Народна Освіта » Історія України » Суспільний, політичний устрій та господарське життя київської держави наприкінці X - у першій половині XI ст.

НАРОДНА ОСВІТА

Суспільний, політичний устрій та господарське життя київської держави наприкінці X - у першій половині XI ст.

1. Політичний устрій

 

Наприкінці X - у першій половині XI ст. формою державного правління Київської держави стала централізована монархія.

 

 

Монархія на Русі існувала в цей час майже виключно у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Великий князь Київський на той час уже став повноправним правителем країни.

Він був головним носієм державної влади, представником Русі на міжнародній арені. Зовнішні відносини з іншими державами були його винятковим правом. Князь зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу і військову владу. Ним установлювалися правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. Ви вже знаєте про «Устав земляний» князя Володимира і «Найдавнішу правду Ярослава».

Він був головним воєначальником, безпосередньо вирішував питання оборони країни, брав особисту участь у військових кампаніях.

Князь забезпечував нормальну діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою, залежала від його авторитету й реальної сили, на яку він спирався. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. Вона поділялася на старших дружинників, що одержували від князя за свою службу землі, і молодших, які отримували платню або частину здобичі.

При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

Князівська рада своїми порадами і рекомендаціями мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо.

Певне місце в системі державного правління посідало віче.

Цей орган влади продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Волевиявлення віча мало на меті довести думку народних мас до Великого князя

Централізована монархія — форма правління, за якої найвищу державну владу зосереджено в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.

Князівська рада — дорадчий орган при Великому князі Київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь про народне віче.

Київського або його намісників. Проте роль віча за доби існування на Русі централізованої монархії була досить незначною.

I Кому належала вища влада на Русі? Яка роль віче в системі влади Русі-України?

Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ.

 

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення

У країнах Центральної та Західної Європи Середньовіччя, як ви вже знаєте, стало періодом становлення феодальних відносин. За часів Русі-України феодальне суспільство сформувалося також у східних слов’ян. Його становлення відбувалося тривалий час і пройшло декілька етапів.

 

Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розкладу родоплемінних відносин. Спершу вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення східнослов’янських земель перейшло до київського князя і його дружини. Як ви вже знаєте, збирання данини називалося полюддям.

На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі.

За Великим князем Київським визнавалося право на верховне володіння всією землею Русі-України. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Уділ — у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь.

Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив права управляти землями племінних князів і передав їх своїм синам. Спершу ці володіння були умовними, і великий київський князь у будь-який час міг їх відібрати.

Подальшим кроком у становленні феодальних відносин стала поява в XI ст. земельної власності, верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви. У Х-ХІ ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — права залишати собі податки, що їх сплачувало населення певної території.

Дещо пізніше, імовірно, наприкінці XI ст., з’являються боярські вотчини, власники яких могли передавати їх своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, з яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової общини (для родоплемінної знаті).

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати у спадок, продавати, дарувати тощо.

Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.

Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, на думку деяких дослідників, виникла на Русі у XII ст. Вона не передбачала для господаря помістя можливості передання землі у спадок, продаж, дарування тощо без згоди князя.

 

 

Становлення феодальних відносин вплинуло на соціальну структуру Русі-України. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних верств населення.

Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної та Центральної Європи, тут не сформувалася розгалужена система стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі та бояри права не мали.

Суспільство Русі-України поділялося на панівні (вищі) та залежні (нижчі) верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні та залежні селяни (смерди, закупи, рядовичі), раби (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.

 

Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи і сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство і змушені були працювати на землевласника за грошову позичку («купу»). Тих селян, які уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Цілковито безправними були дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство і працювали на феодала. їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.

Серед стану міщан переважну більшість складали вільні ремісники і купці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст. В XI ст. міські ремісники і купецтво почали об’єднуватися в артілі та спілки за фаховими ознаками.

Також на Русі сформувалася особлива соціальна група — ізгої — це представники різних соціальних груп і прошарків, які втратили зв’язок зі своєю групою, тобто випали з соціальної структури.

Хто належав до панівних верств населення Русі?

Хто належав до залежних верств населення Русі?

3. Розвиток господарства

Наприкінці X - у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Русі-України залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомоги тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі поширеною була підсічна система землеробства, а в

лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.

 

 

З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней.

Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство та бджільництво (бортництво). Продукти мисливства, особливо хутро, вивозилися до інших країн. Русичі здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Продукти бджільництва також вивозилися для торгівлі за кордон.

Ремесло розвивалось як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли

ОБРОБІТОК ЗЕМЛІ

Способи обробітку землі

 

Спосіб

Регіон поширення

Орне землеробство

Лісостеп

Підсічно-вогневий

Лісова зона

в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в той період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів. Далеко за межами Русі-України цінувалися виготовлені руськими ковалями мечі. Хорезмський учений Аль-Біруні писав, що вони є «дивними і винятковими».

 

Розгляньте малюнки і складіть розповідь «У майстерні ремісника».

 

Німецький чернець Теофіл в XI ст. називав Русь-Україну країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перего-родчастої емалі. Мистецтвом черні русичі оволоділи в X ст. Так називали чорні й темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й подальшого заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовлялися срібні кол-ти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.

Техніку перегородчастої емалі руські майстри запозичили в Х-ХІ ст. у візантійців. Вона полягала в напаюванні тонких дротинок на поверхню золота або срібла, що складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю — різнокольоровою склоподібною масою. Потім виріб клали на жаровню, де емаль плавилася, а потім застигала. Емалями прикрашали князівські діадеми, медальйони, хрести, оклади церковних книг. Залишки майстерень, де виробляли емалі, виявлено археологами під час розкопів центральної частини стародавнього Києва та на території Києво-Печерського монастиря.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горщики, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На зламі Х-ХІ ст. руські майстри оволоділи технікою виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, призначених для оздоблення храмів і палаців.

 

Розгляньте малюнок. Які товари пропонуються? Купців із яких країн представлено на малюнку?

 

 

Високого рівня розвитку досягло також виробництво скла. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X -у першій половині XI ст. У майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намисто, персні та інші речі. На Русі були також розвинені ремесла з обробки шкіри, дерева, кістки, каменю, виготовлення взуття, кравецтва, виробництво цегли і вапна.

Велику роль у господарському розвитку Русі-України відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що через її територію пролягала декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи, «залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу.

Основними товарами, що їх руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — оселедці, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.

Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети.

Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, почав князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. у грошовому обігу Ру-сі-України переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них уже виготовляли срібні зливки — гривні. Київська гривня мала шестикутну форму і масу близько 160 г. Назва «гривня» використовується в усіх давньоруських джерелах.

У населених пунктах Русі-України були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Зокрема, німецький вояк Тітмар Магдебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.

Яка галузь господарства була провідною на Русі наприкінці Х-у першій половині XI ст.? Які види ремесла були найпоширенішими на Русі? Які основні товари вивозилися руськими купцями за кордон?

4. Повсякденне життя різних верств населення

Найчастіше русичі оселялися поблизу річок, поряд із лісом. У лісі вони полювали, збирали гриби та ягоди, ховалися від нападників у разі небезпеки. Велика кількість поселень того часу складалася з однієї хатини у глибині лісу. Поряд зі своєю оселею люди будували господарські споруди, улаштовували поле, пасовисько, сіножать, ліс. Були також поселення з двох-трьох хатинок. Із часом деякі з них перетворювалися на хутори з десятком та більше хатин.

Селянська родина складалася з 12-15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно важкою і виснажливою. Унаслідок тяжкої праці одна сім’я мала близько 3,2 тонни озимого зерна і могла частину його продати.

Міста в Русі-Україні виникали з різних причин. Одні об’єднувалися навколо княжих дворів (Київ, Чернігів), інші засновувалися князями, як, наприклад, Юр’їв. Чимало невеликих міст у Пороссі виникло зі сторожових фортець. Деякі, як, наприклад, деревлянський Іскоростень, — із центрів племінних княжінь.

Центром міста на Русі був добре укріплений замок (дитинець). Навколо розташовувався торговельно-ремісничий посад. У разі небезпеки його мешканці шукали захисту в дитинці. У княжому місті всі вулиці вели до дитинця, в інших містах — на дороги, що вели до сусідніх міст і на пристань. Доріг було тоді дуже мало, користувалися переважно річковими шляхами. У більшості міст Русі великі площі були зайняті городами і садами, залишалися також незабудовані простори — болота, луки, пустирі. Брак місця, як у західноєвропейських містах, зу-

Причини виникнення міст

Структура давньоруського міста

мовлював невелику висоту будинків. Рідко які князівські споруди сягали трьох поверхів.

Оселями незаможних містян найчастіше були напівземлянки. У ІХ-Х ст. у Києві й навколо нього, а в XI ст. — далі на південь із північних районів Русі почали поширюватися наземні зрубні будинки із соснової або ялинової деревини. Переважну кількість будівель у містах зводили з дерева, а кам’яні споруди були великою рідкістю. Багаті будівлі мали сіни — відкриту терасу на другому поверсі й терем — немовби вежу, де розташовувалися кімнати. Існувала також кліть — окрема кімната, де зберігалися речі. Із меблів були поширені лави, стіл і скрині. Заможні містяни мали стільці й ліжка, а прості спали на скринях або просто на підлозі, на рогожі й накривалися звичайним простирадлом. У заможних будинках ліжко було вишуканішим: його вкривали шовкові покривала й подушки, соболині ковдри, перини з пуху і пір’я. Лави вкривали килимами, а столи — скатертинами. У кожному будинку були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яними трісками), а заможні — восковими свічками. У торговельно-ремісничих посадах майже в кожному будинку була реміснича майстерня або торгова лавка.

Заможного та бідного русича завжди було можна розрізнити за вбранням. Селяни носили плетені личаки (лапті), бідні містяни —черевики (взуття, зшите з черев’я — м’якої шкіри з черева тварин). Досить часто бідні та заможні містяни носили чоботи (тоді їх називали по-тюркськи «сапоги», слово «чоботи» з’явилося набагато пізніше). Чоботи-сапоги бували прості з оздобленої шитвом і перлинами кольорової сап’янової шкіри.

Одяг прості містяни самі кроїли і шили з лляної та вовняної домотканої тканини, а заможні замовляли собі вбрання з дорогих іноземних тканин у кравців. Переважна більшість незаможних русичів носила полотняні сорочки, підперезані поясами, і вузькі штани. Зверху вдягали свитку. У прохолодну погоду і містяни, і селяни носили поверх свити плащ із грубого полотна, а взимку одягали кожух.

Знать убиралася в каптани, що сягали нижче колін, розшивалися багатим шитвом та обшивалися хутром на рукавах і подолі. Він одягався також на сороч-

ку з тонкого полотна і вузькі штани. Кафтан підперізували поясом, а зверху накидали довгий плащ без рукавів, прикріплений пряжкою на правому плечі.

 

Характерною рисою вбрання всіх містян були різнокольорові тканини, тому існувало чимало майстерень красильників. Жінки і дівчата поверх довгої сорочки вдягали запаску з грубої тканини, а на них — довгі каптани з широкими рукавами і підперізували їх поясом. Волосся зав’язували тонкою хусткою, зверху надягали шапку або прикрасу — діадему.

Більшість русичів були невибагливими в їжі.

Вони вживали багато дичини та риби, яку смажили, пекли, варили. Дещо пізніше стали їсти м’ясо домашньої худоби. Проте прості люди не мали можливості вживати його часто. Варили різноманітні каші. У багатих сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних — ячмінний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви змащували рослинною олією, про вершкове масло згадок немає. Споживали чимало овочів: ріпу, горох, огірки, часник, цибулю тощо. Із напоїв найпоширенішими були різноманітні киселі, меди й пиво. Для заможних людей із Візантії привозили вино.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь про трапезу знатних русичів.

 

Яким було повсякденне життя різних верств населення Київськоїдержави?

ВИСНОВКИ

За формою державного правління наприкінці X - у першій половині XI ст. Русь-Україна була централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.

У Х-ХІ ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.

Господарство Київської держави досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство.

Повсякденне життя русичів обумовлювалося їхньою належністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Чим централізована монархія відрізняється від «дружинної» держави як форми державного правління?

2. Які факти дозволяють зробити висновок, що Великий князь Київський наприкінці X — у першій половині XI ст. був головною фігурою системи державної влади?

3. Чим відрізняється помісна форма землеволодіння від вотчинної?

4. Які фактори позитивно впливали на розвиток господарства Київської держави?

5. Охарактеризуйте становище основних верств населення Київської держави.

 

Це матеріал підручника Історія України 7 за7 клас Гісем О. В.

 

Категорія: Історія України

Автор: vlad2017 от 26-01-2017, 14:39, Переглядів: 6858