Галицько-Волинське князівство за князя Данила Галицького та його наступників

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: коли і за яких обставин було відновлено Галицько-Волинське князівство, що було зруйновано монгольською навалою; як складалися відносини між Галицько-Волинським князівством і Золотою Ордою; яку внутрішню і зовнішню політику проводив Данило Галицький; що зумовило поступовий занепад Галицько-Волинського князівства і припинення династії Романовичів.

1. Коли і ким було утворене Галицько-Волинське князівство? 2. У якому році Данило Романович відновив батьківську спадщину? 3. Які наслідки мала навала Батия для Галицько-Волинського князівства?

Відновлення Галицько-Волинського князівства. Монгольська навала хоча й завдала значної шкоди Галичині та Волині, усе ж не мала таких катастрофічних наслідків, як для Переяславщини, Київщини та Чернігівщини. Ці землі навіть не потрапили в безпосередню залежність від Орди. Міста і господарство земель швидко відновилися, проте єдність Галицько-Волинського князівства, що ледь відродилася напередодні навали, знову була порушена. Данилові Романовичу після повернення знову довелося долати опір свавільних бояр і відстоювати своє право на князівство в боротьбі із сином чернігівського князя Михайла Всеволодовича Ростиславом.

У такому скрутному становищі Данило проявив свої кращі якості державного діяча і політика. Спочатку він приборкав бояр, які підтримували Ростислава. Потім пішов і проти самого претендента на його престол, який спирався на воєнну силу Угорщини та Польщі. Вирішальна битва між противниками відбулася 17 серпня 1245 р. під Ярославом, де Данило разом зі своїм братом Васильком здобув блискучу перемогу.

Битва під Ярославом була однією з найбільших битв на Русі в ХІІІ ст. У ході цієї битви Данило проявив неабиякий талант полководця. Він розмістив війська так, що навмисно послабив центр своїх позицій. Це дало змогу під час бою заманити угорське військо і дружину Ростислава під фланговий удар добірної кінноти. Під час бою Данило перебував у самому центрі подій. Він особисто захопив хоругву командувача угорськими військами Фільнія і порвав її, засвідчивши повну й остаточну перемогу. Були схоплені Фільній та командувач польськими військами Флоріан, а також багато ворожих Данилу бояр. Лише Ростиславові вдалося втекти. Спочатку він переховувався в Польщі, а потім назавжди оселився в Угорщині.

Перемога під Ярославом поклала край тривалій боротьбі за відновлення єдності Галицько-Волинської держави.

В2 Боротьба Данила Галицького проти монгольського панування.

Зміцнивши свою владу, Данило почав об’єднувати сили руських князівств у боротьбі з монгольським пануванням.

Поштовхом до організації боротьби стала вимога Батия після битви під Ярославом віддати йому Галич. Як пише галицький літописець, Данило «зажурився, що не встиг зміцнити свою землю фортецями, і подумав з братом своїм, і поїхав до Батия, говорячи: “Не дам півотчини своєї, але поїду до Батия сам!”» Перед тим як поїхати до Орди, Данило залишив Василька правителем Волині, щоб у такий спосіб зберегти самостійність хоча б Волинської землі. Усупереч Даниловим сподіванням хан зустрів його досить прихильно. Батий поважав мужніх і сповнених гідності людей. Хоча Данилові довелося визнати зверхність монгольського хана, вона виявилася не занадто обтяжливою. Князь лише мав надавати ханові допоміжні загони в його походах. Проте навіть така залежність гнітила Данила. Як зазначає літописець, «О, лихіше лиха честь татарська!».

Ціною особистого приниження Данило зберіг цілісність своєї держави, не впустив монгольських баскаків до рідної землі, здобувши перепочинок для підготовки до збройної боротьби з Ордою. Натомість чернігівський князь Михайло, який теж прибув в Орду, через небажання поклонитися язичницьким ідолам був страчений.

Головними союзниками в боротьбі з Ордою Данило вважав руських князів, які тяготилися владою монголів. Одним із них був великий князь володимиро-суздальський Андрій Ярославич, молод-

ший брат Олександра Невського. Андрій, який вів незалежну політику від Орди, скріпив союз із Данилом, одружившись із його донькою.

Однак цей союз не врятував Русь від монгольського панування. В Орді пильно стежили за подіями в руських князівствах. Щоб випередити несприятливий для себе розвиток подій, монголи завдали несподіваного удару по Володимиро-Суз-дальському князівству. Андрій Ярославич був змушений рятуватися втечею до Швеції.

Незважаючи на втрату союзника, Данило не полишив своїх намірів звільнитися від влади Орди. Він продовжував зміцнювати свою владу і могутність власної держави. Значну увагу Данило приділяв побудові укріплених міст, які, за літописом, були опорою «проти безбожних татар (монголів)».

Готуючись до зіткнення з монголами, Данило реорганізував військо. Княжа важкоозброєна кінна дружина була переозброєна на зразок західноєвропейських рицарів. Також була створена легка кіннота, озброєна луками і шаблями на зразок монголів. Піхота була озброєна традиційною зброєю русів. Таким чином, князь запозичив усе краще у воєнному мистецтві Заходу та Сходу.

Напередодні відкритого зіткнення Данило все ж таки вирішив знайти підтримку хоч у якихось союзників. Після тривалих переговорів було досягнуто згоди з Папою Римським Інокентієм IV. У 1253 р. він закликав християн Польщі, Чехії, Моравії, Сербії та Померанії до хрестового походу проти монголів і направив Данилові королівську корону, сподіваючись підпорядкувати собі православну митрополію Галицько-Волинської держави. Цього ж року Данило Галицький без особливих урочистостей коронувався в Дорогочині.

Хоча Данило майже не покладався на допомогу папи римського, ці події прискорили його виступ проти Орди.

Приводом до цього стало прагнення князя підкорити своїй владі Болохівські землі (область у верхів’ях Південного Бугу, Тетерева, Случа), що увійшли до складу Орди після навали. У 1254—1255 рр. війська Данила Галицького вторглися до Болохівської землі й захопили її. Також була зроблена спроба підкорити своїй владі Київ.

Тим часом в Орді відбулася зміна влади. Після смерті Батия новим ханом став Берке, який у відповідь на дії Данила вислав про-

ти нього намісника Куремсу. Однак його війська не змогли здолати опір міст Володимира і Луцька. Куремса був змушений відступити в Степ. Це був перший успіх руських князів у боротьбі з монголами.

Влітку 1258 р. хан Берке спрямував до Галицько-Волинської держави величезне військо на чолі з досвідченим полководцем Бу-рундаєм, який вирішив діяти шляхом залякування. Він запросив Данила і Василька на знак підтвердження своїх зобов’язань перед Ордою взяти участь у спільному поході проти Литви. Брати, не маючи реальної можливості вчинити опір, погодилися.

Похід на Литву був проведений монголами з особливою жорстокістю і справив гнітюче враження на населення Русі, Литви та Польщі. Після демонстрації сили Бурундай заявив: «Якщо ви мої мирни-ки (союзники), розкидайте городи свої всі». Протистояти новій навалі було неможливо, і на знак покори довелося розібрати укріплення Данилова, Стіжка, Львова, Кам’янця, Луцька, а укріплення Володимира були спалені. Лише залога Холма відмовилася коритися вимогам монголів і відбила всі їхні спроби захопити місто. Розлючений Бурундай спрямував свій гнів на Польщу, де вчинив жахливе розорення.

Дії Бурундая завдали непоправного удару Галицько-Волинській державі й зруйнували всі плани Данила, якому довелося починати все спочатку. Однак роки і рани, отримані в боях, давалися взнаки: князь часто хворів і вже не міг так дієво, як раніше, втілювати в життя свої плани. У 1264 р. він помер. В історію Данило увійшов під ім’ям Галицький, оскільки вся його діяльність здебільшого була пов’язана з Галичиною.

Данило Галицький був одним із найвідоміших князів, що відзначилися своїми здібностями в політиці, воєнній справі, управлінні державою. В умовах ворожого оточення, не маючи достатньої опори, він зміг приборкати боярську опозицію, відновити єдність і відстояти незалежність держави, що дісталася йому в спадок, а також протистояти такому могутньому ворогу, як монголи. Літописець дав влучну характеристику діяльності Данила: «[Був] князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив... і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком».

В3 Лев Данилович і Володимир Василькович. Оскільки Данило управляв державою разом із братом, то після його смерті правителем Галицько-Волинської держави став Василько (1264— 1270 рр.). Проте володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, були розділені між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогочин, Чорну Русь та Червенські міста. Після смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович. Незважаючи на поділ, обидві гілки Романовичів вели спільну зовнішню політику, особливо щодо Литви, Польщі та Золотої Орди.

Серед усіх нащадків Данила та Василька найбільш енергійним і рішучим правителем вважається князь Лев (1264—1308). Він був одним із найпомітніших політиків тогочасної Східної Європи. Однак князь не завжди діяв виважено, послідовно і в інтересах держави, через що дістав прізвисько Шалений.

Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягами.

У 1279 р. Лев втрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак, не маючи підтримки серед місцевої знаті, Лев зазнав поразки. Єдиним більш-менш значним успіхом князя було відвоюван-ня в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачевому.

За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель.

Повною протилежністю Лева був волинський князь Володимир Василькович (1269— 1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприяння князя велося будівництво церков, монастирів, поширювалося літописання. І не випадково, що від початку Х^ ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Во-лодимира-Волинського.

У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, якщо інакше налагодити справу було неможливо.

Під 1279 р. у літописі вміщена така розповідь: «Прислали ятвяги своїх послів до Володимира, таке кажучи: "Пане наш князю Володимире! Приїхали ми до тебе від усіх ятвягів, сподіваючись на Бога і на твоє здоров'я. Пане, не помори нас [голодом], допоможи нам прогодуватися". Володимир прислухався до благань і послав їм жита, хоча і в його володіннях було сутужно з хлібом». Значення цієї події важко переоцінити, адже близько трьох століть Русь і ятвяги воювали між собою. А тепер ятвязькі князі в тяжку хвилину звертаються по допомогу до князя тієї землі, яка найбільше потерпала від їхніх набігів.

Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир був

високий на зріст, широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий».

Після смерті Володимира його землі за заповітом успадкував Мстислав Данилович. Він приєднав Волинське князівство до свого Луцького і тим самим зосередив у своїх руках великий господарський і воєнний потенціал. Це перетворило його на стримуючу силу для запального Лева, який був змушений рахуватися з інтересами брата. Мстислав проявив себе як миролюбний і розважливий політик. Його поважали сусідні правителі, а мазовецький князь навіть визнав себе васалом Мстислава.

□4 Правління Юрія І. Загибель Андрія і Лева ІІ.

Останні десятиліття правління Романовичів важко відтворити через брак джерел, а ті, що існують, дають суперечливі відомості. Навіть дати правління князів не збігаються.

Після смерті Мстислава і Лева більшу частину Галичини і Волині успадкував Юрій І Львович (1301—1308 (1314—1315) рр.).

Юнацтво Юрія минуло в постійних походах і війнах, у яких він брав участь разом зі своїм батьком. Проте роки свого самостійного правління він провів переважно в мирі. Юрій переніс свою столицю з Холма до Володимира, тим самим знову з’єднавши Волинь і Галичину, але то вже було зовсім інше Галицько-Волинське князівство, ніж за часів Данила Галицького. Юрій був змушений поступитися Литві Дорогочином та Берестям, Польщі — Західною Галичиною та Любліном.

Проте, скориставшись послабленням Золотої Орди, він унаслідок міжусобної боротьби відновив владу над Пониззям, розширивши його кордони аж до гирла Дністра і Південного Бугу,

та звільнився від зверхності монголів. Він установив дружні відносини з Польщею та Тевтонським орденом.

Юрій I домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), зміцнивши свою владу та незалежність князівства. Галицька митрополія включала в себе Галицький, Волинський, Луцький, Перемишльський, Турівський, Холмський єпископати, тобто охоплювала більшість заселеної української території.

Такий крок Юрія І був продиктований подією, яка сталася в 1299 р., коли митрополит київський і всієї Русі перебрався до Московської землі. Першим митрополитом галицьким був, імовірно, грек Нифонт, а другим — русич Петро, який згодом під тиском константинопольського патріарха перебрався до Володимира-на-Клязьмі.

Як свідчить польський хроніст Ян Длугош, Юрій був «людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».

Після смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською землею вступили його сини Андрій та Лев ІІ (1308—1323 рр.), що титулувалися як «божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Воло-димирії». Свою політику брати спрямували на боротьбу за остаточне звільнення від влади Орди та зазіхань литовського князя Гедиміна. Для реалізації своїх планів князі підтримували союзницькі відносини з Польщею та Тевтонським орденом. Між 1316—1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади монголів, а також стримали наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин вони загинули, тим самим закінчивши рід Романовичів.

Претендентів на спадщину загиблих не бракувало. Між 1324— 1325 рр. в ролі галицького і волинського правителів згадуються двоє братів-князів із Силезії, нібито запрошених боярами, а на початку 1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни. Прикметним є те, що серед предендентів не було жодного із земель Русі. Це є свідченням того, що Галицько-Волинська держава стала органічною частиною європейської політики.

Висновки. За період від другої половини ХІІІ до початку XIV ст. Галицько-Волинське князівство пройшло шлях від найвищого піднесення за часів правління Данила Галицького до занепаду, коли воно стало об’єктом зазіхань сусідніх держав.

Запитання і завдання

1. Які держави прагнули загарбати землі Галицько-Волинського князівства?

2. Хто переміг у битві під Ярославом? 3. Коли відбулася подорож Данила Галицького до Орди? 4. Назвіть найважливіші перемоги Данила Галицького. 5. Чим завершилися походи монголів під проводом Куремси і Бурундая на землі Галицько-Волинського князівства? 6. Яку внутрішню політику проводив Юрій І Львович?

7. Яким було становище Галицько-Волинської держави після Батиєвої навали?

8. Як складалися відносини Данила Галицького із Золотою Ордою? 9. Охарактеризуйте зовнішню політику Данила Галицького. Чому він прийняв королівську корону від папи римського? 10. Чому занепало Галицько-Волинське князівство?

11. Поясніть слова Данила Галицького: «О, лихіше лиха честь татарська!».

12. Складіть хронологію правління князів Галицько-Волинського князівства з династії Романовичів.

13. Чи можна назвати Данила Галицького успішним князем? Свою відповідь аргументуйте. 14. Розгляньте картину П. Андрусова на с. 147 підручника і складіть ймовірний діалог князя Данила з послами.

Практичне заняття

«Зовнішня політика князя Данила Романовича»

Мета: визначити основні напрямки зовнішньої політики Данила Галицького, її успіхи і невдачі.

Об’єднайтеся в малі групи. Розгляньте схему «Зовнішня політика Данила Галицького», проаналізуйте її. Обговоріть висновки, яких ви дійшли, дайте відповіді на запитання і представте їх класу.

1) Із якими державами Данило Галицький підтримував зв’язки?

2) У якому напрямку зовнішньої політики Данило Галицький проявляв найбільшу активність? Чим це було зумовлено?

3) Як пов’язані між собою дві події: поїздка Данила Галицького до Золотої Орди та його коронування в місті Дорогочин?

3. Сформулюйте висновки відповідно до мети роботи.

Це матеріал з підручника Історія України 7 клас Гісем, Мартинюк