Європейське середньовічне місто

1. Виникнення міст

Описи середньовічних авторів і малюнки художників тієї доби змальовують міста як густо забудовані, невеликі за площею поселення, оточені одним, двома або й трьома рядами мурів, ровами, масивними вежами, призначеними для захисту жителів від частих ворожих нападів. Проте спочатку це були невеликі поселення ремісників і торговців. Зазвичай вони мали кілька десятків дерев’яних хатин, ринок і церкву.

Міста переважно виникали навколо помешкань правителів, церковних можновладців, феодалів, воєначальників, на торговельних шляхах, біля мостів і переправ, бухт.

Зростали населені пункти, що виникли з римських прикордонних укріплених поселень, відроджувалися деякі античні міста

Поступово королі, графи, барони й рицарі почали зводити в найбільших містах міцно укріплені замки, які ставали їхніми резиденціями.

Траплялося й навпаки: спочатку феодали споруджували замки, а згодом навколо них щільно розташовувалися б}?динки ремісників і селян. У мирний час городяни займалися своїми повсякденними справами, а в години небезпеки могли сховатися у фортецях феодалів.

Існує кілька теорій походження середньовічного міста Романістська - міста виникли на місці давньоримських поселень.

Маркова - міста виникли на землях, які належали громаді - марці. Вотчинна - міста виникли з ремісничих поселень, що належали феодалам. Окрім того, існує замкова, монастирська, ринкова та інші теорії.

У середні віки кількість міст постійно зростала. Зростала і їхня площа Париж займав 400 га, Лондон - близько 290 га, Флоренція - близько 500 га На кінець Середньовіччя в містах проживало 15 % населення. У Парижі, Мілані, Венеції, Флоренції чисельність жителів наприкінці XIII - на початку XIV ст. не перевищувала 50 тис. осіб у кожному. Ці міста вважалися величезними. Переважна більшість міст маладо 2 тис. жителів.

У часи війни та епідемій частина селян, які шукали в місті кращої долі, поверталися додому.

2. Населення та зовнішній вигляд міста

Найпоширеніші назви міст часто мали корінь «бург» (з німецької - «укріплене поселення»). Відтак мешканців міст у Німеччині називали бюргерами, у Франції - буржуа.

До міст тікали залежні селяни, які бажали звільнитися від влади феодала Піднесенню міст сприяв розвиток ремесла й

торгівлі, вдале розташування на торговельних шляхах і поблизу центрів сільськогосподарського виробництва Так, середньовічні міста Франції були зосереджені в родючих долинах річок Шельди й Маасу.

Найбільшим містом Франції був Париж. Символом величі міста став Собор Паризької Богоматері, який будували з 1163 по 1250 рр.

Життя в містах буяло. Крім ремісничого й торгового люду?, на міських вулицях зустрічалося чимало шукачів кращої долі. Ті, хто шукав роботу?, збиралися на ринку по понеділках. Найчастіше їх наймали для перенесення вантажів, прибирання, різноманітних підсобних робіт.

Купці привозили із заморських країн тканини та інші товари, наймали на роботу? підмайстрів, надаючи житло та знаряддя праці. У суботу? ввечері видавали заробітну платню. У понеділок підмайстри знову збиралися на ринку з надією отримати нову роботу?.

Середньовічні міста оточували укріплення. Мури посилювалися вежами, які, зокрема, захищали прохід до воріт. Через рів було перекинуто міст. Варта завжди чатувала на мурах і вежах. Вузькі вулиці виходили на невеликі майдани.

Житло городянина, так само як і місто загалом, мало захищати від небезпеки. Вікна були невеликими, вузькими й захищеними ззовні. Найпершою з громадських споруд у центрі міста зводили церкву (собор). Довкола церкви впритул одна до одної розташовувалися крамниці купців та майстерні ремісників. У святкові дні на площі біля церкви проводили театральні вистави на релігійну тематику?.

Міста Середньовіччя потопали в багнюці під час дощів та задихалися від пилу за сонячної погоди. Брукувати вулиці міст, як і лагодити водогони, почали в XII ст. Першість у цих життєво необхідних вигодах тримав Париж. Щільність забудови міст, вузькі вулиці й антисанітарія були причинами частих пожеж і епідемій.

Дзвін собору відраховував час, а в разі небезпеки попереджав громадян про напад, пожежу, епідемію та ін.

Згодом у містах з’явилися нові громадські споруди: ратуша - приміщення міської ради, криті ринки, лікарні, будинки це.гів - міських ремісничих об’єднань.

Ратушу зазвичай споруджували з каменю чи цегли. На нижньому поверсі розміщувалися складські приміщення або арсенал. На наступному поверсі знаходився парадний зал і приміщення для засідань. Стіни та стелю парадного залу прикрашали розписами. Найчастіше зображували біблійні сцени або сцени Страшного суду. Ратуша також мала вежу, де зберігалися міські хартії - грамоти про привілеї, надані громадянам міста феодалами, печатка, скарбниця. У вежі розміщувалася міська в’язниця. На найбільшому майданчику вежі ратуші висів дзвін, який сповіщав жителів міста про небезпеку.

3. Боротьба міст за самоврядування

Міста за Середньовіччя зазвичай були розташовані на землях феодала або короля, які вимагали від мешканців виконувати ті самі повинності, що їх виконували залежні селяни. Усе це гальмувало розвиток ремесел і торгівлі та спонукало городян до боротьби за незалежність від сеньйорів-феодалів і формування органів самоврядування. Здобуття містами права на самоврядування історики називають комунальною революцією, або комунальним рухом, У різних регіонах Європи міста здобували незалежність по-різному. Іноді, збагатившись на торгівлі, купували собі привілеї, закріпивши їх відповідними документами, - хартіями вольностей, іноді просто домовлялися з сеньйором.

Із постанови про надання комуни жителям міста Лана Людо віком VI (1129)

15. Будь-хто, прийнятий до цієї Громади, зобов’язаний буде протягом року або поставити собі будинок, або купити виноградник, або привезти до міста стільки рухомого майна, щоби бути спроможним задовольнити правосуддя, коли б випадково подав привід до якої-небудь проти себе скарги.

Що повинен був зробити прийнятий до комуни громадянин?

Але часто незалежність виборювали зі зброєю в руках. У 1160 р. у Мілані (Італія) відбулося повстання, під час якого жителі вигнали чиновників імператора Фрідріха І Барбаросси й проголосили комуну.

Імператор штурмом захопив Мілан і наказав виселити мешканців, а саме місто зруйнувати, зорати землю й посипати її сіллю. У відповідь на це кілька північно-італійських міст об’єдналися в Ломбардську лігу.

Під час однієї з битв об’єднані сили Ліги розбили армію Барбаросси, і Міланську комуну було поновлено.

У місті-комуні законодавча влада належала зборам громадян. Виконували волю громадян виборні посадовці, які в різних країнах називалися по-різному - капітани, прево, шерифи, консули. Судову владу здійснювали суди присяжних. Містяни самостійно формували свої військові загони з городян або з найманих військових. Вони визначали кількість і розмір податків і формували бюджет, керувати забудовою території, спорудженням укріплень, мали право карбувати власну монету.

Право мати органи самоврядування дістало назву магдебурзького, за назвою німецького міста, жителі якого вперше вибороли його. У XIII ст. воно поширилося не лише в містах Німеччини, а й у Східній Європі, зокрема й в Україні.

4. Ремесла, цехи

Міста, що зростали, потребували все більше товарів для городян. Усю необхідну продукцію або виробляли місцеві реміс-

У ремісників існувало повір’я, що не можна розголошувати секрети ремесла або передавати їх чужим. Тому всі вдосконалення, винаходи і просто технології виготовлення ремісничих виробів майстри або тримали в голові, або записували шифрами й передавали тільки родичам. Одним із творів, у якому було зашифровано секрети майстерності, був «Трактат про різні мистецтва» ювеліра й знавця металів Теофіла Пресвітера, створений у ХІ-ХІ! ст.

ники, або привозили купці. Міські ремісники об’єднувалися в особливі організації -цехи. Очолювали цехи обрані старшини -майстри. Помічниками в них працювали один-два підмайстри й кілька учнів.

Підмайстри могли стати майстрами, закінчивши навчання й виготовивши виріб, який майстри на загальних зборах визнавали шедевром, тобто досконалим.

Найнижчу сходинку в цеховій організації посідали учні. У XII—XIII ст. нате, щоб стати підмайстром, вони витрачали інколи кілька років. А до цього учні виконували найтяжчу й найбруднішу роботу в майстерні. З часом учні перетворювалися на звичайних найманих робітників.

Кожен цех мав свій статут, що регулював його життя, герб, прапор, свого святого, а в церкві - власний вівтар, власні ритуали, скарбницю. У цеху відбувалися спільні трапези, про- ⁴

водили іспити на звання майстра, укладали й затверджували угоди, скликалися цехові збори. На зборах обирали представників цех}? до міських органів влади.

Збори проводили з ранку до обіду. Відкривав і вів збори старшина, він відстежував, щоб усі розміщувалися згідно з їхнім становищем у цех}?. Потім двоє наймолодших представників цеху перевіряли, щоб ніхто не мав із собою холодної зброї. Лише після цього збори розпочинали роботу.

Основним завданням цеху було забезпечити майстрів роботою та оберігати від конкуренції. Цех стежив затим, щоб розміри майстерні не перевищували встановлених статутом, щоб майстри не виготовляли більше товарів, ніж потрібно, щоб навчали не більше ніж одного-двох учнів.

5. Торгівля та лихварство

На початку Середньовіччя торгівля майже не розвивалася, бо старі торговельні шляхи занепали внаслідок вторгнення в Європу варварів і загибелі Західної Римської імперії. Згодом торгівля поволі відроджувалася. Поступово склалися нові торговельні шляхи. Основними для Європи були кілька зі Скандинавії Дніпром до Києва, а далі до Візантії й Персії (його називали «шлях із варяг у греки»); із Середземномор’я через Альпи до Франції; від Альп до німецьких міст, до Чехії й далі на схід та ін. Купці вели обмінну торгівлю і, власне, торгівлю за гроші. Гроші набули поширення в Європі з XII ст., їх мали право карбувати королі, великі феодали або ті, хто отримував на це спеціальний дозвіл. Монети різних країн і навіть

міст мали різну вагу, різний вміст срібла, різну купівельну спроможність.

Торгівля у феодальній Європі була непростою справою. Купці зазнавали збитків через численні митні збори на кордонах феодальних володінь, війни, піратів, напади вікінгів і арабів. Щоб протистояти цьому, купці об’єднувалися в торгові

союзи - гільдії. Такі союзи мали власний флот, складські приміщення на міських ринках, своїх посередників і представників, нерідко наймали збройні загони для охорони товарів.

Часто ці представництва мали окремі морські причали та склади. Найбільшим об’єднанням купців був Ганзейський союз (Ганза, Лю-бецький союз) - об’єднання вільних німецьких міст у XII—XVII ст. Його створили купці кількох країн, які об’єдналися (німецькою «союз», «об’єднання» - ганза) для захисту від нападів піратів та від поборів жадібних феодалів. Діяльність союзу була викликана активністю міських комун та їх купецьких об’єднань - гільдій. Перша згадка про Ганзу в документах зустрічається під 1358 р. Союз мав представництва у багатьох країнах, зокрема на Русі.

Ганза

У 1300 р. до Ганзи входило понад 70 міст. Землі союзу поділялися на області, на чолі яких стояло одне з найбільших міст цього регіону. Воно підтримувало торговельні зв’язки з дрібнішими містами. Так, Кельн мав зв’язки з 29 містами. У містах були складські приміщення, готелі, торговельні агенти. Що три роки у м. Любеку збиралися з’їзди купців, на яких ухвалювали рішення, обов’язкові для усіх членів союзу.

Купці Ганзи успішно торгували наузбережжях Балтійського й Північного морів та отримували особливі торговельні привілеї. Зокрема, Любек, Кельн і Гамбург мали королівські привілеї для торгівлі в Лондоні.

Центром економічного життя міста була ринкова площа. Сюди ремісники привозили свою продукцію, купці - товари місцевого виробництва та привезені з інших міст і країн. На ринку міські жителі купували одяг та взуття, прикраси, їжу. На ринковій площі відбувалися загальні збори городян, вершили суд, прилюдно страчували злочинців.

У великому місті були й окремі хлібні, масляні, соляні та інші ринки. На великі релігійні свята - Різдво, Великдень, на день місцевого святого - відбувалися ярмарки. Великої слави у середні віки зажили ярмарки в Лейпцигу та Франк-фурті-на-Майні. У XV ст. з’явилися книжкові ярмарки.

Щоб торгувати, купці змушені були користуватися послугами міняйл. Вони обмінювали за встановлену плату гроші, які мав купець, на ті, що були в обіг}? в місцевості, де

відбувався ярмарок. Розбагатівши, міняйли почали давати гроші в борг - позичати під відсотки, тобто перетворилися на лихварів. З’явилися й перші банківські контори, які надавали кредити. Церква засуджувала їхню діяльність. У сценах Страшного суду часто зображували лихваря, якого мішок з грошима тягне до пекла

Банківська контора

Перша банківська контора з’явилася в Північній Італії - у провінції Ломбардія. Сучасна назва «ломбард» походить саме від назви цієї провінції.

6. Городянин - людина нового типу

Торгівля й ремесло, що становили основу економічного життя міста, вимагали практичності й обачності. Ремісники й торговці мали швидко реагувати на нові умови торгівлі та зміни попиту на товари, налагоджувати відносини з колегами з інших міст і країн. Так само візники, водоноси, цирульники, писці мали швидко реагувати на зміну економічної ситуації, шукаючи клієнтів або задовольняючи їхні потреби.

Таким чином, саме в місті сформувалася людина нового типу - ініціативна й діяльна. Її життя не обмежувалося домівкою чи найближчими родичами. Вона цікавилася справами в державі, оскільки від цього залежало її теперішнє й майбутнє життя. Це були люди з новими життєвими цінностями й пріоритетами.

1. Пригадайте опис давньогрецького або давньоримського міста й порівняйте його з середньовічним.

2. Що таке самоврядування й чому міста прагнули його вибороти?

3. Охарактеризуйте устрій і правила існування середньовічного цеху.

4. За яких умов учень міг стати майстром?

5. Яку роль у житті міста відігравав ринок?

6. Чому жителя середньовічного міста називають людиною нового типу?

Узагальнення

Середньовічне європейське суспільство

Середньовічне суспільство за головну цінність мало землю. Найбільші власники землі були господарями життя. На цій землі працювали як вільні, так і залежні від землевласників селяни. Так само менші землевласники (васали) перебували в залежності й служили великим землевласникам (сеньйорам), які за цю службу надавали васалам землю. Середньовічне суспільство було поділене на замкнені стани, належність до яких визначала долю й життя людини. Крім трьох традиційних станів («ті, хто воюють» - світські феодали, «ті, хто моляться» - духовенство, «ті, хто працюють» - селяни) за часів Середньовіччя активними дійовими особами суспільного життя стали жителі міст, які поступово здобули більше свобод і прав.

Роль християнської церкви в становленні середньовічного суспільства

У середні віки християнство як найпоширеніша європейська релігія було об’єднавчим чинником для європейської людності. Проте внаслідок боротьби між папою римським і константинопольським патріархом за верховенство над усім християнським світом відбувся розкол християнства на православ’я й католицизм. У XI ст. панівною в Західній Європі стала католицька церква на чолі з папою римським. Виникають монастирі й чернечі ордени. Чернечі ордени засновували лише представники католицької церкви. їхніми завданнями стало поширення християнства, подолання гріховності, сприяння розвитку освіти й культури, допомога хворим і знедоленим. Створені чернечими орденами монастирі перетворилися на осередки розвитку ремесла, торгівлі, освіти, культури.

Рицарські традиції

Традиції людей, які професійно займались військовою справою, визначало їхнє суворе життя. Проте воєнні виправи поєднувались у рицарів із вишуканими ритуалами та піднесеним коханням до прекрасних дам. До сьогодні ми шануємо основні рицарські чесноти: щедрість, відвагу, готовність захищати батьківщину та слабших. Особливо цінувалося вміння тримати слово та чесність.

Європейське середньовічне місто

Міста виникали й розвивалися як осередки торгівлі й ремесла. Вони стали тим місцем, де «саме повітря робить вільним». Особливо це було відчутним, коли міста здобули свободи, які згодом дістали назву магдебурзького права. Міське життя вирувало довкола храму й ратуші. Мешканці міст-комун самі обирали собі владу й контролювали її. Міста породили людину нового типу - вільну, діяльну й сміливу. Городянин не мав сеньора-по-кровителя, сподівався лише на власні сили та старання. Міста стали центрами культури, освіти й мистецтва. Тут існували ремісничі цехи.

Господарське та повсякденне життя ліодини в середні віки

Життя більшості людей доби Середньовіччя було сповнене важкої праці, переважно на землі. І хоча селяни, як і в давнину, мали найпростіший реманент, вони удосконалили

обробіток ґрунту, застосовуючи сівозміни й залишаючи частину поля під паром. У містах стрімко розвиваються ремесла. Ремісники за професійною ознакою об’єднуються в цехи, які регулюють виробництво і збут продукції, а також мають вплив особисте й сімейне життя майстрів.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

І. Оберіть правильну відповідь.

1. Селяни, які жили в помешканні феодала, - це:

А Надільні селяни В Фрігольдери

Б Челядь Г Серви

2. Вершник у шоломі, обладунках, зі щитом, списом і мечем у середньовічній Європі - це:

А Феодал В Сеньйор

Б Рицар Г Васал

3. Феодал, який за раннього Середньовіччя був правителем прикордонної області того чи іншого королівства й мав надзвичайні повноваження, - це:

А Герцог В Маркіз

Б Граф Г Віконт

4. Герцогами називали:

А Військових вождів у племінних об’єднаннях германців Б Правителів прикордонних областей В Королівських чиновників Г Власників кількох селищ

5. Останню сходинку у світській феодальній ієрархії посідали:

А Зброєносці В Рицарі

Б Селяни Г Ремісники

6. Єпископи керували:

А Церковними провінціями В Монастирями

Б Єпархіями Г Окремими парафіями

7. Най численнішою групою населення у феодальному суспільстві були:

А Рицарі В Селяни

Б Феодали Г Ремісники

8. Поняття «феод» означає:

А Землі, які належали місту

Б Землі, які передавалися за службу разом із селянами В Обов’язок васала сплачувати гроші сеньойору Г Договір

5.

III. Розташуйте події у хронологічній послідовності.

1.

2.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк