Базисні елементи культури

Незважаючи на те, що культури різних народів істотно відрізняються одна від одної, все ж таки можна виділити ба­зисні елементи культури, якими є, зокрема, мова, символи, цінності, норми і технології. Розглянемо кожний елемент окремо.

Мова виступає, образно кажучи, «ключем» до розуміння культури.

Мова — це код, шифр, за допомогою якого люди можуть спілкуватися один з одним та відрізняти «своїх» від «чужинців». На земній кулі існує майже 3600 мов, і тільки 300 з них літературні. У сучасному світі найчастіше вживають китайську, англійську та іспанську мову, четверте місце посідає російська мова.

Поряд з мовою як усною культурною традицією існує писемність. Писемність люди винайшли приблизно 5 тис. років тому, і це можна вважати величезним кроком вперед у людській історії. Люди розробили сотні алфавітів. Відрізняються навіть правила письма: в західних країнах пишуть зліва напрано, у північно-західній Африці та Західній Азії — з правого боку наліво, а у Східній Азії — знизу вверх.

Мова — явище соціальне, її неможливо опанувати без спілкування з іншими людьми. Також мова виступає головним засобом передачі та транслювання культури. Як у нашому організмі присутні гени предків, так і в культурі містяться не­зліченні символи тих, хто жив до нас. Саме тому відомий аме риканський соціолог Дж. Масіоніс називає мову «ключем, що відчиняє століття накопиченої мудрості».

Мова бере участь в отриманні та організації досвіду людей. Це можна побачити при порівняльному аналізі різних мов. У мові гренландських ескімосів немає слів «ліфт» і «тролей­бус», але існує майже 70 визначень снігу та льоду; в арабській мові існує 6000 слів для визначення верблюда, частин його тіла та збруї. Іноді в одній мові є слово, яке повністю відсутнє в ін­шій. У мешканців островів Тихого океану відсутнє слово «уні­верситет», тому їм треба довго пояснювати: «Це місце, куди приходять люди після 18 років вивчати якісь складні речі». І, до речі, невідомо як таке пояснення вони зрозуміють.

Також з соціологічної точки зору цікаво проаналізувати, як зміна відношення в суспільстві до одного й того ж об'єкта приз­водить до зміни його назви у мові. Візьмемо приклад з новітнь­ої історії США. Впровадженню сучасного терміна «афроамериканець» передував ряд понять, що використовувалися для ви­значення чорношкірих американців: «раби» — «кольорові» — «негри» — «чорні» — «афроамериканці». В кожному випадку спочатку змінювалось соціальне сприйняття, ставлення до цієї групи, потім — назва. Попередні назви відображали факт расо­вого домінування, а новий термін акцентує увагу не на расовій належності, а на походженні, що ставить вихідців з Африки на одні щаблі з іншими етнічними групами США.

Єдина мова консолідує, підтримує єдність суспільства, тому зрозуміло, чому будь-яка держава приділяє велике значення проблемі державної або національної мови, надаючи їй всіляку підтримку.

Українська мова — одна з розвинутих літературних та писемних мов світу, хоча свого часу її розвиток був штучно загальмований. Ще з XIX ст. наша рідна мова перетворилася на предмет політичних спекуляцій. Деякі російські науковці намагалися довести, що української мови не існує, що це спотворена польська мова. Російська імперія всіляко намагалася заборо­ити  вживання української мови. Протягом XVIII ст. не було надруковано жодної книги українською мовою, її виключили і програм освітніх закладів. За радянських часів українська мова не заборонялась, але й не застосовувалась функціонально (в економіці, науці, адмініструванні). Це призвело до русифі­кації етнічних українців, особливо у східних регіонах. Політич­ні дебати навколо української мови продовжуються і в сучасній Україні, причому напередодні чергових виборів вони завжди загострюються. Таким чином, питання про мову і для сучасних українських політиків перетворилось в «козирну карту», за до­помогою якої можна додати собі голосів виборців. Отже, хоч мова є могутньою об'єднуючою силою, вона водночас може роз'єднувати людей. Наявність різних лінгвістичних груп у межах однієї нації може бути причиною глибинних, тривалих розбіжностей, які ми, на жаль, спостерігаємо в Україні.

Символи виступають базовим елементом кожної культури. Люди, як і всі інші істоти, сприймають навколишній світ за допо­могою органів чуття, але на відміну від інших ми створюємо сим­воли. Американський антрополог Алвін Л. Уайт взагалі визначив культуру як сукупність символів. На його думку, принципова різниця між людським розумом і розумовими можливостями тварини полягає в тому, що людина здатна розуміти і оперувати символами. Вчений пише: «Неможливо, щоб собака, кінь, птах, або навіть людиноподібна мавпа хоч у будь-якій мірі усвідомили значення хреста для християн або збагнули, що чорне (у Китаї — біле) є кольором скорботи. Жоден шимпанзе або лабораторний щур нездатні усвідомити різницю між святою та дистильованою водою, усвідомити значення слів «вівторок», «три», «гріх»...

Отже, символи — це поняття (концепти), що несуть у собі особливий зміст, зрозумілий та визнаний людьми однієї культу­ри. Слово, посмішка, картина у приймальні директора, білий халат лікаря або мундир військового, сигнал «SOS» тощо — все це символи, за допомогою яких ми спілкуємося і передаємо ін­формацію один одному.

Люди повинні адекватно розуміти один одного. Для цього їм слід оперувати спільними значеннями, їм потрібна спільнії мова, зрозумілі слова, поняття, терміни, знакові системи. Таким чином, люди «домовляються» вважати той чи інший звук, рух, колір, геометричну форму тощо зрозумілими для себе і оточення. Так з'являються символи — умовні значення, якил не існує в природі. Проте однакові предмети, фізичні явища та жести мають різні значення залежно від контексту культури Наприклад, звичний жест «о'кей», за допомогою якого молодь інколи висловлює схвалення та задоволення, дуже образить француза, який прочитає це послання як «ти — нікчема». Або великий палець, піднятий вгору, — жест, який для нас значить «молодець!», в Австралії може додати вам клопоту, оскільки для місцевих мешканців він означає «пішов ти!»

Деякі символи мають виняткове значення для окремої лю­дини та культури суспільства в цілому. Це державний прапор, герб, гімн, архітектурні пам'ятники, могили предків тощо. Образливе ставлення до них з боку представників інших куль­тур, наприклад, спалювання державного прапора під час полі­тичних мітингів або спаплюження могил на цвинтарі завжди сприймається як образа цілого народу і викликає обурення. Державний прапор у такому випадку сприймається не як шма­ток тканини, а як об'єкт шанування і поваги. Таке ставлення пов'язане з тим, що подібні символи виступають як соціальні цінності, які мають особливе значення в культурі.

Цінності — це ієрархічно розташовані морольні та естетичні стандарти (імперати­ви), які створені людською культурою і виз­начають уявлення людей про добро, зло, справедливість, красо­ту і т. ін.

Щоб задовольнити свої потреби, людина повинна обов'яз­ково оцінити навколишній світ, його елементи, зв'язки, зро­зуміти їх значення для себе, виробити уявлення про бажа­не. Для цього необхідно застосувати абстрактні, узагальнені критерії оцінки. Саме такі узагальнені критерії оцінки дій, зв'язків, явищ, ідей складають основу культури і мають назву цінностей. На перший погляд може здатись, що цінності — це абстрактні ідеали, які не проявляються у повсякденному житті людини. Втім, це не так. Незважаючи на те, що в буденній ме­тушні (виконання домашніх обов'язків, робота, навчання) ми багато речей робимо в автоматичному режимі, не порівнюючи свої дії з цінностями. В таких випадках цінності проявляють­ся у латентному, прихованому вигляді. Однак, якщо людина знаходиться у стані вибору, внутрішнього конфлікту, ціннісна свідомість актуалізується. В такі моменти людина оцінює, що для неї є більш бажаним, наприклад, коли жінка і працює на підприємстві, і виконує роль матері та дружини, вона змушена вибирати щось одне, більш важливе для неї.

Цінності завжди складають основу моральних принци­пів. У християнській культурі — це десять заповідей, які пе­редбачають особливу цінність людського життя («не убий»), подружню вірність («не чини перелюбу»), повагу до батьків («шануй своїх батьків»). Такі цінності можна вважати загаль­нолюдськими.

Поряд із загальнолюдськими існують національні цінності. Нони формують основу етнічної культури, сприяють самоідентифікації, об'єднують людей. Це народні традиції, свята, фоль­клор, історичні реліквії, пам'ятники архітектури тощо. Для українців — це гетьманські клейноди, бойові козацькі прапори, рукописи «Кобзаря» Т.Г. Шевченка, українські пісні та багато іншого.

Аналогічним чином можна виділити групові, сімейні і навіть індивідуальні цінності. Наприклад, рушник, фотографія або ювелірна прикраса можуть мати велику цінність для окремої родини або людини і не бути важливими для усіх інших людей.

Норми (від латин, norma — «правило», «зразок») — зразки, стандарти та прави­ла поведінки, виконання яких очікується від членів суспільства та підтримується за допомогою певних сан­кцій. Норми завжди регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури.

Розрізняють декілька видів норм — юридичні, моральні, релігійні, етичні, естетичні, адміністративно-службові, а також народні звичаї, традиції та ритуали.

Юридичні, або «писані», норми зафіксовані у конститу­ції, кодексах, законах, постановах, указах тощо. Їх виконання є обов'язковим для всіх членів суспільства. Державні право­охоронні органи (міліція, прокуратура, служба безпеки) та сис­тема юстиції забезпечують їх виконання і застосовують санкції щодо порушників.

Моральні, або «неписані», норми встановлює не держава, а громадська думка. Вони містять в собі усні домовленості лю­дей про бажану поведінку і спираються на культурні традиції певного народу.

Моральні та юридичні норми тісно пов'язані між собою, і державне право здебільшого ґрунтується на громадській дум­ці. Наприклад, обов'язок батьків піклуватися про своїх дітей, а дорослих дітей — про літніх батьків існував протягом тисяч років. Його виконання контролювалося громадською думкою, до порушників цієї норми застосовувалися різні неформалі.ні санкції з боку сусідів або сільської громади. Сьогодні в Україні як і в більшості країн світу, існує кримінальна відповідальнії м за ухилення від сплати аліментів, ухилення від сплати копи їй на утримання непрацездатних батьків, злісне невиконаним батьківських обов'язків (статті 164-166 Кримінального кодсксу України).

Дотримання або порушення соціальних норм викликає від­повідну реакцію з боку оточення, яка набуває форми заохочу вання або покарання. Санкції (наприклад, схвальна посмішки або здивований погляд) утворюють систему соціального кон і ролю — різноманітних засобів, за допомогою яких суспільство контролює виконання необхідних норм.

У процесі соціалізації люди вивчають соціальні норми, отри муючи таким чином здатність оцінювати власну поведінку. Здійснення поганого вчинку (наприклад, зрада друга або «скачування» курсової роботи з Інтернету*!) може викликати в людини відчуття вини та сорому. Подібні відчуття здатні переживати лише культурні істоти. Саме це мав на увазі Марк Твен, коли казав, що люди — «єдині тварини, які здатні і зобов'язані червоніти».

        Поряд з такими невідчутними на дотик феноменами як символи, норми та цінності культура існує також у вигляді цілком ма­теріальних речей. Китайці їдять не ножем та виделкою, а паличками, японці сидять на підлозі і знімають взуття, перед тим як зайти в домівку, молодь частіше ко­ристується СД - програвачами та мобільними телефонами.

Тех­нології існують у будь-якій культурі.

Технології — це спосіб виробничної діяльності і знання, які допомагають людям нала­годити життя в даних умовах.

Розвиток технологій у сучасному суспільстві привів до фор­мування так званої «техносфери». Велика кількість технічних пристроїв, які оточують людину, утворюють штучне середови­ще, аналогів якому раніше ніколи не було. Стиль і ритм життя все більше визначаються функціонуванням технічних систем, а не природними ритмами людського життя. Для того щоб зро­зуміти міру залежності сучасної людини від технологій, досить уявити собі наслідки тривалого відключення електроенергії в масштабі хоча б одного великого міста.

До розвитку технологій в соціальному середовищі ми спо­стерігаємо двояке ставлення. З одного боку, соціологи погоджу­ються з тим, що сучасна могутня технологія значно полегшила життя людей і поширила їх можливості. Наприклад, завдяки ви­никненню Інтернету значно зросли можливості спілкування, роботи на відстані, навчання; розвиток біохімії та медицини » дозволив винайти ліки від невиліковних раніше хвороб. Од­нак з іншого боку, бездумний розвиток технологій отруює навколишнє середовище, винищує природні запаси корисних копалин, призводить до появи зброї, один постріл якої може знищити всі досягнення людської культури і людство взагалі.

Н.М. Семке