Священна Римська імперія

1. Утворення Священної Римської імперії

За Верденською угодою Людовік II Німецький (840-875/879) став володарем земель на правому березі річки Рейну. На той час держава Людовіка складалася з п’яти герцогств: Швабії (у верхній течії Дунаю), Баварії, Франконії, Саксонії й Тюрингії. Згодом до володінь Людовіка II Німецького відійшла й Лотарингія. Правління Каролінгів у німецьких землях було складним і супроводжувалося не лише нападами вікінгів, угорців, слов’ян, а й виступами проти їхньої влади місцевих герцогів.

Із припиненням династії Каролінгів німецькі великі феодали зібралися на з’їзд і обрали новим королем родича Каролінгів, герцога франків Конрада І (911-919). Йому довелося вести запеклу боротьбу за владу з іншими німецькими герцогами. Очолював супротивників Конрада герцог саксонський Генріх. Саме йому перед смертю король передав влад)? в державі з надією, що Генріх зможе припинити усобиці й об’єднати німецькі землі. Генріха вважають засновником Саксонської династії.

ГІаймогутнІшим королем цієї династії був Оттон І Великий (936-973). Посівши престол, він спрямував зусилля на зміцнення королівської влади. Для цього Оттон усунув від влади старих герцогів і поставив на їхнє місце своїх родичів. Створивши сильне кінне військо, Оттон І припинив вторгнення угорців на землі королівства, завдавши їм нищівної поразки у битві біля міста Аугсбурга Для розширення кордонів своєї держави він дуже вдало скористався ситуацією, що склалася в Італії. У цій країні після Верденського договору не було міцної центральної влади. Король увів війська в Італію, завоював північну її частину (Ломбардію) та одружився з Адель-гейдою, вдовою Лотара II, закріпивши своє право на землі Італії.

У 962 р. папа римський Іоанн XII звернувся до Оттона з проханням про допомогу. Оттон увійшов у Вічне місто, не зустрівши опору, і папа проголосив його імператором. Цю подію історики визначають як відновлення Римської

імперії. Створена Оттоном держава, до якої входили землі власне Німеччини, Ломбардія, Баварія, згодом дістала назву Священної Римської імперії німецької нації.

2. Імперія і папство

Влада Оттона І була настільки сильною, що він міг засуджувати, усувати, призначати римських пап. Імператор головував під час церковних соборів. За поданням імператора новим папою було обрано Лева VIII (963-965), який склав присягу на вірність Оттону І.

Колишній папа Іоанн XII не погодився з цим, бо вважав, що світський імператор не має права втручатися у справи церкви. Зібравши однодумців, скинутий з престолу папа розпочав війну з імператором, захопив Рим, вигнав Лева VIII і скасував рішення собору. Конфлікт закінчився несподіваною смертю папи. Імператор усунув нового папу від управління церковними справами й відправив на заслання у провінцію.

Наступники Оттона І намагались тримати пап у покорі й контролювати життя як суспільства, так і церкви.

3. Італійська політика німецьких імператорів

У 1125 р. німецьким королем став Фрідріх І Барбаросса (Рудобородий), засновник династії Штауфенів. Він створив одну з найбільших і найбоєздатніших армій у тогочасній Європі. У 1155 р. Фрідріх Барбаросса став імператором Священної Римської імперії.

На той час в італійських землях зміцнілі завдяки торгівлі міста перетворилися на самостійні держави, які намагалися позбутися залежності від влади німецьких імператорів.

Фрідріх поставив собі за мету змусити італійські міста визнати його владу?. Під час перших походів імператорові вдалося підкорити багато міст-держав. Але 16 міст утворили так звану Ломбардську лігу і об’єднаними силами виступили проти Фрідріха І Барбаросси. Ломбардську лігу? підтримала Республіка Венеція і папа римський.

У 1174 р. відбувся похід німецького імператора у? ¹ північну? Італію. На чолі восьмтисячної армії він перетнув Альпи. Тим часом війська Ломбардської ліги відрізали шлях німецьким воякам на батьківщину?. Імператор більше не отримував підкріплення й харчів, тож змушений був укласти з Лігою перемир’я.

Навесні 1176 р. імператор здійснив новий похід. Битва 29 травня біля міста Леньяно обернулася для Фрідріха страшною поразкою. Сам імператор був збитий з коня, загубив свій прапор, щит і ледве врятував життя, тікаючи з поля бою.

Фрідріх І Барбаросса змушений був поновити самоврядування ломбардських міст. Папі римському? імператор також повернув захоплені земельні володіння. Загинув Фрідріх І Барбаросса у 1190 р., під час Третього хрестового походу?, переправляючись через річку Салеф.

Генріх VI, син Фрідріха Барбаросси, був одружений з дочкою сицилійського короля і після смерті батька приєднав до володінь ще й Неаполь і Сици-лію. Він був володарем наймогутнішої в Європі держави. Після його смерті через боротьбу? за владу між впливовими родами держава фактично розпалася на три частини: Сицилію, Швабію і Баварію.

У 1212 р. за сприяння папи Інокентія ПІ чотирнадцятирічний син Генріха VI Фрідріх II Штауфен (1212-1250) став німецьким імператором. Протягом трьох років Фрідріх домігся того, що всі великі феодали Німеччини беззаперечно визнали його владу?. Відтоді він правив як одноосібний володар. У 1225 р. імператор одружився з Іолантою Єрусалимською, проголосив себе королем Єрусалимським і вимагав, щоб усі рицарі й феодали цієї території присягли йому? на вірність.

У 1232 р. на з’їзді в Равенні Фрідріх видав указ, яким було ліквідовано міські комуни й ради, а також магістрати, утворені без згоди сеньйорів. Тільки Неаполь, Салерно й Мессіна частково зберегли колишні вольності. Після придушення повстання імператор наказав спалити живцем ватажків і зрівняти з землею кілька міст.

Зміцнивши владу, Фрідріх почав реформувати свої володіння. У Німеччині він дарував феодалам певні права. В указі 1231 р. зазначалося, що влада аристократів обмежується тільки у двох випадках: вони не мали права видавати закони й вводити податки на землях найбагатших та найро-довитіших людей без їхньої згоди.

Усю владу в Сицилійському королівстві також було зосереджено у руках імператора Фрідріх заборонив носити зброю і вести міжусобні війни.

Згодом сеньйорам було заборонено карати васалів поза судом і відбирати майно без судового рішення.

Німецькі феодали, прагнучи збільшити свої володіння, почали завойовувати землі на сході. У XII ст. вони організували кілька хрестових походів на територію Прибалтики і слов’янські землі на сході Європи.

У цей самий час розпочалося завоювання земель Східної Прибалтики.

Задля реалізації мети у 1202 р. було організовано орден мечоносців. У 1226 р. з ініціативи римського папи до Прибалтики з Палестини було переведено тевтонський орден. У 1237 р. обидва ордени об’єдналися. Володіння об’єднаного ордену охоплювали майже все південно-східне узбережжя Балтійського моря. 15липня 1410р. неподалік від села Грюнвальд (нині територія Польщі, за 40 км від м. Ольштина) рицарі зійшлися у двобої з об’єднаними військами королівства Поль-

ського та Великого князівства Литовського. До складу об'єднаних військ входили й полки з руських земель. Командиром чеських і богемських рекрутів був Ян Жижка. Литовські загони очолював князь Вітовт. Головнокомандувачем союзників став король Ягайло. Німецькі війська очолював великий магістр Ульріх фон Юнгінген. У цій грандіозній битві загинув цвіт тевтонців на чолі з магістром.

Битва біля Грюнвальда припинила просування німецьких рицарів на слов'янські та литовські землі. У 1464 р. орден визнав себе васалом Польщі. У 1525 р. він перетворився на світську державу - герцогство Пруссія.

4. Німеччина в XIV—XV ст.

Для німецьких земель цього періоду було характерним швидке зростання міст, ремесла й торгівлі. Міста Кельн, Майнц, Страсбург, Ульм, Шпейєр, Вормс відігравали важливу роль у посередницькій торгівлі й стали центрами виробництва.

Але нові привілеї, надані містам, викликали невдоволення німецької знаті. Частина німецьких феодалів підтримала претензії на трон Альбрехта Габсбурга. У 1298 р. у вирішальній битві поблизу Гельхайма у Пфальці імператор Адольф загинув, і влада перейшла до Альбрехта. Його правління тривало 10 років.

Після загибелі Альбрехта новим імператором було обрано графа Генріха VII Люксембурзького (1308-1313), який почав готувати завойовницький похід до Італії. Поставивши собі за мету відродити колишню могутність держави, Генріх VII почав готувати завоювання Італії. З невеликими силами він прибув до Рима, але реалізувати мету не зміг через раптову смерть.

У середині XIV ст. імператором став Карл IV (1347-1378). Він видав у 1356 р. «Золоту буллу» - перший основний закон Священної Римської імперії, названий так, тому що був скріплений золотою печаткою. У «Золотій буллі» було записано закони, які до цього діяли як неписані традиції. «Золота булла» підтверджувала старі привілеї феодалів і надавала нові. Вона заборонила містам утворювати союзи для протидії феодалам. Імператор змушений був у разі потреби не наказувати феодалам, а просити їх про допомогу.

У 1437 р. до влади повернулися Габсбурги. Це повернення було остаточним. У спадок їм дісталася зруйнована війнами й свавіллям держава. Проте саме Габсбургам вдалося розпочати об'єднання німецьких земель.

1. Назвіть най видатніших імператорів Священної Римської імперії.

2. Чому між німецькими імператорами й папами римськими виникали постійні суперечки?

3. Яке значення мала «Золота булла»?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк