Герберт Уеллс - "Чарівна крамниця" читати онлайн, критика, біографія письменника

У ФАНТАСТИЧНИХ БАРВАХ

Літературний багаж. Які фантастичні твори ви читали? Назвіть характерні ознаки літературної фантастики. Чим вона цікава?

«Машина часу є в кожного з нас» — цей вислів видатного англійського письменника-фантаста Герберта Джорджа Уеллса можна вважати його гаслом. Натхнена новітніми відкриттями науки й техніки творча уява Уеллса народжувала яскраві, вражаючі картини прийдешнього, що нерідко згодом справджувалися. Чимало передбачених письменником відкриттів у царині біології, хімії, генетики, медицини, техніки увійшли в реальне життя.

Майбутній фантаст народився 21 вересня 1866 р. в містечку Бромлі, що неподалік від Лондона. Батько його був дрібним крамарем, мати — економкою. Багатодітна сім’я жила в злиднях, тож що таке бідність, Уеллс знав з дитинства.

У п’ять років Герберт пішов до школи. Він був здібним і старанним учнем, але невдовзі перелом ноги надовго прикував його до ліжка. Саме тоді хлопчик по-справжньому полюбив читати. Він навіть хотів стати письменником, щоправда, потяг до літературної творчості поступався мрії про кар’єру вченого. Тим часом у гіркій реальності вже з чотирнадцяти років Герберт мусив заробляти на життя. Він працював прибиральником, касиром у крамниці, був помічником торговця, фармацевта...

Зрештою на кмітливого й обдарованого хлопця звернув увагу директор місцевої школи. За його сприяння Уеллс наполегливо займався самоосвітою, а відтак вступив до Імперіал-коледжу при Лондонському університеті — вищого навчального закладу, який готував викладачів природничих і точних наук. Там Герберт потрапив до лабораторії Гекслі — авторитетного ученого-фізіолога, учня Ч. Дарвіна. То була неабияка удача: юнак здобув ґрунтовну освіту і ще до закінчення коледжу мав два вчених звання з біології. До речі, першою книжкою Уеллса став підручник з біології, що витримав п’ять перевидань і дотепер зберігає свою навчальну цінність.

На початку 1890-х років Герберт захопився журналістикою. Він розповідав читачам про новинки наукового й суспільного життя, якими ряснів злам століть, і разом з ними сподівався на здійснення найза-повітніших мрій людства. З тих журналістських спроб постала ідея створення циклу науково-фантастичних романів.

Перший твір циклу — «Машина часу» — вийшов друком 1895 р. і мав приголомшливий успіх. Читачі захоплено стежили за дивовижними пригодами мандрівника в часі, який побачив жахливі зміни, що нібито відбулися з людством у майбутньому. Так Уеллс став відомим письменником. Надалі він видав низку романів, що увійшли до скарбниці світової літератури, як-от: «Острів доктора Моро» (1896), «Невиди-мець» (1897), «Війна світів» (1898), «Перші люди на Місяці» (1901) тощо. Основними темами творчості Уеллса є взаємозв’язок науково-технічних досягнень і моральних цінностей людини, цивілізаційного розвитку й суспільного благополуччя.

Цікаві подробиці

Уеллс мав двох синів і був хорошим батьком. Він проводив з дітьми багато часу, вигадував для них чудернацькі історії та цікаві ігри... Своє бачення світу дитинства письменник відобразив у фантастичній новелі «Чарівна крамниця».

Саме так у тогочасному Лондоні називалося чимало звичайнісіньких магазинів, де продавали іграшки. Однак у творі Уеллса крамниця стає справді чарівною, адже власник її — чарівник. І щоб показати, як по-різному діти й дорослі сприймають світ, як по-різному ставляться до дивного й незвіданого, він розпочинає досить повчальну гру з Джипом⁷⁰ та його батьком. Так звичайне відвідування крамниці іграшок набуває філософського змісту.

Уеллс був надзвичайно багатогранною особистістю: письменник-фантаст, публіцист, учений, політик, викладач, громадський діяч. Його працездатність вражала сучасників. Так само вражає і обшир творчої спадщини митця: сорок романів, низка оповідань, кіносценарії, статті, нариси на політичні та соціальні теми... Науково-фантастичні твори письменника неодноразово було екранізовано, а радіовистава за романом «Війна світів» навіть викликала паніку в США, де люди повірили в реальність нападу марсіан.

Перед Другою світовою війною Уеллс з гіркотою зауважив, що реальність почала наслідувати сюжети його книжок і готова замінити вигадку. В останні роки життя великий фантаст застерігав: «Земля перестала бути безпечним притулком для людей». Ці слова не втратили своєї пророчої сили й нині.

Перевірте себе

1. Які факти з життя Г. Уеллса ви запам’ятали? Які риси характеру допомогли письменнику стати визнаним у світі фантастом?

2. Як Уеллс прийшов у літературу?

3. Яке значення у творчій долі письменника мала наукова діяльність?

4 Дж. Прістлі, англійський романіст і театральний режисер, зауважив: «Хто такий містер Уеллс насправді, сказати неможливо — надто він багатогранний». Поясніть, у чому виявилася багатогранність вдачі видатного фантаста.

5. Схарактеризуйте письменницьку спадщину Уеллса. Які твори принесли йому всесвітню славу?

6. Дослідник творчості видатного фантаста Ю. Кагарлицький зазначав, що «Уеллса можна було назвати істориком майбутніх тисячоліть». Що, на вашу думку, він мав на увазі?

7. Теми проектів. «Виклики законам природи та їхні наслідки в романі Г. Уеллса “Острів доктора Моро”»; «Проблема відповідальності вченого за наслідки наукових відкриттів у романі “Невидимець”»; «Екранізації творів Г. Уеллса».

Перед читанням. Читаючи новелу Уеллса, зверніть увагу на те, як сприймають чарівну крамницю та дива, які в ній відбуваються, батько і син.

ЧАРІВНА КРАМНИЦЯ

(Уривки)

Ще раніше мені доводилося здаля бачити цю крамницю.

Разів зо два я проходив повз її вітрину, де було напрочуд багато різних привабливих товарів; чарівні кульки, дивовижні ковпаки, ляльки для фокусів, кошики з начинням для фокусників, колоди карт і багато інших дрібниць. Чомусь ніколи мені не спадало на думку зайти в цю крамницю. Але одного разу Джип, узявши мене за палець і не кажучи ні слова, повів мене до вітрини; при цьому тримався він так, що не зайти з ним туди було ніяк. (...)

— Коли б я був багатий, — сказав Джип, показуючи пальцем туди, де лежало «Зникаюче яйце», — я придбав би собі ось цю річ. І цю. — Він показав на «Маля, яке плаче зовсім як живе». — І цю.

То була таємнича річ, котра звалася «Купи і дивуй друзів!» — саме так зазначалося на акуратному ярличку.

— А під цим ковпаком, — сказав Джип, — зникає все, що туди покладеш. Я читав про це в одній книжці. А ось, тату, «Невловимий гріш», тільки його так поклали, щоб не було видно, як це робиться.

Джип успадкував чарівні риси своєї матусі: він не кликав мене до крамниці і не набридав, він тільки тягнув мене за палець до дверей. Зовсім позасвідомо, і було зрозуміло, чого йому хочеться. (...)

Ми потрапили в крихітну, темнувату крамничку. Дзвіночок на дверях, коли ми їх зачинили, жалібно дзенькнув. У помешканні нікого не було, і ми могли роздивитися навколо. Ось тигр із пап’є-маше на склі, котре покриває прилавок, спокіинии, розсудливий тигр, помірковано хитає головою; ось різноманітні кришталеві кульки; ось мармурова рука із чарівними картами; ось цілий набір чарівних акваріумів, від великих до найменших. Навколо було кілька чарівних дзеркал. Одне витягувало і звужувало вас, друге віднімало у вас ноги і розплющувало вашу голову, а третє взагалі робило з вас якусь круглу, товсту бочку. І поки ми сміялися перед цими дзеркалами, звідкись з’явився чоловік, вочевидь господар.

Він стояв за прилавком, дивний, блідий, з темним волоссям. Одне вухо було в нього довше за друге, а підборіддя — ну чистісінько як ніс черевика.

— Чим можу прислужитися? — запитав він і розчепірив свої довгі чарівні пальці на склі прилавка. (...) Потім він звернувся до Джипа з ласкавою усмішкою:

— А ти, знаєш, непоганий хлопчик...

Я здивувався, не розуміючи, як він міг здогадатися. В інтересах дисципліни ми тримали це в секреті навіть удома. Джип вислухав похвалу мовчки і продовжував дивитися на продавця.

— Тому що тільки хороші хлопчики можуть зайти в ці двері.

І нараз, як на підтвердження, почувся грюкіт у двері й писклявий дитячий голос:

— 1-і! Я хочу зайти туди, тату! Тату! Я хочу зайти! І-і-і!

І благання вимученого татуся:

— Але ж зачинено, Едуарде, не можна!

— Зовсім не зачинено! — сказав я.

— Ні, сер, у нас завжди зачинено для таких дітей, — сказав продавець. І при цих словах ми побачили хлопчика: крихітне личко, хворобливо-бліде від великої кількості з’їдених ласощів, скривлене від вічних

скиглень, обличчя безсердечного маленького егоїста, що дряпав зачароване скло. (...)

— Ти говорив там, на вулиці, — сказав продавець, звертаючись до Джипа, — що хотів би мати нашу коробку «Купи і дивуй друзів!».

— Так, — зізнався Джип після героїчної внутрішньої боротьби.

— Вона у тебе в кишені.

І, перехилившись через прилавок (тіло в нього виявилося дуже довгим), незвичайний суб’єкт витяг у Джипа з кишені коробку.

— Папір! — сказав він і дістав великий аркуш з порожнього капелюха. — Мотузок! — І в роті в нього опинився клубок, від якого він відмотав безконечно довгий мотузок, перев’язав ним коробку, а клубок, як мені здалося, проковтнув. Потім об ніс однієї ляльки запалив свічку, сунув у вогонь палець, котрий нараз перетворився на паличку червоного сургучу, і запечатав пакунок.

— Вам ще сподобалося «Зникаюче яйце», — сказав вів, витягуючи яйце з внутрішньої кишені мого пальта, і загорнув його в папір разом з «Малям, яке плаче зовсім як живе». Я передавав кожен готовий пакунок Джипу, а він міцно пригортав його до грудей.

Джип говорив мало, але погляд його був красномовнішим за слова, красномовними були і його руки, які тримали подарунки. Його душею заволоділо хвилювання. Дійсно, це була справжня магія. (...)

— Ай, ай, ай! — сказав продавець, спритно відбираючи в мене капелюх. (...) І він почав трясти мого капелюха і витряс звідти два чи три яйця, мармурову кульку, годинник, з півдесятка скляних кульок, зім’ятий папір, потім ще папір, ще і ще, весь час говорячи про те, що багато хто зовсім даремно чистить свої капелюхи тільки зверху і забуває почистити їх ізсередини, — усе це, звичайно, дуже виховано, але не без особистих натяків.

— Назбирується ціла купа сміття, сер... Звичайно, не у вас одного... Майже чи не в кожного покупця... Чого тільки люди не носять із собою!

Купа зім’ятого паперу росла й росла на прилавку все вище й вище і зовсім затулила його від нас. Тільки голос його звучав, як і раніше:

— Ніхто з вас не знає, що ховається іноді за пристойною зовнішністю людини, сер. Усі ми тільки одна видимість...

Його голос завмер, точнісінько, як у ваших сусідів завмер би грамофон, якби ви вцілили в нього влучно кинутим каменем, — таке ж раптове мовчання. Шелест паперу припинився, стало тихо. (...)

За прилавком нікого не було. Долі валявся мій капелюх, а поряд з ним у глибокій задумі, скоцюрбившись, сидів білий кролик — звичайнісінький, дурнуватенький на вигляд кролик. (...)

Кролик шмигнув у двері, яких раніше я чомусь не помічав, і в ту ж хвилину звідти знову показався чоловік, у котрого одне вухо було довше за друге. Він, як і раніше, усміхався, але, коли наші погляди зустрілися, я помітив, що він дивиться чи то з викликом, чи то з насмішкою. (...)

Я відчув, як він відривав щось від мого рукава, обернувся і побачив, що він тримає за хвіст крихітного червоного чортика, а той звивається, дриґається і хоче вкусити його за руки. Продавець спокійно закинув його під прилавок. Звичайно ж, чортик був гумовий, але в якусь мить... І тримав він його в руках так, як тримають якусь кусючу гадину. Я подивився на Джипа, але його погляд був спрямований на чарівну дерев’яну конячку. Мені відлягло від серця.

— Слухайте, — сказав я продавцеві, стишуючи голос і вказуючи очима то на Джипа, то на червоного чортика. — Я маю надію, у вас не дуже багато таких... виробів, чи не так?

— Зовсім не тримаємо! Мабуть, ви занесли його з вулиці, — сказав продавець, також стишуючи голос і сліпучо усміхаючись при цьому. — Чого тільки люди не тягають із собою, самі того не помічаючи! — Потім він звернувся до Джипа: — Подобається тобі тут?

Джипу подобалося багато чого. (...)

Тепер продавець повністю заволодів Джипом. Він відірвав його від мого пальця, заглибився в опис своїх проклятих товарів, і зупинити його було вже неможливо, я з хвилюванням і ревнощами побачив, що Джип ухопився за його палець, точнісінько, як хапався за мій. (...)

Продавець показав Джипу чарівні потяги, котрі починали рухатися без пари і пружини, тільки-но ви відкривали семафор, а також дорогоцінні коробки з олов’яними солдатиками, які оживали, як тільки ви піднімали кришку і промовляли... Як передати цей звук, я не знаю, але Джип — у нього тонкий слух його матері — зразу ж його повторив.

— Браво! — сказав продавець.

Безцеремонно покидавши олов’яних солдатиків у коробку, він передав її Джипові. (...)

Помітивши моє здивування, продавець розсміявся.

— У нас справжні чари, — сказав він. — Підробок не тримаємо.

— Як на мене, то вони аж занадто справжні, — відгукнувся я. (...)

Я обернувся і побачив, що увага хлопчика звернута на продавця. Вони

про щось перешіптувалися, дивлячись на мене. Джип став на стільчик, а продавець тримав у руках щось на зразок великого барабана.

— Тату, зіграємо в піжмурки? — крикнув Джип. — Ти жмуришся!

І не встиг я втрутитися, як продавець накрив його великим барабаном.

— Підніміть барабан! — закричав я. — Зараз же! Ви злякаєте дитину! Підніміть!

Чоловік з різними вухами послухався і простягнув мені цей великий циліндр, щоб я краще впевнився, що він порожній. Але на стільчику теж нікого не було! Мій хлопчик зник!.. (...)

Я підійшов до продавця й ударом ноги перекинув стілець.

— Облиште свої жарти, — сказав я. — Де мій хлопчик?

— Ви ж самі бачите, — сказав він, показуючи мені порожній барабан. — У нас ніякого обману...

Я простягнув руку, щоб схопити його, але він спритно вивернувся. Я знову кинувся до нього, але йому вдалося і на цей раз відхилитися. Він відчинив якісь двері.

— Стій! — крикнув я.

Він побіг, сміючись, я кинувся за ним і нараз вилетів... у пітьму.

— Фу ти! Я вас і не помітив, сер!

Я був на Ріджент-стріт і наштовхнувся на якогось солідного робітника. А недалеко від мене, трохи приголомшений, стояв Джип. Я вибачився, і Джип з ясною усмішкою підбіг до мене, начебто тільки-но на секунду загубив мене з виду. У руках у нього було чотири пакунки. Він одразу ж ухопив мене за палець. (...)

Спочатку я не знав, що подумати. Я обернувся, щоб побачити двері чарівної крамниці, але їх ніде не було. Ні крамниці, ні дверей — нічого! Звичайнісінький простінок між магазином і вікном з курчатами. (...)

Тут я вперше задумався, як Джип сприйняв цю пригоду. Він був цілим і неушкодженим. Це головне. Він не був наляканим, не був засмученим. Він просто був страшенно задоволений тим, як провів день, і до того ж у нього в руках — чотири пакунки. (...)

У трьох пакунках були коробки зі звичайними, але такими чудовими олов’яними солдатиками, що Джип зовсім забув про тих «справжніх чарівних солдатів», яких бачив у крамниці. У четвертому пакунку було кошеня, маленьке, біле, жваве кошеня, дуже веселе, із чудовим апетитом.

Це було шість місяців тому.

І тепер я починаю думати, що ніякого лиха не трапилося. У кошеняті виявилося не більше чарів, ніж у всіх інших кошенятах. Солдати виявилися такими стійкими, що ними був би задоволений кожний полковник. Що ж до Джина...

Батьки, мабуть, погодяться, що з ним я мав бути особливо обережним. Але нещодавно я таки зважився на серйозний крок. Я запитав:

— А що, Джипе, якби раптом твої солдати ожили і пішли б крокувати?

— Мої солдати живі, — сказав Джип. — Мені потрібно тільки промовити одне словечко, коли я відкриваю коробку.

— І вони марширують?

— Аякже! Інакше за що їх і любити!

Я не виказав свого здивування і спробував кілька разів, тільки-но він візьметься за своїх солдатів, раптово зайти в кімнату. Але ніякої чарівної поведінки за ними не помітив. (...)

Переклад С. Іваненка

Запитання і завдання до прочитаного

1. Перекажіть новелу «Чарівна крамниця». У чому полягає своєрідність її сюжету?

2. Чому оповідачем у творі виступає батько? Схарактеризуйте стосунки між батьком і сином. Яку роль відіграє деталь «палець батька, за який тримається Джип» у характеристиці зв’язку дорослого й дитини.

3. Творча лабораторія. Випишіть з тексту дива, які побачили батько й син. Спираючись на зроблені нотатки, опишіть, якою ви уявляєте чарівну крамницю.

4. Як у новелі поєднано реальне і фантастичне? Яку роль відіграють елементи фантастики у творі?

5. Як сприймають побачене в чарівній крамниці батько і син? Чим різниться їхнє світосприйняття?

6. Чому не кожен може потрапити до чарівної крамниці? Порівняйте Джипа і хлопчика, перед яким зачинилися магічні двері.

7. Поясніть слова продавця чарівної крамниці: «Чого тільки люди не носять із собою!». Що, на вашу думку, носять із собою (у прямому та переносному значенні) діти і дорослі?

8. Подискутуймо! Навіщо продавець налякав батька фокусом з барабаном? Чи потрібно було це робити? Обґрунтуйте свою позицію.

Чому батько ніколи не бачив, як оживають солдатики, подаровані Джипу в чарівній крамниці? Розкрийте зміст епізоду, у якому дорослий побачив живе кошеня.

10. Філологічний майстер-клас. Доведіть, що прочитаний твір є новелою. Визначте основні ознаки фантастичної літератури в новелі «Чарівна крамниця».

Це матеріал з підручника Зарубіжна Література 7 клас Волощук