§ 44. Мова й мовлення

Функції мовлення. Мовлення є основним засобом людського спілкування. За його допомогою люди координують дії, передають свої думки й почуття, відкривають для себе досвід співбесідників.

Цю функцію мовлення називають комунікативною. Мовлення є також засобом зберігання, передачі й засвоєння людського досвіду. Завдяки пізнавальній функції мовлення знання про навколишній світ, про його властивості, про події, що відбувалися, про життя людей стають надбанням нових поколінь (мал. 44.1). Кожний з вас постійно застосовує мовлення в цій функції, працюючи з підручником, читаючи книжки тощо. Мовлення є важливим засобом психічної діяльності людини. Воно формує нашу свідомість, бере участь у всіх пізнавальних процесах (сприйнятті, пам’яті, уяві, мисленні).

Мова й мовлення. Скарбницею, з якої ви поповнюєте свій словниковий запас, є мова. Мова — це система слів, їхніх значень, а також правил їх застосування. Вона є інструментом, яким ми користуємося під час мовлення: завдяки мові ми маємо змогу висловлюватися й розуміти інших людей. Отже, мовлення людини — це мова в дії. Розвиток мовлення відбувається в процесі оволодіння мовою.

Що необхідно, аби те чи інше слово увійшло до вашого мовлення? Мало почути або прочитати слово — необхідно зрозуміти його значення. Так, ви використовуєте в мовленні слово «виразний», бо

розумієте, що воно означає, а слово «експресивний» — ні, оскільки його значення вам невідоме. Проте достатньо звернутися до тлумачного словника, і значення слова буде з’ясовано, а слово поповнить ваш словниковий запас. Це один із способів оволодіння мовою, а отже, й розвитку мовлення, яким користуються дорослі.

Як опановують мовою, тобто формою слова та його значенням, маленькі діти? Дорослі, спілкуючись із малюком, не лише вимовляють слова, але й демонструють йому предмети, які вони позначають.

«Яка красива в тебе чашка!» — говорить мама, намагаючись напоїти дитину молоком. З часом і дитина, ука-

зуючи на свою чашку, сама вимовляє «ча». Так слово стає знаком, що набув певного значення — за ним у дитини стоїть образ власної чашки. Далі значення слова розширюється, й воно перетворюється для малюка на знак низки властивостей, характерних для будь-якої чашки. Так слово-знак окремого предмета перетворюється на слово-поняття, що позначає клас предметів, схожих за певними ознаками. Оволодіння мовленням відбувається у спілкуванні з дорослими (мал. 44.2).

Фізіологічні основи мовлення. Ви пам’ятаєте, що функцією аналізаторів є сприйняття сигналів зовнішнього середовища й формування їхніх образів. Діяльність аналізаторів є основою для вироблення умовних рефлексів, властивих як тваринам, так і людині. Цю сукупність процесів І. П. Павлов назвав першою сигнальною системою. На відміну від тварин, людині властива ще друга сигнальна система, пов’язана з функцією мовлення, тобто зі словом, чутним або видимим (письмове мовлення). Слово, за І. П. Павловим, є сигналом для роботи першої сигнальної системи («сигналом сигналів»).

Більшість досліджень фізіологічних основ мовлень проводилися під час вивчення мовних порушень у людей з вадами мозкових структур. Так було встановлено, що мовні центри розташовані в лівій півкулі головного мозку. Виявилося також, що ураження ділянки лобної частки кори (зони, або центра, Брока) призводить до втрати мови. Хворий розуміє мову на слух, але не може розмовляти або розмовляє «телеграфним стилем» — короткі фрази, які складаються лише з необхідних іменників, прикметників та дієслів (так звана моторна афазія). Здатність розуміти мову на слух пов’язана з певною ділянкою у скроневій частці кори великих півкуль (зона Верніке).

Ці два центри розташовані лише в корі лівої півкулі. А ось центр, відповідальний за артикуляцію, тобто проголошення слів, наявний як у лівій, так і правій півкулях. Наголос та інтонація у словах і реченнях регулюються центром у правій півкулі.

Якими є етапи обробки зорової інформації нейронами при називанні

побаченого предмета? Спочатку зорова інформація через сітківку і зоровий нерв потрапляє до зорової ділянки кори і через вищі зорові області до асоціативної кори, де відбувається розпізнання зорового образу. Інформація про зоровий образ передається до зони Верніке, де й підбираються слова для означення цього образу. Звідти нервовий імпульс надходить до зони Брока, де відбувається формування мови. На кінцевому етапі інформація про словоформи передається до рухової кори, де розміщується центр, відповідальний за артикуляцію — вимовляння слів.

Коли людина одержує звуковий сигнал, який вимагає відповіді, активація зони Верніке відбувається не через зорові, а через слухові центри.

Утворення умовного рефлексу на основі мовлення є важливою особливістю нервової діяльності людини. Слова є не лише слуховими або зоровими подразниками, вони несуть також певну інформацію про предмет або явище. У процесі оволодіння мовленням у людини виникають зв’язки між центрами кори, які сприймають сигнали від різних предметів та явищ, і центрами сприйняття їх словесних позначень. Тому в людини умовний рефлекс на словесний подразник легко відтворюється без підкріплення. Так, почувши слова «праска гаряча!», людина не стане торкатися неї.

Біологічними передумовами розвитку мовлення є певні анатомічні особ-ливості: будова губ, ротової порожнини, гортані, слухового апарату й кори головного мозку людини. Усі форми мовленнєвої діяльності регулюються не окремими мозковими центрами, а їх складною системою, що поєднує кілька ділянок кори головного мозку. У кожній півкулі розташований слуховий центр мовлення, де відбувається злиття слухових відчуттів, розрізнення і розпізнавання слів. Він пов’язаний з руховим центром мовлення, який відповідає за вимову слів (мал. 42.1).

У кожної людини є природні задатки, необхідні для мовлення. Проте дитина, що до 11-12 років була позбавлена спілкування з дорослими, мовленням не оволодіває.

Мовлення й мислення. Мовлення є засобом, який людина майже завжди застосовує в мисленні. За допомогою мовлення ми формулюємо поняття, аналізуємо ознаки об’єктів, зв’язки, що між ними існують. Людське мислення може здійснюватися за допомогою внутрішнього, невимовного мовлення, а в окремих випадках людина використовує гучне мовлення. Внутрішнє мовлення допомагає сформувати думку, розвивати її. У випадку, коли завдання складне, ми

починаємо промовляти його розв’язання вголос, а іноді навіть звертаємося до письмового мовлення.

Єдиним способом донести результати свого мислення до інших людей є зовнішнє мовлення — усне чи письмове. Від уміння відтворити в мовленні свої думки, від досконалості, виразності вашого мовлення залежить успішність спілкування з іншими людьми.

1. У тексті названі функції мовлення. Знайдіть їх, наведіть приклади використання вами мовлення в цих функціях.

2. Зверніться до частини тексту «Мова й мовлення» і продовжте перелік запитань, на які в ній можна знайти відповідь:

а) Чому мову називають інструментом мовлення?

б) Що є умовою усвідомленого використання слів у мовленні?

в) ...

3. Запропонуйте товаришеві вжити заходів, що дадуть змогу поповнити його словниковий запас словом «експресивний». Перевірте, чи вдалося йому це зробити.

1. Із наведених нижче прикладів мовлення виберіть ті, що виконують комунікативну функцію: повідомлення про продаж квартири, рекламне оголошення, запис у власному щоденнику. 2. Чому звернення до словників є дієвим способом розвитку мовлення? 3. Які структури ЦНС відповідають за мовлення? Які органи дають нам змогу вимовляти слова?

4. У чому полягає відмінність між першою і другою сигнальними системами? 5*. Поясніть, чи є правильним твердження: «У розвитку мовлення дитини головним є наслідування мовленню дорослих». 6*. Проведіть експеримент: виконайте завдання, наведене нижче, і з'ясуйте, чи супроводжується його розв'язання мовленням — внутрішнім або зовнішнім. Завдання. Із шести сірників побудуйте чотири рівносторонніх трикутники.

Це матеріал з підручника Біологія 8 клас Базанова