Володимир Підпалий був залюблений в Україну, його вабила її неповторна краса, яку поет здатен був відшукати у краплині роси і в загадковому запиналі осінньої ночі, у вічній таїні сільської пасіки і в гордій крутизні коневої шиї на нескінченній, як життя, зеленій леваді... І зрозуміти його поезію може тільки той, чиє серце відкрите для краси і добра, любові та щирості, хто точно знає, що справжні почуття - завжди безкорисливі.

Його називали «одним із найчистіших і найсовісливі-ших, хто становить цвіт свого покоління, небучну окрасу своєї нори» (Є. Гуцало, письменник).

«Підпалий-поет нагадує мені пахуче українське зілля, що, черпаючи енергію від сонця, дарує її пригорщами людям без решти, повністю. Почитаєш його вірші — наче криничної води напився. Треба тільки вміти знайти дорогу до криниці, відвести вбік кущі, траву, а часом і павутиння лінивства в пошуках джерела, щоб переконатися, яка це чиста, своєрідна й новітня поезія» (Ф. Неуважний, літературознавець, Польща).

Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірки на Полтавщині. Навчаючись у школі, Володимир особливо захоплювався історією і літературою, багато читав. Після школи він деякий час працював на різних роботах, потім служив на флоті. Вищу освіту Підпалий здобув на філологічному факультеті Київського університету. Тоді ж, у студентські часи, він опублікував свої перші поетичні твори.

Володимир Олексійович Підпилий народився 9 травня 1936 р. в с. Лазірках на Полтавщині в сім’ї аалізп и чинка. Коли хлопчику було сім років, батько загинув під час форсування Дніпра. Пост гірко зізнавався: «Дитинство... вкрала війна в мого покоління». У школі дуже багато читав, любив літературу й історію. Володимир працював у тракторній бригаді, служив на флоті, а після демобілізації закінчив філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка.

Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині. З раннього дитинства запам'ятав лише невеселе. Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім’я Підпалих. 

Мабуть, не народився поетом », — так скромно оцінював своє обдарування Володимир Олексійович Підпалий. Але коли ви читатимете його твори, то відкриєте для себе тонкого ніжного лірика, у якого не знайдете жодної фальшивої ноти. Доля виявилася до нього несправедливою, відвівши всього 37 коротких років життя. Він не любив слави й галасу довкола свого імені, був скромний і чесний, а разом із тим принциповий, коли мова заходила про святі для нього поняття — «Україна», «людина» і «творчість».

Володимир Григорович Дрозд народився 25 серіпія 1939 р. в с. Петрушиїїі Чернігівської області. Раннє дитинство припало на часи Другої світової війни. Двадцятирічним юнаком видав першу збірку новел і оповідань й одразу ж був прийнятий до Спілки письменників України. Вони побудовані па аналізі його власного життя та душі й поєднують реалістичне бачення світу й осмислення народного життя.

ЧИ Я - ПИСЬМЕННИК...» Володимир Дрозд - постать неординарна в українській літературі. Рідко трапляється так, щоб двадцятитрьохлітній юнак, видавши першу збірку новел і оповідань, був одразу прийнятий до Спілки письменників! Що для вас є символом українства?А потім молодий прозаїк досконалив свою майстерність вже не тільки в невеликих за обсягом (хоча містких) новелах та оповіданнях, але й у творах великих жанрів: романах, романах-біографіях відомих особистостей та повістях.

У своїх творах він намагався розгадати таємницю людської душі, яку називав місцем бою добра і зла, бою вічного, непримиренного, жорстокого й прекрасного.

Володимир Дрозд разом із Гр. Тютюнником, Вал. Шевчуком, Є. Гу налом, Ю. Щербаком, В. Захарчеиком належать до найвизначніших українських прозаїків-шістдесятників.

Митцем може стати лише яскрава особистість, чка не боїться визнавати правду або свої помилки, вірити в себе і сумніватися, дерзати і каятися, часто все починати заново. З талановитою людиною нелегко рідним, знайомим, найближчим друзям. «З янголів письменників не буває. Про що писатиме янгол, якщо душа його - наче білосніжний аркуш паперу, свята?» - запитував Володимир Дрозд. Не зможе стати письменником і той, хто не пережив особисто горя й кривди, у кого високий больовий поріг і черства душа.