Соціальна стратифікація
Як уже зазначалося, суспільство складається з великої кількості соціальних груп. Частина цих груп розташовується в одній площині, тобто на одному рівні, інша частина розташовується на різних рівнях або напластовується одна на одну. Таким чином, суспільство являє собою не плоске утворення, воно нагадує чимось пиріг на кшталт «Наполеону». Нагорі соціальної ієрархії знаходяться привілейовані прошарки, а внизу — найбільш знедолені. Цей феномен у соціології отримав назву «соціальна стратифікація».
Соціальна стратифікація (від латин, stratum — «прошарок») нашарування соціальних груп, які відрізняються доступом до соціальних ресурсів. Соціальною стратифікацією називають як процес розшарування, так і результат цього процесу.
Критерії соціальної стратифікації
Розподіл на прошарки відбувається по відношенню до основних ресурсів, які називають критеріями соціальної стратифікації, це, зокрема:
власність. Соціальні прошарки відрізняються один від одного, перш за все, обсягами власності, якою володіють. Даний критерій є універсальним і зручним, оскільки власність (нерухомість, автомобілі, картини тощо), якою володіє індивід, можна оцінити у доларовому еквіваленті;
влада — спроможність індивіда впливати на інших і примушувати їх виконувати якісь дії. Обсяги влади індивіда визначають кількістю підлеглих, для яких рішення даного індивіда є обов'язковими;
престиж — соціальна повага до людини, яка визначається повагою до професії, яку опанував індивід;
освіта. Цей критерій стратифікації був визначений останнім часом, що пов'язано із зростанням ролі освіти у сучасному світі, адже за допомогою освіти можна отримати доступ до трьох попередніх ресурсів.
Соціальна стратифікація існувала у різних типах суспільства, у кожному з яких вона мала свої специфічні риси, але всі прояви можна поєднати у дві основні форми стратифікації — закриту і відкриту.
Закрита стратифікація характеризується наявністю чітких границь між прошарками і забороною на перетин цих границь. Людина, яка народилася у суспільстві із закритою формою стратифікації, змушена провести все життя у межах тієї страти, до якої належить за фактом народження, і померти в ній же.
Відкрита стратифікація характеризується більш тонкими «перегородками» між стратами, через які індивід може потрапити до іншого прошарку завдяки власним зусиллям або волею випадку.
Розвиток людства супроводжувався змінами, що відбувалися у системах соціальної стратифікації. У чистому вигляді виділяють чотири основні історичні типи соціальної стратифікації, це:
1) рабство;2) касти;3) стани;4) класи.
Рабство —суворий прояв соціальної нерівності, за якого одна людина є власністю іншої людини. Умови ставлення до рабів у різних суспільствах були різними. В окремих суспільствах до рабів ставилися як до прислуги, їм довіряли таку відповідальну справу як виховання дітей, в інших — рабів використовували лише для виконання тяжкої праці на плантаціях. Права рабовласників також відрізнялися: в окремих суспільствах власник міг безкарно вбити свого раба, в інших це заборонялося. У будь-якому разі рабство довело свою економічну неефективність і було знищено завдяки визвольній боротьбі, яку вели раби.
Касти — закриті групи, належність до яких визначається народженням індивіда. Кожна каста має свою роль, права і обов'язки, перехід з однієї касти до іншої заборонений. Кастова система існувала в Індії і Пакистані. У даний час де-юре вона знищена, але де-факто окремі прояви ще зберігаються. Кастова система спиралася на індуську релігію, в основі якої лежала ідея реінкарнації. Відповідно до вірувань індуїзму протягом свого життя людина повинна виконувати ту роль, яка їй судилася: брамини — правити суспільством, кшатрії — захищати населення від зовнішнього ворога, вайщії — забезпечувати суспільство всім необхідним за допомогою торгівлі, шудри — виробляти все необхідне. Якщо у цьому житті людина добре виконає свою роль, то у наступному вона потрапить до більш високої касти.
Стани — соціальні групи, права і обов'язки яких закріплені юридичними законами, релігійною доктриною, традиціями суспільства і передаються у спадок. Класичним взірцем станової організації суспільства була Середньовічна Європа, де існувало три основні стани — дворянство, духовенство і селяни. У Росії наприкінці XVIII ст. закріпилося п'ять основних станів — дворянство, духовенство, купецтво, селяни і міщани (середні міські верстви). Кожен стан вбирав в себе прошарки, ранги, рівні, чини. Переміщення між станами було дуже рідке, воно відбувалося у межах станів. Характерною рисою станів є наявність соціальних символів і знаків: титулів, мундирів, орденів, звань. Дворянство як вищий стан мало спеціальні символи, що підкреслювали його привілейоване становище.
Класи — широкі соціальні угруповання людей, які мають схожі економічні ресурси, і, як наслідок, спільні політичні погляди, стиль життя, цінності і уподобання. Класи принципово відрізняються від попередніх стратифікаційних систем. Необхідно назвати чотири основні відмінності:
1. Класи виступають суто економічним утворенням, тобто належність індивіда до класу визначається його матеріальним становищем, обсягом економічних ресурсів, яким володіє індивід. Якщо змінюється економічне становище індивіда, він переходить до іншого класу. Інші типи стратифікації спираються на неекономічні чинники (вплив релігії тощо).
На відміну від інших типів класи не спираються на силу релігії чи закону, тобто вони є більш плинними.
Індивід може потрапити до того чи іншого класу завдяки своїм зусиллям (чи бездіяльності), а не лише отримати класовий статус при народженні.
Відносини між класами мають безособовий характер, в той час як в усіх інших системах завжди присутні особисті відносини між, наприклад, кріпаком і феодалом, рабом і власником. Класові системи функціонують через широкомасштабні зв'язки імперсонального характеру, особливо яскраво це проявляється в епоху відмежування таких функцій капіталу як власність і управління. Коли компаніями керують наймані управлінці, а володіють — групи акціонерів, робітники можуть не мати жодної уяви про власника.
Н.М. Семке
Автор: admin от 4-04-2012, 18:24, Переглядів: 10710