Народна Освіта » Правознавство » Дедуктивні соціологічні парадигми - функціоналізм, теорія конфлікту, теорія раціонального вибору

НАРОДНА ОСВІТА

Дедуктивні соціологічні парадигми - функціоналізм, теорія конфлікту, теорія раціонального вибору

У функціоналізмі суспільство розглядається як система взаємозалежних частин, у якій жодна частина не може бути зрозуміла у відриві від цілого. Зміни в одній частині систе­ми розглядаються як такі, що ведуть до певної незбалансованості, що, у свою чергу, приводить до змін в інших частинах. Врешті-решт система як ціле переорганізовується. За основу у функціоналізмі взято модель органічної системи, яка вико­ристовується в біології (насамперед людського організму). Це макроструктурний підхід до загальних характеристик суспіль­ства і його складових.

В аналізі соціальних систем суспільства (груп, організацій тощо) функціоналізм підкреслює три моменти, а саме:

* загальний взаємозв'язок і взаємозалежність частин системи;

* існування нормальних і патологічних станів системи, причому нормальний (врівноважений) стан розглядається за аналогією з нормальним здоровим станом організму;

* способи, якими реорганізуються всі частини системи, для того щоб повернутися до нормального стану.

Рівновагу соціальні системи підтримують завдяки тому, що їх складові (тобто окремі особистості) поділяють загальну сис­тему норм та цінностей. Така узгодженість означає, що індиві­ди морально довіряють суспільству.

Попередниками сучасного функціоналізму є О. Конт, Г.Спенсер, В. Парето, Е.Дюркгейм. Його прихильники: Т. Парсонс, Р. Мертон, Д. Александер, Н. Луман.

        Конфліктна парадигма — пряма проти­лежність функціональної, у ній акцент ро­биться на конфліктній природі всіх соціаль­них відносин.

Якщо функціональна парадигма підкреслює інтеграцію, изаємозв'язок, взаємозалежність всіх частин системи, конф­лікт розглядається тільки як тимчасове явище, і головна увага приділяється способам, якими система повертається у врівно­важений стан, то з погляду прихильників конфліктного підхо­ду, конфлікт — це норма.

У конфліктних теоріях акцент робиться на владі як на серцевині всіх соціальних відносин. Влада — нерівномірно розподілений дефіцитний ресурс. Під ресурсом розуміється будь-яка приватна власність людини, те, що цінується іншими людьми. Конфліктний підхід розглядає дефіцитні ресурси, що наділяють людину тією або іншою владою. Причому в кожній системі (соціальній групі або суспільстві) є свої дефіцитні ре­сурси. В одній системі цей ресурс може бути потрібним, в ін­шій — зовсім не потрібним. Наприклад, коли іспанці вперше висадилися на американський континент, то для корінного на­селення дрібнички та прикраси виявилися цінніше від золота.

Ідеї та цінності розглядаються в конфліктному підході як зброя, що використовується різними групами для досягнення власних цілей, а не як засіб підтримки стабільності й цілісності всього суспільства. При цьому застосовується поняття ідеології (як сукупності ідей, які виражають інтереси певної групи) і легітимності (тобто визнання законності певної влади, установ­леного порядку розподілу цінностей у суспільстві).

У конфліктних теоріях виділяють два напрямки:

* Критичний, який продовжує ідеї К. Маркса. Це марксизм, неомарксизм, франкфуртська школа. Його послідовниками є Ю. Хабермас, Р. Дарендорф, Р. Міллз, П. Бурдьє.

* Аналітичний, який продовжує ідеї М. Вебера. До нього відносяться теорії Г. Зіммеля, Л. Козера, Р. Коллінза.

Практично всі соціологи критичного напрямку вважають, що конфлікту в суспільстві можна уникнути. Всі соціологи аналітичного напрямку дотримуються погляду, що конфлікт неминучий.

Теорія обміну (теорія раціонального вибору). Прихильники теорії обміну (Дж. Хоманс, П. Блау) вважають, що соціальний світ — це ринок, на якому люди вступають у складний ланцюг обмінних операцій. Люди мають у своєму розпорядженні пев­ні ресурси, які можуть бути виміняні на інші ресурси. Люди розраховують цінність своїх ресурсів і цінність тих ресурсів, які вони можуть одержати замість своїх. На базі цих розрахун­ків вони обмінюються ресурсами, і система таких обмінів ле­жить в основі суспільного устрою.

Обмін — це дії, залежні від одержуваних винагород. Обмін­ні дії припиняються, якщо зникає очікування винагород. Засо­бами соціального обміну можуть бути гроші, повага, соціаль­не схвалення, поступки. Таким чином, кожна людина прагне одержати повагу, матеріальні блага, високий статус, визнання групи та інше, віддаючи замість цього слухняність, конформність, повагу.

Обмін відбувається на основі норм і цінностей, він функціо­нальний, тобто природний. Обмін має будуватися на нормах взаємності, справедливості, рівності. В обмінних відносинах люди визначають ситуації взаємодії, управляють враженням про себе, коректують свої дії залежно від дії. У кого більше ре­сурсів для обміну, більше влади, у того більше можливості до­магатися поступок. Саме на цій основі виникають конфлікти.

Обмінні відносини інституалізуються, тобто виникають норми, цінності, організації, які стежать за цим обміном, що сприяє сталому, врівноважному функціонуванню соціальної системи. Тому соціальні інститути, організації, суспільство, досліджувані соціологами, можуть бути зведені до поведінки людей, а отже, пояснюватися за допомогою положень щодо по­ведінки індивідів.

 

 

Н.М. Семке

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 3-04-2012, 23:38, Переглядів: 2776