Народна Освіта » Правознавство » Поняття та основні елементи соціального інституту

НАРОДНА ОСВІТА

Поняття та основні елементи соціального інституту

Проблемою вивчення та аналізу соціальних інститутів і.иімалося багато відомих — як закордонних, так і вітчизня­них — соціологів. Першим, хто започаткував термін «соціаль­ний інститут» та ввів його у науковий обіг і розробив відповід­ну теорію, був англійський соціолог Г. Спенсер. Він вивчив та нііисав п'ять типів соціальних інститутів: промисловий (еконо­мічний), політичний, профспілковий, обрядовий (культурно-це­ремоніальний), домашній (сімейний). Будь-який соціальний інститут, за його теорією — це стійка структура соціальних дій. Великий внесок у вивчення цієї сфери соціальних взаємодій ипіс французький вчений Т.Веблен. Хоча його книга «Теорія праздного класу» з'явилася у 1899 р., багато її положень не за- і іаріли й досі. Основна думка, яку відстоює автор, — це теорія еволюції людського суспільства, яка розуміється як процес природного відбору соціальних інститутів. За своєю природою вони являють звичні засоби реагування на стимули, що ство­рюються зовнішніми чинниками.

Одну з перших спроб пояснити природу соціального інсти­туту в СРСР зробив професор Ю. Левада, трактуючи його як центр (вузол) діяльності людей, який зберігає свою стабіль­ність протягом певного часу і забезпечує стабільність всієї со­ціальної системи. Інший російський вчений, Л. Сєдов, визна­чає соціальний інститут як стабільний комплекс формальних та неформальних правил, принципів, установок, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують їх и систему ролей і статусів, які утворюють соціальну систему. Коржевська соціальний інститут визначає як спільноту лю­дей, які виконують певні ролі на основі їх об'єктивного поло­ження (статусу) та організовані спільними нормами і цілями.

Є багато інших спроб дати однозначне визначення цьо­му поняттю, виходячи, наприклад, з категорій норм і ціннос­тей, ролі та статусу, звичаїв і традицій і т. п. Подібні підходи не можна вважати цілісними, оскільки комплексне явище, яким виступає соціальний інститут, зводиться тільки до однієї з його особливостей. Більш аргументованими слід вважати концепції, які ґрунтуються на комплексній характеристиці соціального інституту та базуються на різних аспектах його багатогранного змісту. Сучасні концепції такого роду розвиваються в роботах Н. Смелзера, Е. Гіденса, неоінституціоналістів.

Під соціальним інститутом будемо ро­зуміти цілеспрямовану стійку форму органі­зації соціальної діяльності та соціальних від­носин; комплекс, що являє собою, з одного боку, сукупність нормативно-цінносно обумовлених ролей та статусів, призначених для задоволення певних соціальних потреб, і, з іншого боку, стій­ке соціальне утворення, що забезпечує реалізацію цих потреб.

Інститути виникають в процесі розвитку людського суспіль­ства, диференціації видів діяльності, поділу праці, формування специфічних видів суспільних відносин. їх формування зумов­лене об'єктивними потребами соціуму в регулюванні суспільно важливих сфер діяльності і соціальних відносин. В інституті, що зароджується, опредмечується, по суті, виникає певний вид суспільних відносин. Історія розвитку соціальних інститутів показує постійну трансформацію інститутів традиційного типу в сучасний соціальний інститут. Для традиційних (у минуло­му) інститутів характерні жорсткі ритуали, циркуляри, овіяні традиціями, що складалися протягом віків, а також родинними зв'язками та відносинами. Історично першими провідними ін­ститутами були рід та сімейна община. Далі з'явилися інститу­ти, які регулювали відносини між родами, — інститути обміну продуктів (економічні). Згодом з'явилися так звані політичні інститути (регулювання безпеки народів) та ін. У житті су­спільства протягом історичного розвитку домінували ті чи інші соціальні інститути — вожді племен, рада старшин, церква, дер­жава тощо.

Для того щоб виник і розвинувся такий структурний елемент суспільства, як соціальний інститут, потрібні особливі умови:

* в суспільстві має виникнути та розповсюдитися певна потреба, визнана багатьма членами суспільства (як загально-соціальна); вона стає головною передумовою становлення но­вого інституту;

* мають бути в наявності операційні засоби задоволення цієї потреби, тобто стала система необхідних для суспільства функ­цій, дій, операцій, приватних цілей, що реалізують нову потребу;

* щоб інститут міг реально виконувати свою місію, він наді­ляється необхідними ресурсами (матеріальними, фінансовими, трудовими, організаційними), які суспільство має постійно по­повнювати;

* для забезпечення самовідтворення інституту необхідне й особливе культурне середовище, тобто має сформуватися при­таманна тільки йому особлива система знаків, дій, правил по­ведінки, що відрізняють людей, які належать до цього інституту.

Кожний соціальний інститут може бути охарактеризова­ний з точки зору його зовнішньої формальної («матеріальної») структури і внутрішньої змістовної діяльності.

Соціальний інститут зовнішньо виглядає як сукупність осіб, установ, що забезпечені певними матеріальними засобами і здій­снюють конкретну соціальну функцію. Зі змістовної сторони — це певний набір цілеспрямованих стандартів поведінки певних осіб у певних ситуаціях. Так, юстиція як соціальний інститут зовнішньо є сукупністю осіб (прокурорів, суддів, адвокатів та ін.), установ (прокуратур, судів, місць позбавлення волі та ін.), матеріальних засобів, а змістовно вона являє собою сукупність стандартизованих зразків поведінки повноважних осіб, які за­безпечують виконання даної соціальної функції. Зазначені стан­дарти поведінки втілюються у соціальних ролях, характерних для системи юстиції (ролях судді, прокурора, адвоката тощо).

До загальних ознак соціального інституту можна віднести:        

1) виділення певного кола суб'єктів, які під час діяльності вступають у відносини, що набувають стійкого характеру;

2) певну (більш або менш формалізовану) організацію;

3) наявність специфічних соціальних норм, вказівок, що ре­гулюють поведінку людей у рамках соціального інституту;

4) наявність соціально-важливих функцій інституту, що ін­тегрують його в соціальну систему і забезпечують його участь у процесі інтеграції останньої.

Ці ознаки не закріплені нормативно, а скоріше витікають з узагальнення аналітичного матеріалу щодо різних інститутів сучасного суспільства. У деяких інститутів, перш за все, фор­мальних (таких як армія, суд і т. ін.), ознаки можуть фіксува­тися чітко і в повному обсязі, у інших, неформальних або тих, що тільки виникають, — менш виразно.    Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують осіб, які входять до них і дії яких співпадають з відповідними стандартами поведінки.

Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети своєї діяльності, конкретними функціями, що сприяють досягненню цієї мети, набором соціальних позицій та ролей, типових для даного інституту, а також системою санкцій, які забезпечують заохочення бажаної та пригнічення непринятої поведінки. Ці системи обумовлюють нормування поведінки людей, всіх суб'єктів соціальної дії, узгоджують їх прагнення  і  встановлюють форми, способи задоволення їх потреб та інтресів, розв'язують конфлікти, на певний час забезпечують стан рівноваги в рамках того чи іншого суспільства.

Індивід стає особистістю під час засвоєння елементів сучасної йому культури, у тому числі відповідних норм поведінки.

 

Н.М. Семке

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 4-04-2012, 18:33, Переглядів: 3761