатиме за потрібне, як суддя прийме рішення. Генріх мусить за його вироком або втримати владу, якщо звільниться від звинувачень, або покірливо зректися її, якщо звинувачення будуть доведені, а його за церковним статутом оголосять негідним королівської шани...

Якщо в разі спростування звинувачень він збереже могутність і знову укріпиться на троні, то повинен підкоритися римському єпископу, завжди його слухатися і допомагати в міру своїх сил.

Чому Папа Григорій VII змусив Генріха IV так довго й принизливо чекати на прощення? На яких умовах він погодився зняти церковне відлучення і про що це свідчило?

Протистояння між імперією і папством з перемінним успіхом тривало до середини XIII ст. Урешті в питанні про призначення єпископів було досягнуто компромісу, щоправда, вигіднішого для Папи. У перебігу цих подій дуже зросла могутність римської церкви.

2. Церква в боротьбі з єретиками. На межі ХІІ-ХІІІ ст. папство досягло вершини своєї могутності. Особливо сприяв цьому Папа Інокентій III (1198-1216). Йому вдалося змусити західноєвропейських монархів визнати, що Папа Римський є главою християнського світу. Він наказав називати себе не наступником апостола Петра, а намісником Христа. Головною загрозою для церкви Інокентій III вважав єретиків і доклав великих зусиль у боротьбі з ними.

Основною причиною виникнення єресей - релігійних поглядів, які відрізнялися від церковного вчення, - було невдоволення існуючим у світі порядком. Прихильників цих поглядів називали єретиками. Поширення єресей пов’язане з розвитком міст, де мешкала переважна більшість освічених людей. Вони самостійно вивчали Біблію і приходили до висновків, дуже відмінних від того, що казали священики. Єретики прагнули відродити євангельську бідність і простоту, вимагали, щоб духовенство відмовилося від земельних володінь і багатств. Найвідоміши-ми серед єресей Х-ХІІІ ст. стали вчення катарів і вальденсів, які виникли в містах Південної Франції і звідти поширилися по всій Європі.

Катари (з грец. - чистий) створили власну «чисту» церкву і протиставили її католицькій. Вони дотримувалися суворого способу життя і були дуже віддані своїй вірі. Одним із центрів катарів стало місто Аль-бі, тому їх називають ще альбігойцями.

Альбігойці не визнавали влади Папи, виступали проти церковного землеволодіння і десятини, заперечували вшанування ікон і хреста. Папство організувало проти них Хрестові походи, відомі під назвою «альбігойські війни» (1209-1229). Хрестоносці, здебільшого рицарі з Північної Франції, обрушилися на квітучий Південь. їхній релігійний запал підігрівався сподіваннями на багату здобич, тому вони нещадно грабували й безжально знищували мирне населення.

Останнім оплотом альбігойців стала фортеця Монсегюр. Тут у велетенському вогнищі, спорудженому на крутому схилі, загинуло понад двісті єретиків. Легенда розповідає, що в момент падіння Монсегюра його господарка Есклармонда перетворилася на білу голубку - символ надії і продовження життя - і полетіла туди, де сходить сонце.

Засновник єресі вальденсів, багатий ліонський купець П’єр Вальдо, роздав своє майно бідним і з групою однодумців вирушив проповідувати Євангеліє. Вальденси вороже ставилися до священиків і монахів, вважали, що через свої багатства римська церква втратила святість. Вони відмовилися від католицьких богослужінь і створили власну церкву з виборними єпископами.

Папство докладало чимало зусиль, щоб протистояти поширенню «хибних учень». Усім мирянам було заборонено мати і читати Біблію, право її тлумачення зберігалося лише за служителями церкви. У результаті головна книга християн стала для більшості недоступною. Папа також видав наказ доручити розслідування пов’язаних з єрессю справ спеціальним постійно діючим комісіям.

Так виникла інквізиція (з лат. - розслідування) - грізна зброя проти єретиків. Папа віддав її в руки ордену домініканців, і сам призначав інквізиторів. Слідство було таємним і проводилося із застосуванням жахливих тортур, під якими нещасні жертви обмовляли і себе, й інших. Вирватися з катівень інквізиції вдавалося дуже рідко, зазвичай осуджені закінчували життя на вогнищі.

До кінця XV ст. кількість жертв інквізиції залишалася порівняно невеликою. Справжній терор почався на схилку Середньовіччя, переважно у володіннях іспанського короля, де розправи очолив великий інквізитор Томас Торквемада. Упродовж 15 років за його наказом на вогнищах загинуло близько двох тисяч осіб.

Чому католицька церква вважала єретиків небезпечними і спалювала їх?

3. Занепад папства. На межі XIII-XIV ст. претензії папства на головування в християнському світі наштовхнулися на відсіч нової сили - країн, де розгорталася централізація.

Конфлікт спалахнув після того, як французький король Філіпп IV Красивий без дозволу Папи Боніфація VIII оподаткував французьке духовенство і цим дав ясно зрозуміти, що вважає церкву невід’ємною частиною своєї держави. Папа збирався відлучити Філіппа IV від церкви, але король завдав удару першим. Його посланці вступили в місто Ананьї (під Римом), заарештували там приголомшеного Папу і заявили, що він повинен повстати перед французьким судом. Такої образи немолодий уже Папа витримати не зміг і несподівано помер.

Папську резиденцію було перенесено до Авіньйона. Хоча це місто знаходилося поза межами володінь французької корони, Філіпп IV мав тут майже необмежений вплив. Почався тривалий «авіньйонський полон» пап (1309-1377). Власне, він мало нагадував справжній полон, просто всі тогочасні папи були французами й виконавцями волі короля. Але саме відтоді почалося ослаблення папства.

Папи повернулися до Риму, де панував занепад та точилися битви між прибічниками різних партій. Усередині колегії кардиналів, що складалася з французів та італійців, відбувся розкол. Обрання Папою італійця викликало різкий протест з боку французьких кардиналів, і вони проголосили ще одного Папу - француза. Виникла досить дивна ситуація, і в усі країни від обох пап полетіли листи з вимогою підтримки. Невдовзі Європа розділилася на ворожі табори: почалася Велика схизма західної церкви (1378-1417). Тільки в 1417 р. кардинали обрали нового Папу, якого всі визнали законним.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Коли відбувся остаточний розкол християнської церкви на західну та східну і як вони називалися?

2. Як впливало збагачення церкви на її авторитет і взаємовідносини із світською владою?

3. Що змусило клюнійців виступити за зміни в церковному устрої?

4. Що вплинуло на виникнення середньовічних єресей? Які погляди висловлювали єретики?

5. Поясніть термін «інквізиція». Якими методами діяла інквізиція?

6. У чому проявився занепад папства?

ВИКОНАЙТЕ ЗАВДАННЯ

Пригадавши попередній матеріал, складіть у зошитах таблицю «Вплив християнської церкви на середньовічне суспільство», розділіть на дві колонки - позитивний і негативний вплив. Яких позицій буде більше?

ТВОРЧО ПОПРАЦЮЙМО

Напишіть розповідь на тему «Конфлікт монархів з папами римськими у Середні віки». У творі вкажіть, що до них призводило, яким був перебіг і наслідки цих сутичок.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Подаляк, Лукач, Ладиченко