Культура Русі-України в другій половині XI- першій половині XIII ст.

1. Освіта. Розвиток наукових знань

У другій половині XI - першій половині XIII ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими .мужами».

У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.

Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат. За свідченням літописів, розвиненим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя».

Берестяні грамоти — написи на шматках берести (кори берези), зроблені за допомоги спеціальних писал — загострених металевих паличок.

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед широких верств населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору в Києві), написи наремісничих виробах, предмети для письма.

 

Для продовження і поглиблення освіти слугували бібліотеки, яких на Русі було багато (у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень.

Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі,

Чернігові, Володимирі, Переяславі, Ростові та інших містах.

Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників, були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

В ХІ-ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Ймовірно, не менш цінною була книга й на Русі.

У давньоруських школах та бібліотеках виховувалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена деяких дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити Іларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.

Хоча в Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних прикладних знань. Вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і ювелірна справи потребували знань із металознавства. Для виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їхні хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлючи здійснювати торговельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали й користувалися числом л. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватись у просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.

Також знання бралися із книг. Зазвичай, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найпопу-лярнішими на Русі були: «Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р. «Джерело знань» Іоанна Да-маскіна, «Шестоднев» Іоанна, болгарського екзарха, де подано тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом, «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, містичних (сирени, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індикоплова «Християнська топографія» розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим. Поєднання реальних і вигаданих подій було особливістю тогочасних наукових знань.

Важлива та більш-менш достовірна інформація з географії Близького Сходу містить «Ходіння» ігумена Дмитра (Даниїла), який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць. «Ходіння» для багатьох поколінь прочан стало справжнім путівником у Святу землю.

У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть було проведено хірургічну операцію з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».

З яких джерел черпалися наукові знання в часи Київської держави?

2. Усна народна творчість

У народній творчості періоду другої половини XI - першої половини XIII ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки і щедрівки, казки, прислів’я і приповідки.

 

Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід відзначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори,

Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.

До цієї доби належать казки, де згадується Змій Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям».

Отже, вчені вважають Змія Горинича узагальненим образом половців.

3. Книжні пам’ятки. Літописання

Як вам уже відомо, книжна культура Русі-України формувалася за візантійськими та болгарськими зразками, але вже скоро породила власну літературу, розквіт якої припадає на період другої половини XI - першої половини XIII ст.

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби.

Найдавнішою книгою Русі-України, що збереглася на теперішній день є Остромирове Євангеліє, переписане в 1056-1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.

Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.

Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають і дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено прави-

лам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який закликається розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов і всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.

 

Перлиною давньоруської художньої літератури є «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою для Русі.

Змістовний історичний матеріал міститься у складеному на початку XIII ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих. Зокрема, у ньому є цікава інформація про будівництво Успенської церкви Печерського монастиря, живописця Алім-пія і взагалі життя Києва тієї доби.

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі.

Літописи становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів

 

були ченці, священики, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ» (кінець XI - початок XII ст.). Близько середини XII ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.

До «Повісті...», ймовірно, увійшли всі попередні літописні зводи, що не збереглися до нашого часу, — церковні повчання, усні перекази. Датовані події в літописі доведені до 1110 р. Вважається, що автором зводу був літописець Нестор, хоча деякі дослідники дотримуються думки, що до нього причетний літописець Сильвестр, ігумен Михайлівського Видубецького монастиря.

Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».

 

Літописець сумлінно розповів про героїчну боротьбу наших предків із ворогами, про їхню нелегку історію і тяжке життя. Літопис має й художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і з патріотичним пафосом.

Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця XII ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубецькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.

Які книги часів Русі-України дійшли до наших днів? Яку назву має основний літописний звід Русі, що став основою для всіх подальших?

 

4. Архітектура

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха в Київській державі тривав розвиток архітектури. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався, насамперед, дерев’яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Літопис говорить про існування 600 дерев’яних храмів Києва на початку XII ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.

Із другої половини XI ст. спостерігається справжнє піднесення монументального будівництва. Так, у другій половині XI - на початку XII ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастир-

ського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.

 

 

Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського було зведено Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.

Починаючи з 30-х років XII ст., архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов’язано з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церкваБогородиці Пи-рогощої (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисогліб-ський (1128 р.) та Успенський (40-ві рр. XII ст.) храми в Чернігові.

У той же час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури (романського стилю): колони, заглибини в стінах, різьблення по каменю, вітражі тощо.

Наприкінці XII - на початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий

архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок XIII ст.).

 

 

Які нові явища в архітектурі почали проявлятись у другій половині XI - на початку XIII ст.?

5. Києво-Печерська лавра

Із прийняттям християнства Церква почала відігравати провідну роль у розвитку культури й духовного життя Русі. Важливими центрами цього життя були монастирі. Тут працювали мислителі, митці, письменники, діяли лікарі, іконописні майстерні та інші заклади. Провідне місце серед монастирів посідала Києво-Печерська лавра (лаврами називали східнохристиянські монастирі), заснована 1051 р. поблизу князівської резиденції Берестово на околиці Києва, яку започаткував чернець Антоній. За часів князювання Володимира Великого він здійснив паломництво до Греції на гору Афон, щоби вклонитися їхнім святиням. Захоплений побаченим, він постригся в ченці та прийняв ім’я Антонія на честь святого Антонія Великого, який був засновником чернецтва.

Після повернення до Києва він оселився окремо в печері на околиці міста. По деякім часі до Антонія почали приходити люди, які бажали разом із ним розділити труднощі чернечого печерного життя. Коли ченців стало п’ятнадцять, вони викопали велику печеру, в якій улаштували церкву і келії для себе. Однак Антоній бажав жити самітником, тому він призначив ченцям ігумена (настоятеля) Варлаама, а сам разом із кількома учнями відійшов на сусідній пагорб, де спорудив

собі нову печеру. Із неї в майбутньому постали Ближні печери, а з тієї, що була викопана спершу, — Дальні.

 

Кількість ченців у Київських печерах постійно зростала. На прохання Антонія київський князь Ізяслав надав у володіння ченцям усю гору, де вони влаштовували печери. На ній збудували дерев’яну церкву й нові келії. Ігуменом монастиря після Варлаама на прохання братії Анто-ній призначив Феодосія.

Новий настоятель уславився тим, що впорядкував життя руського чернецтва на підставі суворого статуту грецького Студитського монастиря. Відтепер києво-печерські ченці не повинні були мати жодної власності, мусили постійно працювати й молитися. Вони власноруч робили речі, продавали їх, а на отримані кошти купували хліб, який ділили порівну. Ігумен завжди працював і молився разом з усіма, пояснюючи при цьому, що старшим може бути лише той, хто працює більше за інших. Складений Феодосієм устав згодом перейняли всі інші монастирі на Русі-України.

На кошти, що їх дарували й заповідали лаврі віряни, Феодосій вирішив збудувати величний кам’яний храм — Успенський собор. Ігумен першим розпочав його зведення в 1073 р., але до завершення будівництва не дожив.

Християнська церква гідно вшанувала духовний подвиг великих подвижників Антонія та Феодосія, прилучивши їх до лику святих. Заснована ними Києво-Печерська лавра стала однією з найбільших святинь Русі-України й усього християнського світу. Її ченцем був «батько української історії» Нестор-літо-писець. У стінах лаври працювали найвидатніший тогочасний іконописець Алімпій, відомі цілителі Агапіт, Даміан, Прохор Лободник. Ченці монастиря старанно зберігали пам’ять про діяльність своїх духовних братів. Згодом вони об’єднали ці розповіді у великій книзі під назвою «Києво-Печерський патерик».

Вихованці лаври займали єпископські кафедри в Київській митрополії та поширювали в суспільстві розуміння християнських моральних ідеалів.

Хто вважається засновником Києво-Печерської лаври? Яка роль Києво-Печерської лаври у християнізації Русі?

6. Мистецтво

З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.

Мозаїками було прикрашено храми Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за компо-

зиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у XX ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солунського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажів наділено індивідуальними рисами.

 

 

Від початку XII ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби — яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

Видатним живописцем Русі-України був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050-1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, декотрі з яких вважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

Визначним здобутком мистецтва Русі-України є іконопис.

Ікон часів Русі-України збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.

Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написано в Києві. Стиль виконання та розміри київських ікон нагадують мозаїку та фрески.

 

Особливим видом мистецтва Русі-України була книжкова мініатюра. Це — невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють і особливо витончену манеру його виконання.

Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас від часів Русі, внесено до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художник, який дотримувався всіх тогочасних канонів, зумів створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Усі лінії виконано золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до тих, що можна побачити в Софійському соборі Києва.

 

Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборнік» 1073 р., створений для великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображено князя Святослава із родиною — перший груповий портрет реальних людей у давньоруському мистецтві, на правому — Спас на престолі. На третьому аркуші зображено орнаментований триверхий храм, далі — чотири портретні мініатюри. У тексті «Ізборника» зустрічаються красиві заставки, ініціали, на берегах книги розміщені знаки зодіаку.

Особливу увагу привертають мініатюри Радзивілівського літопису початку XV ст., який є копією Володи-мирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініа-

тюр, що ілюструють події часів Русі.

 

Малюнки виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Русі-України, одяг, зброю, речі хатнього вжитку. У них відображено події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками і князівські усобиці тощо.

У XIII ст. з’являється в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.

 

Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашалися храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печерського монастирів. На них вирізьблювали орнаменти, «святих воїнів», античні та біблійні сюжети. Визначним досягненням давньоруських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони. Найчастіше на них було зображено перших руських святих Бориса і Гліба, а також Дмитрія Солунського, Богородицю, Спаса, св. Миколая тощо.

Високого рівня розвитку на Русі досягло прикладне мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької та християнської символіки. Прикладне мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.

У ХІ-ХІІІ ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні та черні.

Технологія перегородчастої емалі передбачала напаювання на коштовні речі, виготовлені переважно із золота, спеціальних перегород, які утворювали порожнини, що заливалися різнокольоровою емаллю. Кольорова гама емалей була яскравою, але не контрастною. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого кольорів. Емалями вкривали діадеми, колти, сережки, намиста, підвіски, хрести-складні, образи.

Є навіть оздоблені емаллю дорогі палітурки книг.

Шедевром ювелірів є золота діадема, що була знайдена у скарбі поблизу села Сахнівка на Черкащині в 1900 р. Діадема була частиною парадного вбрання княгині. Вона складалася з дев’яти золотих пластин. На центральній пластині білою, синьою, зеленою, червоною та жовтою емаллю зображено людину з короною на голові та двох грифонів. За легендою, це Александр Македонський, що піднімається на небо колісницею, запряженою грифонами.

Технологія зерні передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб, що утворювали відповідний орнамент.

За допомогою техніки черні (спеціальне очорнення срібла і золота) ювеліри виготовляли браслети, колти, персні, хрести та інші різноманітні прикраси.

Кращими виробами, виготовленими в техніці черні у ХІІ-ХІІІ ст., є широкі пластинчасті браслети-наручі зі срібла. На їхніх стулках, поділених на кілька частин, зображалися фантастичні звірі й птахи, квіти, рослинні плетіння, сюжетні композиції з язичницькою символікою тощо. На кожній частині в рамці бачимо двох птахів-собак (Сімаргів), птаха, гусляра в головному уборі й довгій вишитій сорочці, жінку в танці зі спущеними рукавами й чоловіка з мечем і щитом. Сюжетні зображення на браслетах-наручах нагадують вежі Софії Київської.

Поширеним видом художнього ремесла на Русі-Україні було різьблення по дереву та кістці. Різьбою прикрашалися дерев’яні оселі, речі хатнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була пласкою, орнамент — геометричним, рідко — рослинно-геометричним.

Різьбленням по кістці давньоруські майстри здобули собі міжнародне визнання. їхні вироби були відомі в усіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені шкатулки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.

Які види мистецтва були поширені в другій половині XI - на початку XIII ст.? У якій техніці працювали ювелірні майстри Русі?

6. Київська держава в історії Європи

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX-XIII ст. Її внесок до середньовічного, політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно великим. Київська держава поступово перейшла від воєнних сутичок із сусідніми країнами до рівноправної участі в політичному житті Європи та Близького Сходу. Київська держава, будучи імперією, відігравала значну роль у міждержавних відносинах у Східній Європі тієї доби.

Київські князі укладали угоди з Візантією та Священною Римською імперією, Польщею та Угорщиною, Литвою та ятвягами, скріплюючи їх часом, що було нормою міжнародних відносин середньовіччя, династичними шлюбами. Руські князі підтримували династичні зв’язки з Францією, Швецією, Англією, Священною Римською імперією, Угорщиною, Норвегією, Візантією.

Великий міжнародний авторитет і військова міць держави поєднувалися з високим рівнем економічного розвитку. Високопродуктивними було землеробство і скотарство, ремесла і промисли. Важливе місце посідали міжнародні торговельні зв’язки Київської держави. Руссю пролягав важливий торговий шлях «із варягів у греки». Енергійні й багаті руські купці були відомі мало не в усьому тогочасному світі. Київ залишався центром міжнародної торгівлі. Іноземні купці торгували в руських містах.

На думку дослідників, за рівнем розвитку міст і торгівлі в Х-ХІ ст. Київська держава навіть випереджала країни Західної Європи. Недарма варяги називали її «країною міст» (гердерика), ачимало сучасників порівнювали Київ зі «столицею світу» — Константинополем. Доцільно звернути увагу на віротерпимість, яка панувала на Русі-Україні. Зокрема, у багатьох руських містах були колонії євреїв, німців, поляків, вірменів, варягів та інших народів.

 

На Русі-Україні сформувалася багата духовна й матеріальна культура. Своєрідна і неповторна, вона ввібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу і водночас відчутно впливала на культурний розвиток країн світу. Далеко за межами своєї батьківщини були відомі київські ювеліри, іконописці, зброярі. Виготовлені руськими майстрами вироби вражали сучасників своєю витонченістю і красою. Тільки в тогочасному Києві працювали майстри 60 спеціальностей.

Могутня держава середньовічної Європи Русь-Україна прискорила економічний, політичний і культурний розвиток східних слов’ян, стала етапом формування східнослов’янських народностей, відстояла свої землі від ворогів.

Завдяки державній єдності руських земель взаємозбагачувалися уклад життя, мова, матеріальна й духовна культура їхнього населення.

Київська держава сприяла економічному й культурному розвитку багатьох неслов’янських народів, які здавна проживали на її території або в сусідніх землях.

Загалом на Подніпров’ї, Галичині й Волині, у Причорномор’ї та Приазов’ї закладалися традиції незалежної державності на території України. Саме тоді українська народність отримала могутній стимул для свого господарського, політичного й культурного розвитку. На думку видатного українського історика й політичного діяча Михайла Грушевського, «Київська Русь є однією з перших форм української державності». Його багатотомна праця так і називається — «Історія України-Руси».

Традиції Русі-України виявилися настільки міцними, що збереглися до нашого часу, отримавши нове життя в матеріальній і духовній культурі українців, росіян, білорусів та інших народів.

ВИСНОВКИ

Хоча від часів Київської держави до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі витвори мистецтва свідчать про високий рівень розвитку культури. Під впливом християнства на Русі-Україні з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Поширилася писемність і «книжна наука». Місцеві майстри за нетривалий історичний час змогли не лише опанувати ці види творчості, а й розвинути їх, створивши самобутнє обличчя мистецтва Русі-України, яке вплинуло на мистецтво сусідніх народів і подальших віків. Зросла самобутня література, яка подарувала нам твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.). Оригінальним і неперевершеним залишалося ювелірне мистецтво.

Культура Русі-України живилася з різних джерел. У ній тісно переплелися християнські та язичницькі традиції.

 

 

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ «КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА (РУСЬ-УКРАЇНА)

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XI - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII СТ.»

1. Складіть хронологічну таблицю основних подій історії Русі другої половини XI - першої половини XIII ст.

2. Поясніть значення понять і термінів: «князівські з’їзди», «вотчина», «віче», «політична роздробленість», «феодальна роздробленість», «удільне князівство», «міжусобні війни», «династія», «престолонаслідування», «літопис», «монументальний живопис».

3. Яка роль князівських з’їздів в історії Русі-України?

4. Складіть історичний портрет князя Володимира Мономаха.

5. Чи призвела поява самостійних князівств до припинення існування Київської держави? Свою думку обґрунтуйте.

6. Виконайте завдання за історичною картою:

• Покажіть, із якими державами межувала Русь-Українау другій половині ХІ-на початку XIII ст.

• Покажіть на карті князівства, що постали на території Русі на початок XIII ст.

• Визначте головні політичні та культурні центри Русі в період роздробленості.

• З’ясуйте, чи мали місце територіальні зміни Русі в другій половині XI - на початку XIII ст.

• Покажіть князівства, що зазнавали спустошливих нападів половців.

• Покажіть місця, де відбувалися князівські з’їзди.

7. Чому в період роздробленості велася така гостра боротьба окремих князів за київський престол?

8. Заповніть таблицю «Об’єктивні та суб’єктивні причини роздробленості Русі-України». Зробіть відповідні висновки.

Суб’єктивними причинами називаються ті обставини, які залежать від дій і прагнень людей. Об’єктивними — ті, що складаються під впливом зовнішніх чинників, незалежно від волі людей.

Об’єктивні причини	Суб’єктивні причини

9. Яка роль половців в історії Русі? Чи можна говорити лише про їхню негативну роль?

10. Як можна оцінити період правління Ярославичів в історії Русі-України?

11. Порівняйте Русь за часів Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Питання для порівняння визначте самостійно.

12. Порівняйте події, які відбулися після смерті Ярослава Мудрого в Русі-Україні, із тими, що сталися у Франкській імперії після смерті Карла Великого. Назвіть причини занепаду цих держав. Визначте спільне і відмінне в їхньому розвитку.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ «КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XI -ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII СТ.»

1. Київський князь Володимир Всеволодович відомий під прізвиськом ...

А Великий Б Мудрий

В Мономах Г Окаяний

2. Які сини Ярослава Мудрого після його смерті утворили тріумвірат?

А В’ячеслав, Володимир, Олег Б Святополк, Ярослав, Мстислав В Ізяслав, Всеволод, Святослав Г Роман, Данило, Василько

3. У якому році відбувся Любецький з’їзд князів?

А 1068 р. Б 1072 р.

В 1086 р. Г 1097 р.

4. Яке місто впродовж XII - першої половини XIII ст. перебувало в центрі боротьби князів, що прагнули встановити свою зверхність у Київській державі?

А Київ Б Галич

В Володимир Г Переяслав

5. Який із князів став великим київським князем за запрошенням народного віче?

А Володимир Великий Б Ярослав Мудрий

В Володимир Мономах Г Мстислав Великий

6. Політична роздробленість Русі-України в XII - першій половині XIII ст. зумовлювала:

А зростання могутності окремих удільних князівств Б піднесення Києва як господарського центру В падіння ролі вотчинного землеволодіння Г занепад міського життя і торгівлі

7. Діяльність князя Ярослава Осмомисла сприяла піднесенню ... .

А Волинського князівства Б Київського князівства В Переяславського князівства Г Галицького князівства

8. Що із зазначеного було однією з причин роздробленості Русі-України?

А зростання впливу на політику князів народного віче Б розвиток і зростання вотчинного землеволодіння В монгольська навала і встановлення золотоординського панування Г запровадження християнства як державної релігії

9. Яке твердження є одним із рішень Любецького з’їзду князів 1097 р.?

А «Якщо не з’явиться хто завтра наріці — багатий, чиубогий, -чи старець, чираб, — то ...той противником буде».

Б «Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою».

В «Хто вб’є князівськулюдину ...а община вбивцю -не шукає, то віру за нього 80 гривень платити тій общині».

Г «...хто хоче віри йняти волхва — хай за ним іде, а хто ж вірує в хреста — нехай іде до нього».

10. Прочитайте уривок з історичного джерела та дайте відповідь на запитання. «Прийшли іноплемінники -на Руську землю. А Ізяслав, і Святослав, і Всеволод вийшли супроти них на річку Альту. І коли настала ніч, рушили вони одні проти одних. За гріхи наші напустив Бог на -нас поганих, і побіглируські князі, і були переможені».

З ким зійшлися в битві руські князі?

А хозарами Б печенігами

В монголами Г половцями

11. Установіть послідовність подій.

А перша згадка назви «Україна» в писемних джерелах Б утворення Галицького князівства В Любецький з’їзд князів

Г розграбування Києва князем Андрієм Боголюбським

12. Установіть відповідність між позначеними на карті князівствами та їхніми назвами.

 

А Київське Б Галицьке В Волинське Г Чернігівське Ґ Переяславське

 

Це матеріал підручника Історія України 7 за7 клас Гісем О. В.