Іменник — повнозначна самостійна частина мови, яка відповідає на питання хто? що? й має граматичне значення предметності, виражаючи його в незалежних граматичних категоріях роду, числа й відмінка.

Граматичні значення іменників Іменники мають граматичні значення роду, числа, відмінка.

Морфологія (від гр. morphe — форма, частина, logos — слово, учення) — це: 1) розділ мовознавства, що вивчає форми слова (словозміну й формотворення); 2) будова мови відповідно до розподілу слів за частинами мови. Усі слова з морфологічного погляду на підставі певних ознак відносяться до якоїсь частини мови.

Як і лексичні одиниці (слова), ФО утворюють цілісну систему, у якій між окремими ФО виникають певні зв’язки за значенням або за формою.

У результаті різноаспектного вивчення з’являється можливість класифікувати ФО в різні групи відповідно до низки принципів.

За семантичним принципом (характером смислової злитості слів-компонен-тів у складі) ФО поділяються на:

•    фразеологічні зрощення — непохідні й немотивовані із сучасного погляду сполуки, значення яких не випливає зі значень слів, що до них увіходять: бити байдики («нічого не робити»);

Ідіома - функціонально еквівалентний слову усталений вислів словосполучного типу, що цілісно виражає значення, яке не виводиться із суми значень слів-компонентів. Не може бути перекладений іншою мовою, оскільки має національну специфіку

Фразеологія (від гр. phrasis — вислів і logos — поняття, учення,) — це 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічний склад мови; 2) фразеологічний склад мови; сукупність усіх фразеологізмів.

Терміни (від лат. terminus — рубіж, межа) — слова або словосполучення, що “означають поняття певної галузі науки, техніки тощо. Специфічними ознаками термінів, на відміну від звичайних загальновживаних слів, є: системність; наявність іефініції (чіткого визначення); тенденція до однозначності щонайменше в межах певної галузі знань; стилістична нейтральність; точність значення; висока інформативність.

Поділ лексики з погляду сфер її вживання ґрунтується на вивченні слів на певному історичному етапі. Відповідно до цього аспекту в лексичній системі виділяють такі шари слів:

Поділ лексики з погляду активності її вживання ґрунтується на позаісто-ричному підході: береться вся сукупність слів, які існували, існують і можуть існувати в мові, і розподіляється на частину слів, що сприймаються як сучасні, та частину, що сприймаються як застарілі або не активно вживані. Відповідно до цього лексичний фонд поділяється на пасивну та активну лексику.

Шар власне українських слів найбільший, хоча з-поміж них лише незначна частина не має формальних або значеннєвих відповідників в інших мовах. Це слова на зразок: бублик, бузувір, галас, галушка, галявина, горопаха, жмикрут, запаска, заграва, затірка, кебета, ковбаня, ластовиння, макітра, макогін, макорженик, мрія, вибагливий, загальний, кмітливий, жмакати, лаштувати, линути, заздалегідь, либонь, мабуть, луна та ін.