Розвиток арабо-мусульманської культури

Араби велику увагу приділяли збереженню й засвоєнню знань, здобутих іншими народами та цивілізаціями. Так сформувалась арабо-мусульманська цивілізація, об’єднана спільною мовою, культурою і релігією.

1. Практичні знання і розвиток техніки

Розвиток наукових знань в арабському світі був тісно пов’язаний з Будинком мудрості, своєрідною мусульманською академією, створеною халіфом Гарун ар Рашидом (786-809). Там перекладали арабською мовою вавилонян, індійців, най-

кращі праці давніх греків - Евкліда, Птоломея. Центрами тогочасної науки були міста Басра, Куфа, Багдад, Александрія. Базуючись на математичних досягненнях індійців, араби у 827 р. виміряли дугу меридіана й визначили розміри земної кулі. Араби запозичили індійські цифри та систему числення й удосконалили її. Європейці перейняли ці цифри під назвою «арабських» і з XI ст. використовують їх.

Арабські мудреці навчилися виготовляти селітру та виявили її вибухові властивості, тому набагато раніше, ніж у Європі, вони почали виготовляти порох. Арабські ковалі успадкували від давніх народів секрети обробки заліза. Вони створили нову марку сталі - булат. Зброя, виготовлена з неї, була надзвичайно міцною і дуже цінувалася не лише в арабському світі, ай у Європі.

Араби раніше за європейців навчилися виготовляти папір, почали використовувати компас і стали одними з найкращих мореплавців того часу. Відомий арабський мудрець Аль-Кінді (801-873) був одним із найкращих знавців вчення Арістотеля.

Ібн Рущц (1126-1198) вважав світ речей матеріальним, створеним природою, а не Богом.

Мухаммад Аль-Баттані (858-929) створив обсерваторію для спостереження за зоряним небом. Він висловив припущення, що Земля обертається навколо Сонця.

Славнозвісний Аль Біруні (973-1048) був істориком, математиком, астрономом, географом і фізиком.

Особливо помітними були досягнення арабської медицини. В її основу лягли праці давніх греків Гіппократа і Галена Араби робили операції з видалення катаракти ока Знали вони й кесарів розтин. Славетним лікарем вважали знаменитого Ібн Сіну (980-1037), якого європейці називають Авіцен-ною. Ібн Сіна виклав свої знання у працях «Книжка зцілення» та «Канон лікарської науки». За цією книжкою вивчали медицину мало не всі європейські лікарі починаючи з XI і до кінця XVII ст. Ібн Сіна був не лише світилом медицини, а й філософом, поетом, хіміком.

Географічні знання також розвивалися.

Це було пов’язано з проблемою ефективного управління величезною імперією, яку створили араби. їм потрібні були знання про кордони, розташування міст, чисельність і склад населення. Цікавою географічною працею є «Книжка шляхів і країн».

Її написав у IX ст. чиновник Ібн Хордад-бех. Вона містила описи шляхів сполучення, якими найкраще можна було дістатися того чи іншого міста, частини країни.

У X ст. арабські вчені розробили «Атлас ісламу». Він містив загальну карту світу, у центрі якої було зображено Мекку, 20 карт окремих областей халіфату. В атласі було вміщено також окремі карти Середземного й Каспійського морів. Видатним математиком, астрономом і географом був Аль-Хорезмі (787-850). Він створив карту Азовського моря.

2. Образотворче мистецтво та архітектура

Релігія мала значний вплив на розвиток образотворчого мистецтва й архітектури в арабському світі. Але, на відміну від християнства, іслам навіть не припускав можливості зовнішньої подібності Аллаха з людиною або будь-якою іншою земною істотою. Вважалося, що зображати людину або тварину - прямий шлях до поклоніння ідолам і справа диявола Тому не зображення, а слово, напис або графічний символ стало головним носієм релігійної ідеї ісламу.

Живопис у халіфаті не був розвинений, зате орнаментальний розпис стін, килимів та виробів художнього ремесладосяг надзвичайної досконалості. Ці орнаменти зазвичай поєднувалися із цитатами з Корану. Такі тексти дістали в Європі назву «арабески». В ісламському світі дуже високо цінувалося мистецтво каліграфії, у якому араби досягли вражаючої майстерності.

Араби були вправними будівничими й архітекторами. Спочатку в завойованих країнах вони лише перебудовували християнські й зороастрійські храми, а в рідних напівпустелях, як і раніше, обмежувалися позначенням місця моління і напряму до Мекки й Кааби на піску. Проте згодом вони почали зводити нові, до того часу невідомі, типи будівель: мечеті (храми), мінарети (вежі для закликання мусульман до молитви), медресе (богословські школи різного рівня).

У 687-691 рр. на місці зруйнованого римлянами храму царя Соломона в Єрусалимі було зведено мечеть Куббат

1. Спочатку мечеті були просто великими площами, оточеними галереями й портиками. Згодом частина кожної площі була перекрита склепінням, яке підтримували сотні витончених колон. На початку VIII ст. мечеті почали увінчувати куполами. Минув час, і поряд з ними з'явилися високі мінарети, з яких глашатаї-муедзини закликали вірян до молитви. Мечеті стали центрами суспільного життя.

2. Конструктивні елементи мечеті:

Мінареті від арабського «манара» - маяк) - вежа, з якої муедзин закликає до молитви. Міхраб - священна ніша у стіні мечеті, яка вказує напрямок на Каабу.

Дакка - платформа в мечеті для муедзина, який проголошує другий і третій заклик до молитви.

ас-Сахра (Купол скелі). Побудована у формі восьмигранника, увінчана куполом, прикрашена мозаїками і мармуровими колонами, вона досі вражає уяву. Разом із сусідньою мечеттю Аль-Акса мечеть Куббат стала третьою святинею мусульман (перша - храм Кааба в Мецці, друга - могила пророка Мухаммада в Медині).

Ще одна уславлена споруда, «Велика мечеть», постала зусиллями Омейядіву 705-715 рр. в Дамаску з християнської базиліки Іоанна Хрестителя, спорудженої на місці римського храму Юпітера У IX ст. було зведено грандіозну мечеть у Самаррі -улюбленому місці літнього відпочинку халіфів. До нашого часу від неї зберігся тільки мінарет заввишки 50 м у формі зрізаного конуса, із зовнішніми спіральними сходами, які ведуть на культовий майданчик.

Мінарети - типова ознака мусульманської архітектури. Це високі й стрункі вежі, що стояли поруч із мечеттю. Вважалося, що колодязі для омовіння в усіх мечетях під землею пов’язані з головною святинею в Мецці - Каабою.

3. Література

Протягом тривалого часу єдиною книгою арабів був Коран (від арабського «аль-куран» - «те, що читають»), Згідно з мусульманською традицією, Коран був повідомлений Мухаммаду самим Аллахом, а пророк вже переказував його божественні сури (так називаються розділи Корану) єдиновірцям усно. Деякі слухачі тут-таки записували висловлювання пророка Через вісімнадцять років після смерті пророка записи його висловлювань зібрали воєдино.

В основу арабської літературної мови покладена мова дав-ньоарабських поетів. Серед найвідоміших творів - збірка віршів семи славетних бедуїнських поетів \Ч-\ЧІ ст., а також величезне зібрання пісень «Кітаб аль-агані» - «Книга пісень». Серед сюжетів «Книги пісень» найвідомішою є розповідь про трагічну любов юного поета до дівчини на ім’я Лейла Поет дістав прізвисько Маджнун («той, що збожеволів від кохан-

ня*>). Розлучений ворогами і злою долею зі своєю коханою, юнак віддалився від людей у пустелю, де спілкувався тільки з дикими звірами і, зрештою, помер з ім’ям коханої на вустах.

Наприкінці VIII ст. досягла розквіту арабська проза. Одним із прозових жанрів був народний роман. З тих, що дійшли до наших днів, найвідомі-ший - «Життєпис Антара». Його герой, поет-воїн, подолавши опір численних ворогів і заздрісників, з раба стає уславленим полководцем.

Між X і XV ст. на Близькому Сході було укладено збірку народних казок «Тисяча й одна ніч», яка з XVIII ст. стала всесвітньовідомою. Поряд із арабськими, до неї увійшли перлини творчості всіх народів, що опинилися в складі Халіфату.

4. Житло й хатнє начиння

Арабські міста майже не відрізнялися від міст Давнього Сходу. Вузенькі вулиці зміїлися між високими глиняними мурами, які захищали внутрішні двори від стороннього ока. У палацах могло бути кілька дворів. При будинках заможних господарів обов’язково розбивали сади.

Центральна будівля містилазали, галереї, кімнати, що групувалися навколо основного двору або дворів. Зазвичай внутрішні приміщення ізольовували від зовнішнього світу. У дворі обов’язково розташовували басейн або фонтан, адже вода для країн Близького Сходу була неабиякою цінністю. Вікна закривали різьбленими решітками з дерева або алебастру й розташовували у верхній частині стін.

Меблів, так само як і в європейських житлах, було небагато. Це насамперед були дивани-софи, які вкривали килимами та м’якими подушками.

Ніжки, спинки та інші елементи меблів прикрашав орнамент. Частиною інтер’єру слугували скрині, ширми, етажерки. Функції шафи виконували ніші у стінах, які прикривали дверцята. Великого значення надавали посуду - чашам, глечикам. їх виготовляли з металу, прикрашали карбуванням. Поширеним був керамічний і фаянсовий розписний посуд.

У 882 р. з Багдада в Кордову на запрошення Омейядів прибув музикант Зірйаб, якому належить величезна роль у поширенні мусульманських традицій у Європі. Зокрема, він увів моду вдягати різне вбрання залежно від пори року, переконав, що тонкий посуд зі скла витончені ший і зручніший, ніж золотий чи срібний, а також встановив чітку послідовність страв, які подавали до столу: спочатку супи, далі страви з м’яса, потім птиця і лише наприкінці солодке печиво.

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк