Терміни (від лат. terminus — рубіж, межа) — слова або словосполучення, що “означають поняття певної галузі науки, техніки тощо. Специфічними ознаками термінів, на відміну від звичайних загальновживаних слів, є: системність; наявність іефініції (чіткого визначення); тенденція до однозначності щонайменше в межах певної галузі знань; стилістична нейтральність; точність значення; висока інформативність.

Поділ лексики з погляду сфер її вживання ґрунтується на вивченні слів на певному історичному етапі. Відповідно до цього аспекту в лексичній системі виділяють такі шари слів:

Поділ лексики з погляду активності її вживання ґрунтується на позаісто-ричному підході: береться вся сукупність слів, які існували, існують і можуть існувати в мові, і розподіляється на частину слів, що сприймаються як сучасні, та частину, що сприймаються як застарілі або не активно вживані. Відповідно до цього лексичний фонд поділяється на пасивну та активну лексику.

Шар власне українських слів найбільший, хоча з-поміж них лише незначна частина не має формальних або значеннєвих відповідників в інших мовах. Це слова на зразок: бублик, бузувір, галас, галушка, галявина, горопаха, жмикрут, запаска, заграва, затірка, кебета, ковбаня, ластовиння, макітра, макогін, макорженик, мрія, вибагливий, загальний, кмітливий, жмакати, лаштувати, линути, заздалегідь, либонь, мабуть, луна та ін.

Повнозначні (самостійні)

Слова, що мають лексичне значення, виражаючи його основою й виконуючи в мові функцію називання предметів, дій, ознак або вказівки на них тощо. У морфології це іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники.

Неповнозначні (службові)

Слова, що не мають незалежного від повнозначних слів лексичного значення, виконуючи службові функції сполучення слів і речень, формотворення, підсилення тощо. У морфології це прийменники, частки, сполучники.

Лексикологія (від гр. lexis — слово та logos — учення) — розділ мовознавства, який вивчає словниковий склад мови (лексику) й слово (лексему) як його основну одиницю.

Морфеміка (від гр. тогрке — форма), або будова слова, — розділ мовознавства, який вивчає будову слів без огляду на те, як вони утворилися.

Більшість слів мови містять кілька частин, або морфем, у своєму складі.

Крім афіксів, виділяють ще й специфічні необов’язкові частини — афіксоїди, що поєднують у собі ознаки й афікса, і кореня: префіксоїди: 6і-, мікро-, міні-, полі-, nie-; суфіксоїди: -воз, -роб, -мір, -різ, -дром тощо.

Правила вживання великої букви, написання слів разом, через дефіс або окремо, написання не з різними частинами мови ґрунтуються на диференційному (смисловому) принципі правопису. Отже, щоб правильно писати слова з цими орфограмами, слід передусім міркувати над смислом того, що ви хочете висловити, написавши те чи те слово в певний спосіб.

Традиційно до слів іншомовного походження в українській мові відносять лексичні одиниці з такими ознаками:

•    наявність початкових звуків [а], [е]: автомобіль, акциз, економіка, ефект;

•    наявність звукосполучень голосних [ае], [ау], [іо], [іа], [уе] та ін.: аудит, бібліотека, діалог, дует, проект, аеропорт, апофеоз;

Апостроф — спеціальний діакритичний (надрядковий) знак, який уживається на письмі, щоб показати, що у вимові попередній приголосний звук звучить твердо й роздільно з наступним приголосним звуком [й], наявність якого в слові позначається буквами я, ю, є, ї ([йа], [йу], [йе], [йі]).