Народна Освіта » Українська література » Міфи та легенди українців. Про Зоряний Віз, Чому пес живе коло людини, Дажбог, Берегиня, Неопалима купина, Як виникли Карпати, Чому в морі є перли і мушлі читати

НАРОДНА ОСВІТА

Міфи та легенди українців. Про Зоряний Віз, Чому пес живе коло людини, Дажбог, Берегиня, Неопалима купина, Як виникли Карпати, Чому в морі є перли і мушлі читати

Ми живемо у XXI ст., тож маємо можливість і читати художні твори, і слухати їх в аудіозапису, і переглядати в театрі, у мережі Інтернет чи по телевізору. Навіть найдавніші твори, які виникли тоді, коли людина ще не винайшла письмо, нині надруковані в книжках. Вони дійшли до нас із сивої давнини. А як? Коли не було писемності, люди передавали їх з уст в уста (звідси й прикметник усний), від покоління до покоління. Міфи, легенди, казки, перекази, пісні, загадки, прислів’я складали талановиті люди, імена яких тепер невідомі. Первинний варіант таких творів із часом зазнавав змін. Скажімо, пісню, що подобалася людям, переспівували в різних місцевостях, постійно вносячи в неї щось своє, удосконалюючи її. Пісня, навіть неповністю, та з часом таки змінювалася, ставала кращою. До речі, українських народних пісень нині нараховують майже триста тисяч! До нас дійшла велика кількість народних казок, легенд, переказів... Усі ці твори називають фольклором (від англ. folk-lore — народна мудрість), або усною народною творчістю.

Найдавнішими видами усної народної творчості є міфи й легенди. Легенда — це розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь особи. У легендах здебільшого йдеться про реальну людину, яку знає і любить народ, або про визначну історичну подію. Найпо-пулярніші легенди розповідають про героїчні вчинки Богдана Хмельницького, Максима Залізняка, Олекси Довбуша, Устима Кармелюка. Цих історичних постатей народ наділив неймовірною силою та відвагою, часто їхні можливості було перебільшено, як у казках. Отже, казковість, фантастичність — яскрава прикмета легенди.

Учені поділяють легенди на три різновиди: міфологічні, біблійні та героїчні.

У міфах на відміну від легенд ідеться про вигаданих багатою людською фантазією богів і демонів. Цей вид фольклору виник у той час, коли в людей було ще дуже спрощене, примітивне уявлення про навколишній світ і вони відчували беззахисність і безсилля перед стихійними силами природи. Міф — це розповідь, що передає уявлення наших далеких предків про створення світу, його будову, про богів і демонів, різних фантастичних істот. У чому ж тоді полягає відмінність між міфом і казкою? Казки і в далекі від нас часи, і на етапі створення сприймалися як плід людської фантазії, а ось до міфів тоді ставилися як до чогось імовірного, реального.

Легенди

міфологічні

біблійні

героїчні

уявлення про Всесвіт, природу, богів, демонів

життя святих, перших християн

героїчні вчинки реальних історичних осіб

 

Про зоряний віз

Колись давно, а де саме — невідомо, та трапилася велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та озерах, а навіть і в колодязях повисихала геть-чисто1 вся вода, і люди без води почали хворіти та мерти. У тім краю, де ото трапилася така посуха, та жила одна вдова, а в тієї вдови була всього-на-всього одна дочка. Удова без води захворіла, і дочка, щоб не вмерла її мати, узяла глечик та й пішла шукати воду. Де вона її шукала, хто її знає, а тільки десь-то найшла. Набрала в глечик і понесла додому. По дорозі зустріла одного чоловіка, що вмирав без води; дала йому напитись і тим одволала його від смерті. Далі вона зустріла другого, такого ж самого; потім третього, четвертого і, нарешті, сьомого. Усім давала пити й усіх урятувала від смерті. Води залишилось у неї тільки на самому дні.

Ішла вона, ішла й по дорозі сіла відпочити, а глечик поставила біля себе на землі. Коли в той час де не взявся собака. Хотів, мабуть, теж напитися та й перекинув глечик. Коли той глечик перекинувся, то з нього вилетіло сім великих зірок і восьма маленька, та й поставали на небі.

1 Геть-чисто — зовсім, повністю.

Ото ті зірки і є Віз, або душі тих людей, що дівчина їм давала пити, а восьма, маленька, — так то душа собаки, що перекинув глечик. Так ото Бог на те їх і поставив на небі, щоб усі люди бачили, яка щира була та дівчина, а за її щирість Бог послав дощ на ту країну.

Сузір’я Зоряний Віз До речі...

Зоря — символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; очей Бога.

Здавна в народі зорі сприймали то як дітей Сонця і Місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей. Язичники вважали зорі вікнами неба, через які боги дивляться на світ (Із «Словника символів»).

Чому пес живе коло людини

Давно, дуже давно жив собі самітний пес. Нарешті надокучило йому самому блукати в лісі, і він вирішив знайти собі друга-товариша. Але хотів, аби цей його товариш був найсильніший з усіх тварин.

Лісові звірята радили йому піти до вовка. Пішов пес до нього й каже:

—    Вовче, брате, живімо разом!

Вовк відповів:

—    Чому би ні!

Почали жити разом. Раз, як ночували в лісі, почув пес якийсь шелест і почав трястися-боятися. Збудив вовка, а той йому й каже:

—    Будь тихо, бо прийде ведмідь і з’їсть нас!

Пес тоді здогадався, що ведмідь сильніший за вовка. Пішов до ведмедя й каже:

—    Ведмедю, братику, живімо разом!

—    Коли разом, то разом, — відповів ведмідь.

Минула коротка доба. Раз на зорях почув пес якийсь шелест і почав боятися. Пробудився ведмідь та й сказав:

—    Заховаймося в корч, бо ще надійде лев і роздере нас обох!

Подумав пес, що лев має бути сильнішим. Залишив ведмедя й пішов до двору короля лева.

—    Леве, леве, королю звірів, живімо разом!

—    За слугу прийму тебе, — відповів лев.

Пес зостався з ним. Одного разу ввечері почав пес боятися й почав вити, гавкати.

Вибіг лев із палати й каже йому:

—    Мовчи, бо ще надійде людина й застрелить нас обох!

Пес замовк, але здогадався, що людина має бути сильнішою, коли її лев боїться.

Пішов пес до людини й пристав на службу до неї. Від того часу й живе пес з людиною.

ДАЖБОГ

Син великого Сварога, славетний Дажбог-Сонце, довгі роки владарював над богами, людьми й над усім світом. Він був родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем. Давні українці гордо казали про себе: «Ми внуки Дажбога — улюбленці богів, ... ми славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла...»

Дажбог уособлював мужність, обличчя його уявлялося подібним до сонячного кола, із русявою бородою-промінчиками.

У пожертву Дажбогові приносили млинці, полотно, дари полів і лісів, вино, гроші тощо.

Йому молилися, звертаючись так: «Даж-боже наш трисвітлий! Славу творімо тобі, нехай летить вона птицею ясною, сповіщаючи всім предкам руським, що шануємо та поклоняємося Сонцю всевишньому, отцю кревному — Дажбогу нашому».

1 Сварог — бог Сонця, світла та добра. У давніх русів-українців Сварог — бог-творець, покровитель неба, мудрості, заступник шлюбу й ковальської справи, ремесел.

Сварог — батько богів

1.    Розповідь казкового чи фантастичного характеру про незвичайну подію або життя й діяльність якоїсь реальної особи називається

А міфом Б казкою В легендою Г літописом

2.    Віз на нічному небі складається із зірок

А чотирьох Б семи В восьми Г десяти

3.    Собака, за легендою, шукав собі друга-товариша в такій послідовності

А вовк — ведмідь — людина — лев Б лев — ведмідь — людина — вовк В людина — вовк — ведмідь — лев Г вовк — ведмідь — лев — людина

в 4. Що таке фольклорі Чому народну творчість називають усною?

5. Чим легенда відрізняється від міфу?

6. Поміркуйте й скажіть, чому героїв легенд народ наділяв надлюдськими можливостями.

7.    На які різновиди поділяють легенди?

8.    Що означають, за легендою, сім великих зірок і одна маленька на нічному небі?

9.    На скільки частин за змістом можна поділити легенду «Чому пес живе коло людини»?

10.    Людина сильніша від лева, царя звірів, своєю фізичною силою чи чимось іншим? Поясніть свою думку.

11.    У збірці українських приказок і прислів’їв зібрано майже двісті висловів про собаку. Яка з наведених нижче приказок (прислів’їв) найближча за змістом до легенди «Чому пес живе коло людини»?

Битий собака не боїться палиці.

Бійся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться. Вивченого пса нічим не підкупиш.

Добрий собака і на хазяїна бреше.

Лихого собаку господар шанує.

Кожний собака гавкає, але не кожен кусає.

Пес держиться чоловіка, а кіт — хати.

Собака гавкне — хазяїн вірить.

12. Прочитайте міф «Дажбог» і прокоментуйте ілюстрацію до нього (образи, кольори, сюжет) (с. 11).

1.    Знайдіть і прочитайте в мережі Інтернет (або в спеціальній літературі) легенду про назву своєї вулиці, району, села чи міста. Підготуйтеся розповісти її класу (за бажанням).

2.    Прочитайте міфи й легенди: «Берегиня», «Неопалима купина», «Як виникли Карпати», «Чому в морі є перли і мушлі». Випишіть у робочий зошит незрозумілі слова.

Берегиня

До Сварога та Берегині постійно приходили люди, щоб подивитися на хатину, піч і жорна, скуштувати того дива, що хлібом зветься й схоже на сонце.

І сказали їм Сварог і Берегиня, щоб виходили вони з печер і будували світлі хати, щоб не ходили в диких шкурах, а вчилися ткати полотно та ходити в білому одязі, як личить дітям Білобо-га. Люди слухали й раділи, але коли надходила ніч, страх виповзав відусіль, бо земля починала трястись і гойдатись. То лютував Чорнобог.

Наслав Чорнобог на людей своє чорне військо — стадо ящерів, якому наказав знищити Сварога, Берегиню й сварожичів.

Не могли зупинити чорних ящерів ані мечі сварожичів, ані палаючі смолоскипи самого бога Сварога. І тільки Берегиня в яскра-во-білому вбранні з вишитими червоними «стрілами Перуна» та «соколами» змогла це зробити. Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило. Ящери відповзали назад, поки не потопилися в річці Росі й не перетворилися на скелі.

З того часу люди вважають Берегиню богинею краси, великою охоронницею. Вони вирізьблюють її образ на дверях, віконницях, вишивають її постать на рушниках і сорочках, щоб Берегиня завжди захищала їх від усього злого.

Графічне зображення Берегині й тризуба

До речі...

Берегиня — захисниця людей від усякого зла, добра «хатня» богиня. Вона оберігала оселю, малих дітей, добробут сім’ї. Відгомін про неї знаходимо в словах оберігати, обереги — магічні предмети, фігури, яким приписувалася таємнича сила. Схематичне зображення Берегині (постать жінки із застережливо піднятими руками) перейшло в малюнок тризуба (Із «Словника символів»).

Неопалима купина

Було це дуже давно. Два королі — польський та угорський — об’єднали свої війська й підступили до стін славного міста Дорогобужа (тепер райцентр Смоленської області, Росія. — Прим. авт.). Захисникам града зайди передали листа. Пропонували без битви відчинити міські брами, вийти в поле без зброї й здатися в полон. За це королі обіцяли всім зберегти життя. В іншому випадку, погрожували, що місто буде спалене й на ласку переможців сподіватися нічого.

Коли минув відведений час на роздуми, із Дорогобужа вийшов посланець. Зайди-воїни зустріли його й провели на узвишшя, де на золочених стільчиках сиділи королі.

—    Я приніс відповідь на ваш лист, — сказав посланець і передав угорському та польському владарям бадилину із схожим на ясенове листям та з блідо-рожевим суцвіттям на верхівці.

—    Як?! — здивувалися владарі. — Оце й усе?

Посланець поклонився:

—    Мені старійшини доручили передати тільки це. А ще веліли сказати, якщо вам цього зілля замало, то ось довкола вас на пагорбі його цвіте скільки завгодно.

Зібрали королі своїх радників і наймудрі-ших мужів. Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали їм цим зелом. Коли знайшовся один:

— Я знаю це зілля. Воно горить і не згоряє. Він узяв із багаття палаючу гілку й підніс її до квітучого куща. У ту ж мить увесь кущ спалахнув голубувато-зеленкуватим полум’ям. Та ще через мить полум’я згасло. І всі побачили, що кущ стоїть неушкоджений — такий же ро-жевоквітний, усміхнений.

І всі зрозуміли, що саме відповіли захисники Дорогобужа на ультиматум1.

І мовив угорський король польському:

— Ми ніколи не завоюємо цієї країни. Тому я повертаю своїх воїнів додому. І тобі раджу зробити те ж саме.

Давно це було...

Відтоді сотні разів вороги завойовували наш край, але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі та її народу.

До речі...

Купина — це лісова трав’яниста рослина з білими квітами, подібна на конвалію.

Як виникли карпати

Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.

Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.

Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку2, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних

1    Ультиматум — категорична вимога, що супроводжується погрозою.

2    Групочок — невеликий пагорб.

зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.

Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось допомогти. Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.

Його полюбили всі слуги й служниці за чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до землі нагинався. Тяжко йому було дивитись, як Силун усе забирає, а народ голодує. Коли Карпові виповнилося двадцять літ, вирішив додому повертатися. Був певен, що за добру працю пан йому заплатить і він повернеться до матері не з порожніми руками. І тільки про це тепер і думав. Усе розмірковував, як з паном поговорити про розрахунок.

Одного разу вночі він вийшов надвір подихати свіжим повітрям. Проходив біля наймитських хатинок і раптом побачив якусь тінь. Упізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном. Коли Силун наблизився, Карпо закашляв, щоб привернути до себе увагу.

—    Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця. — Чи не дівча виглядаєш?

—    Не дівча, — відповів Карпо, — а Вас, світлий пане. Хочу з Вами поговорити. Служив я Вам довго й чесно, та маю додому повертатися, аби матінку живою застати... Платню за службу хочу попросити.

Силун спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався проситися в нього піти геть. Та й платні ніхто не вимагав.

Але Карпо й не думав відступати:

—    Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, думаю, щось коштує.

—    Нікуди не підеш! — розізлився пан. — То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.

—    Я піду, пане, — стояв на своєму Карпо. — Лише ще раз Вам мушу сказати, що я повинен одержати за свою роботу гроші.

Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.

—    Туди, під землю, тебе відпущу! — розлютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка. — Там буде твоя платня.

Та хлопець не відступав ані на крок.

—    За мою роботу, пане, прийдеться платити, — ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози.

Ця відповідь ще більше розізлила Силуна: закипів так, що аж очі кров’ю налились, а з рота вогонь пішов. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив об землю. Ударив так, що аж яма зробилася. Але слузі нічого не сталося, підвівся на ноги й відчув у собі непереможну силу, то, мабуть, землиця подарувала її йому за те, що чесно працював на ній. Схопив Карпо Силуна, ударив ним об землю, далі — ще раз і ще раз. Не витримала матінка-земля тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері, у яку хотів загнати непокірного слугу. Даремно він намагався вибратися на поверхню: земля зімкнулася, і не можна було знайти жодної щілинки. Тоді вдався Силун до власної сили. Ударив ногою об земну кору — вона вигнулася та не відкрилася, ударив другою — вигнулася ще більше, але не відкрилася. Спробував головою пробити землю, плечима витиснути — марно, кулаками гатив — теж не допомогло. Але від його ударів на землі прерівній виникли гори. І чим дужче бив Силун-велетень, тим вищі гори здіймалися навколо. А найдужче бив там, де Гуцульщина, і там з’явилися найвищі гори.

Уранці, коли прокинулися наймити й побачили, що трапилося, дуже здивувалися. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не залишилося, усе провалилося в прірву. Чудувалися люди, а потім зібралися на велику раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевир-ським, бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали назву Карпати.

Люди зажили по-новому. Одні залишилися на рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися дерева рубати, хати будувати.

Кажуть, що Силун і дотепер не затих під землею, пробує вирватися, але даремно, бо постарів, і гори більше не ростуть від його ударів. Та вже не вирватись йому на поверхню ніколи!

Давним-давно вважали, що наш край — частина раю. Але на землі почав танути льодовик, наступило потепління. Вода затоплювала долини. Народ нашого краю почав молитися й просити Бога, аби змилостився над затопленою карпатською землею й дав можливість вижити природі. Бог змилостився: небесні сили схопили землю й підняли її з води разом з усім, що росло на ній. Так утворилися Карпатські гори, а край з низинного став гірським.

До речі...

Карпати — гори на сході Центральної Європи (на території України, Угорщини, Чехії, Польщі, Словаччини, Румунії, Сербії та Австрії). Вони простягаються на півтори тисячі кілометрів. Найбільша висота — 2655 м (гора Ґерлаховскі-Штіт у Словаччині), в Україні — 2061 м (гора Говерла). Карпатські гори відносно молоді, їм понад 25 мільйонів років (3 енциклопедії).

Чому в морі є перли і мушлі

Любилися дівчина з хлопцем. Та дівчина була царського роду, а хлопець — з бідної сім’ї. От довго зустрічалися вони тайком і якось наважилися просити в царя благословення на шлюб.

Але батько дуже любив свою дочку, бажав їй щастя й заможного життя, тому не хотів віддавати за бідного. Однак доньці відмовити не міг — дуже вже вона плакала, благаючи не ламати її долі, не позбавляти щастя з коханим. Тому батько буцімто погодився, а сам потай підшукував доньці багатого хлопця. Донька день у день питає:

— Коли, тату, призначите весілля?

А батько їй:

—    Скоро, скоро. От уже шиють тобі весільну сукню із серпанком, посаг готують.

Незабаром дівчина відчула, що батько щось лихе має на думці. Вона пішла на берег моря, сіла й зажурилась. Дівчина знала батька дуже добре й здогадалася, що той не відступиться від свого задуму віддати її за багатія. Вона вирішила, що краще померти, аніж жити з багатим нелюбом.

Так вона сиділа й подумки прощалася з білим світом — і раптом випливла до неї з моря величезна золота черепаха і каже:

—    Не плач, не журися, голубко. Я тобі допоможу. Візьми цей камінь, розбий його — і всередині знайдеш голку. Уколи нею свій палець і побачиш, що буде.

Сказала й викинула на берег дивний камінь, що змінювався на сонці всіма барвами веселки.

Дівчина легко розбила той камінь, бо він був крихкий. Узяла голку й уколола собі палець. Стало їй дуже боляче, і вона заплакала. Її сльози скапували в море й ставали перлинами, а крапельки крові перетворилися на мушлі.

Дівчина зібрала перлини й віднесла їх своєму коханому. Коли батько побачив, яке багатство має хлопець, то вже не опирався і призначив день весілля. Так черепаха допомогла закоханим, а в морі відтоді є перли й мушлі.


 

1.    Про язичницьких богів ідеться в легенді (міфі)

А «Берегиня»

Б «Неопалима купина»

В «Як виникли Карпати»

Г «Чому в морі є перли і мушлі»

2.    Установіть відповідність.

Герой твору

Назва твору

1    Силун

2    Чорнобог

3    золота черепаха

4    угорський король

А «Як виникли Карпати»

Б «Чому в морі є перли і мушлі» В «Неопалима купина»

Г «Берегиня»

Д «Дажбог»

3. Установіть відповідність.

Легенда (міф)

Уривок

1    «Берегиня»

2    «Неопалима купина»

3    «Як виникли Карпати»

4    «Чому в морі

є перли і мушлі»

А Коли батько побачив, яке багатство має хлопець, то вже не опирався й призначив день весілля.

Б Вона пішла на ящерів з піднятими догори руками — і грізне військо відступило.

В Він був родоначальником русів-українців, першим їхнім князем і незмінним покровителем.

Г Думали, думали — ніяк не зрозуміють, що саме захисники міста сказали 'ім цим зелом.

Д Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до землі нагинався.

4.    Поясніть, за якими ознаками твір «Берегиня» — міф, а «Як виникли Карпати» — легенда.

5.    Який момент у міфі «Берегиня» найбільш емоційно напружений? Чому ви так уважаєте?

6.    Випишіть у робочий зошит імена героїв міфу «Берегиня» у дві колонки: у першу тих, хто належить до світу добра й світла, у другу — до світу зла та темряви.

7.    Який учинок угорського короля з легенди «Неопалима купина» свідчить про те, що він розважлива людина?

8.    Розгляньте ілюстрацію до легенди «Як виникли Карпати». Чи вдало, на вашу думку, вона передає процес створення Карпат за легендою? Чому ви так уважаєте?

9.    Чи можна репліку Карпа: «За мою роботу, пане, прийдетъся платити» вважати зухвалістю? За що люди любили цього хлопця?

10.    Який фрагмент із легенди «Чому в морі є перли і мушлі» фантастичний? Прочитайте його.

11.    Перекажіть міф «Берегиня».

12.    Якби вам довелося екранізувати одного з героїв легенди (міфу), то кого б ви зіграли? Чому? Свої думки викладіть у робочому зошиті (2—3 речення).

1.    Намалюйте ілюстрацію до легенди «Чому в морі є перли і мушлі»

і візьміть участь у конкурсі на кращий малюнок (за бажанням).

2.    Прочитайте народні перекази «Білгородський кисіль», «Прийом у запорожці», «Ой Морозе, Морозенку». Випишіть у робочий зошит незрозумілі слова.

 

Це матеріал із підручника Українська Література О.М. Авраменко 5 клас

 

 

Автор: admin от 7-11-2013, 13:47, Переглядів: 166048