У результаті різноаспектного вивчення з’являється можливість класифікувати ФО в різні групи відповідно до низки принципів.

За семантичним принципом (характером смислової злитості слів-компонен-тів у складі) ФО поділяються на:

•    фразеологічні зрощення — непохідні й немотивовані із сучасного погляду сполуки, значення яких не випливає зі значень слів, що до них увіходять: бити байдики («нічого не робити»);

Ідіома - функціонально еквівалентний слову усталений вислів словосполучного типу, що цілісно виражає значення, яке не виводиться із суми значень слів-компонентів. Не може бути перекладений іншою мовою, оскільки має національну специфіку

Фразеологія (від гр. phrasis — вислів і logos — поняття, учення,) — це 1) розділ мовознавства, що вивчає фразеологічний склад мови; 2) фразеологічний склад мови; сукупність усіх фразеологізмів.

Терміни (від лат. terminus — рубіж, межа) — слова або словосполучення, що “означають поняття певної галузі науки, техніки тощо. Специфічними ознаками термінів, на відміну від звичайних загальновживаних слів, є: системність; наявність іефініції (чіткого визначення); тенденція до однозначності щонайменше в межах певної галузі знань; стилістична нейтральність; точність значення; висока інформативність.

Поділ лексики з погляду сфер її вживання ґрунтується на вивченні слів на певному історичному етапі. Відповідно до цього аспекту в лексичній системі виділяють такі шари слів:

Поділ лексики з погляду активності її вживання ґрунтується на позаісто-ричному підході: береться вся сукупність слів, які існували, існують і можуть існувати в мові, і розподіляється на частину слів, що сприймаються як сучасні, та частину, що сприймаються як застарілі або не активно вживані. Відповідно до цього лексичний фонд поділяється на пасивну та активну лексику.

Шар власне українських слів найбільший, хоча з-поміж них лише незначна частина не має формальних або значеннєвих відповідників в інших мовах. Це слова на зразок: бублик, бузувір, галас, галушка, галявина, горопаха, жмикрут, запаска, заграва, затірка, кебета, ковбаня, ластовиння, макітра, макогін, макорженик, мрія, вибагливий, загальний, кмітливий, жмакати, лаштувати, линути, заздалегідь, либонь, мабуть, луна та ін.

Повнозначні (самостійні)

Слова, що мають лексичне значення, виражаючи його основою й виконуючи в мові функцію називання предметів, дій, ознак або вказівки на них тощо. У морфології це іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники.

Неповнозначні (службові)

Слова, що не мають незалежного від повнозначних слів лексичного значення, виконуючи службові функції сполучення слів і речень, формотворення, підсилення тощо. У морфології це прийменники, частки, сполучники.

Лексикологія (від гр. lexis — слово та logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови (лексику) й слово (лексему) як його основну одиницю.

Морфеміка (від гр. тогрке — форма), або будова слова, — розділ мовознавства, який вивчає будову слів без огляду на те, як вони утворилися.

Більшість слів мови містять кілька частин, або морфем, у своєму складі.

Крім афіксів, виділяють ще й специфічні необов’язкові частини — афіксоїди, що поєднують у собі ознаки й афікса, і кореня: префіксоїди: 6і-, мікро-, міні-, полі-, nie-; суфіксоїди: -воз, -роб, -мір, -різ, -дром тощо.