Соціалізація особистості

Поняття соціалізації має багато різних відтінків, однак ос­новне його значення — процес, за допомогою якого індивід переймає спосіб життя свого суспільства. Єдиного поняття соціалізації дотепер не вироблено, проте можна дати найбільш загальне визначення.

Соціалізація — це засвоєння соціального досвіду, створеного суспільством і сконцентро­ваного в рольових очікуваннях. Соціаліза­ція — це процес отримання властивостей, необхідних для жит­тя в суспільстві.

Соціалізація часто вживається разом з такими поняттями як розвиток особистості, формування і виховання особистості. Розглянемо співвідношення цих понять.

Соціалізація і формування особистості. Формування осо­бистості — це процес становлення окремих рис особистості. Соціалізація особистості — це не тільки становлення певних рис, але й їх розвиток.

Соціалізація і розвиток особистості. І соціалізація, і розви­ток особистості тривають усе життя, це процеси формування в особистості її основних структурних елементів. Ці процеси активні, однак у понятті соціалізації ми акцентуємо увагу на конкретних умовах життя людини, конкретному суспільстві, що обумовлює в неї появу певних рис. Так, життя в амери­канському суспільстві багато в чому відрізняється від життя в японському або українському. Тому і люди з цих країн різні за своєю поведінкою, цінностями, інтересами.

Соціалізація і виховання. Якщо розуміти виховання у вузь­кому розумінні слова, як процес цілеспрямованого впливу на індивіда з метою його підготовки до різних видів діяльності, то соціалізація включає не тільки виховання, але й різно­манітні стихійні процеси. Якщо розглядати виховання в ши­рокому рзумінні цього слова, то в ньому підкреслюється винятково зовнішній вплив на людину. Що ж стосується со­ціалізації, то це двосторонній процес, тобто не тільки середо­вище впливає на людину і змінює його, але й людина впливає на середовище.

Отже, коли дитина спостерігає за своїми батьками, ди­виться мультфільми, слухає казки, бачить як спілкуються з дітьми в інших сім'ях, це не чинить на неї прямого впливу, проте зумовлює засвоєння правил поведінки, норм взаємодії з іншими, інакше кажучи, хоч виховання немає, але соціалі­зація здійснюється. Крім того, не тільки оточення формує дитину, але й дитина щось змінює в своїх батьках, вчителях, однолітках.

У соціології існує кілька напрямків у вивченні соціалізації, це зокрема:

Біолого-психологічний підхід (3. Фройд, Е. Фромм, Е. Еріксон). Згідно з поглядами представників да­ного підходу соціалізація є процесом становлення та розвитку психічних властивостей особистості.

Теорія символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Г. Блумер, Ч. Кулі). Соціалізація розглядається як комунікаційний про­цес, при якому індивід опановує певну систему соціальних ро­лей, причому разом з цим у нього формується «Я-концепція», тобто уявлення про себе як про індивідуальність.

Культурологічний напрямок (Радкліф-Браун) Соціалі­зація вважається лише процесом засвоєння культури (норм,

Основні підходи до аналізу соціалізації

цінностей, мови, зразків поведінки, традицій тощо). Відповід­но до поглядів представників цього підходу, культура є дже­релом, передумовою і результатом соціалізації. А соціалізація виступає механізмом передачі культури від одного покоління до іншого.

Функціоналізм (Р. Лінтон, Т. Парсонс). Соціалізація роз­глядається як цілий комплекс процесів, за допомогою яких особистість знаходить статус члена соціальних спільнот і на­магається зберегти його. Таким чином людина знаходить своє місце в суспільстві.

Марксистський підхід. Можливість соціалізації і форму­вання людини як особистості полягає в самому індивіді. Однак закінчену форму йому надає соціальне середовище і суспільство. Причому головну роль відіграють економічні відносини і ма­теріальний стан людини, який формує певний спосіб її життя.

У вітчизняній соціології тривалий час дотримувалися саме марксистського підходу до процесу соціалізації (І. Кон, Ю. Ле­вада, Я. Гілинський, С. Фролов, О. Якуба).

На думку багатьох соціологів, здатність до соціалізації міститься в самій людині, при цьому сама соціалізація ро­зуміється як засвоєння накопиченого в суспільстві досві­ду. У процесі соціалізації індивід засвоює норми, цінності, знання, уміння. У результаті соціалізації людина здобуває якості, які дозволяють їй діяти у певних умовах місця і часу. Соціалізація є активним двостороннім процесом: людина не просто пасивно здобуває певні риси, але й впливає на навко­лишнє середовище.

Практично в кожній теорії особистості здій­снюється аналіз процесу соціалізації та його етапів.

Так, представник психосоціальної теорії Ерік Еріксон під­креслював вплив на розвиток людини соціальних, історичних і культурних чинників.

Е. Еріксон виділяв вісім етапів життя особистості. На кож­ній з цих стадій людина проходить специфічну кризу, відчу­ває внутрішній конфлікт. Е. Еріксон вважав, що якщо ці кон­флікти вирішуються успішно, то криза не набуває гостроти і закінчується утворенням певних особистісних якостей, які у сукупності складають той чи інший тип особистості. Невда­ле вирішення кризи на якійсь зі стадій призводить до того; що переходячи на нову стадію, людина переносить із собою необ­хідність вирішувати протиріччя, властиві не тільки для даної стадії, але й для попередньої. Однак це дається набагато важче (табл. 9.1)

Етапи соціалізації

Таблиця . Стадії психосоціального розвитку особистості (за Е. Еріксоном) 

Згідно з теорією Дж. Міда, процес соціалізації розглядаєть­ся як включення у свій світ інших людей, уміння ввійти в їх роль. Наслідуючи батьків, дитина вчиться входити в роль і ви­ходити з неї, але, головне, вона навчається бачити себе ззовні.

При спілкуванні дитини з іншими людьми починає форму­ватися узагальнений образ свого «Я», причому найкраще це від­бувається не при парній взаємодії, а в групі. В теорії Дж. Міда також підкреслюється важлива роль сім'ї у становленні «Я».

Дж. Мід виділяв такі стадії соціалізації:

1.Імітація — коли дитина починає наслідувати поведінку дорослих людей. Наприклад, хлопчик грається з молотком та цвяхами, а дівчинка намагається накрасити губи, як мама.

2.Рольові ігри (play) — дитина «програє» життєві ситуації. Так, діти грають «у сім'ю», «магазин», «школу», «лікаря».

3.Ігри за правилами (game) — різні колективні ігри, такі як футбол, баскетбол, волейбол або навіть гра у прості «класики».

4.Орієнтація на «узагальненого іншогоМається на, увазі засвоєння норм взаємодії у широкому колі ситуацій, з різни­ми людьми, тобто загальних правил поведінки у даному су­спільстві.

На сьогодні як в західній, так і у вітчизняній соціології при­йнято виділяти два основні етапи соціалізації — первинну та вторинну.

Первинна соціалізація — засвоєння дитиною базового набо­ру ролей, формування соціальних установок, засвоєння основних духовних цінностей, норм поведінки для нормального функціону­вання в суспічьстві. На стадії первинної соціалізації ми вчимо­ся користуватися столовими приборами, їздити в громадсько­

му транспорті, вітатись, святкувати, поважати старших, вести себе з однолітками тощо.

Основними агентами первинної соціалізації (тими, хто спри­яє соціалізації людини) є сім'я, групи однолітків, інститут освіти (перш за все дитячий садок і школа), засоби масової комунікації (телебачення, книга, Інтернет), релігійні інститути (церква).

Вторинна соціалізація — засвоєння додаткових соціальних ролей у процесі життя. Як правило, на етапі вторинної соціалі­зації відбувається засвоєння професійних ролей, ролі дружини або чоловіка, ролі виборця або політичного діяча тощо.

До процесів вторинної соціалізації відносяться передбачу - вальна соціалізація, статусна соціалізація і ресоціалізація.

Передбачувальна соціалізація — уявна репетиція реалізації якої-небудь ролі, яку ми плануємо виконувати в майбутньому. Це приводить до змін цінностей, світогляду і «Я-образу». На­приклад, людина, яка збирається одружитися, може уявляти собі і планувати життя після одруження (заміжжя).

Статусна соціалізація — засвоєння норм, цінностей, зразків поведінки, характерних для нового соціального статусу, який отримує людина. Це може бути статус, пов'язаний з отриман­ням або зміною професії, сімейного стану, місця проживання.

Ресоціалізація — засвоєння набору цінностей, норм, зраз­ків поведінки, відмінних від попередніх. Ресоціалізація відбу­вається, як правило, в тому випадку, коли відбувається заміна одного однопорядкового статусу на іншій. Наприклад, людина одружується вдруге, змінює одне місце роботи на інніе, переїж­джає з одного міста в інше. Ресоціалізації здебільшого передує десоціалізація — відмова від старого набору цінностей і норм.

На будь-якому рівні в процесі соціалізації можна виділити такі структурні елементи як:

адаптація — пристосування до нових умов (або умов, що змінилися);

інтеріорізація (інтерналізація) — засвоєння цінностей, норм, знань нового оточення, включення їх до свого внутріш­нього світу;

екстеріорізація — реалізація засвоєних норм, цінностей, зразків поведінки.

Н.М. Семке