Народна Освіта » Мистецтво » Культурне середовище людини

НАРОДНА ОСВІТА

Культурне середовище людини

ВЕЛИКІ СТИШ В АРХІТЕКТУРІ Й ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ. РОМАШКА. ГОТИКА

Ви, мабуть, не раз чули висловлювання про твори мистецтва, що вони виконані в тому чи іншому стилі. Ми з вами раніше вивчали різні напрямки, жанри, види мистецтва. Та, окрім того, у європейському мистецтві існували й так звані великі стилі. Вони вплинули на всі види мистецтва — архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, а також на літературу, музику. Виокремлюють сім великих стилів: романський (романіка), готику, відродження (ренесанс), бароко,

рококо, класицизм і модерн. Епоха великих стилів починається в середні віки й завершується на початку XX ст.

 

Для середньовічних майстрів архітектура була провідним мистецтвом. Найважливішими і, отже, найкращими середньовічними будівлями були собори. У них і для них працювали найталановитіші митці: архітектори, скульптори, живописці, ювеліри, ілюстратори рукописів.

Будівництво собору часто тривало кілька століть, і поступово він ставав справжньою скарбницею, наповненою художніми шедеврами.

Перший з великих стилів європейського мистецтва називається романським. Назва стилю походить від латинського слова Рома — Рим, оскільки було в його будівлях багато спільних рис із римською архітектурою.

Романські собори будували з каменю. Вони мали товсті стіни та маленькі вікна. Романську архітектуру називають «важким мовчанням».

Величезні інтер’єри романських храмів освітлювали численними свічками і смолоскипами, але в них усе одно зберігався присмерк. Стелю й стіни прикрашали яскравими фресками. Часто ці фрески називали «Біблією для бідних», бо писемних у ті часи було мало, і малюнки наглядно зображували біблійні сюжети.

Дуже багато було в романських храмах і скульптури — рельєфів і статуй. Рухи та Романіка— стиль мистецтва

емоції в романській скульптурі передавали Західної Європи XI — першої дуже стримано. половини XII ст.

 

Інтер’єр у романському стилі Замок Ельц Мозель. Німеччина

Романські пам’ятки визначаються суворістю і простотою форм, виразністю й символічністю образів.

Романські храми були схожі, швидше за все, на фортеці, аніж на храми. Утім у ті неспокійні часи собори досить часто насправді виконували роль фортець.

За формою скульптурні постаті нагадували колони. Таке враження справляв одяг, у якому їх зображували, — довгі сорочки та плащі.

 

Поряд з персонажами Святого Письма виникали побутові сценки, колони прикрашали зображеннями фантастичних тварин. Романські художники не намагалися відтворити людей і природу реалістично. Загалом живописні й скульптурні зображення були

 

умовні, декоративні, але монументальні и дуже виразні.

Із часом на зміну романському прийшло готичне мистецтво.

Назва мистецтва походить від італійських слів манієра готика — готська манера. Готичним, тобто варварським, принизливо називали все середньовічне мистецтво діячі італійського Відродження.

Характерною ознакою готичних пам’яток є використання загостреної арки, і тому її назвали стрілчастою. Головне місце в архітектурі того часу посідають міські собори. Собори почали будувати досить високими й підкреслювали цю висоту стрілчастими баштами.

Готичну архітектуру поетично називають «застиглою музикою».

У готичних соборах робили великі вікна, які пропускали багато світла. На вікнах створювали вітражі — композиції з кольорового скла — червоного, синього, жовтогарячого. Пізніше малюнки на склі виконували прозорими кольоровими фарбами. У 5-му класі ми вже ознайомилися з ним. У готичному соборі вітраж замінив фрески і мозаїки.

Вітраж над головним входом називався розою. Іноді один розкішний вітраж коштував більше, ніж невеликий храм.

Готичні собори пишно декорували статуями і скульптурними групами. Це могли бути сцени зі Святого Письма, з повсякденного життя або зображення фантастичних тварин («химер»). Готичні скульптури відрізняються від романських складним силуетом. Складки їхнього одягу лягають вибагливо. Жести персонажів відтворюють сильні й різноманітні почуття, обличчя мають жвавий вираз.

Церква Сан-Шапель. Париж. Франція

Майстри почали застосовувати так звану каркасну систему. Завдяки їй у соборах уже не потрібно було зводити міцні стіни. Уся маса стін розподілялася по каркасній системі, основною складовою якої була стрілчаста арка.

 

Готика — мистецтво, що існувало в Західній Європі з другої половини XII до XV ст. (у деяких країнах — до XVI ст.).

 

 

 

На відміну від умовної романської скульптури, готичні зображення людей часто є динамічними і портретними.

Готичний собор сприймався як єдиний твір мистецтва. Архітектура, вітражі, скульптурний декор, органна музика, яка супроводжувала богослужіння, — усе це відігравало свою роль у створенні цілісного образу — не тільки художнього, а й духовного. Високий і світлий, собор мав викликати в людини відчуття очищення й піднесення, радість і надію.

В Україні впродовж століть зберігалися традиції давньоруської архітектури, водночас її культура не була закритою для нових ідей. Прикладом готичного мистецтва в Україні є собор Св. Варфоломія в Дрогобичі. У добу готики почали будувати також Латинський Кафедральний собор у Львові.

Отже, готичне мистецтво прийшло на зміну романському. Характерною ознакою готичних пам’яток є використання стрілчастої арки. Готичний собор сприймався як єдиний твір

 

 

Мабуть, найвідомішою готичною спорудою є собор Нотр-Дам (Нашої Господині, тобто Богоматері) у Парижі, якому французький письменник Віктор Гюго присвятив свій роман «Собор Паризької Богоматері».

 

 

мистецтва — архітектура, вітражі, скульптурний декор, органна музика створювали цілісний образ.

 

1. Уважно розгляньте репродукції романських і готичних споруд, наведені в підручнику. Що різного й спільного між ними ви помітили?

2. Назвіть головну архітектурну ознаку готичного собору.

Виконайте ескіз вітражу.

Зімітувати вітраж можна за допомогою витинанки. Виріжте витинанку так, щоб її контури були достатньо тоненькі. Потім підкладіть у вирізані отвори папір різного кольору.

Інструменти та матеріали: аркуш паперу, гуашеві або акварельні фарби, олівець, гумка, пензлі, фломастери, гелеві ручки.

 

1. Оберіть формат: прямокутник, коло, стрілчаста або циркульна арка над прямокутником.

2. Для цього створіть нескладну композицію, яку потім поділіть на частини. Бажано, щоб кожен колір мав власний контур.

3. На аркуші паперу олівцем скомпонуйте зображення.

4. Оберіть техніку виконання.

5. Вирішіть, який колорит матиме ваша робота. Який настрій передасте? Як зобразите задній план?

6. На палітрі заздалегідь випробуйте колірні співвідношення й оберіть ті, які найліпше відповідають вашому задуму.

7. Наприкінці роботи подивіться загалом на свою роботу, виправте помилки, зробіть уточнення. Визначте акценти.

1. Зробіть колоподібну витинанку за принципом «сніжинки».

2. Для цього паперовий квадрат темного кольору зігніть у кілька разів (папір краше брати тонкий).

3. На аркуші паперу олівцем скомпонуйте зображення.

4. Закругліть його та зробіть з різних сторін розрізи.

5. Розгорніть витинанку й розрівняйте її.

6. Для того шоб зімітувати вітраж, зі зворотного боку підклейте кольоровий папір різних кольорів.

7. Замість паперу можна нанести кольори фарбами на папір-основу і приклеїти витинанку зверху.

Архітектура Пізи. Побудовані в м. Піза (Італія) собор і баптистерій (хрешальня) майже позбавлені романської суворості. Декоровані тонкими колонами й арками, легкі за пропорціями, вони нагадують античну архітектуру. Усім відома Пізанська вежа — кругла дзвіниця кафедрального собору. У результаті помилки архітекторів у розрахунках вона значно відхилилася від вертикалі. «Вежа, що падає» є символом міста й однією з найвідоміших будівель світу.

 

 

Шартрський кафелральний собор. Собор Нотр-Дам у французькому місті Шартр — шедевр готичної архітектури. Його будівництво здійснювалося у XII—XIII ст., закінчено у 1260 р. Західний фасад собору прикрашають дві дзвіниці різної форми, його портал декоровано численними скульптурами. Гордість Шартрського собору — його вітражі, загальною площею 2000 кв. м. Вікно-роза над головним порталом, яке називають розою Франції, замовив французький король Людо-вік IX Святий у XIII ст.

 

Кельнський собор. Будівництво собору Св. Петра у німецькому місті Кельні було розпочато 1248 р. Своїми розмірами й розкішшю він мав затьмарити всі собори й церкви християнського світу. Але 1437 р. будівництво було припинено, і кілька сторіч величезний собор простояв недобудованим каркасом. У добу Ренесансу і бароко він нікого не цікавив, оскільки вважався «позбавленим приємності й витонченості». Красу готичної архітектури оцінили лише у XIX ст., у період романтизму. У 1842— 1880 рр. Кельнський собор було добудовано. Його розміри справді вражають. Вежі Кельнського собору мають висоту 157 м. У соборі зберігаються численні пам'ятки мистецтва.

 

15. ВІДРОДЖЕННЯ (РЕНЕСАНС)

Наприкінці середніх віків народився новий стиль мистецтва — Ренесанс, або Відродження. Митці Ренесансу прагли відродити в мистецтві античні ідеали. Вони ставилися до мистецтва як до науки. Художники вивчали закони перспективи, колористики, композиції і спиралися вже не тільки на власний смак і власну інтуїцію, а й на точні математичні розрахунки.

Відродження охоплює XIV—XVI ст. в Італії, XV—XVI ст. — в інших європейських країнах.

 

Архітектори Ренесансу відродили античну систему ордерів. Видатними архітекторами доби Відродження були також уже відомі вам Рафаель Санті й Мікеланджело Буонарроті.

 

Архітектурні споруди продовжували прикрашати статуями і рельєфами, але одночасно популярнішою ставала кругла скульптура, яку однаково цікаво розглядати з усіх боків. Наприклад, твори Донателло і Мікеланджело Буонарроті.

Живопис в епоху Відродження також почав позбавлятися залежності від архітектури. Щоправда, численні видатні живописні твори цієї епохи виконані, все-таки на стінах церковних споруд.

Це — фрески Джотто ді Бондоне в капелі дель Арена в Падуї, фрески Мазаччо в церкві Санта Марія дель Карміне у Флоренції, «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі в трапезній монастиря Санта Марія дел-ле Граціє в Мілані й грандіозний фресковий цикл, який створив Мікеланджело Буонарроті

Собор Санта Марія дель Фіоре.

 

 

Архітектор Філіппо Брунеллескі. Флоренція

Флорентійський архітектор Філіппо Брунеллескі створив символ міста — баню собору Санта Марія дель Фіоре. Майстер побудував її із цеглин, надавши їй незвичної витягнутої форми.

в Сикстинській капелі у Ватикані. Проте всі ці твори монументального живопису, виконані з використанням законів перспективи і світлотіні, не стільки декорували стіну, скільки намагалися відтворити реальне життя в усьому його розмаїтті та складності. Відроджується також станковий живопис, особливо популярним стає портретний жанр.

Мистецтво країн, що на північ від Італії, — Нідерландів, Німеччини, Франції — називають Північним Відродженням. Майстри Північного Відродження читали твори античних авторів, добре знали античну історію і філософію. Проте пам’яток античного мистецтва


Станковими картинами є найвідоміші твори Сандро Боттічеллі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля Санті й Тиціана Вечелліо.

вони ніколи не бачили (якщо не бували в Італії або Греції). До того ж вони інакше ставилися до готики — для них вона була не варварством, а прекрасною традицією і джерелом натхнення.

Північні майстри працювали в техніці олійного живопису на дереві. Секрет виготовлення олійних фарб протягом тривалого часу старанно оберігали винахідники олійного живопису — нідерландські майстри. Скульптура й архітектура Північної Європи тривалий час зберігали готичні риси.

У часи Середньовіччя і Відродження шляхетні родини, міста, ремісницькі цехи мали свої герби. Зображення на гербах були символічними, стилізованими, часто якусь деталь пов’язували з історією, фахом. У родинних гербах уписували вензелі — шрифтові композиції початкових літер власних імен, пов’язаних між собою або перевитих у малюнок.

Монументальні розписи в північних країнах були непопулярні, бо холодний клімат руйнував фрески. Тому тут створювали вівтарі — величезні композиції з багатьох картин на біблійні сюжети. Поширеним був і станковий живопис, особливо портретний жанр. Найвидатніші живописці Північного Відродження — нідерландці Ян ван Ейк (XV ст.) і Пітер Брейгель старший (XVI ст.), німець Альбрехт Дюрер (XVI ст.).

В Україні ренесансні риси можна помітити в архітектурі Острозького замку. Ренесансними є численні львівські пам’ятки: Успенська церква з каплицею Трьох святителів та вежею Корнякта, будинок Корнякта і «Чорна кам’яниця» (див. с. 104) на площі Ринок та Монастир бернардинців. В українському мистецтві цього періоду розвинувся і скульптурний портрет, зокрема як надгробне зображення.

Цікавість до перспективи, до об’ємного зображення постатей і предметів помітна в іконах іконостасів церков П’ятницької, Успенської у Львові, Святодухівської в Рогатині.

Отже, майстри Відродження ставилися до мистецтва як до науки. Твори монументального живопису вони виконували з використанням законів перспективи і світлотіні. Відроджується станковий живопис. Митці Ренесансу відроджували античні ідеали в мистецтві, а художні досягнення Середньовіччя відкидалися як варварство.

1. Уважно розгляньте репродукції середньовічних і ренесансних творів, наведені в підручнику. Що відмінного між ними ви бачите?

2. Назвіть імена найвидатніших майстрів італійського і Північного Відродження. Які інші твори цих митців ви знаєте?

Розгляньте наведені в підручнику зразки. Спробуйте створити герб своєї родини. Зображення має бути лаконічним, символічним. Кожна деталь має символізувати якусь подію чи риси характеру, щось означати. Можна вписати в герб шрифтову композицію.

2^ікаво знати

Наука про герби називається геральдика. За часів Середньовіччя кожен дворянський рід і кожне місто мали свій герб. Перші родинні герби з’явилися в XI—XII ст. під час хрестових походів.

Для розпізнавання, реєстрації, систематизації існуючих гербів, а також для складання нових при дворах володарів існувала спеціальна посада — герольд, а з XIV ст. — заклади — герольдії. Вони розробляли складну систему геральдики з особливою термінологією і символікою кольорів та зображень на гербах.

Державна символіка більшості країн має глибоке історичне коріння. Символи української державності також походять із глибин минулого. Про українські князівські герби вперше згадується в літописах X ст. Князь Святослав Ігорович обрав своїм гербом тризуб Ш-подібної форми, відомий як знак Рюриковичів — династії, до якої належав Святослав.

Згодом цей знак карбувався на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича. Па них зображено з одного боку портрет володаря, а з другого — тризуб і напис «Володимир на столі (так у давнину називали князівський престол), а це його срібло». Зображення тризуба було також у гербі Анни, доньки князя Ярослава Мудрого, дружини французького короля Генріха І.

Існує майже сорок версій, що пояснюють походження тризуба. Він може означати уособлення трьох природних стихій — повітря, води й землі. У ньому також можна вбачати дуже спрощене зображення сокола, що атакує. Та, безсумнівно, це символ влади.

Тризуб як символ князівської влади використовувався в Україні до XIV ст. Проте вже з XIII ст. він поступово витіснявся з ужитку. На західноукраїнських землях його замінив лев, що дереться на скелю. Середньовічним гербом Києва було зображення куші — лука зі стрілами в колі, пізніше — зображення архангела Михаїла. Із запровадженням козацького реєстрового війська в Україні з’являється нова гербова символіка — козак із самопалом. Це зображення широко використовувалося на печатках запорозьких козаків, у тому числі й під час укладання міжнародних угод.

У листопаді 1917 р. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку. З усією гостротою постало питання про національний герб. Урешті символом молодої незалежної держави у 1918 р. став тризуб, що підкреслював зв’язок України і Київської Русі. Проект герба створив видатний український художник Василь Кричевський.

Глибоке історичне коріння має також поєднання жовтого та блакитного кольорів. Синій і жовтий переважали серед державних кольорів Київської Русі. Це кольорове поєднання широко використовувалося і в козацьку добу. «Ці кольори давали народові любов до природи, яку він бачив саме в жовтій і лазуровій окрасці, позло-тистий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори», — писав відомий дослідник історії українського мистецтва Кость Широцький. І в березні 1918 р. Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. У 1992 р. Верховна Рада України затвердила за синьо-жовтим двоколором статус офіційного прапора країни.

фкк. МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ

 

Мистецтвознавець — це людина, яка розуміється на мистецтві. Усі ми, стикаючись із мистецтвом, певною мірою стаємо мистецтвознавцями. Адже якісь картини або скульптури нам подобаються, а якісь ні. Ми відвідуємо музеї і виставки, а під час екскурсій і подорожей бачимо численні архітектурні пам’ятки, які можуть нас вразити, а можуть залишити байдужими. А ще творчість того чи іншого художника може так зацікавити нас, що ми захочемо дізнатися ще й про його життя і почнемо шукати книжки про нього та його епоху.

І все-таки мистецтвознавець — професія, якої треба навчатися і якій можна присвятити все життя.

У мистецтвознавстві існують різні напрямки. Історія мистецтва вивчає художні пам’ятки минулого. Ця наука тісно пов’язана із всесвітньою історією, історією релігії, археологією, а також із мистецтвом реставрації. Історики мистецтва пишуть захопливі книжки про художників минулих часів, знімають про них цікаві телепередачі.

Теорія мистецтва аналізує культурні надбання людства, пояснює шляхи і принципи їх розвитку, намагаючись проникнути в таємницю прекрасного. У чомусь ця наука наближається до філософії.

Сучасним, актуальним мистецтвом займається мистецтвознавча критика. Її завдання — стежити за тими художніми процесами, які відбуваються безпосередньо тепер, і розрізняти в них цікаві новації, шану до традиції і просто бездарність. Більшість мистецтвознавчих статей у газетах і журналах, а також репортажів з виставок належить до мистецтвознавчої критики.

З мистецтвознавством тісно пов’язана також музейна справа. Адже пам’ятки в музеях не лише зберігають. їх реставрують і вивчають, роблячи іноді справді сенсаційні відкриття. Крім того, музейні скарби демонструють відвідувачам і розповідають про них під час екскурсій.

Мистецтвознавців часто запрошують консультантами під час створення театральних вистав або фільмів. Звичайно, якщо події відбуваються в епоху Середньовіччя, героїв навряд чи оселять в античних спорудах і одягнуть у барокові костюми. Але відмінність в архітектурі й одязі, наприклад X і XI ст., уже вимагає поради спеціалістів.

Нині мистецтвознавство викладається в багатьох навчальних закладах — від шкіл до університетів. Цей предмет дуже цікавий і здобуває дедалі більшу популярність.

Ансамбль Львівського братства. Братства — громадські організації, які створювалися в XVI—

 

XVII ст. для захисту національно-культурних і релігійних прав українського населення, його просвітництва, навчання та об'єднання навколо української національної ідеї. Найстаршим з них є Львівське братство, яке виникло в 1580-х роках.

До архітектурного ансамблю Львівського братства, шо на вул. Руській, належать Успенська церква, дзвіниця — вежа Корнякта, каплиця Трьох святителів і будинки, де містилися різні установи братства, серед яких були друкарня і школа.

Успенська церква була побудована в 1591-1629 рр. за проектом архітекторів П. Римлянина, В. Капіносата А. Прихильного. У 1572-1578 рр. було споруджено вежу Корнякта (архітектор П. Барбон). Свою назву вона отримала від імені багатого львів'янина Костянтина Корнякта, який фінансував її будівництво. Каплицю Трьох святителів споруджено в 1578-1591 рр. (архітектор П. Красовський). Ансамбль Львівського братства — приклад гармонійного поєднання здобутків європейського Ренесансу та традицій українського церковного зодчества.

 

Каплиця Камп'янів — видатний твір ренесансної архітектури і скульптури. Каплиця, прибудована до південно-західної стіни Кафедрального собору у Львові, належала багатій сім'ї Камп'янів. її будівництво закінчили в 1619 р.

Зведення каплиці приписують кращим ренесансним зодчим міста П. Римлянину та В. Капі-носу. Головний фасад споруди відзначається врівноваженістю і чіткою ярусною побудовою, з рисами тосканського та доричного ордерів.

Рельєфи на фасаді зображують сцени із життя Христа. їхнім автором є талановитий львівський

скульптор Я. Пфістер. Йому ж належить ряд скульптурних творів в інтер'єрі каплиці — Євангелісти, Отці церкви та ін.

Каплиця Боїмів — розміщена біля львівського Кафедрального собору, неподалік від центральної площі Ринок, належала багатому купецькому роду, що займався сукнарством і торгівлею. Г. Боїм замовив каплицю як родову усипальню. Будівництво тривало протягом 1609-1611 рр., але оздоблення каплиці декоративним різьбленням і скульптурами тривало й пізніше. Автором каплиці Боїмів вважають А. Бемера. В оздобленні брав також участь Я. Пфістер — автор скульптурної групи «Пієта»

 

(«Оплакування Христа»), яка прикрашає надгробний пам'ятник родини Боїмів. Фасад та інтер'єр каплиці надзвичайно пишно прикрашено скульптурою: низькі декоративні рельєфи, барельєфи, горельєфи та кругла скульптура різних розмірів, сповнені неспокою, метушливого руху. Внутрішня поверхня невеликої бані каплиці поділена на 36 прямокутних сегментів у колах, у кожному з яких розміщено скульптурне погруддя — зображення Ісуса Христа, апостолів, святих. Ззовні купол увінчують хрест і скульптурна фігура Спасителя. Каплиця Боїмів поєднує риси пізнього Ренесансу та раннього бароко.

16. БАРОКО. РОКОКО

Бароко — головний художній стиль XVII ст.

 

 

Із часом на зміну світогляду епохи Відродження прийшли нові погляди. Світ і людину вже не вважали гармонійними. Природне середовище бачилося мінливим, його взаємовідносини з людиною вважали драматичними, складними. Ці погляди знайшли своє втілення в мистецтві бароко (від італійського Ьагоссо — вибагливий, примхливий). Батьківщиною нового напряму в мистецтві була Італія.

Барокова архітектура відзначається просторовим розмахом, зв’язком з навколишнім світом. Прикрашаючи нові собори і палаци, архітектори використовували криволінійні форми.

Бароко — час створення пишних соборів і церков, але не менш вражаючими є світські споруди того часу, передусім палаци. Придворне життя

Бароковій скульптурі притаманні складний, вибагливий силует і декоративна витонченість з намаганням відобразити їх у візерунках на одязі, деталях костюма, складних зачісках.

 

складалося з тривалих і складних церемоній, що нагадували розкішну виставу і потребували відповідних декорацій. Зали в палацах мали величезні розміри. їхні стіни заповнювали численні дзеркала в позолочених рамах, і тому зали здавалися в кілька разів більшими. Часом сюжети картин натякали на різні епізоди з життя власника палацу і прославляли його. Одну зі стін займали вікна розміром від стелі і майже до підлоги, за якими відкривався вид на простору площу або парк (про барокові парки ми ще поговоримо). На стелі зазвичай малювали небо з фігурами античних богів — Аполлона-Сонця, Селени-Міся-

 

Церква Св. Карна із чотирма фонтанами. Рим. Італія

Архітектор Франческо Бороміні.

Площа Св. Петра в Римі. Італія

Архітектор Джованні Лоренцо Берніні.

Бароковим творам притаманні динаміка, емоційність, а також пишність і декоративність. Блискучим прикладом цього є колонада біля собору Св. Петра в Римі.

У станкових і декоративних творах живопису митці сміливо використовували діагональні композиції, контрасти кольорів, світла і тіні. На розміщених на стінах картинах заввишки кілька метрів було зображено величезні постаті, що ілюстрували складний сюжет, а ще частіше — алегорію. Найвидатнішим художником бароко був фламандець Пітер Пауел Рубенс.

 

Пітер Пауел Рубенс. Алегорія Війни і Миру

Алегорія — втілення в конкретному художньому образі абстрактного поняття.

 

ця, Аврори-Світання. Барокові інтер’єри захоплюють, але жити в них незатишно й незручно.

В Україні бароко набуло особливої популярності (рубрика «Цікаво знати», с. 104, 105). Перші українські барокові споруди з’явилися у Львові, тут було побудовано численні барокові костели. Ззовні та всередині барокові будівлі були пишно декоровані. Іконостаси в церквах також прикрашали різьбленням.

Рококо — стиль мистецтва, що виник у першій половині XVIII ст.

 

Одночасно у Франції виник новий мистецький стиль, який назвали рококо (від французького рокайль — візерунок у вигляді стилізованої дрібної мушлі).

 

Риси, що стануть потім характерними для мистецтва рококо, з’являються у творчості цього художника. Найбільший успіх мали створені Ватто «Галантні свята» — сцени, героями яких були елегантні кавалери та кокетливі дами.

 

 

Мистецтво рококо передусім мало приносити радість і насолоду. Ознакою творів рококо є не пишність, як у добу бароко, а краса і зручність.

 

Сюжетами для своїх картин художник обирав пасторалі, галантні свята, а також жанрові сцени, героями яких найчастіше були закохані. Його творам притаманні легковажність, грайливість.

 

 

Найпопулярнішою темою живопису, графіки, скульптури стають пасторалі (тобто сцени з життя пастушків і пастушок). Крім того, ознайомлення європейців із культурою Далекого Сходу викликає інтерес до напівказко-вих, екзотичних «китайських» сюжетів (так звана «китайщина»). Живопис і скульптура рококо є надзвичайно вишуканими, декоративними, але не глибокими за змістом.

Затишок і комфорт відрізняють невеликі рокайльні салони від помпезних барокових залів. Вони призначені вже не для тривалих придворних церемоній, а для спілкування з друзями, маленьких концертів камерної (тобто кімнатної) музики і смакування нових для тих часів модних напоїв — чаю, кави й шоколаду.

Прикладами українського бароко з елементами рококо є Андріївська церква та Маріїнський палац у Києві.

Отже, стиль бароко виник як мистецтво, яке відображало світ драматичним, складним, динамічним. Прикрашаючи нові собори і палаци, архітектори використовували криволінійні форми. На відміну від бароко, ознакою творів рококо є не пишність, а краса і зручність. Творам епохи рококо притаманні легковажність, грайливість. Живопис і скульптура рококо є вишуканими, декоративними, але не глибокими за змістом.

1. Уважно розгляньте репродукції барокових і рокайльних творів, наведені в підручнику. Що відмінного і що спільного між ними?

2. Який новий сюжет у живопису виник в епоху рококо?

Прочитавши матеріал рубрики «Майстер-клас», створіть ескіз гобелена для своєї оселі. Якого формату він буде: видовжений, прямокутний чи квадратний? У яких кольорах вирішений, щоб гармоніювати з інтер'єром? Сюжетна чи абстрактна композиція вас приваблює? Що стане композиційним центром?

Разом з батьками спробуйте відтворити ескіз у гобелені. Якщо важко зробити справжній гобелен, можна зробити його імітацію. Для цього нитки відповідного кольору можна просто наклеїти на відповідні частини ескізу.

МАЙСТЕР-КЛАС

У палацах і замках стіни прикрашали гобеленами, або, за іншою назвою, шпалерами. Це були величезні ткані картини, створені за ескізами художників, чи копії картин. Пізніше гобеленовою тканиною оббивали м'які меблі, прикрашали наво-

лочки для декоративних подушок, робили портьєри. Свою назву цей вид декоративно-ужиткового мистецтва отримав у XVII ст. від прізвища родини ткачів Гобеленів, які жили у Франції, поблизу Парижа, і тримали там фарбувальню для тканин і ткацьку майстерню. Король Людовік XIV згодом купив це виробництво, створивши на його основі «королівську гобеленівську мануфактуру». Через надзвичайну коштовність ці тканини майже ніколи не потрапляли в продаж, адже їх використовували на оздоблення королівських палаців або на королівські подарунки.

Техніка ручного ткання нескладна, але вимагає терпіння і художніх навичок. Від картини вона відрізняється лише технікою виконання. Замість різнокольорових фарб тут використовують різнокольорові нитки.

Для створення такої картини потрібно зробити детальний ескіз, так званий картон, а для копіювання картини — розумітися на рисунку, світлотіні, колориті не гірше за живописця.

Для створення невеличкого декоративного настінного панно треба на рамку натягнути нитки основи1 2. Верхній і нижній шари ниток стягнути в одній площині «кіскою» — стягнутими по дві нитками утоку" горизонтальною смужкою.

Підготовлений малюнок слід підколоти знизу основи натягнутих ниток і повторювати різнокольоровими нитками відтінки, нанесені на картоні. Спосіб виконання нагадує плетіння звичайного тину з лози. Нитка утоку почергово проходить то над, то під нитками основи. Створювати абстрактні композиції можна і без картону, але колірну гаму таки доведеться ретельно продумати!

2^ікаво знати УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО

Українські барокові споруди з'являються у Львові. У XVII—XVIII ст. тут було побудовано численні барокові костели, у тому числі костел єзуїтів, костел домініканців, собор Св. Юра. У XVII ст. барокового вигляду набули відбудовані за наказом митрополита Петра Могили київські храми — Софійський собор, Успенський собор Києво-Печерської лаври, собор Михайлівського Золотоверхого монастиря. Яскравим прикладом українського бароко стала Спасо-Преображенська церква у с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Серед світських барокових будівель слід відзначити браму Заборовського в Києві й ратушу в м. Бучач на Тернопільщині. Видатним архітектором українського бароко був І. Г. Григорович-Барський.

Ззовні і всередині барокові будівлі були пишно декоровані. Іконостаси в церквах також прикрашали різьбленням, у якому переважали зображення маленьких ангелів і рослинні мотиви: квіти, виноградні грона, фрукти, листя.

Український бароковий живопис надзвичайно життєрадісний, оптимістичний, має яскраві національні риси. Навіть героїв Біблії часто зображують одягненими в характерні українські костюми. У ці часи поширився також портретний жанр. Український бароковий портрет — урочистий, декоративний, яскравий. Портретисти однаково захоплено намагаються відтворити і обличчя своїх моделей, і розкіш їхнього гаптованого одягу, коштовність прикрас, зброї.

Найвидатніший скульптор українського бароко — загадковий майстер Пінзель.

Доба бароко — це розквіт української графіки, найвизначнішими майстрами якої були І. Щирський, О. Тарасевич, Л. Тарасевич, Г. Левицький. Гравюри цього часу зазвичай виконували на міді. Барокові гравери широко використовували алегорії, прикрашали свої твори пишним орнаментом.

Петергоф — невелике місто, засноване в 1705 р. імператором Петром І неподалік від Санкт-Петербурга.

 

У 1710-х роках тут розпочалося будівництво резиденції імператора. Композиційним центром ансамблю став Великий палац. Пізніше цю споруду розібрали. У 1745-1755 рр. на її місці побудували новий палац за проектом Бартоломео Франческо Растреллі.

Шедеврами архітектури і декоративно-ужиткового мистецтва є парадні зали Великого палацу — Тронна зала, Дубовий кабінет Петра І, Китайські кабінети, Біла їдальня та ін. Декоративним підніжжям палацу є Великий грот з Великим каскадом навколо нього. У центрі басейну, який завершує Великий каскад, розміщено скульптурну групу «Самсон, що розриває пашу лева». Навколо палацу розміщені Верхній сад з п'ятьма фонтанами і Нижній парк з найбільшим у світі комплексом фонтанів. Нижній парк прикрашають палац «Марлі» і павільйон «Ермітаж». В ансамбль Петергофа входить також палац «Монплезір» — перша картинна галерея в Росії.

 

Сан-Сусі — ансамбль у невеликому місті Потсдам (Німеччина). У XVIII ст. Сан-Сусі побудував прусський король Фрідріх II, який увійшов в історію як Фрідріх Великий. Він мріяв про власну резиденцію як про «будиночок винороба серед виноградників». Назва Сан-Сусі означає «без турбот». Авторами потсдамського ансамблю є архітектори Г. В. фон Кнобельсдорф і Й. Буман. Будівництво було завершено в 1748 р. Від невеликого елегантного палацу в стилі рококо в парк ідуть тераси, на яких насправді росте виноград. Парк прикрашають численні фонтани, скульптури і споруди, серед них — чарівний Китайський чайний павільйон. Пізніше в Сан-Сусі було побудовано великий і розкішний Новий палац.

Собор Св. Юра уЛьвові. Цей величний греко-католицький (уніатський) собор у стилі пізнього бароко було закладено в 1744 р. за ініціативою митрополитів Афа-насія Шептицького та його наступника Лева Шептицького. Автором проекту став Бернард Меретин. Спорудження собору було закінчено в 1762 р. Особливої виразності споруді надає пишний скульптурний декор.

 

Оздоблювальними роботами керував С. Стажевський. Головний фасад прикрашають статуї святих Афанасія і Лева та фігура св. Юра (Георгія) на коні, автором яких є скульптор Пінзель. Серед живопису в інтер'єрі храму вирізняються роботи Ю. Радзивілівського, Л. Долинського та Ф. Смуглевича.

 

Анлріївську церкву в Києві збудовано на тому місці, де, згідно з літописами, у 40-х роках нашої ери проповідував християнство апостол Андрій. Церкву було закладено в 1744 р. Автором проекту став архітектор Бартоломео Франческо Растреллі (1700—

1771). Керував будівництвом московський архітектор І. Мічурін. У 1752 р. почалося внутрішнє оздоблення церкви. Разом з петербурзьким художником О. Антропо-вим та його помічниками в Андріївській церкві працювали й місцеві майстри. За

легендою серед них були Г. Левицький та його син Д. Левицький. Уже в XIX ст. інтер'єр Андріївської церкви прикрасила картина «Проповідь Андрія Первозваного на березі Дніпра», автором якої є П. Борисполець, співучень Т. Шевченка. Андріївська церква є шедевром стилю бароко з елементами рококо. Це чи не найкращий храм Києва, один із символів нашої столиці.

17. КЛАСИЦИЗМ

 

Класицистична архітектура була надзвичайно парадною та урочистою, але дещо суворою і холодною.

 

Наприкінці XVIII ст. у західноєвропейському мистецтві починає складатися новий стиль, який назвали класицизм (від латинського класикус — зразковий). Як і митці періоду Відродження, діячі класицизму наслідували ідеали античності. Розкопки римських міст Помпеї і Геркуланум дали змогу дослідникам і художникам торкнутися справжньої античності, буквально — античної повсякденності, яка була назавжди зупинена виверженням Везувію і на тисячоліття похована під товстим шаром вулканічного попелу. Тому класицизм — це вже не мрія чи фантазія на теми Давньої Греції і Давнього Риму, як це досить часто відбувалося в епоху Відродження, а точне наслідування античних зразків. Утім замість копій виник абсолютно новий художній стиль.

Класицистичні споруди зазвичай прикрашали колонами, а також рельєфами і статуями на сюжети з давньогрецької чи давньоримської міфології та історії. Головне ж — ці будівлі мали чіткі математично розраховані пропорції. Райони навколо класицистичних споруд також починають переплановувати і перебудовувати. Абсолютно прямі нові вулиці й проспекти мають вести на велику площу, прямокутну або в крайньому разі колоподібну. Посередині такої площі зазвичай

ставили пам’ятник, тріумфальну колону або тріумфальну арку на манер давньоримських споруд. Такий монумент було добре видно навіть з протилежного кінця найдовшої вулиці.

Живописці класицизму створювали картини на сюжети з античної міфології та історії. Наслідуючи давньогрецьких майстрів, скульптори відродили античний ідеал прекрасної, гармонійної людини, який втілили у своїх творах.

Численні шедеври архітектури класицизму можна побачити в Санкт-Петербурзі — тодішній столиці Російської імперії. Одним з них є Адміралтейство, архітектура якого гармонійно поєднується з декором — рельєфами і статуями.

Найвідомішим живописцем класицизму був Жак Луї Давид. Його картини на сюжети з давньогрецької і давньоримської історії були художнім відображенням подій Великої французької революції та часів правління Наполеона.

 

 

Найвидатніші скульптори класицизму — данець Бертель Торвальдсен та італієць Антоніо Канова.

 

Класицизм першої третини XIX ст. має назву ампір. Вона походить від слова імперія, оскільки ампір — мистецтво Франції часів імперії Наполеона. Зразком для митців у цей період стає мистецтво Римської імперії з його уславленням міцності та влади. Ампірні будівлі прикрашаються численними декоративними деталями з римською військовою емблематикою.

Класицизм вплинув і на українське мистецтво. Класицистичні будівлі з’являються в Україні з кінця XVIII ст. до середини XIX ст. Однією з них є головний («червоний»)

корпус університету в Києві. Він прикрашений колонами, які роблять його схожим на античний храм. Класицистичні принципи було вдало застосовано під час перебудови Полтави. Усім вимогам класицизму відповідали також вулиці Херсона, Миколаєва, Сімферополя, Одеси, що перетиналися виключно під прямим кутом, а площі утворювалися на визначених у проектах місцях.

1. Які ознаки стилю класицизму?

2. Що нового виникло в містобудуванні в епоху класицизму?

Спробуйте уявити себе художником епохи класицизму, для якого античне мистецтво було джерелом натхнення. За мотивами античного мистецтва (згадайте вивчене раніше) створіть ескіз вази або сервізу. Для цього намалюйте контури щонайменше трьох предметів: чайника, чашки та блюдця. Продумайте силуети цих предметів. Адже їх можна поєднати характерними контурами, вигинами ручок, можливо, ви захочете прикрасити їх скульптурними композиціями, декором, інкрустацією. Можливо, у своєму ескізі ви передбачите поєднання кількох різних матеріалів—дерева, металу, мармуру, каменю, скла, слонової кістки тощо. Частини проекту з різних матеріалів пофарбуйте в однаковий для одного й того самого матеріалу колір.

ПРИГАДАЙМО!

Орнамент (лат. огпатепНит — прикраса) — візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або рослинних чи тваринних мотивів і призначений для прикрашання.

Мотив — частина орнаменту, його головний формуючий елемент.

За мотивами орнаменти поділяють на три групи: геометричні, рослинні, тваринні.

За композицією орнаменти поділяють на кілька видів: у смужці (фризи), у квадраті, у прямокутнику, у трикутнику, у колі (розети). Виходячи з того, яким чином створюють орнаменти, їх можна поділити на три типи:

-лінійні;

- сітчасті або рапортні;

- замкнені.

Графська пристань — одна з найвідоміших архітектурних пам'яток Севастополя, своєрідна емблема міста.

 

У назві «графська» збереглася пам'ять про графа М. І. Войновича, який командував чорноморською ескадрою у 1786-1790 рр. і був першим, хто користувався пристанню. У 1787 р., на честь візиту до Севастополя імператриці Катерини II, пристань отримала назву Катерининської, але севастопольці все одно продовжували (і продовжують) називати пристань Графською. У 1837-1846 рр. за рішенням М. П. Лазарева, командира Чорноморського флоту й портів, Графську пристань почали прикрашати. За проектом військового інженера Дж. Уптона з'явилися кам'яні сходи, два павільйони в стилі класицизму, колонада. Перед сходами поставили статуї двох мармурових левів, а в ніші павільйонів — мармурові статуї роботи італійського скульптора Ф. Пеллічіо. Вигляд Графської пристані величний, стриманий і шляхетний. Вона — головний парадний причал Севастополя.

Цікаво знати

Між двома «великими стилями» — класицизмом і модерном — у європейському мистецтві виникло кілька надзвичайно цікавих напрямів — романтизм, реалізм, імпресіонізм, постімпресіонізм. Романтизм вплинув на живопис, скульптуру, графіку, літературу, театр і музику, реалізм — на живопис, скульптуру, графіку, літературу і театр, імпресіонізм — на живопис, певного мірою на скульптуру, музику і літературу, постімпресіонізм — на живопис і графіку. Але жоден із цих напрямів не торкнувся архітектури, і тому вважати їх «великими стилями» не можна.

Романтизм певного мірою протистоїть класицизму. Цей напрям склався наприкінці XVIII ст. Митці-романтики відмовилися від античних зразків і античних сюжетів. На відміну від класицистів, які вважали головним у живописі малюнок, художники цього напряму надали перевагу емоційно насиченому кольору.

Батьківщиною романтизму традиційно вважають Німеччину й Англію. Саме тут художники, письменники, поети вперше звернулися до нових сюжетів. Сильні, яскраві почуття, національна культура і фольклор, середньовічна історія, екзотичні далекі країни, величність і міць природи, усе незвичне, таємниче — ось що захоплювало їх, ось що зображували вони у своїх творах.

 

Найяскравішим німецьким романтиком був Каспар Давид Фрідріх, автор пейзажів, сповнених загадковості й суму. Один з улюблених сюжетів митця — споглядання героями величних явищ природи. Картини німецького майстра створюють відчуття безмежності та величі світу. Філіпп Отто Рунге та художники з угруповання «назарейців» (Фрідріх Йоганн Овербек, Франц Пфорр) намагалися у своїй творчості повернутися до традицій середньовічного й ренесансного мистецтва, з його простотою, чистотою та яскравістю почуттів. Найвідоміші англійські романтики: пейзажисти Вільям Тернер, Джон Констебл, художник і поет Вільям Блейк.

Романтичні теми приваблювали також іспанського художника і графіка Франсіско Гойю. В останній період життя він створював надзвичайно похмурі твори, схожі на жахливі сни. Значення багатьох його картин і гравюр досі залишається таємним.

Розквіт французького романтизму пов’язаний з іменами Теодора Жеріко та Ежена Делакруа. їхні твори захоплювали сучасників незвичними сюжетами, складними характерами персонажів, яскравим колоритом, сміливими композиційними вирішеннями.

 

Реалізм — напрям, що склався у європейському мистецтві приблизно в середині XIX ст. Основою своєї творчої програми художники-реалісти оголосили «правду життя».

 

Звичайно, це поняття занадто широке. Проте в середині XIX ст. воно наповнилося досить конкретним змістом. На відміну від класицистів і романтиків, реалісти зображували повсякденне життя. Утім найкращі реалістичні твори не лише фотографічно відтворюють ту чи іншу звичайну ситуацію, вони є справжніми «портретами» епохи. Події, зображувані художниками-реалістами, завжди набувають певної моральної оцінки.

Французький художник-реаліст Оноре Дом’є починав як графік, автор гострих політичних карикатур. Він був також прекрасним живописцем. Своїх персонажів Дом’є знаходив там, де класицист чи романтик не побачив би нічого для себе цікавого. Його картини — це літопис людського життя. Побутові сцени набувають значення історичних подій. Французький художник Жан Франсуа Міллє — автор багатьох картин, які зображують селянське життя.

Реалізм поширився в усіх країнах Європи. Великим українським художником-реалістом був Т. Шевченко. Працювали в цьому стилі також художники К. Трутовський, С. Васильківський, Ф. Красиць-кий.

У Росії розквіт цього напряму пов’язаний із творчістю В. Перова та діяльністю Товариства пересувних художніх виставок, яке утворилося у 1870 р. Членами Товариства були видатні російські художники І. Рєпін та В. Суриков, українські художники К. Кос-танді, М. Пимоненко та ін. Прихильником мистецтва «передвижників» був М. Мурашко, видатний художник і засновник приватної

 

художньої школи в Києві, яка проіснувала до 1901 р. Тут починали художню освіту багато видатних українських художників.

У 60-х роках XIX ст. у Франції зароджується новий напрям у мистецтві — імпресіонізм (від французького — враження).

Художники-імпресіоністи також зображували реальний світ, але вони бажали відтворити життя в його русі та мінливості, правдиво передати враження від кожної миті існування.

Головною у творах імпресіоністів була краса кольору у взаємодії зі світлом, повітрям, вологою, а не будь-яке моралістичне чи символічне наповнення образу. Найзначніші постаті французького імпресіонізму: Едуард Мане,

 

Клод Моне, Огюст Ренуар. Риси імпресіонізму є у творчості французького скульптора Огюста Родена, який намагався відтворити в деяких своїх скульптурних композиціях миттєвий рух.

Імпресіоністичний метод набув поширення в різних країнах Європи, а також в Америці. В Україні ним цікавився О. Мурашко.

Услід за імпресіонізмом у французькому живопису кінця XIX — початку XX ст. виникли течії, які дістали загальну назву постімпресіонізму (тобто після імпресіонізму).

Твори митців постімпресіонізму дуже різні, сповнені складних символічних образів і є надзвичайно декоративними. Найяскравіші постаті постімпресіонізму: Поль Сезанн, Вінсент ван Гог, Поль Гоген, Анрі де Тулуз-Лотрек.

 

Модерн називають останнім «великим стилем». На відміну від еклектики, він мав відобразити духовну атмосферу свого часу.

 

18. МОДЕРН

 

 

Після часів класицизму певний час в усій Європі тривало активне будівництво, проте архітектори не шукали нових рішень, а використовували надбання минулих століть. Особливо це помітно в оздобленні фасадів будинків, де поєднано античні, барокові, класицистичні деталі. Ця мішанина, часто позбавлена смаку, повинна була створювати ефект пишності й заможності. Такий стиль архітектури другої половини XIX ст. дістав назву еклектика (від грецького — вибирати, вибраний).

І от нарешті в європейському та американському мистецтві склався новий великий стиль модерн (від французького moderne — сучасний).

В архітектурі модерну активно застосовували найновіші технічно-конструктивні засоби. Будинки доби модерну мали підкреслено індивідуальний вигляд, складну композицію. Виразними були інтер’єри у стилі модерн, для оформлення яких використовували дерево, метал, кольорове скло, розписи та ін.

Стиль модерн вплинув і на образотворче, і декоративно-ужиткове мистецтво. Химерні, казкові, символічні сюжети, вишукані рослинні мотиви стали тут його головними ознаками.

 

 

Модерн — стиль, що склався наприкінці XIX — на початку XX ст. в європейському та американському мистецтві.

 

Серед найвідоміших художників модерну — Ґустав Клімт і Альфонс Муха. В їхніх творах поєднувалися декоративність і символічність, стеблини квітів і довге волосся героїнь вигиналися

 

Якщо Клімт створював переважно традиційні картини й настінні панно, то Альфонсу Мусі славу принесли передусім театральні афіші.

однаково складними лініями, кольори були умовні та яскраві. Утім найвидатніші художники модерну не лише охоче оформлювали книжки і театральні вистави, а й розробляли проекти одягу, прикрас, меблів. Митці модерну вважали, що навіть малюнок на коробці для цукерок має бути твором мистецтва.

Інші назви стилю модерн — арт нуво (нове мистецтво), юген стиль (молодий стиль), сецесія (вихід за межі).

 

 

Стиль модерн мав вплив на українське мистецтво — архітектуру, живопис, графіку. Численні будівлі стилю модерн є в Києві, Львові, Харкові. Найвідоміший з українських архітекторів, який у своїй творчості звертався до стилю модерн, — це В. Городецький (див. с. 130). Найяскравіший український графік стилю модерн — Г. Нарбут.


Отже, в епоху модерну були дуже популярні рослинні мотиви, криволінійні контури. Будинки доби модерну мали підкреслено індивідуальний вигляд, складну композицію. Цей стиль виявився в усіх видах мистецтва, тому його вважають останнім із «великих стилів».

1. Що таке модерн? Які ще назви цього стилю ви знаєте?

2. Назвіть, кого з українських митців, які працювали в стилі модерн, ви знаєте.

Розгляньте приклади стилізації на цій сторінці.

Спробуйте створити декоративну композицію з рослинними мотивами. Згадайте принципи стилізації рослинних форм. Продумайте побудову композиції.

ЕТАПИ РОБОТИ

НАД РОСЛИННОЮ СТИЛІЗАЦІЄЮ

 

1. Оберіть формат: прямокутник, коло, півколо чи інше.

2. Згадайте правила стилізації рослинних форм, які ми вивчали в 6-му класі.

Оберіть природний прототип, який ви збираєтеся стилізувати.

3. На аркуші паперу олівцем скомпонуйте зображення.

4. Оберіть техніку виконання.

5. Вирішіть, який колорит матиме ваша робота. Який настрій передасте?

6. На палітрі заздалегідь випробуйте колірні співвідношення й оберіть ті, які найліпше відповідають вашому задуму.

7. Насамкінець подивіться загалом на свою роботу, виправте помилки, зробіть уточнення. Визначте акценти.

 

ПРИГАДАЙМО!

ЯК ПРИРОДНІ ФОРМИ

ПЕРЕВТІЛЮЮТЬСЯ В ОРНАМЕНТАЛЬНІ МОТИВИ

Спочатку виконують зарисовку з натури, максимально точно відтворюючи подібність і подробиці (етап «фотографування»). Далі — перевтілення — перехід від зарисовки до умовної форми. Треба ніби спростити, розкласти зображення на прості геометричні форми. Це другий етап — трансформація, стилізація мотиву. З однієї зарисовки можна створити різні орнаментальні мотиви.

 

 

Спорули В. Горолеиького в Києві.У Києві є багато споруд архітектора В. Городецького (1863-1930). Найвідоміша з них — Будинок з химерами, збудований у 1902-1903 рр. на ділянці з дуже складним рельєфом. Його проект відзначався складністю і водночас блискучою віртуозністю. Найбільшу славу надали будинку його численні скульптурні прикраси на міфологічні та мисливські теми, виконані із цементу.

Зображення морських міфічних чудовиськ, слонів, носорогів, антилоп, ящірок, жаб, морських дів верхи на рибах виконав міланський скульптор Еліа Саля за малюнками самого Городецького. їхня екзотична тематика пов'язана із захопленнями архітектора—невтомного мандрівника, автора книжки «У джунглях Африки. Щоденник мисливця». Київ прикрашають також інші споруди за проектами В. Городецького — Миколаївський костел, Караїмська кенаса, Художньо-історичний музей (тепер — Національний художній музей України). Одну із центральних вулиць столиці названо на честь відомого архітектора і неподалік від неї встановлено пам'ятник автору Будинку з химерами.

19. ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО ТА ЙОГО ХУДОЖНІ СТИЛІ. УРОК-ЕКСКУРСІЯ

Добре було б відвідати музей, де зберігаються пам’ятки декоративно-ужиткового мистецтва минулих століть. Там можна передивитися слайди або погортати альбоми на цю тему.

Ми вже говорили про те, що пам’ятки різних епох дуже відрізняються одна від одної. Споруди Стародавнього Єгипту нескладно відрізнити від античних храмів чи загадкових мегалітів. Художні стилі вплинули не тільки на архітектуру, а й на скульптуру і живопис. А чи змінювалося з плином часу декоративно-ужиткове мистецтво? Адже воно створює передусім корисні речі — посуд, щоб з нього їсти й пити, стілець, щоб на ньому сидіти, свічник, щоб освітлювати кімнату. Хіба в різні епохи люди по-різному їли чи пили? Звичайно, ні. Чому ж тоді змінювалася форма й декор їхніх повсякденних речей?

Річ у тому, що декоративно-ужиткове мистецтво — це не лише ремесло, а ще й мистецтво, отже, його твори — не лише побутові речі, а й художні пам’ятки. Тож вони мають бути не тільки корисними та зручними, а й красивими. Уявлення про красу змінювалися залежно від епохи, і досить часто одна й та сама річ (наприклад, готичний собор) викликала спочатку захоплення, потім — відразу,

згодом — байдужість і знову — захоплення.

 

 

Під час археологічних розкопок знайдено чимало декоративно-ужиткових пам’яток давніх часів. У давньоєгипетські гробниці клали все, що, як вважалося, могло знадобитися померлому в потойбічному житті, — інкрустовані колісниці та меблі, розкішні лампи з напівпрозорого алебастру й посуд із кольорового скла, навіть коробочки для косметичних засобів.

Давні греки виготовляли неперевершену кераміку найрізноманітнішої форми, яку розписували особливим блискучим чорним лаком, рецепт виготовлення якого залишається секретом і досі. У різні часи давньогрецьку кераміку розписували по-різному — простими геометричними візерунками, чорними постатями по червоному (кольору глини) тлу або, навпаки, вкривали чорним лаком тло, залишаючи незафарбованими червоні постаті, на яких потім тоненьким пензликом домальовували риси обличчя і складки одягу.

Візантійські твори також надзвичайно розкішні. Більшість візантійських пам’яток, що збереглися, — церковні речі. Хрести, великі важкі оправи для рукописних книг, посуд декорували в різних, іноді дуже складних ювелірних техніках, оздоблювали коштовним камінням та емаллю. При цьому для зображень застосовували ті самі канони, що й для мозаїк, фресок чи ікон.

Пам’ятки романської епохи вирізняються простими та стриманими формами. Романські майстри знали численні ювелірні техніки, хоч їхні твори не були такими довершеними, як візантійські. Проте західноєвропейські майстри володіли вражаючим мистецтвом художнього різьблення. Вони прикрашали свої роботи (наприклад, меблі) нескінченними візерунками із зображеннями переплетених фантастичних тварин з хижими пащами і довгими хвостами.

Готична стрілчаста арка виявилася дуже вдалим не лише архітектурним, а й суто декоративним елементом. Вона чудово прикрашала

меблі, релікварії (іноді релікваріям надавали вигляду зменшених готичних соборів із золота й коштовного каміння), а також килими-гобелени й мініатюри в рукописах. Готичним декоративно-ужитковим пам’яткам притаманна особлива стилістична єдність. Певного мірою змінилося також коло сюжетів, зображених на гобеленах або, наприклад, на маленьких рельєфах зі слонової кістки, якими були оздоблені скриньки для коштовностей. Поряд з релігійними сценами почали з’являтися зображення епізодів з лицарських повістей про легендарного короля Артура або нещасних закоханих — Трістана та Ізольду.

В епоху Відродження від стрілчастих арочок, звичайно, відмовилися. Замість них меблі стали прикрашати маленькими колонами якогось з античних ордерів. Характерним ренесансним виробом став керамічний посуд, укритий яскравим, блискучим різнокольоровим малюнком, — майоліка. А замість лицарських повістей художників почали надихати сюжети античних легенд і міфів. На декоративно-ужиткових виробах «оселилися» давньогрецькі і давньоримські боги та герої.

 

Стиль бароко, сама назва якого означає «вибагливий», «примхливий», не міг не вплинути на декоративно-ужиткове мистецтво. Відтоді всі його твори мали надзвичайно пишний і складний декор, у якому поєднувалися образи рослин і мушлі, птахи й інші тварини, товстенькі немовлята-путті й античні персонажі. Бароковий орнамент прикрашав церковні вівтарі й палацові меблі, рами картин і дзеркал, посуд і килими. Дуже популярними стали не просто античні сюжети, а складні алегорії, які ще потрібно було розшифрувати, зрозуміти та оцінити.

В епоху рококо барокова пишність здавалася вже надмірною. Меблі XVIII ст. вирізняються красою, елегантністю та зручністю. Гобелени й ширми, які набули в епоху рококо великої популярності, прикрашали пасторалями, сценами з театральних вистав або з життя. Навіть античні міфи перетворилися на щось подібне до веселих і жартівливих казок. У 1708 р. в німецькому містечку Мейсен було винайдено рецепт виготовлення порцеляни (китайці знали цей рецепт уже багато тисяч років, але приховували його). Дуже швидко порцеляна стала надзвичайно популярною в Європі. Порцеляновий посуд і особливо дрібна пластика стали найяскравішим втіленням стилю рококо. Найкращі порцелянові заводи були в Мейсені (Німеччина) та Севрі (Франція).

В епоху класицизму декоративно-ужиткове мистецтво наслідувало античні зразки. Меблі, посуд, свічники мали нагадувати пам’ятки, знайдені під час розкопок у Помпеях, Геркуланумі. На тогочасних творах мистецтва зображували епізоди з античної міфології та історії. Замість складних візерунків рококо запанувала простота і чистота ліній.

Протягом середини та другої половини XIX ст. у творах декоративно-ужиткового мистецтва або повторювалися досягнення попередніх епох, або змішувалися риси різних стилів. Відсутність нових

 

 

ідей компенсувалася пишністю та розкішшю. Лише з початком модерну (кінець XIX — початок XX ст.) декоративно-ужиткове мистецтво набуло нового розквіту. Було розроблено характерну нову систему орнаменту з гнучких ліній. Улюбленими мотивами модерну стали зображення квітів з довгими стеблинами. Але набагато важливішим було бажання художників модерну поєднати творчість і промисловість. На їхню думку, красивим мало стати все — від коштовних прикрас до листівки та коробки для цукерок. З модерну розпочинається історія сучасного дизайну, про який ми поговоримо далі.

Отже, в усі епохи декоративно-ужиткове мистецтво «відгукувалося» на художні вимоги часу. Це стосується передусім «великих стилів» європейського мистецтва — романіки, готики, ренесансу, бароко, рококо, класицизму і модерну.

1. Як саме відрізняються пам'ятки декоративно-ужиткового мистецтва різних епох?

2. Назвіть риси відмінності творів романського стилю і модерну.

Вважається, що більшість типів українських дерев’яних церков склалася ще за часів Київської Русі, але найдавніші храми, які збереглися, датуються XV ст., а більшість— XVII—XVIII ст.

20. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА АРХІТЕКТУРА

На попередніх уроках ми з’ясували, що палаци, храми, вежі є взірцями мистецтва архітектури. А от сільська хата чи приватний будинок у місті теж такий взірець? Не кожен. Такими взірцями є лише ті, які створені руками й талантом невідомих майстрів за багатовіковими архітектурними традиціями, що своїми коренями сягають сивої давнини.

Традиційна народна архітектура охоплює житлові, господарчі, виробничі й культові споруди, а також сільські поселення. До жит-

лових споруд належать хати, колиби, курені, до господарчих — комори, погреби, клуні, будівлі для утримання худоби та птиці. Громадськими й виробничими спорудами є кузні, школи, сільські управи, гамазеї, корчми, вітряні та водяні млини, культовими — храми, дзвіниці, каплиці.

 

Для будівництва застосовували передусім дерево, глину, а також солому й очерет, порівняно рідко — природний камінь.

Відмінність споруд різних регіонів дуже помітна. Наприклад, у Наддніпрянщині та на Півдні широкого вжитку набули підведення кольоровими глинами та декоративний багатокольоровий розпис стін. А для дерев’яних стін Полісся і Буковини застосовували художнє викладання, яке не потребувало якихось додаткових прикрас. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, зв’язаною снопиками, на Лівобережжі — розстеленою соломою; у Карпатах і деяких районах Полісся покрівельним матеріалом було дерево — плахи, гонт тощо. Крім того, у регіонах, багатих на опади, наприклад у Карпатах, характерними є дуже високі дахи.

До скарбниці світової культури увійшли українські дерев’яні церкви. їх архітектура надзвичайно різноманітна.


Зазвичай дерев’яні церкви — двозрубні, тобто складаються з головної (нави) і вівтарної частин. Вівтарна частина може мати різну форму — квадратну, трапецієподібну, гранчасту.

Будували також церкви-ротонди, які мали круглу або гранчасту форму. До них також прибудовували вівтар і бабинець.

Церква могла мати завершення дахом наметового типу, так звані церкви хатнього типу. Але зазвичай на першому «верху» (система

покриття українських храмів, які мали чотирикутну форму) будували другий. Таких «верхів» могло бути чотири і навіть шість. Вони мали різну форму. При цьому внутрішній простір храму завжди був відкритий на всю висоту. Бані й дахи вкривали гонтом. За тими самими принципами будували й великі дерев’яні собори, що мали дев’ять або навіть тринадцять бань. Храми прикрашали розписами і дерев’яним різьбленням.

Вигляд села залежав від багатьох чинників — географічних, економічних, історичних. Двори могли розміщуватися поблизу один одного або на значній відстані, навколо майдану або озера, уздовж дороги або річки.

З господарчих будівель дуже виразний вигляд мали млини. Водяні млини з’явилися дещо раніше і тривалий час були популярнішими. Крім гребельних млинів, будували ще й наплавні, які розміщували на човнах (баржах), що могли рухатися вздовж річки. Вітряні млини, або вітряки, також були кількох типів: могла обертатися вся споруда (стовповий вітряк) або лише її дах з крилами (шатровий вітряк).

Отже, залежно від характеру життєдіяльності селян, а також від природних, історичних, соціальних та інших чинників, у кожному історико-етнографічному регіоні України сформувалися й набули поширення відповідні типи споруд, які характеризуються спільністю архітектурно-будівельних традицій.

1. Які типи споруд народної архітектури ви можете назвати?

2. Які чинники впливають на архітектурно-будівельні особливості споруд?

3. Які історичні місця у вашому населеному пункті заслуговують на ретельне збереження для нащадків? Чому?

1. Створіть композицію на тему «Українське село» (техніка — за вибором). Скористайтеся знаннями, отриманими під час уроку, та ілюстраціями до цього розділу.

2. Намалюйте плакат, який закликає до збереження культурної спадщини. Виготовте листівку, присвячену історичній пам'ятці у вашому місті, містечку, селі. Для створення плаката чи листівки треба обрати небагато зображень, але характерних для розкриття теми (наприклад, бані церкви, виразний силует вітряка і т. ін.). Плакат може бути кольоровий, дво-або одноколірний. Шрифтова композиція повинна чітко прочитуватись. Оскільки збереження культурної спадщини часто пов’язане зі збереженням довкілля, то і в плакаті можна поєднати ці теми.

Сенс роботи ЮНЕСКО — зберегти всю спадщину світових культур, захистити тендітну рівновагу природних ландшафтів.

 

ЮНЕСКО — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — прийняла в 1972 р. Конвенцію про охорону культурної і природної спадщини людства. Головна мета цієї конвенції, членами якої стали 136 держав, серед яких і Україна, — контроль за збереженням пам’яток культури і природних ландшафтів, які настільки цінні, що мають охоронятися зусиллями всього людства. Підписавши цю конвенцію, держава зобов’язується захищати пам’ятки світового значення, що містяться на її території. Серед видатних шедеврів людства, що потрапили під захист ЮНЕСКО, вже відомий Стоунхендж у Великій Британії; Ахенський кафедральний собор, палац і парк Сан-Сусі в Німеччині; Шартрський собор у Франції; старе місто в Берні у Швейцарії; печера Альтаміра в Іспанії; міста Венеція і Флоренція, історичний центр Рима в Італії; афінський Акрополь у Греції; місто Стамбул у Туреччині; Московський кремль у Росії; Велика китайська стіна; Тадж-Ма-хал в Індії; руїни Персеполіса в Ірані; старе місто в Дамаску в Сирії; старе місто і міські мури Єрусалима в Ізраїлі; місто інків Мачу-Пікчу в Перу та ін.

До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять і українські культурні скарби — Софія Київська і Києво-Печерська лавра (з 1990 р.) та історичний центр Львова (з 1998 р.).

Львівський історичний центр — це ансамблі Кафедрального собору, Успенської церкви, вежа Корнякта, «Чорна кам’яниця», каплиці Трьох святителів, Боїмів, Камп’янів та ін.

Заснована в 1051 р. (ще за життя Ярослава Мудрого) печерна обитель у Києві стала колискою східнослов’янської культури. Нижня лавра — найдавніша частина Києво-Печерського національного заповідника. Складна система підземних переходів вела до Дальніх печер. В архітектурний ансамбль увійшли вежа, Троїцька церква, церкви Іоакима і Ганни, Різдва Богородиці, Успенський собор, Трапезна церква.

флх: ФОТОХУДОЖНИК

 

Фотографія виникла майже 170 років тому. У 1839 р. в Парижі на об’єднаному засіданні Академії мистецтв і Академії наук Л. Ж. М. Дагер офіційно представив новий спосіб фіксації зображень. За ім’ям винахідника цей спосіб почали називати дагеротипією. На звичайний художній папір наносили світлочутливий шар і друкували на ньому зображення. Спочатку це була надзвичайно дорога і трудомістка забавка для диваків і фанатиків. Тільки у 20-х роках XX ст. дагеротипія стала більш-менш поширеною.

Хто були перші фотографи? Звичайно, художники. Будь-хто з фотографів скаже вам, що закони композиції, освітленості, колориту до них винайшли художники і нехтувати ними не потрібно. Людина, яка знає ці закони, історію мистецтва, набагато краще «будує» зображення. Крім того, фотограф має знати і технічну складову цього виду мистецтва: оптику, фототехніку, лабораторну техніку, експонометрію (вимірювання і визначення потрібної кількості світла).

З розвитком фототехніки способи виготовлення фотографій удосконалювались і ставали дедалі більше доступними для широкого загалу. І вже здавалося, що фотографія — це не мистецтво, а таке собі пересічне заняття. Значення фотографії применшувалося.

Проте фотографія — не просте натискання на кнопку для отримання портрета, пейзажу чи натюрморту.

Фотохудожник має зображуваний об’єкт щонайменше обрати. І хто знає, скільки часу й зусиль йому доведеться витратити на те, щоб піймати якесь незвичне освітлення, настрій, звільнити кадр від зайвини, розкрити внутрішній зміст речей і моделей чи природи.

Фотохудожник у змозі створити алегорію, фотофантазію, навіть абстракцію. Він може створити драматичні й реалістичні сюжети. Може вихопити з плинності часу неповторні миттєвості. На рівні з усіма іншими митцями фотохудожник робить свій повноцінний внесок у творення прекрасного навколо нас.

 

Це матеріал з підручника Мистецтво 7 клас Железняк

 

Категорія: Мистецтво

Автор: admin от 11-02-2017, 15:09, Переглядів: 6593