Народна Освіта » Правознавство » Соціальні зміни і розвиток

НАРОДНА ОСВІТА

Соціальні зміни і розвиток

Протягом багатьох років у вітчизняній соціології термін «соціальні зміни» не вживався. У суспільних науках і практичній політиці у нас культивувалося поняття «соціальний розвиток», що позначає лише певний вид соціальних змін, які миють спрямованість у бік поліпшення, ускладнення, удоскона­лення. Однак існує безліч інших соціальних змін, які немож­ливо визнати змінами у бік удосконалення, як, наприклад, ви­никнення, становлення, зростання, зникнення, перехідний період і т. д. Тому й одержало популярність більш широке по­няття «соціальні зміни», яке не містить оціночного компонен­ті, охоплює широке коло соціальних змін безвідносно до їх спрямованості. Під соціальними змінами мають на увазі не будь-які зміни, що відбуваються у певній сфері (економічній, політичній, духовній), а зміни соціальних систем, соціальної стратифікації, соціальних спільнот, соціальних процесів, інс­титутів, організацій, їх взаємодії.

Таким чином, поняттям «соціальні змі­ни» позначаються різні зміни, що відбува­ються протягом деякого часу в соціальних спільнотах, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, у їх взаєминах між собою, а також між окремішії індивідами.

Зміни можуть здійснюватися на всіх рівнях суспільства як системи:

 - на рівні особистості (зміна статусу);

 - на рівні організацій та інститутів (виникнення одних ін­ститутів, ліквідація або реформування інших);

 - на рівні малих і великих соціальних груп (поява фермерів, підприємців);

 - на соцієтальному рівні (економічний розвиток/занепад у країні, її розпад).

Соціологія розглядає безліч типів соціальних змін, зокрема:

 - прогресивні (рух уперед) і регресивні (відкат назад) зміни;

 - імітаційні (копіювання існуючих форм соціального жит­тя) і інноваційні (створення нових форм соціального життя);

 - еволюційні й революційні.

На останніх зупинимося трохи докладніше, оскільки, з одного боку, вони характеризують дуже істотні моменти соціального розвитку, а з іншого боку — часто є об'єктом спеку­ляцій. Еволюція — це процес повільних поступових кількісних змін, які не торкаються сутності самого явища. Революція — цс відносно швидкий процес радикальної зміни явища, який веде до виникнення нової якості. Стосовно суспільства - це корінний переворот у житті суспільства, затвердження нового ладу, форма переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої.

У літературі, у тому числі навчальній, часто не тільки про­тиставляються ці типи розвитку, але й стверджується, що в кож­ного з них є прихильники, які визнають тільки «свій» варіант розвитку. Це надумане твердження. Якщо прихильників пер­шого варіанта, які визнають винятково еволюційний шлях розвитку суспільства, дійсно багато, то прихильників другого, які визнають винятково революційний варіант розвитку, ви навряд чи знайдете, хіба що у самих підручниках і аналогічній літературі. У теорії марксизму, а саме його обвинувачують в аб­солютизації революції, еволюція й революція взаємопов'язані, є ланками безперервного ланцюга розвитку.

Безумовно переважним у часі є еволюційний тип розвитку, що відображує поступове нагромадження позитивних пара­метрів або змін в об'єкті. Але в кожного об'єкта є межа нагро­мадження цих змін, після якої система виходить з рівноваги, руйнується, а її місце займає інша, більш розвинена й відкрита для наступного розвитку, доки все не повторюється знову.

Проілюструємо це на прикладі розвитку транспорту. Ви­нахід колеса та приручення тяглових тварин було, безумовно, революційною подією для прадавніх людей. Після цього мину­ла ера кількох тисячоліть еволюції. Від примітивного возу до вишуканих екіпажів, різноманіття спеціалізованих повозок, що використовувалися для перевезення різних вантажів. Од­нак у XX ст. гужовий транспорт поступився автомобілю, який, у свою чергу, з часом буде замінено чимось більш сучасним. Ці зміни мають революційний характер.

Слід зазначити, що революційні зміни відбуваються тоді, коли, з одного боку, колишня система досягає повного роз­квіту, вичерпуючи можливість наступних змін у рамках даної якості, а з іншого боку, коли вже є в наявності передумови для виникнення нової, що несе в собі потенціал більш високого рів­ня розвитку. Як правило, нова система формується не тільки на місці старої, але й з деякими її елементами, з відтворенням її позитивних якостей.

До речі, прихильники еволюційного підходу до розвитку суспільства, насправді не настільки категоричні відносно рево­люції, як самі про це говорять. Вони не заперечують значення буржуазно-демократичних революцій, які розчистили шлях становлення капіталістичного суспільства. Вони заперечують Соціалістичну революцію, що, відповідно до марксистської до­ктрини, має привести до заміни капіталізму соціалізмом.

Які ж причини породжують соціальні зміни? Вони можуть бути зовнішніми відносно суспільства (екзогенними): тери­торія, її рел'єф, клімат, наявність або відсутність ресурсів тощо га внутрішніми (ендогенними), які породжуються самим сус­пільством. У XX ст., особливо в його першій половині, у багать­ох з'явилася ілюзія незалежності людства від сил природи, ідея про панування людини над нею. Однак уже у другій половині XX ст. людство зіткнулося із зворотним ефектом своєї могут­ності: виробничі сили стали настільки могутніми, що вивели екосистему з рівноваги, спричинили процеси, що загрожують самій цивілізації — вичерпуються ресурси, з'явлюються озо­нові діри, глобальне потепління, зростає частота та масштаб глобальних катаклізмів. І людство повинно знайти варіанти нласного переустрою з метою нейтралізації цих глобальних викликів.

Друга група причин, що породжують соціальні зміни, вини­кає у процесі функціонування самого суспільства в силу його самодостатності та саморозвитку. З приводу того, що конкрет­но породжує саморозвиток суспільства, серед вчених не існує єдності поглядів, і можна говорити про перевагу таких варіан­тів відповіді.

Соціокультурні теорії першопричиною соціальних змін вва­жають зміни, що відбуваються в соціокультурній сфері, — сві­тогляді, релігії, свідомості соціальних груп, суспільства в ціло­му. Такі зміни впливають на розвиток усього суспільства.

Соціально-економічні теорії головну причину вбачають у зростанні продуктивних сил, що детермінують зміни у ви­робничих відносинах, в економіці як базисній сфері.

Індустріально-технологічні теорії вважають, що соціальні зміни витікають з технологічних змін.

На питання, чи мають соціальні зміни причинно-обумов­лений або випадковий характер, також пропонується дві від­повіді.

*Марксизм підкреслює причинну обумовленість всіх со­ціальних явищ, вважає розвиток суспільства природно — істо­ричним процесом.

*Соціальний дарвінізм вважає, що соціальні зміни відбува­ються завдяки випадковим варіаціям і природному відбору.

Сьогодні існує три групи теорій, що претендують на цілісне розкриття механізмів розвитку суспільства, це:

1)теорії еволюційного розвитку суспільства (соціальним еволюціонізм);

2)формаційна теорія (марксизм);

3)циклічні теорії (теорії культурно-історичних типів).

Історично першою була розроблена марксистська теорія історичного процесу, що претендує на статус природничо-істо ричної. У чому її сутність? Всій живій матерії (як системі, що саморозвивається), всім її проявам споконвічно, в інстинкті са­мозбереження закладено два «вектори» його реалізації — праг­нення до розширення свого «життєвого простору» як джерела життєвих ресурсів і підвищення ефективності механізму їх добування й використання. Рівною мірою це стосується біоло­гічних видів, що ведуть одноосібний або стадний спосіб життя. Саме ці «вектори» лежать в основі всієї системи відносин жи­вого із зовнішнім середовищем (природою), визначивши відо­мі нам сьогодні етапи й форми еволюції тваринного світу, що постійно пристосовувався до природи та її змін.

Не були винятком у цьому і наші пращури, але тільки до ви­никнення праці, за допомогою якої вони опосередкували свої відносини з природою. З цього моменту саме праця, зростан­ня продуктивних сил стали засобом забезпечення зазначених вище векторів розвитку.

Візьмемо, приміром, першу — прагнення до розширення життєвого простору. Первісний рід контролював невелику територію. Умовно кажучи, це коло з радіусом, що дорівнює половині денного переходу. Тобто, як би далеко не йшли наші предки вранці, до своєї стоянки вони повинні були встигнути повернутися до приходу темряви. Інакше вони ризикували не повернутися взагалі.

Виникнення землеробства і скотарства дало можливість значно розширити контрольовану територію, перейти від роду до племені, союзу племен, а потім і народності. Натуральний тип господарства, коли основна маса продуктів і виробів спо­живається на місці їх виробництва, на тисячоліття визначив територіальні рамки народностей як необхідні і достатні для відтворення суспільства. Всі великі державні утворення ство­рювалися політичним шляхом і були недовговічні.

Виникнення промисловості, товарного виробництва, які ви­магали широкого внутрішнього ринку для забезпечення стійко­го попиту на однотипну продукцію, зробило необхідним і мож­ливим наступний крок у цьому напрямку — від народностей перейти до націй, створити більші централізовані держави. Ми бачимо й наступні кроки, коли зростання продуктивних сил вимагає вже появу міждержавних утворень — Європейського Союзу та ін. Зрозуміла й подальша траєкторія — усуспільнене людство. І глобалізація, що відбувається сьогодні, — підтверд­ження й прояв даного процесу.

З цим погодяться навіть соціологи, які визнають індустріально-технологічну обумовленість соціальних змін. Частко­ві погодяться вони і з трактуванням механізму прояву другого вектора — підвищення ефективності добування ресурсів унас­лідок неухильного вдосконалення знарядь праці і технологій, технічного, а потім і науково-технічного прогресу. Проте вони не сприймають марксистське трактування ще однієї складової цього прогресу — соціально-економічної, пов'язаної зі зміною мотивації праці безпосереднього виробника.

Праця та суспільство нероздільні. Разом із тим сама праця ішутрішньо суперечлива: вона — джерело благ і вона ж — про­цес витрати життєвих сил людини. У першій якості її хочуть збільшити, у другій — уникнути. До виникнення приватної власності це протиріччя було внутрішнім, воно стимулювало кожного шукати більш ефективні способи діяльності. З ви­никненням приватної власності й доданого продукту ситуація кардинально змінюється. Суспільство ділиться на класи — на тих, хто працює, і тих, хто, організовуючи їх працю, привлас­нює доданий продукт. З цього моменту відносини з приводу присвоєння доданого продукту (доданої вартості) залишають­ся ядром всієї системи суспільних відносин. І так буде завжди, доки існуватиме інститут приватної власності.

Авжеж, умовою існування такої організації суспільної праці і' примушення одним класом іншого, що опирається, у свою чер­гу, на володіння якимось значущим для цього суспільства ресур­сом. Історичні епохи розрізнялися способом добування додано­го продукту, а відповідно, і типом ресурсу, який для цього вико­ристовується, послідовно переходячи від сили до грошей, а від них — до знань. Варто тільки підкреслити, що перехід від одного виду ресурсу до іншого жодним чином не зменшував значення попереднього, оскільки наступний включав його в себе.

Логіка розвитку суспільства проявляється в нерозривній єдності двох тенденцій, що супроводжують людство на всьому шляху його розвитку з моменту виникнення приватної влас­ності, — від рабовласницького суспільства до феодального, а від нього до капіталістичного — зниження жорсткості зов­нішнього примусу до праці й одночасного підвищення її ефектив­ності. Пояснення цього парадоксального на перший погляд поєднання в тому, що на зміну зовнішньому малоефективному примусу приходить більш ефективна внутрішня мотивація, обумовлена тим, що все більшу частину виробленого продукту одержує у вигляді винагороди сам працівник. Досить подумки простежити цей ряд: раб, кріпак, працівник капіталістичного виробництва ХІХ ст. і сучасний робітник у США або Європі. Збільшується частка необхідної праці, в якій безпосе­редньо зацікавлений сам робітник, а отже, змінюється й моти вація його трудової діяльності, і зменшується частка доданої праці (доданої вартості), що одержується під примусом.

З моменту виникнення приватної власності і класів про­тягом декількох тисячоліть людство неухильно йде шляхом втілення цих тенденцій. І як складна система, що прагне до підвищення своєї ефективності, буде й далі йти цим шляхом, неминуче наближаючись до логічного результату — звільнен­ню праці, або, говорячи словами К. Маркса, — до комунізму.

Однак, крах Радянського Союзу, який першим здійснив спробу перейти від капіталізму до соціалізму, був розтлума­чений як повний провал доктрини Маркса та підтвердження непорушності капіталізму і теорій соціального еволюціонізму, в яких ні доданому продукту (доданій вартості), ні класово­му антагонізму, а тим більше соціальній революції місця вже не залишилося.

     Соціальний еволюціонізм являє собою і пробу глобального осмислення історичного процесу як частини загального, нескінно різноманітного й активного процесу еволюції космосу, Сонячної системи, Землі, Одним з перших теоретиків соціаль­ного еволюціонізму був англійський соціолог Герберт Спенсер. У соціології Спенсера реалізована основна ідея соціального еволюціонізму XIX ст. — ідея існування історичних стадій люд­ського суспільства, що розвиваються від простого до складно­го, від традиційного до раціонального, від неосвіченого до ос­віченого, від суспільства з ручною технологією до суспільства з машинною технологією, від нечітко інтегрованого до строго інтегрованого.

У рамках соціального еволюціонізму виник ряд теорій, які поставили перед собою мету відобразити поступальний рух суспільства на основі порівняння його минулого та ниніш­нього стану. Першу спробу створення такої теорії здійснив Ф. Тьонніс, розмежувавши поняття «громада» (гемайншафт) і «суспільство».

На основі протиставлення традиційного та сучасного су­спільств у 50-60-ті роки XX ст. сформувалася теорія індуст­ріального суспільства (Р. Арон, У.Ростоу). Теорія індустріаль­ного суспільства описує поступальний розвиток суспільства як перехід від відсталого аграрного (традиційного) суспільства, в якому панує натуральне господарство і станова ієрархія, до передового індустріального суспільства. Для індустріального суспільства характерні:

 - розвинена та складна система поділу праці в суспільстві в цілому при спеціалізації в конкретних сферах виробництва і управління;

 - масове виробництво товарів на широкий ринок;

 - механізація й автоматизація виробництва і управління;

 - науково-технічна революція.

З точки зору цієї теорії основні характеристики великої промисловості обумовлюють форму поведінки людей не тіль­ки в сфері організації та управління виробництвом, але й у всіх інших сферах громадського життя.

У 60-ті роки XX ст. теорія індустріального суспільства от­римує розвиток у теорії постіндустріального суспільства, яка активно розробляється в американській (Д. Белл) і західно­європейській (А. Турен) соціології. Відповідно до даного підхо­ду суспільство у своєму розвитку проходить такі стадії як:

* доіндустріальне суспільство;

* індустріальне суспільство;

* постіндустріальне суспільство.

Основні характеристики цих стадій суспільного розвитк представлено в табл.

Стадії суспільного розвитку

Критерії

Доіндустріаль- не суспільство

Індустріальне суспільство

Постіндустріальне суспільство

Основна сфера діяльності

Сільське госпо­дарство, гірнича справа

Обробна про­мисловість

Сфера послуг

Основні виробничі ресурси

Земля, природна сировина

 

Капітал

Знання, інформація

Найбільш впливова соціальна група

Землевласники, священики

Промисловці, банкіри

Вчені, менеджери- консультанти

Специфічні

форми соціальної організації

Церква, армія

Корпорації, банки

Університети

Соціальна стратифіка­ція

Стани, касти, рабство

 

        Класи

Професійні групи

Соціальний

статус індивіда виз­начається

 

владою

 

грішми

 

знаннями

Рівень освіти

Абсолютна біль­шість населення безграмотна

Широке поши­рення середньої та середньої фахової освіти

Загальне середнє, широке поширення вищої освіти, збіль­шення тривалості навчання

Задоволен­ня потреб

вітальні

(необ­хідні для життя)

Матеріальний добробут, ос­новні соцпотреби

Самореалізація

 

Н.М. Семке

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 4-04-2012, 17:59, Переглядів: 4403