Правління Ярославичів

1. Заповіт Ярослава Мудрого

Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. Передчуваючи наближення смерті, він усвідомлював неминучість подальшої боротьби за владу між своїми синами й спробував цьому запобігти. Ярослав Мудрий склав заповіт, у якому закликав

синів жити в мирі та злагоді й установив систему успадкування князівських престолів. В основу запропонованої Ярославом Мудрим системи управління та успадкування князівств було покладено принцип сеньйорату, тобто влади найстаршого в роді. Територія Київської держави поділялася на окремі володіння — уділи. Сини Ярослава повинні були князювати в них за принципом родового старшинства, передаючи владу від старшого брата до наступного за віком, що спричиняло переміщення всіх князів з одного володіння до іншого. Унаслідок цього, за задумом Ярослава, кожен князь мав можливість

із часом стати Великим князем Київським у мирний спосіб. Ще за свого життя Ярослав заповідав київські землі старшому синові Ізяславу, чернігівські — Святославові, переяславські — Всеволодові, володимиро-волинські — Ігореві, смоленські — В’ячес-лавові. ^{8 9}

лодіннями — вотчинами. Мабуть, саме тому Ізяславові довелося погодитися на спільне з братами правління державою. Період 1054-1073 рр. в історії Київської державі називають добою тріумвірату — співправління Ізяслава, Святослава та Всеволода.

Усі найважливіші державні справи тріумвіри вирішували разом. Молодших братів Ігоря та В’ячеслава вони усунули від державних справ і привласнили після смерті останніх їхні володіння. Це викликало обурення серед молодших Яро-славичів й заклало підґрунтя майбутніх усобиць. Позбавлені влади князі на Русі дістали назву ізгоїв. Саме вони стали вагомим чинником подальшої міжусобної боротьби.

У період правління старших Яросла-вичів починається новий етап боротьби з кочовиками на південних кордонах Русі. У 1060 р. тріумвіри здійснили спільний похід проти орди кочовиків-торків, яка з’явилася на південних кордонах Русі, і розгромили її. Одначе цей успіх було затьмарено подальшими подіями.

Перша сутичка між старшими Ярос-лавичами та обділеними ними родичами сталася 1064 р. Захоплені цією боротьбою тріумвіри не могли своєчасно організувати відсіч новим ордам кочовиків — половцям (кипчакам). Уперше про появу половців на кордонах Русі в літописі згадується під 1055 р. Половці, здійснюючи свої набіги, мали відмінну від своїх попередників тактику. Вони намагалися уникати прямих сутичок. їхньою головною метою було захоплення невільників, яких потім продавали до країн Близького та Середнього Сходу. Половці нападали зненацька і, захопивши полонених, швидко зникали в степу.

На початку вересня 1068 р. половці напали на Переяславську землю. Битва військових дружин тріумвірів із половцями сталася на річці Альта й завершилася перемогою останніх. Князі з рештою війська втекли під захист своїх фортець. Обурені кияни вимагали від Ізяслава видати зброю, щоб помститися половцям. Відмова князя спричинила повстання киян, які не любили свого князя за здирництво. Ізяслав змушений був рятуватися втечею. За півроку за допомоги польського війська він повернув собі престол. Київське повстання довело слабкість влади тріумвірів.

По деякім часі між тріумвірами спалахнув черговий конфлікт, унаслідок якого Святослав зі Всеволодом вигнали Ізяслава з Києва. Упродовж 1073-1076 рр. київським князем був Святослав. Із метою зміцнення влади над удільними князями він перерозподілив між ними володіння. Крім Києва Святослав залишив за собою Чернігів, а в інших містах посадив намісниками своїх синів і племінників. У своїх діях він користувався підтримкою брата Всеволода. І хоча великим київським князем був Святослав, історики вважають, що фактично існував дуумвірат — співправління двох князів — Святослава і Всеволода.

Після смерті Святослава великокнязівський престол повернув собі Ізяслав. Він позбавив влади синів Святослава і віддав, згідно з існуючими правилами престолонаслідування, Чернігів Всеволодові. Але проти Всеволода виступив Олег Святославич, який вважав Чернігів своєю спадщиною, до того ж привів із собою половецькі орди. Так половці на довгі роки стали вагомим чинником у міжусобній боротьбі князів. На допомогу Всеволоду прийшов Ізяслав. Вирішальна битва сталася 3 жовтня 1078 р. на Нежатиній Ниві. І хоча в цій битві перемогли старші Яро-славичі, у ній загинув Ізяслав.

По загибелі Ізяслава влада перейшла до Всеволода, який князював у Києві впродовж 1078-1093 рр. У цей час на Русі відновилася одноосібна монархія, але вона значно поступалася владі київських князів за часів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого.

Всеволод вів запеклу боротьбу з обділеними родичами, які домагалися своїх уділів, але врешті-решт пішов на поступки й надав їм князівства. Унаслідок цього центральна влада та єдність держави значно послабли. В умовах постійних нападів половців на руські землі спалахи усобиць були дуже небезпечними. Ймовірно, саме тому син Всеволода Володимир Мономах після смерті батька поступився престолом синові Ізяслава Святополку (1093-1113).

Необхідність подолати незгоди та об’єднати сили для боротьби підштовхувала до зближення князів. Велику роль в організації сил для боротьби з половцями відіграли князівські з’їзди. Результатом

цього став розгром половецьких орд об’єднаними силами руських князів на чолі з Володимиром Мономахом у березні 1111р. біля міста Сугрова на Дону. Ця перемога спричинила зростання авторитету Володимира Мономаха, майбутнього київського князя.

Які князі утворювали тріумвірат? Які нові кочові племена у другій половині XI ст. стали головною загрозою для Русі?

3. Князівські з’їзди (снеми)

Послаблення центральної влади на Русі викликало появу періодичних з’їздів князів — «снемів». На них намагалися вирішити питання, важливі для всіх руських земель. Першим із відомих за літописом є князівський з’їзд 1072 р. у Вишгороді. Тріумвіри Ізяслав, Святослав і Всеволод зібралися там із нагоди перенесення мощей святих Бориса і Гліба до нещодавно збудованої церкви на їхню честь. На Вишгородському з’їзді також було прийнято новий збірник законів «Правда Ярославичів», що доповнив «Руську правду».

Найвідомішим серед «снемів» руських князів є з’їзд 1097 р. в Любечі. На ньому князі домовилися про запровадження засад спадкового володіння князівствами («Кожен хай держить вотчину свою») та вирішили розглядати захоплення чужої вотчини як злочин і разом виступати проти того, хто спробує це вчинити.

Тепер влада в кожному уділі мала передаватися від батька до сина. Порядок, запроваджений Ярославом Мудрим, скасовувався. Князі також ухвалили рішення про спільні дії проти половців: «Відтепер з’єднаймося в одне серце й захистимо Руську землю». Одначе ці рішення не відразу було втілено в життя. Одразу після з’їзду спалахнула кривава війна, яка тривала три роки. Припинив її князівський з’їзд 1100 р. в селі Витичеві (Уветичах).

Про необхідність спільних дій проти половецьких нападів ішлося на з’їзді князів у Золотчі 1001 р. Вирішальним в організації боротьби з половцями став з’їзд навесні 1103 р. біля Долобського озера поблизу Києва. За повідомленням літописця, дружинники Святополка київського відмовлялися йти навесні в похід проти половців, оскільки це завдасть збитків смердам (селянам) та їхнім посівам і коням. Вирішальну роль у прийнятті рішення про спільний похід відіграла відповідь Володимира Моно-маха: «Дивуюсь я, дружино, що коней шкодуєте, на яких орють. А чому не помислите про те, що ось почне орати смерд і, приїхавши, половчин застрелить його з лука, а коня його забере, а в село його приїхавши, забере жінку його й дітей його, все .майно його?! Так коня вам шкода, а самого смерда хіба не жаль?» Похід 1103 р. започаткував низку переможних походів Русі проти половціву 1103-1116 рр.

Князівські з’їзди відіграли важливу роль в організації відсічі нападам половців на руські землі.

Який з’їзд започаткував нову систему престолонаслідування? На якому з’їзді остаточно ухвалено рішення про спільні походи князів проти половців?

ВИСНОВКИ

Під час правління Ярославичів розпочався поступовий процес розпаду Київської держави й занепаду влади великого князя. У нього не було тієї влади і сили, що у попередніх великих київських князів. Сини Ярослава, не бажаючи поступитися власними амбіціями, знехтували заповітом батька, натомість примушуючи інших його дотримуватися.

За часів правління Ярославичів над Руссю нависла нова загроза зі степу. Напади половецьких орд були спустошливими для Південної Русі. Кочовики вдало користувалися міжкнязівськими чварами, вчиняючи нові набіги.

Міжкнязівські чвари і набіги степовиків негативно впливали на розвиток Київської держави. Це розуміли і сучасники подій. Щоб узгоджувати інтереси князів та організувати відсіч нападам, найвпли-вовіші князі збиралися на з’їзди, завдяки яким поталанило припиняти міжусобиці, організовувати спільні походи проти степовиків. Важливим для подальшої долі Русі стало прийняття нового принципу престолонаслідування.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

Це матеріал підручника Історія України 7 за7 клас Гісем О. В.