Народна Освіта » Всесвітня Історія » Народження середньовічної Європи.

НАРОДНА ОСВІТА

Народження середньовічної Європи.

1. Римський і варварський світи в середині І тисячоліття

Народженню середньовічної Європи передували занепад Римської імперії (із III ст.), Велике переселення народів (ІУ-УІІ ст.), розселення варварів на території Західної Римської імперії та утворення ними варварських королівств. Біля колиски середньовічної Європи стояли два протилежні й несхожі світи: античний (греко-римський), що з початку нашої ери активно християнізувався, і варварський.

Варвари — зневажлива назва всіх іноземців, які не мали грецького і римського виховання, не були причетними до античної культури.

Складний і важкий шлях поєднання цих світів тривав декілька століть (із V до IX ст.).

Станом на середину І тис. Римська імперія була лише тьмяною тінню колишньої могутності. Криза і занепад імперії, які розпочалися в III ст., зробили її нездатною витримати навалу варварів. Припинення завойовницьких війн спричинило скорочення кількості рабів, що негативно позначилося на стані сільського господарства та ремесла. Щоб якось компенсувати нестачу робочих рук, раби та вільні селяни стали перетворюватися на колонів.

Колони — залежні від землевласників орендатори, які за право користуватися землею віддавали третину вирощеного врожаю.

Мовою документа

Проповідник Сальвіан про втечу римлян до варварів (V ст.)

Бідні, знедолені вдови стогнуть, сироти без захисту, і настільки, що багатоз них, навіть знатного походження і гарно освічені, утікають до варварів. Щоб не загинути під важкістю державного тягаря, вони йдуть шукати у варварів римської людяності, бо вже не можуть більше терпіти варварськоїнелюдяності римлян.

• Про що розповідає цей документ?

• Чим була зумовлена втеча римського населення до варварів?

Попри занепад Римська імперія ще зберігала свою привабливість для завойовників: великі міста, багаті маєтки, доглянуті поля, виноградники, сади, «вічні» римські дороги тощо.

Так сталося, що варварами в римському сприйнятті стали, насамперед, народи, що жили на просторах Європи: кельти, германці, слов’яни. Найбільший вплив на подальшу долю Західної Римської імперії справили германці.

Рим дізнався про германців рано. Більшість германських племен у І-ІУ ст. розселилися в прикордонних з імперією областях. Германці вирощували жито, ячмінь, пшеницю, овес, розводили худобу. Полювали і збирали по лісах і болотах ягоди, гриби тощо. Із болотних руд германці отримували залізо, з якого виготовляли знаряддя праці та зброю.

Сім’ї германців були великими. Під одним дахом проживали декілька десятків найближчих родичів. Кілька сімей утворювали рід. Із родів складалися племена, які в ІІІ-ІУ ст. почали об’єднуватися в могутні племінні союзи.

 

 

► Що з зображеного на малюнку свідчить про процес переселення?

► Визначте на малюнку вождя племені.

► Чому більша частина чоловіків озброєна? Чим озброєні германські воїни?

► Які елементи одягу германців не схожі на римські?

Найважливіші питання життя племені вирішувалися на народних зборах. Старійшини і вождь обговорювали і приймали найважливіші рішення, які потім схвалювалися на зборах.

Деякі питання вони вирішували, навіть не радячись з усім племенем. Вождя і старійшин називали знаттю, оскільки була влада, авторитет і їх поважали.

Як правило, плем’я обирало вождем сміливого, мудрого й досвідченого воїна. Але починаючи від ІУ-УІ ст. влада вождів у деяких племен поступово стає спадковою.

Головною опорою вождя була дружина — загін відважних й особисто відданих воїнів.

Лад, що існував у германців у першій половині І тис. н. е., прийнято називати

воєнною демократією.

► За малюнком визначте основні елементи лімесу.

► Чому лімес не врятував Західну Римську імперію від загибелі?

 

 

Рим після декількох невдалих спроб підкорити світ варварів відгородився від нього лімесом — укріпленою лінією на кордонах, що складалася з ровів, башт, воєнних таборів. Але кордон не роз’єднав два світи, а радше поєднав їх. У прикордонних містах процвітала торгівля, усе більше германців ішли служити до римського війська, германська знать переймала деякі манери й звичаї римлян, відправляла своїх дітей навчатися античної мудрості.

Але в IV ст. розпочалися події, про які сучасник писав так: «Гуни накинулися на аланів, алани — на готів, готи, що були вигнані зі своєї батьківщини, відібрали в нас Іллірію. І це ще не кінець...» Світ варварів прийшов у рух, який одержав назву «Велике переселення народів» (IV-VI ст.). У Західну Римську імперію рушила сила-силенна варварів, зупинити яку вона була не в змозі.

Наслідком Великого переселення народів стали падіння Риму (410 р.), розорення його вандалами (455 р.), загибель Західної Римської імперії (476 р.) і створення варварських королівств.

 

Велике переселення народів — пересування в ІУ-УІІ ст. германських, слов’янських, сарматських, тюрських та інших племен на території Римської імперії.

► Які відмінності між античним і варварським світами?

► Що таке Велике переселення народів?

 

2. Варварські королівства

Першу варварську державу на території Західної Римської імперії — Тулузьке королівство — утворили вестготи в 418 р. за згодою імператора Гонорія. Королівство фактично було самостійним, а його столицею стало місто Тулуза.

Приблизно тоді ж у Північній Африці виникло Вандальське королівство зі столицею на місці давнього Карфагена.

Варварські королівства — державні утворення германських племен, що постали на теренах Західної Римської імперії в результаті Великого переселення народів.

 

У басейні Рони в середині V ст. виникло Бургундське королівство зі столицею в Ліоні. Невелике за розмірами, воно мало значний вплив на життя Західної Римської імперії.

Після усунення від влади останнього римського імператора Ромула Августула виникло королівство Одоакра зі столицею в Равенні.

Але проти нового правителя змовилися імператор Східної Римської імперії Зенон і молодий вождь остготів Теодоріх. У результаті цього останній у 493 р. вторгся до Італії і, убивши Одоакра, проголосив себе «королем готів та італіків». Держава Те-одоріха була найбільшим із королівств, заснованих германцями на території Римської імперії. Проте після смерті його держава припинила своє існування.

Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію колишньої римської провінції Британія північно-західних германських племен саксів, англів і ютів. У результаті англо-саксонського завоювання на землях Британії утворилися сім королівств. Згодом завойована ними країна стала називатися Англією.

У цей же час у Північній Ґаллії виникає Франкське королівство.

Усі варварські королівства існували недовго: одні розпадалися, інші були завойовані. Лише Франкське королівство тривалий час зберігало свою міць. Саме воно відіграло важливу роль у подальшому розвитку Західної Європи.

Варварські королівства

Назва

Роки існування

Вестготське

418-511

Вандальське

429-545

Бургундське

457-534

Одоакра

476-493

Франкське

486-843

Остготське

493-554

3. Франкська держава Меровінгів

 

Назву «франки» (перекладають як «вільні», «відважні») почали використовувати із середини III ст. стосовно германських племен, які жили в нижній та середній течіях Рейну. У V ст. франки захопили Північно-Східну Ґаллію. Одним із найвідоміших вождів франків у той час був Меровей. Саме він започаткував першу королівську династію франків — Меровінгів.

Найславетнішим представником цієї династії став онук Меровея — король Хлодвіг (481-511).

У 486 р. Хлодвіг уклав союз із вождями інших племен і вирушив у римські володіння. Поблизу міста Суасон у вирішальній битві франки розбили римські війська і завоювали Північну Ґаллію, де утворилося Франкське королівство.

Завоювавши величезну територію, Хлодвіг щедро наділив усіх франків землею. Більшість римських і ґалль-ських землевласників визнали владу Хлодвіга, зберегли свої володіння і разом із франкськими вождями, які теж стали великими землевласниками, перетворилися на правлячу верхівку Франкського королівства. Прості франки стали дрібними землевласниками, отримавши невеликі ділянки землі.

Після завоювання Ґаллії Хлодвіг знищив більшість вождів, із якими разом воював проти римлян, і став королем — єдиним правителем держави.

Король — одноосібний правитель держави, влада якого передається у спадок.

Усі питання Хлодвіг вирішував самостійно або радився з довіреними особами. У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за

 

римським звичаєм, почали збирати податки. Для збору податків і підтримання порядку в державі Хлодвіг із близьких йому людей призначав правителів — графів. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король.

А тим часом в Україні...

І ст. н. є. — перша згадка про венедів на території України. 375р. — смерть антського князя Божа.

Кін. У — поч. VI ст. — заснування Києва.

 

 

Жителі завойованої франками Північної Ґаллії були переважно християнами. Для того, щоб посилити владу й авторитет серед них, Хлодвіг разом із дружиною в 496 р. прийняв християнство за західноримським зразком. Наслідком цього стала підтримка Хлодвіга і його наступників із боку християнського духовенства, що полегшило подальше підкорення Південної Ґаллії, а також сприяло зміцненню авторитету королівської влади серед франків.

До завоювання Ґаллії у франків не було писаних законів, а існували лише звичаї, які в усній формі передавалися з покоління в покоління. Такі правила поведінки називають звичаєвим правом. Запис законів франків, зроблений за Хлодвіга, є однією з найвизначніших пам’яток звичаєвого права у Європі. Він одержав назву «Салічна правда» (за назвою франкського племені, з якого походив Хлодвіг — салічні франки) і став першим збірником писаних законів у франків.

Наказавши записати давні закони, Хлодвіг тим самим хотів підкреслити, що король судив за давніми звичаями свого народу.

Збірник законів «Салічна правда» мав величезне значення, оскільки став свідченням початку поступового переходу від варварства до цивілізації.

Після смерті Хлодвіга Франкське королівство поділили між чотирма його синами, які продовжили завоювання батька. Водночас брати намагалися знищити один одного й загарбати чужі землі.

Наприкінці VI ст. відбулися важливі зміни в системі землеволодіння франків. Земельні ділянки, отримані франками після завоювання Ґаллії, стали їхньою приватною власністю — алодом, який можна було вільно продати або заповісти. Поява приватної власності на землю свідчила про розпад давніх родових традицій і формування підвалин нового суспільства.

Алод — приватне земельне володіння.

У другій половині VII ст. Франкське королівство остаточно занепало. Сучасники назвали цю добу «часом лінивих королів». Королі з династії Меровінгів лишалися при владі, але насправді всі справи вирішували королівські управителі — майордоми.

Майордом — управитель королівськими маєтками, двором.

► Які зміни у житті франків відбулись за часів правління Хлодвіга?

► Що таке «Салічна правда»?

4. Каролінги. Франкська імперія

 

Наприкінці VII ст. єдиної Франкської держави фактично не існувало, до того ж їй загрожували нові завойовники — араби. Боротьбу проти них очолив майордом Карл Мартелл (715-741). Він розумів, що лише добре озброєний кіннотник, здатний до далеких походів і швидкого пересування, міг зупинити арабів, основу війська яких складала легка кіннота. Але спорядження вершника було дуже дорогим (дорівнювало вартості 18-20 корів), і простий франкський воїн не мав змоги його купити.

Для придбання зброї і коней Карл почав відбирати землі в церкви й передавати їх у довічне володіння воїну за умови несення ним військової служби. Селяни, які жили на цих землях, повинні були утримувати своєю працею нових власників. Така форма володіння землею дістала назву бенефіцій (від латин, beneficium — благодіяння). Зі створенням важкої кінноти було започатковане середньовічне рицарство (від нім. Ritter — вершник, кінний воїн).

Бенефіцій — ділянка землі, яка передавалась у володіння за несення служби.

Про обряд помазання на царство згадувалося в книгах Старого Заповіту. Під час цього обряду вищі священнослужителі змазували миром (особливою священною олією) чоло, руки і спину правителя. При цьому, як увижалося, на монарха переходила дарована Богом вища благодать, і він перебував під Божим захистом.

Згодом обряд помазання на царство запозичили у франків інші європейські володарі.

 

 

Спираючись на кінне військо, Карл Мартелл розбив арабів 732 р. в битві під Пуатьє. Ця битва мала вирішальне значення для долі європейської християнської цивілізації середньовіччя — було зупинено наступ арабо-мусульманського світу на Європу.

Наступником Карла Мартелла став його син Піиіи Короткий (741-768), який спочатку також мав титул майор-дома.

Усунувши від влади останнього короля з династії Меровінгів, у 751 р. Піпін Короткий став королем. Щоб підкреслити священний характер своєї влади, він здійснив обряд помазання на царство.

Піпін Короткий передав свою владу сину Карлу, якого згодом назвуть Великим. Так була заснована нова династія, що дістала назву Піпінідів, або Каролінгів.

 

Карла Великого (742-814) вважають не тільки найвидатнішим представником династії Каролінгів, а й найвідомішим монархом усього Середньовіччя. Це й не дивно. Король франків та «імператор Заходу» швидко об’єднав у межах створеної ним імперії більшу частину Західної Європи. Він поклав край добі «темних віків», що панувала по загибелі Західної Римської імперії.

Усе життя він провів у воєнних походах, збільшуючи територію своєї держави. Успіхам Карла сприяла важка кіннота, створена Карлом Мартеллом.

Карл Великий уславився не лише своїми завоюваннями. За його часів відбулося піднесення культури, котре назвали «Каролінзьким відродженням» за спробу відродити античну культуру. Сам Карл мав добру, як на той час, освіту: знав грецьку і латинську мови, полюбляв читати книжки, а от писати так до кінця життя й не навчився. Він запрошував до себе і залучав до управління державою вчених з усієї Європи. Вони створили гурток при дворі імператора під назвою «Академія» — на кшталт філософської школи грецького філософа Платона, — де читали, за присутності Карла, твори античних філософів і церковних богословів, складали вірші, вільно обмінювалися думками з різних тем, сперечалися.

 

За допомогою членів «Академії» Карл заснував при центрах єпископств школи, в яких готували освічених людей для управління державою.

У той час із півночі й північного сходу державу Карла Великого оточували землі германських племен, передусім саксів; на півдні була Іспанія, захоплена араба-ми-мусульманами; на сході жили авари та слов’яни.

Ставши королем, Карл Великий у 773-774 рр. остаточно знищив Ланґо-бардське королівство в Італії і приєднав його землі до своєї держави. Але в запеклій війні з арабами успіхи були мінімальними. Лише в 801 р. Карл остаточно приєднав до своєї держави землі на південь від Піренеїв до річки Ебро.

Найтривалішими і найважчими були війни проти саксів, що велися протягом 32 років (772-804 рр.). Спочатку Карл захопив майже всю Саксонію і спробував навернути її жителів у християнство.

 

У відповідь волелюбні, вірні богам своїх пращурів сакси повстали. Жорстокість викликала жорстокість. Сакси вбивали всіх франків і християнських священиків. Карл наказав страчувати саксів. За переказами, захопивши одне з сакських селищ, Карл устромив свій меч посеред майдану й наказав убити всіх чоловіків, які на зріст були вищими за меч.

На південному сході 788 р. Карл захопив Баварське герцогство. Також він воював проти слов’янських народів, а згодом уклав із ними союз проти Аварського каганату — держави, утвореної кочовиками-аварами в Паннонії (тепер територія Угорщини). Війна проти каганату тривала протягом п’ятнадцяти років (788-803 рр.). Воїни Карла Великого розгромили аварів, й Аварський каганат зник із карти Європи.

Унаслідок завоювань Карла Великого під його владою опинилася значна територія, що за розмірами нагадувала колишню Західну Римську імперію.

Серед оточення Карла виникла ідея проголосити його імператором на кшталт давніх римлян.

Після того як Карл Великий допоміг Папі Римському повернути владу, перемігши римську знать, папа Лев III запросив монарха до Риму. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800 р. він, несподівано для присутніх, увінчав уклінного короля імперською короною й оголосив його римським імператором. У 812 р. Візантія (Східна Римська імперія) визнала Карла імператором Заходу.

Держава Карла Великого була поділена на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, здійснювали судочинство, очолювали місцеве ополчення. Для перевірки їхньої діяльності існували спеціальні королівські ревізори, що призначалися з близького оточення Карла.

Графство — велика адміністративна одиниця, що управлялася графом, який мав адміністративну, військову і судову владу.

► Коли і як постала імперія Карла Великого?

► Чим вона відрізнялася від Римської імперії?

 

5. Загибель імперії Карла

Великого. Утворення держав середньовічної Європи

 

Карл Великий помер у 814 р. та був похований в Аахені, де жив останні роки. Після смерті короля створена ним імперія проіснувала недовго. Причини розпаду полягали у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об’єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, у яких спільною була лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв’язків зумовлювала ізоляцію окремих областей держави Карла Великого.

Графи, які управляли землями, хотіли закріпити їх за собою, щоб передавати в спадщину своїм нащадкам. Навіть власники дрібних бенефіціїв вважали їх своєю власністю. Графства і великі чи дрібні землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.

За онуків Карла Великого — Лотара, Людвіга Німецького і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людвіг і Карл — не хотіли визнавати імператорського титулу за старшим братом Лотарем, тому розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатніх сил, аби перемогти об’єднані війська братів, і був змушений піти на поступки — погодитися на поділ імперії.

У 843 р. на з’їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотарем, але ніяких осо-

бливих прав стосовно братів, які стали самостійними королями, він не мав. Молодший (Карл II Лисий) узяв собі західну частину, середній (Людвіг Німецький) — східну. Старший же онук (Лотар) отримав Італію — найбагатший край тодішньої Західної Європи. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.

 

А тим часом в Україні...

Поч. VII ст. — розпад Антського союзу.

Середина IX ст. - 882 рр. —

правління київських князів Аскольда і Діра.

Закріпимо знання

1. Як складалися взаємини між варварами і римлянами на середину І тис. н. е.?

2. Поясніть твердження: «У завершальний період існування Римської імперії відбувався процес варваризації Риму і романізації варварів».

3. Визначте основні наслідки «Великого переселення народів».

4. Чому суспільний лад у германських племен називають «воєнною демократією»?

5. Як було засноване королівство франків?

6. Що спонукало Хлодвіга прийняти християнство? Спробуйте припустити, які аргументи «за» і «проти» прийняття християнства він мав.

7. Чим були зумовлені зміни в житті франків після їх завоювання Ґаллії?

8. Завдяки чому Карпу Мартеллу вдалося зупинити просування арабів?

9. Розкажіть про появу «Салічної правди». У чому ви вбачаєте її історичне значення?

10. Чому в королівстві франків відбулася зміна династії Меровінгів на Ка-ролінгів?

11. Чим була зумовлена тривала боротьба Карпа Великого за підкорення саксів?

12. Розкрийте причини розпаду Франкської імперії. Як він відбувався? Якими були його наслідки?

 

Це матеріал підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем

 

 

Автор: vlad2017 от 25-01-2017, 11:05, Переглядів: 2039